110 років з дня народження Степана Бандери (1909-1959)

Над смарагдом полонини вітер хмари розганяє. Поміж горами та небом майорить Бандери обрис, що лякає ракоцапів від Курил до Кьонігсберга.

То пірнає стрімко долу, то, злітаючи до сонця, він гукає, й люди чують дух, що тіло рве до бою.
Заклик той - жага свободи! Силу гніву, пристрасть волі, впевненість у перемозі чують всі, хто має вуха.
Вата скиглить від цих звуків, б'ється, наче навіжена, та сховатися воліє, щоб ніхто її не бачив.
І північнонігерійці (всі сто сорок шість відсотків) стогнуть теж, бо відчувають, що настане час Гааги.
Бімби тіло недолуге заховалось десь за МКАДом, звідки вішає на вуха локшину, що він "спасітєль", аби тільки небораці хтось копієчку підкинув...
Не затьмарять хмари сонця, хоч би як не намагались! Скажеш "Слава Україні!", звідусіль - "Героям слава!". І здригаються від цього москалів нікчемні душі.
Майорить Бандери обрис, наче блискавка вражає ворогів стрілою волі! Не збагнути цього дива хробакам вузькоязичним.
Вітер віє... Грім лунає...
Синьо-жовтий пламеніє, поруч з ним червоно-чорний, що об'єднані обидва славним золотом тризуба - давнім символом країни.
- Чуєш, сурми вже заграли? Нумо браття! Всі до бою та разом до перемоги!
Най луна по всьому світу наше "Слава Україні!".

Оригинал взят у varjat_k в Два рімейки.