Коли в кожного в світі свій бог
Та відтінки свої темноти,
Свій за п'янкістю мрій своїх грог,
Свій по трупах шлях до мети,
Коли в кожного віра своя,
Слова спільні та мова чужа
Та біда чужа не своя,
Поміж іншим й тобою межа,
Над якою височіє стіна,
Що не чути ні сміху, ні сліз,
І триває щоденно війна
За межу - споконвічний каприз...
Тоді пеклом є весь цей світ,
Розширяємо ми темноту
Через вбивства, сльози та гніт,
Свою жадібність та глупоту.
бог наш - біс, рай наш - ад,
Забрехалися іншим й собі,
Що тернина колюча - це сад.
Та шукаємо щастя в ганьбі.
Культивуємо ми в темноті
Непотрібне нікому й болюче -
Почуття та справи не ті,
Себе й інших ними лиш мучим.
Сонце, десь пропало ти
Хмари рідко тебе випускають
З недалекості та суєти.
Тут без тебе більше ламають...
Віршик навіяний пісенькою "Сонце" ОЕ
Та відтінки свої темноти,
Свій за п'янкістю мрій своїх грог,
Свій по трупах шлях до мети,
Коли в кожного віра своя,
Слова спільні та мова чужа
Та біда чужа не своя,
Поміж іншим й тобою межа,
Над якою височіє стіна,
Що не чути ні сміху, ні сліз,
І триває щоденно війна
За межу - споконвічний каприз...
Тоді пеклом є весь цей світ,
Розширяємо ми темноту
Через вбивства, сльози та гніт,
Свою жадібність та глупоту.
бог наш - біс, рай наш - ад,
Забрехалися іншим й собі,
Що тернина колюча - це сад.
Та шукаємо щастя в ганьбі.
Культивуємо ми в темноті
Непотрібне нікому й болюче -
Почуття та справи не ті,
Себе й інших ними лиш мучим.
Сонце, десь пропало ти
Хмари рідко тебе випускають
З недалекості та суєти.
Тут без тебе більше ламають...
Віршик навіяний пісенькою "Сонце" ОЕ