МАЗЕПА VS ПЕТРО : моторошні речі, яких ви не знали. Ч-1

Напевне, немає іншої персоналії в історії України, до якої б ставилися з такою ненавистю і свої, вітчизняні ретрогради, і багато хто із однієї дуже великої сусідньої країни.

Ця людина, певне, настільки є для них страшна й ненависна, що досі Російська православна церква не спромоглася зняти з неї анафему. 

Ім`я Івана Мазепи ось вже більш як триста років постає синонімом слова «зрадник». Що найцікавіше, навіть протягом чверті сторічя незалежності України пересічний український громадянин ставлення до Мазепи якісно не змінив. Можливо, агресивне несприйняття змінилося байдужістю. В кращому випадку.

Не хотілося б ставати на шлях виправдовування його дій, або канонізування його у святі. Він був такий, який був – розумним, хитрим, і далекоглядним; жорстоким, підлим, підступним і брехливим; щедрим, великодушним, благородним і люблячим; зарозумілим, пихатим і погордливим.

Він був здатен на найміцнішу дружбу і на найстрашнішу зраду друзів. Словом, Мазепа був таким, якими є 99,9% людей, з усіма їхніми гарними і не дуже якостями.

А давайте, порівняємо Мазепу з іншою історичною персоналією, з його сучасником і антагоністом. З людиною, яку російські історики зробили ледь не святою. З Петром «Великим». З ким же ще.

Ось як змальовує Івана Мазепу великий російський поєт Олександр Сергійович Пушкін:

«Однако ж какой отвратительный предмет! Ни одного доброго, благосклонного чувства! Ни одной утешительной черты! Соблазн, вражда, измена, лукавство, малодушие, свирепость…»

Все зрозуміло. Тисячі й тисячі золотих монет, що їх витратив Мазепа на благодійність – на “вбогих і сиріт” – це, певне, від лукавства. Тони золота й срібла, що їх гетьман вклав в будівництво церков, розбудову українських міст та містечок – то, певне, від жадібності.

Утім, годі іронізувати, – подивімося, якими словами Пушкін характеризує Петра. Знаменитий текст станси «В надіжде славы и добра» (тут і далі мовою оригіналу):

Начало славных дней Петра
Мрачили мятежи и казни…

Бачте, дні у Петра були славетні, але… маленька така неприємність. Навіть не неприємність – незручність. Зовсім дрібничка: мрачілі те все страти.

Але страти ті – не від природньої кровожерливості Петра, а тому, що злобні стрільці та бояри влаштовували заколоти проти найдобрішого монарха.

Пушкін чомусь не захотів, або постидався згадати, що цар (чи не єдиний приклад серед християннійших монархів!) особисто брав участь в катуваннях, особисто розпеченим залізом смалив бранців, чистими монаршими руками орудував дибою.

Міг би цар-батюшка просто посидіти в куточку каземату, якщо кортіло послухати що там белькоче безтямний від болю боярин. Навіщо йому робота ката? Катів, цілком кваліфікованих в Московському царстві, а потім – в Російській імперії вистачало завжди.

В чому ж причина? Цар-батюшка просто отрмував насолоду, завдаючи людям болю. Іншого пояснення немає. У психіатрії добре відомий цей тип людей. І будь-який пересічний громадянин скаже, як така людина називається.

Натомість, немає жодних документальних підтверджень того, що Іван Мазепа особисто катував людей. У ті жорстокі часи вистачало всього, нікого не дивувало, коли цар, хан чи гетьман особисто шаблею стинали голови ворогам. Мазепа – не виключення. Але щоб власними руками розжарювати в горні залізо, випалювати комусь очі…

Пушкін:

Но правдой он привлек сердца,
Но нравы укротил наукой…

Чудові рядки. Просто чудові. Жаль лише, ані Пушкін, ані його сучасники, ні пізніші автори не спромоглися уточнити, які навчальні заклади закінчив цар Петро, дипломами яких університетів обзавівся.

Нам розповідали про європейське турне, що його Петро І здійснив у юності; в тих розповідях якось глухо говорится про те, що цар чогось там навчався, і ми відразу уявляємо його таким собі студентом в авдиторіях Сорбонни чи Гейдельберга.

