Ми жадібно руками ловим вічність.
Багато нам не треба, лиш чуть-чуть.
Здається, що беремо речі лиш доречні,
Які життя міняють сенс і суть.

Нам би цю модну та швидку машинку,
Ось цю хатинку світлу та простору,
Ось це вино, цукерочки і шинку.
Ось цих розваг і щоб не було горя...

Дружину ще - невредну та красиву,
Ще би дітей розумних та слухняних,
Все загорніть в один пакет, щоб був щасливим.
Щоб світ не був наче батіг, а був, як пряник.

Купили за чужі щось гроші, щось за свої,
Награлись в цьому світі досхочу,
Дійшли до краю й в двері лівою ногою:
"Пустіть у рай, я гроші маю й заплачу!".

А на межі взяли та й зупинили -
Фінансовий контроль та перевірка капіталу.
За вкрадений мільйон на довго посадили -
На цілу вічність, щоб не було мало.

       Через технічні причини в мене два дні не було інтернету. Зайшов подивитись що твориться в блогах i.ua. Відкриваю навмання замітку зі стрічки, а там замітка про вічність, чи точніше про продавця вічності. Там продавець, як і всі інші продавці вічності в інших місцях, виглядав невиразно, невідомо за скільки він продавав цю вічність і якої якості вона в нього була. В світі продавців і покупців часто недоговорюють про характеристики товару, продавці часто завищують ціну, часто намагаються переконати, що покупцю потрібний саме цей товар, навіть якщо він йому не потрібен. Те ж саме і в випадку з вічністю.
       Недавно був в храмі на поминальному богослужінні за декількома родичами, які перейшли в вічність в один місяць, але в різні роки. Чемно відслухав все богослужіння, відслухав з уст священника імена тих, хто таки відійшов в ту саму вічність і кого півтора десятка родичів та знайомих присутніх в храмі, записали на картках для поминання.
       В кінці богослужіння всією церквою заспівали "Вічная пам'ять", священик згорнув карточки з іменами людей з вічності, ніби згортав їх душі. На його лиці читалося: "Відслужив, зробив справу, справа (тобто поминальні карточки) здається в архів". Чимось він мені нагадав продавця вічності, який пропонує покращення умов в вічності, але ніяких гарантій, щодо якості і комфорту в цій вічності,  дати не може.
       Після богослужіння в мене в голові крутилися думки про пам'ять. Спочатку здалося смішним, що люди, які тимчасово перебувають в цьому світі, не здатні ввечері згадати, що вони їли на сніданок, котрі вже про свого прадіда та прабабу практично нічого не знають, замахнулися на "Вічну пам'ять".
       Потім згадалися планки пам'яті в комп'ютері,  пам'ять ДНК, властивість води зберігати інформацію і т.д.  Подумалось, що в світі є безліч носіїв інформації і що вони зберігають дуже різного роду інформацію. Подумалось, що дерево, в яке влучила блискавка, зберігає інформацію про удар блискавки, хімічний склад дерева може багато сказати про середовище, в якому перебувало дерево та навіть час, коли воно загинуло... Навіть подумалось, що через мільйон років з якоїсь точки, віддаленої від нас на відстань мільйон світлових років, буде видно те, що зараз відбувається тут. Після того, як я про це подумав, то вислів "вічна пам'ять" мені вже не видавався таким смішним. Все, що ми робимо, записується на носій пам'яті з назвою Всесвіт. І не підтерти, не переписати, все не раз дублюється, кодується різними криптографічними кодами. Наше незнання цих кодів і невміння їх читати, не говорить про те, що їх нема. Інша річ  - яка саме інформація буде циркулювати про нас в вічності і що ми записуємо на цей "папір, який все витримає"…
       Вічна пам'ять буде до того часу - поки буде існувати Всесвіт, поки він буде працювати на основі певних закономірностей, законів зміни станів, перетворення, трансформації, причинно-наслідкових зв'язків... Побажання вічної пам'яті - це як побажання, щоб Всесвіт існував завжди і зберігав інформацію про всіх. Хочеться побажати, щоб про вас він зберігав лише добру інформацію, яку буде не соромно переглядати з різних ракурсів і через мільярд років.
       Не продаю вам вічність. Вона нам вже подарована. Вляпалися ми! Навіть якщо цього не зрозуміли і не хотіли.
       А щодо продавців вічності, то всі вони звичайні халтурщики.
       Моє вам побажання  - пишіть в цьому СВІТІ лише речі добрі та змістовні! НЕ ПСУЙТЕ БОМАГУ!

Життя, ніби подих вітру -
Підносить або ж опускає,
Заносить в веселки палітру,
То в землю брудну кидає...

