Sasha Sotnik

Представники вітчизняного бізнесу скаржаться: вони не можуть працювати в умовах, коли за один рік національна валюта знецінюється на сто відсотків! Але сто відсотків — це ще дуже оптимістично. Адже, якщо ми розпочали рік із хай штучного, але таки курсу 8 гривень за один «бакс», то було би вкрай легковажно вважати, буцімто нині він коштує «всього лише» 16. Події останніх днів показали, що курс національної валюти знову закружляв у якомусь безглуздому хороводі. Так, за один «зелений» міняйли давали цілих 30 гривень! Попри те, що Нацбанк вважає, нібито курс коливається поблизу позначки «16».

Наслідки, які несе для країни такий шабаш, — просто катастрофічні. І найлегші з них — особисті незручності, скажімо, туристів. Які забронювали туристичну путівку за однією ціною, а потім були змушені платити утричі дорожче.

Валютні коливання є причиною, принаймні, формальною, — шаленого здорожчання пального. І переплачуючи за бензин, кожен автомобіліст згадує всує не тільки трейдерів, а й Національний банк. Подорожчання бензину, як відомо, тягне за собою підвищення цін на харчові продукти, особливо тих, де транспортна складова собівартості є високою. Одразу дорожчає імпорт, а його спектр в Україні дуже широкий. «Насамперед, подорожчають фрукти, адже їх завозять щотижнево», — кажуть у компанії «Рітейл груп». У черзі за ними — також й інші продукти харчування, які хоч якось прив’язані до глобального ринку. Наприклад, курячі яйця, які нині суттєво дорожчі, ніж рік тому.

Дорогий долар — це удар нижче пояса по старих і малозабезпечених. Адже у цій ситуації стрімко дорожчають ліки. У тому числі вітчизняного виробництва. Адже специфіка цього ринку така, що навіть українські ліки виготовляють з імпортної сировини. Купленої за долари або євро. До розряду «розкіш» знову, як і одразу після падіння СРСР, буде належати побутова техніка та зарубіжні автомобілі. Тобто просто автомобілі, адже в Україні цей товар не виробляють. Нині авторинок показав мінус 77%! Це етап застою. Знову малодоступними можуть стати мобільні телефони та інші сучасні ґаджети. Зрештою, навіть наша редакція, як і всі решта, надто болісно переживає гривневі стрибки — папір, наприклад, дорожчає щотижня.

Відтак річна інфляція в Україні перевищує показник у двадцять відсотків. Днями з’явилися нові дані — у цьому плані ми обійшли навіть Білорусь! На черзі, мабуть, Зімбабве — з його кількома тисячами відсотків інфляції. Або передвоєнна Німеччина.

Національний банк України, святим обов’язком якого є курсова стабільність, у цій ситуації не просто дивує, а навіть дратує. Всі ми пам’ятаємо кризові для України 1998, 2008 роки. І попри певні зауваження до перших осіб НБУ, ми все ж таки бачили якусь стратегію, якусь роботу і якісь результати.

Нинішні ритуальні танці над нашими грішми у виконанні усміхненої голови Нацбанку Валерії Гонтаревої — це просто фінансовий нонсенс. Якщо порівняти заяви і обіцянки Гонтаревої упродовж останнього часу, то стане зрозуміло: вони абсолютно не стикуються одна з одною. І робить їх очільниця НБУ або з власної некомпетентності, або із бажання ввести в оману учасників ринку. Скажімо, після її бадьорих заяв наприкінці літа, що долар має коштувати 11,50 гривнi, хоча в обмінниках було близько тринадцяти, гривня знову стрибнула донизу. Потім вона, дивлячись у телекамери, офіційно заявляла: ті, хто купили долари по 13 гривень, сильно пожаліють! Бо Нацбанк уже найближчим часом «відкотить» курс до 11 гривень. Насправді ж «відкотив» до 15.

Експерти, які аналізують діяльність НБУ, вже давно зрозуміли, що слова і дії Валерії Гонтаревої не корелюються взагалі ніяк! Після лавини критики щодо безконтрольного рефінансу, який розхитує банківську систему, вона просто ліниво відмахується — і продовжує нищити фінансову сферу. Колишній міністр фінансів Віктор Пинзеник кілька місяців тому навіть запропонував узагалі зупинити практику рефінансування банків — якщо вже НБУ не вміє це робити цивілізовано!

«Аналіз результатів валютного аукціону свідчить, що продано 134 млн. доларів: одним по максимуму по 14,1, іншим — по мінімуму по 12,9, — писав у жовтні на своїй сторінці відомий фінансист. — Різниця — 1,2 гривні, або 8,5%. Перевести у річний вимір? Клондайк для спекулянта. НБУ має задавати курс, «вести» його, заявляючи при цьому один курс інтервенцій. «Ножиці» завжди підігріватимуть спекулятивний інтерес».

На думку Пинзеника, аби втримати курс, Нацбанк має терміново змінити свою політику. По-перше, тимчасово призупинити рефінансування, адже вільної гривні на ринку надто багато. По-друге, треба припинити продавати валюту для потреб клієнтів (депозити, кредити) або змусити банки звітувати про її використання. «Я знаю, скільки в Україні коштує сало, але я не знаю, скільки коштує долар, — сказав екс-міністр. — Тому що сало перебуває у вільному продажу, а долар продають з-під прилавка. А це дуже небезпечна ситуація для економіки».