Насправді, Велике посольство – то була дипломатична місія, а «науки», які Петро проходив у вільний час були таким: в Німеччині він протягом трьох днів навчався у підпоковника Штейтнера фон Штернфельда стріляти з гармати; в Голандії кілька днів знайомився з технікою гравіювання, пізнав ази спеціальності корабельного теслі, а також брав участь у розтині трупів. Ото і все навчання.

Щоправда, був візит до Англії, де цар навчався у корабельних майстрів проектуванню суден, але… Всю ту науку він встиг «постічь» в рекордно короткий термін – 4 місяці. Це якщо ірити солодкій офційній пропаганді.

Що за спеціаліст може вийти за цей час, враховуючи, що, за свідченнями тих же англійців, значну частину свого перебування на туманному Альбіоні московити присвятили аж ніяк не розрахунку остойчивості фрегата під боковим вітром, а гулянкам?

Вам судити, панове. Принаймні, в історії не збереглося жодних згадувань хоча б про один корабель, який було побудовано за проектом Петра І, зате відомі відгуки про те, який спосіб життя вів цар-батюшка зі своїми прісними у Лондоні. Євпропейської культури, так би мовити, набиралися:

«Вечерами русские, которые весь день работали, пускались во все тяжкие, так что соседи слушали с ужасом вопли и хохот этой банды. Дом, где они жили, был разгромлен. Спали неизвестно где, ели непонятно что и в любое время, не пощадили ни мебель, ни картины. Когда Джон Эвелин приехал в свой дом после трехмесячного пребывания в нем царя и его свиты, он был сражен: окна и двери были выбиты и сожжены, обои ободраны или испачканы, дорогие паркетные доски выломаны, художественные полотна пробиты пулями: каждый нарисованный персонаж служил мишенью; грядки в саду были вытоптаны, будто здесь был расквартирован целый полк. Эвелин заставил полицейских составить протокол. Ущерб составил 350 фунтов стерлингов. Эта сумма была возвращена владельцу из царской казны без малейших замечаний знаменитому путешественнику» (http://statehistory.ru/books/Povsednevnaya-zhizn-Petra-Velikogo-i-ego-spodvizhnikov/4).

У ті часи сума у 350 фунтів була воістину фантастичною. А якщо Читач звернув увагу на обмовку, мовляв, «русские весь день работали», то він має пам`ятати: «робота» та переважно складалася з приємних екскурсій на заводи і фабрики; у технічні майстерні і арсенали; на кораблі і корабельні верфі.

Петро, роззявивши рота, споглядав на досягнення технічного генія англійців, повторюючи постійно: «ми і у нас таке заведемо». Проте до університетських помешкань, аби навчитися чомусь ґрунтовному, не поспішав.

Ось як зазвичай виглядала «робота» Петра (зверніть увагу на рівень подарунків, що ними обмінялися високі сторони):

«Любимым занятием Петра I в дневное время являлись прогулки на яхте вниз по Темзе. Чаще всего судно останавливалось в Вулвиче, где находились интересовавшие царя морской арсенал, литейный и артиллерийский заводы. 2 марта адмирал Митчел передал высокому гостю замечательный подарок Вильгельма III — яхту «Королевский транспорт». Петр не остался в долгу и попросил адмирала вручить королю ответный подарок — огромный необработанный алмаз, завернутый в обрывок грязной бумаги» (http://statehistory.ru/books/Povsednevnaya-zhizn-Petra-Velikogo-i-ego-spodvizhnikov/4).

На відміну від царя, Іван Мазепа мав грунтовну вищу освіту. Ще в юності він три роки провів у Києво-Могилянській академії, вивчав риторику та латину.

Потім, вже перебуваючи при дворі польського короля, в числі трьох найталановитіших юнаків був направлений на стажування до університетів Італії, Франції, Німеччини. Не припиняв самостійного навчання, добре знав вісім іноземних мов.

А скільки мов знав «освічений цар-батюшка»? Він і своєю до пуття не володів – все більше матірною (про це нижче). Нищівну характеристику рівня освіти Петра мимоволі визнають навіть його апологети. Ось, посмійтеся:

“До конца жизни Петр продолжал игнорировать грамматику и орфографию. В детстве он знакомится с «экзерцициями солдатского строя» и перенимает искусство бить в барабан” (http://to-name.ru/biography/petr-1.htm).

І це тоді як навіть

«… в 1683 г. (тобто, коли йому виповнилося 11 років) Петр еще не кончил учиться азбуке» (там же).

