Я щаслива без міри, Вкраїно, Що тебе я так сильно люблю, І за те, що твоя я дитина, Бога вдячно за тебе молю. Я подякувать хочу за силу, Що черпала в тобі з ранніх літ, І за те, що уперше ступила Саме тут у великий наш світ. За колосся твоє золотаве, За безмежную неба блакить, За росу і духмянії трави, За світанку казковую мить. За зірок діаманти далекі, Сонця заходу барви ясні, І за те, що граційні лелеки Знов вертають до нас навесні. І за поля простори безкраї, Де над ...

Читати далі...

Раскинув крылья по бокам, От пола оторваться, Чтоб устремиться к облакам И воздуху предаться. Лететь туда, куда душа Отчаянно так рвется, И чувствовать, едва дыша, Как сердце жадно бьется. Нестись вперед под небесами И тихо наслаждаться, Как солнце нежно с волосами Решило поиграться. Вдали над городом лететь Под ветра дуновенье И вместе с птицами смотреть Восхода зарожденье. И в золото лучей нырнуть, И в небе искупаться, И свежесть раннюю вдохнуть, Чтоб новых сил...

Читати далі...

В закате алом тает лето, Весь мир притих, едва дыша, А два неясных силуэта Кружатся в вальсе не спеша… Сегодня вальс этот последний Звучит для них в вечерний час, Но нет в душе их сожалений, Всему ведь есть последний раз… Лишь в сердце легкая тревога, Что быстро молодость ушла, И у чужого им порога Себе пристанище нашла… А в памяти воспоминанье, Что не забыть уж никогда, Про его первое признанье И про ее простое «да»… Про тот пьянящий летний вечер, Что аромат любви...

Читати далі...

На уличной дороге, в грязной пыли, В тени давно поблекнувших ветвей Под легкий поцелуй на миг застыли Двое обычных сизокрылых голубей. Но ощущалось нечто очень необычное В таком вот поцелуе их простом, Сугубо светло-нежно-личное И сладко-бережно невинное при том. И ни асфальтный омут липкой грязи, Ни шумный вихрь столичной суеты Не разорвали крепкой этой связи И не счернили поцелуя чистоты. Разные лица все менялись и менялись, Перерастая в нескончаемый поток, А голуби все...

Читати далі...

Она светлее солнца светаИ снега чистого белей,Прекрасней красного рассветаИ лета теплого теплей.Лишь в сладких снах она витает,Живет лишь в сказки чудесах,Быстрей ветров она летаетИ птиц свободней в небесах.В своем огромном тайном миреОна имеет сотни лиц,Вселенной безграничной шире,Вовсе не ведает границ.Желанья пламенем пылаетИ недоступной красотой,И потому лишь называютЕе несбыточной мечтой.

Нічого зайвого немає, Лише два кольори одні, Що прапор їх в собі єднає На шовковистім полотні. Дві смуги, злиті воєдино, Глибокий зміст в собі несуть, Вони є символом країни, І в цьому їх найвища суть. Одна зі смуг – то колір неба, Його безмежная блакить, На нього глянути лиш треба – І в височінь душа летить. Під ним і дихається легше, Й серце прискорює биття, І б’ється так, немов уперше Відчуло у собі життя. То материнські очі ніжні, Що...

Читати далі...

Її свіжу і ніжну красу Я назавжди у серці залишу, Крізь життя я її пронесу, Бо не знайду таку я ще іншу. Полум’яні барвисті світанки Я душею поглину навіки, І росою окроплені ранки, І гаї, і озера, і ріки. Таємничу розмову лісів Я у шелесті листя відчую Й колискової тихої спів Вітру в полі пшеничнім почую. Озирнувшись, побачу довкола Дні, прибрані калиновим цвітом, І вдихну вечори з матіоли, І зігріюсь ночей оксамитом. Мов цілющий нектар, увіп’ю...

Читати далі...

Хто ми такі? Яке у нас коріння? Яким шляхом блукали увесь час? Чи будуть здатні нові покоління В майбутньому згадати нас? В якій країні ми живемо? Чи маємо історію нам рідної землі? І що ми для нащадків збережемо? Чи є у нас майбутнє взагалі? Чи є в нас гордість, слава і свобода? Чи є вогонь відваги, що в душі горить? Чи є у нас чарівна та природа, Що серце божевільно від неї тріпотить? Чи є у нас собори стародавні, Що захищають свій народ від лихоліть? Чи...

Читати далі...

Її волосся золотим колоссям в’ється, Її характер – грози навесні, Джерельною водою пісня її ллється, А сльози в неї – то дощі рясні. Очі її синіють волошками у житі, Вночі сузір’ями виблискують вони, Її любов горить у маках цвіті І полум’ям запалює дерева восени. У неї гнів – бурхливе Чорне море, Безмежний, мов простори степові, Низьким гулом трембіт лунає її горе, Карпатських гір торкає вершини вікові. У неї сміх – дзвінкий пташиний гомін, Радість веселкою...

Читати далі...

Шипами острыми и гибкими стеблями, Словно в единой песне отчаянно слились, Две розы – красная и белая, как будто лед и пламя, Между собою тесно вдвоем переплелись. И красным жаром лепестки пылая, Касаются жемчужной чистоты, И остывает пламя, как будто не желая Обжечь невинность белоснежной красоты. Любовь и страсть кружатся в танце диком И связь эту вовек не разорвать, Где меркнет власть пред хрупким ликом, И нежности стремится силу дать. Как ночь и день...

Читати далі...