Коли ти прямо по житті ідеш,
То тих, хто звик виляти, зустрічаєш:
Для злодія - ти злодій, хоч і не крадеш,
Для вбивці - вбивця, хоч і не вбиваєш,
Для лицеміра - лицемір, брехун для брехуна
Для алкоголіка - алкаш чи наркоман...
У різних головах твоя страшна вина
Давно доказана й плачевний в тебе стан.

Все ж не гнітять тебе чужі брехня й самообман,
Шкода лиш тих, хто інших ними опускає
Та нерозумний потрапляє сам у свій капкан
І, оком не моргнувши, у собі все добре добиває.
А ти просто ідеш та сподіваєшся на те,
Що в людях добре щось таки живе,
Що попри шлях кривий у душах щось святе
Все ж переможе все недобре та криве.

Повітря чистого ковток
У концентрацію думок
Приносить подих свіжий.
Токсичність з них зникає вмить
Та світ по іншому звучить
І не такий вже хижий…

А математика пісна
Стає живою, мов весна -
Душею обростає…
Дві одиниці – вже світи,
Зовсім немає самоти
Там, де життя витає.

Коли в житті щось негаразд,
Зневіра й сумнів мучать нас -
Вдихнути необхідно
Повітря чистого ковток
І до добра робити крок
Не дивно, а потрібно.

Коли не хочеться читати і писати,
Коли слова стають лише словами
Та можуть тільки розум колисати
І до нудоти гойдати думками…

Про тишу знову хочеться згадати,
Про відпочинок тихий та безслівний,
Щоби почути, як в душі буде звучати
Її мотив - легкий та щирий, рідний…

По дорозі за кроком крок,
Крізь болота й сади бажань,
Крізь пустелі й ліси думок,
Серед відповідей і питань,
Спотикаючись й з кроком твердим
Ми йдемо невідомо куди.
То вогонь у душі в нас, то дим,
То потоп, до бракує води…

Дещо хтось розбалансував
Та на міру поставив табу,
Хтось, що спокій – це смерть, сказав,
Хтось назвав життям боротьбу.
І поборюємо ми у ній
Зле і добре, інших й себе…
В рай наш тихий забрався змій…
І постійно усіх довбе…

Він розказує те, що нам
Щось для щастя постійно бракує,
Пропонує нам різний хлам,
Ну а потім він з нас кепкує:
«Ну то як? До щастя прийшли?
Что? Сбылась мечта идиота?
То в саду ви нещасні булИ?
Вам так личить  стогнати з болота».

Мир вам – всім, хто ранок зустрічає.
Мир вам – сонце, небо та земля.
Мир вам, люди, хай ваш мир оберігає
Від усього злого добре ангеля.

Мир вам, хто із радістю в серцях
З добрих справ планує день почати -
Хай буде легкий у вас до цілі шлях,
Хай вам легко вдасться шлях цей подолати.

Хай стократна радість буде в вас,
Що здолали все, що добрий результат,
Що прожитий вами не даремно час,
Що ви внесли лепту в світ - квітучий сад.

Мир вам – кого мучить хибний голод,
Хто заради нього сам вбиває й вчить вбивати
І несе у світ лиш ворожнечі холод,
Хто звик більше забирати, ніж давати.

Хай зруйнує мир вашу війну,
Хай вам вдасться розпрощатись з виром
Хиб, оман та вийти з злого сну -
Хай насититься ваш голод миром.

Мир вам – всім, хто вечір зустрічає.
Мир вам, місяць, небо та земля.
Мир вам, люди, хай ваш мир оберігає
Те, що в вас у серці, добре ангеля.

Споріднені замітки
http://blog.i.ua/user/2802839/1690537/
http://blog.i.ua/user/2802839/1989214/

Людина людині ангел, людина людині біс,
Людина людині мрія, людина людині каприз,
Людина людині крила, людина людині пута,
Людина людині бальзам, людина людині отрута,

Людина людині світло, людина людині тьма,
Людина людині літо, людина людині зима,
Людина людині Всесвіт, людина людині ніхто,
Людина людині часто, наче квиток спортлото.

Що випаде не вгадаєш,
Коли щось проявиться й де...
Буває щастя чекаєш -
Натомість горе прийде.
І навпаки теж буває -
Таке воно селяві.
Наосліп в житті часто граєш -
Не знаєш хто візаві...
 

Чи в світі є десь місце стати Богу?
Чи є десь душі вільні від болота,
Які ганьбу не видають за перемогу,
В яких святого є хоча б мізерна квота,
Які хабар Йому не пропонують
Із того, що у ближнього забрали,
Що душі інших не вбивають, а рятують,
Що в повній тьмі світло в собі оберігали?

Можливо є, а може вже немає -
Ми рід свинячий, який гадить, де живе,
Об бісер Божий брудні ноги витирає.
Наш бог - корито, у якому є лаве.
Нам поруч з іншими завжди буває тісно,
За їх рахунок любим простір розширяти…
Наші молитви аж ніяк не пісня -
Творець не знає вухо, де від них ховати.

Хоча до Бога у молитвах ми взиваєм
Та кличемо Його на допомогу -
Його у серце та життя ми не впусаєм,
Чомусь від Нього утікають наші ноги.
Якісь ми дуже нерозумні Його діти,
Нам добрі Його заповіді майже не цікаві,
Нам більше до вподоби ігри цього світу -
Інтриги, вбивства та обман, справи лукаві...

А може все не так – я хочу помилятись!
Я хочу сам в своїх очах страшним не бути,
Як буду в глиб душі своєї я вдивлятись…
Дай, Боже, стати нам на шлях Твій й не звернути.

Доброго вечора тобі, кохане Сонце.

Ти промені сьогодні щедро дарувало,

А ось тепер ледь втомлене з рум’янцем

За обрієм спочити десь зібралось.

 

Я дякую тобі за світлий шлях,

За новий ранок свіжий та бадьорий,

За спів птахів у парках та лісах,

Весняний настрій, простір неозорий...

 

Я дякую тобі, що було поруч

Та помагало працювати й просто жити.

Завтра приходь та знову будь у поміч,

Сьогодні ж час тобі вже відпочити……

Коли з дитячою наївністю в очах
Під найщирішу посмішку на світі
Брешуть у очі під зустрічне "Ах",
Заплутують при цьому у омани сіті -
Ти дивишся на весь цей лохотрон,
На клоуна, що совість продає за гріш
Та так, немов сідає на величний трон -
Няшка-король... та за спиною в нього ніж.

В чужих очах брехун та лицемір,
Істота ница, підла та огидна -
Його сумління все забруднене у шмір
І місця чистого на нім зовсім не видно.
Його найкраще просто обійти,
Пересічешся - потім душу довго відмивати.
З такими все погано - втратити й знайти.
І те, і інше потім буде боком вилізати.