Він не зміг відпустити її на війну…

Тому пішов разом за своїм коханням

 Війна, мов лакмусовий папір проявляє душі, характери, почуття. Часто густо, на фоні цієї потворної виразки всього людства проявляються найщиріші почуття. Такі наприклад як в родині Паламарчуків.

  Вікторія Сергіївна зараз лікар - травматолог 61 передового військового шпиталю. На її руки лягає чи не основна робота, як в період затишшя, так і в період активних бойових дій. Адже, травма є травмою незалежно від того, як її було отримано. І від дій цієї невисокої на зріст, з дивовижно добрими очами дівчини залежить те, чи буде боєць в подальшому житті повносправною людиною. І як довго будуть загоюватись його рани. Більшу частину свого робочого дня капітан медичної служби Вікторія Паламарчук проводить на ногах оглядаючи травмованих бійців. Такий своєрідний конвеєр. Але до кожного з людей вона має лагідне слово та усмішку. Яку можна прочитати за прищуром очей над хірургічною маскою.

   Вікторія стала військовою порівняно не давно. Вона мобілізована. Отримавши повістку не стала ховатись і тікати від служби. Адже на її переконання всім українцям потрібно захистити свою державу. Однак не лише роботою живе цей прекрасний лікар. Є у неї в житті прекрасна людина, в яку вона закохана до безтями. Це її чоловік – Андрій. Познайомились вони майже випадково. На роботі. Андрій працював охоронцем на базі. Вікторія там була лікарем. Вони бачились лише в короткі миті прийому-передачі ключів під охорону. Андрій довго не наважувався на перше слово. Адже на його думку повним програшем заговорити охоронцеві з лікарем. Та дуже скоро він зрозумів, що українська жінка щира своїм серцем і багата душею, і якщо кохає то не за гроші чи посаду. Вона просто кохає свого чоловіка. І їх весілля дійсно стало святом двох закоханих сердець.

 Коли Вікторія отримала повістку, Андрій не став її відмовляти. Він просто пішов у військкомат, і кинувши все став санітаром в тому ж самому шпиталі куди скерували його Вікторію. Такий свій поступок він пояснює тим, що чоловік має бути завжди поруч своєї дружини, щоб у разі потреби захистити свою половинку, підтримати та вберегти.

  Зараз вони разом. І вони переконані, що таке випробовування, як війна лише зміцнить їх почуття. Бо вони один за одним і у вогонь, і у воду…

Тарас Грень.