Як формувався мій політичний світогляд.

Так сталося, що я з дитинства був совою. А мої батьки були занадто турботливими, тому вимагали, аби я після 21.00 йшов спати. Я ще видурював собі пів години на програму "Время" яка виходила якраз о 21.00. Мені дійсно цікаво було її дивитися. Звичайно не "вєсті з полєй" та про битву у токарному цеху, а міжнародні новини. Я ще "Міжнародну панораму" у неділю дивився. Там за звичай дозволялося давати трохи більше інфи, ніж у інших джерелах. Але я відволікся. І ось я йшов у 21.30 спати у свою кімнату. А своя кімната в мене була з 7 років, коли померла моя пра-бабуся. Спочатку я читав книжки (почав це робити у 8 років) під ковдрою за допомогою акумуляторного фонарика, який батько привіз із відрядження у Москву. Я цього й потім не припинив, але у мене у голові стояла радіола прибалтійського виробництва Дзінтарс. Виробництва середини 60 років. І ось приблизно років у 10 (тобто у 1975 році) я дізнався про існування закордонних "голосів". Увімкнув якось радіолу та почав шукати. А приймач там був, я вам скажу, доволі таки непоганий. Та ще й батько виробив антену з крученого спіраллю мідного дрота завдовжки метрів 6, що також сприяло непоганому прийому. І ось на хвилі 49 м я упіймав Голос Америки! Ну й почав слухати. Регулярно. Обов'язково випуск новин, що виходив кожної години на 10 хвилин. Улюблена програма о 22.00 "Собьітия и размьішления" - ті самі новини, але розширено та з аналітикою. Потім була радіо Свобода, Сєва Новгородцев - коротше увесь комплект по повній програмі. І ось так, поступово, я почав розуміти, що насправді навкруги мене відбувається. Десь до 1 курсу КПІ, куди я поступив одразу після школи, в мене ще були деякі ілюзії стосовно комунізму та Леніна. Ну типу ідея хороша, просто Сталін та й далі її спотворили. Ленін не такого хотів. А потім у КПІ почав вивчати історію КПРС і всі ілюзії розвіялися. Бо я це робив, тобто дійсно вивчав. Не скажу читав, але уважно передивлявся першоджерела типу творів Леніна. Швидко зрозумів що до чого. Що той же Сталін дійсно був вірним послідовником Леніна. І те, що маємо, це приблизно те, чого вони й хотіли. Коротше, коли я кинув КПІ (не міг навчатися на технічній спеціальності у т.ч, що для мене абсолютно неможливо було виконувати креслення. Читати креслення - запросто, виконувати - ні. Ну ще й інші чинники) та пішов у армію то був вже закінченим антисовєтчиком. Кінцево мене добив випадок з південнокорейським Боїнгом, який було збито 1 вересня 1983 року. Усі радянські (та й на голосах) новини місяць починалися з цього. Я добре запам'ятав, як совдєп тиждень не визнавав своєї провини. Та нач. генштабу маршал Огарков щось розповідав біля величезної карти. Було зрозуміло, що це все брехня.

Ще на користь пішло, що у мене був друг, який також не любив радянську владу. Теж голоса слухав, але в нього була не та основна причина. Його мати була бронзовою призеркою олімпійських ігор з плавання. Батько був майстром спорту з волейболу. Вони багато поїздили - звідти відношення. Потім його мама була доцентом інституту фізкультури. До речі, ще у першому класі вона запросила мене, і ми з її сином Андрієм 3 рази на тиждень їздили до неї у інфіз де вона нас тренувала, але це інша історія. А батько Андрія був деканом іноземних студентів КТІЛПа. Тобто КГБістом, але це я усвідомив класі у 8-у. Але це не заважало йому бути класним мужиком та не любити совдєп.

А коли я прийшов з армії та у 86-у прочитав Архіпєлаг ГУЛАГ, то став, як казала совєцька пропаганда, печерним антисовєтчиком. Бо при всій нелюбові до совдєпа та приблизній уяві що до чого, ТАКОГО навіть я собі уявити не міг. До речі з тих пір я майже ніколи не читаю нічого про радянські звірства, бо я знаю про це більш, ніж достатньо. А я ж не садист добровільно пирнати у ці всі жахи. Мені одного разу вистачило, аби все зрозуміти та зненавидити комунізм сильно та на все життя.
Але я був прагматиком. Розумів - без цього не вижити. Тому був і комсомольцем. А у Нархозі, куди я поступив після армії, навіть комсоргом факультету. Але тоді, коли я ним став, у 88-у, це вже було щось накшталт просто студентської спілки, на яку покладали багато важливих обов'язків, а не оту хєрню. Наприклад, я був членом вченої ради інституту. Голосував за призначення ректора та деканів. Без мого підпису було неможливо нікого вигнати. До комсомолу у первинному сенсі це не мало ніякого відношення.

Ост така фігня, малята. А як у вас?