Летиш з нізвідки в нікУди,
В потоці невпинно мелькають
Місця, події та люди...
Щось просто мине, щось чіпляє.

У гущі летиш, буває,
Й здається, що в тебе сила,
Яка цілий світ міняє -
Це вітер дарує крила...

Але подих вітру мінливий:
Був першим - тепер останній.
Вже інші пихаті й крикливі
Вважають - вони унікальні.

Й вони прилетять, куди вітер
ПринЕсе й назАжди зупинить...
А вітру ще далі летіти...
Комусь він в лице, комусь - в спину...

Думка - найтонше місце меча.
Там, де є смисл - вогонь віри палає,
Гасить безглуздя смислу очаг.

Смисл то з'являється, то десь зникає.
Віра згасає багато у що…
Тільки любов смислом все наділяє -
Вічність без неї просто ніщо.

Смислу багато - де багато любові.
А там, де мало – там смислу катма,
Там дзвін мечів, грім гармат, море крові,
Сльози і плач та відсутність ума.

Там, де любов – там добро та турбота,
Радість і щастя, гармонія й мир,
Вигода всім та не марна робота -
Лиш доброзичливість там поводир.

навіяно http://blog.i.ua/user/8127885/1953729/
Хто страшніше

На краю історії крах.
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

І летіти тепер не увись,
Тепер всюди порожній простір,
Зачепитись нема де, лиш вниз,
В глиб у себе - в минуле в гості.

А в минулому було все -
Шанс був в мирі й любові жити
Та надія, що нас пронесе,
Підвела. Вже ніщо не змінити.

Все! Догралися у війну,
У обман, лицемірство й злобу...
Всі в минуле - вперед, щоб вину
І причину знайти там хвороби.

Тепер жити б хотілось не так,
Все недобре в вогні би спалити.
Та в душі від опіків знак
Біль приносить і нема чим гасити.

На краю історії крах,
Під ногами не ґрунт, а прірва,
Страх, що був до тепер - не страх.
Хтось майбутнє з коренем вирвав.

У кожного в душі свої скарби-надбання,
Тому і фарби сприйняття у кожного свої.
І навіть коли в світі тиша та мовчання -
Ми можем чути грім гармат чи як співають солов'ї.

Буває світ весні радіє і від радості співає,
А нам проблеми стогін вуха закладає…
Буває світ реве, шумить, стріляє і вбиває
Та ми в собі і щастя у душі мелодія лунає.

З народження ми в душу тягнем різні речі -
Все, що трапляється на нашому шляху.
Складаєм, розкидаєм там доречне й недоречне,
Що нам потрібним здалось чи припало до смаку.

Там є страхи, надії, мрії, сенси і бажання,
Любові птах співучий, обпікаючий ненавистю дракон,
Там радості бальзам й колючий біль страждання -
При світу сприйнятті картина створює ця фон.

На кожне "може бути" є своє "але",
Не все буває з того, що могло би бути.
Але й що мало бути добре, виходить часом зле.
І можуть все вверх дном "але" перевернути...

Спішимо у погоні за істиною -
Обігнали її на два кроки
І лишилась вона непізнаною,
Десь звернула, бігли ми поки...

Спішимо у погоні за щастям,
А воно біля нас - нас чекало.
Сили стратили, тільки впасти
Десь далеко від нього зосталось.

Спішимо у погоні за часом -
Біжимо, аж старієм прискорено.
Нам поспішність здається прикрасою,
Білки колесо нами підкорено!

Зупинилися... Світ все ж рухається,
Нас готовий позаду лишити -
Тих не любить, хто тільки чухається
Й тих, хто любить спішити-смішити.

Та можливо й зі своєчасністю,
Й відчуттям максимальним міри
Не покрилося б життя щастя рясністю,
А здавалося б буденним і сірим...

Десь у нашу систему мислення
Ексцентрична помилка попала
Й часто наші по щастю обчислення
Не приводять туди, куди б мали...

Поміж рясності цього світу
Ми щось бачимо, щось помічаєм,
А без чогось не можем жити,
Є й таке, що ми відкидаєм.

Є й таке, що ми зовсім не бачимо
Ні впритул, ні з далекої відстані.
Досить часто буваєм незрячими
В гущі фарб, справ, брехні та істини.

Все так було й до цього вже звикли,
Що живем тим, що нас зачіпає,
Що у серце чи розум проникло
Тим, що спокій у нас забирає.

Хоч існуємо в часі і в просторі,
Поза ними ми часто живемо
На своєму душевному острові
У своїх почуттях і думках - десь окремо...