"Блакитно-жовтий" (ще одна спроба українською мовою)

Нічого зайвого немає,

Лише два кольори одні,

Що прапор їх в собі єднає

На шовковистім полотні.

Дві смуги, злиті воєдино,

Глибокий зміст в собі несуть,

Вони є символом країни,

І в цьому їх найвища суть.

Одна зі смуг – то колір неба,

Його безмежная блакить,

На нього глянути лиш треба –

І в височінь душа летить.

Під ним і дихається легше,

Й серце прискорює биття,

І б’ється так, немов уперше

Відчуло у собі життя.

То материнські очі ніжні,

Що випромінюють любов,

Пробачать помилки колишні

І стануть лагідними знов.

Ці очі пам’ять не забуде,

Куди б життя не занесло,

І завжди згадувати буде

І їх блакить, і їх тепло.

А друга смуга – то пшениця,

Що дозріває у жнива,

Золотом сонця колоситься

Й шепоче з вітром, мов жива.

То соняшників цвіт рум’яних,

Що вкрили степові поля,

Немов в обіймах полум’яних

Палає влітку вся земля.

То праці тяжкої години

Біля тієї рідної землі,

То щира усмішка людини,

Що українцем звуть її.

Мов сама доля фарби взяла,

І що не знайдеш у словах,

Навіки пензлем змалювала

У двох звичайних кольорах.