Щодо «нравів», які Петро І «укротіл» наукою, то і тут є що розповісти. Наприклад, солдати, офіцери й генерали армії князя Меншикова після взяття міста Батурин на віки вічні прославилися звірячою жорстокістю.

«Укрощонниє наукой» офіцери та солдати «нового устрою» спорювали животи жінкам, рубали немічних старих, дробили мешканцям голови, садовили на палі і кидали у вогонь пожеж немовлят.

«Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель», – заголовки тогочасних європейських часописів – «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet»

«Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства» (там само).

Результати Петрового «укрощєнія».

Якщо винні козаки, що перейшли на бік шведів – карайте їх, до чого тут немовлята? Якщо зрадили полковники з гетьманом, навіщо гвалтувати восьмирічних дівчаток? Яке зло вони заподіяли «просвещенным наукой»?

Ось іще про нрави, вже не Московії – Російської імперії. На будівництво нової столиці – Санкт-Петербурга було зігнано десятки тисяч селян, які жили в ямах та бараках, спали на солом`яних підстилках і харчувалися гірше, ніж свині в українського господаря.

Пітер буквально стоїть на людських кістках. Тут не лише російські селяни лежать. В болотах навколо Неви згинуло 15 тисяч українських козаків, яких примусово кинули гатити болота та тягати граніт для набережних. Так не лише козаки – тут і полонених шведів десь близько 10 тисяч лежить.

И за учителей своих,
Заздравный кубок поднимает

Так Пушкін в іншому своєму тексті – поемі «Полтава» змальовує ставлення Петра до переможених ним шведів. Насправді за них далеко не завжди піднімали кубки. В більшості – батоги над ними свистіли – аби швидше тачки з грунтом котили.

До речі, бенкет той Петро наказав організувати просто посеред поля битви. І повірте, полонені шведи туди йшли не власним хотінням. І не пилося-не їлося їм під крики поранених, що помирали, та трупний сморід. Петро залюбки пив і смачно закушував. Не вшановував він противника – це таке єзуїтьске підле знущання, приниження. 

Скажуть: то були такі часи. На це є відповідь. В Європі, якою так захоплювався молодий цар, будь-яка робота оплачувалася. І робітників в кайданах не тримали. Навіть у воєнний час мобілізованих на будівництво оборонних споруд годували хоча б!

Та що там Європа! В ті самі часи Іван Мазепа, в котрому, на відміну від Петра, Пушкін не знайшов «ни одной утешительной черты» зводив в Україні храми, мости, дороги та громадські будівлі. І тисячі людей намагалися потрапити на ту роботу.

Зауважте, Читачу, в той час, коли на Півночі, за указом великого Петра щорічно на будівництво Санкт-Петербурга насильно приганяли по 30 тисяч селян, з яких додому поверталося на 5-7 тисяч менше, на будівництва в Києві стояли черги бажаючих! Чому так?

Тому, що Мазепа платив, і платив щедро. Не лише спеціалістам, а й простим робітникам. Це, певне, через «свирепость», яку так гарно розгледів Пушкін.

Самодержавною рукой,
Он смело сеял просвещенье

Тут треба з Пушкіним погодитися. Просвіту Петро І таки впроваджував. Тут великий поет правду сказав, її лише треба побачити. Ключовими словами тут є «самодержавною рукой».

Не питаючи хоче людина чи не хоче навчатися. І якій саме науці хоче навчатися. Просто брав по мобілізації і спрямовував на навчання тим спеціальностям і наукам, яких більше всього потребувала армія, флот та уряд.

Але як не можна стати поетом з наказу, хай навіть і царського, так не можна стати гарним спеціалістом, коли на навчання тебе забрали, мов у солдаччину. Інакше й бути не могло.

Ось, приїздить Іван Михайлович Головін після чотирирічного перебування в Італії, де він мав навчатися мореплавству та італійській мові (яку Мазепа опанував без вживання до нього самодержавних методів), і на перевірці знань морської справи виказав абсолютне невігластво.

– Ти хоч італійській навчився?» – запитав цар.
– Ні.
– Що ж ти там робив?
– Я курив тютюн, пив вино, вчився музиці й рідко виходив з двору.

Нам наводять цей приклад як іллюстрацію тупості та лінощів старої московської боярської еліти. Але оцініть: людина не лише пила вино, вона навчалася музиці. Тобто, Івану Головіну музика подобалася, він нею й займався. Чхати він хотів на кораблі.