Гонтарева, треба думати, до подібних порад «прислухається». Саме тому вона діє з точністю до навпаки. Ось останнє повідомлення за минулий четвер — НБУ видав банкам рефінансування на 4,5 млрд. гривень. Ми дуже хотіли би помилитися, але чомусь здається, що ці гроші, як і всі попередні транші регулятора, з рахунків комерційних банків одразу ж потраплять на міжбанк. І через велику кількість заявок на купівлю долара ми знову матимемо стрибок донизу нашої рідної гривні. Може, вже нині. Або завтра.

Таку дивну політику регулятора можна пояснити двома головними версіями. Перша — разючий непрофесіоналізм голови НБУ. Друга — чутками, у які ми нізащо не повіримо, що навіть після Майдану гідності у нас збереглися ті самі розміри «відкатів» за надання рефінансу, які існували ще за режиму Януковича.

Ну а пояснювати причини курсових проблем Валерія Гонтарева вміє чудово. З одного боку, їй заважає війна на сході, з іншого — економічна ситуація у державі, яку вона сама й руйнує. З третього, пані Гонтарева може просто плюнути і зовсім нічого не пояснювати. І не прийти, скажімо, на засідання фінансового комітету Верховної Ради, як це було минулого тижня. Вважаючи такі візити чимось не гідним своєї високої посади.

Інші пасажі Валерії Гонтаревої зворушують не менше. Наприклад: «Курс має знаходитися на рівні 12-13 гривень!». Це було у день, коли гривня упала до позачки «16» за один долар. Попри точку зору головного банкіра держави.

Законодавчі ініціативи голови НБУ — це взагалі поза межею розуміння. Скажімо, заборона достроково забирати депозитні вклади. Навіть якщо банк на порозі банкрутства — а таких випадків у нас чимало. Експерти зазначають: результат нововведень — паніка на ринку. Як наслідок, банкрутство й остаточне падіння довіри до банківської системи.

Зрештою, цитата від 11 листопада (всі пам’ятаємо, скільки тоді коштував долар?! — Авт.) свідчить сама за себе. «Особисто я не закладала би у бюджет інший курс, ніж 12,95», — сказала Валерія Гонтарева. Якщо вона при цьому не з іншої планети, то або знущається, або не розуміє, що каже.

Минулого тижня Гонтарева зробила ще одну сенсаційну заяву. Мовляв, девальвація російського рубля негативно вплине на курс гривні. «Як можна стверджувати таке безумство? Невже її не можна звільнити? Адже Гонтарева ганьбить країну, — сказав директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. — Можливо, все це говориться не просто так? Треба, нарешті, провести люстрацію — чи працювала Гонтарева з Януковичем».

Подібна інформація у мережі вже з’являлася. Так, наприкінці листопада член комітету з іноземних справ Палати представників США Стів Стокман звернувся до Дослідницької служби Конгресу з проханням розслідувати факти корупції і махінації із держкоштами в Україні. Серед схем, які нині вивчають американці, — махінації з облігаціями зовнішньої позики, право вимоги на які передавали офшорним компаніям. У деяких справах брокером виступала компанія «Інвестиційний капітал Україна», співвласником якої була... нинішня очiльниця НБУ Валерія Гонтарева.

Через цю компанію було проведено близько третини підозрілих оборудок з облігаціями на суму 300 мільйонів доларів. Якщо підозри Стокмана підтвердяться, то це, на його думку, може спричинити суттєві ускладнення між нашими країнами. З дуже серйозними наслідками. Про те, що Стокман не жартує, свідчить візит віце-президента США Джозефа Байдена, який у кулуарах буцімто заявив, що фінансову допомогу Україна отримає тільки після проведення реформ.

ЗМІ приписують Гонтаревій аферу з двома мільярдами гривень, які щезли з Аграрного фонду через підконтрольний «младоолігарху» Курченку «Брокбізнесбанк». Що потім і сам почив у бозі.

«Якщо Президент не може звільнити Гонтареву, то ми маємо позбутися Президента! І якнайшвидше», — сердито закликає Олег Соскін. Сама ж голова НБУ про відставку говорила щонайменше тричі. Але не всерйоз. Злі язики стверджують, що час перед «до побачення» вона затягує навмисне. Адже, мовляв, НБУ, який де-факто, народив чорний валютний ринок, отримує з нього непогані бариші — до десятої частки від маржі нелегальних обмінних пунктів. Оборот яких тільки упродовж одного дня становить близько ста мільйонів доларів. І це ще далеко не всі статті доходу.

Міністри-"варяги" в шоці: Квіташвілі нав'язують заступників, Яресько саботують, Абромавичус - хоче ліквідувати власне міністерство
Читайте більше тут:

http://expres.ua/digest/2014/12/22/122145-ministry-varyagy-shoci-kvitashvili-navyazuyut-zastupnykiv-yaresko-sabotuyut#.VJfW8uMbNXV.facebook

Євген Павлович Стахів (* 15 вересня 1918, Перемишль —† 26 січня 2014, Нью-Йорк, США) — діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в роки Другої Світової війни.

З 1932 року був учасником українських шкільних та молодіжних організацій Галичини, потім член ОУН (з 1934 року). В 1938 році опинився на терені Підкарпатської Русі, вступив до Карпатської Січі. В березні 1939, після ліквідації Закарпатської України, потрапив в полон, звідки утік через Словаччину в Австрію.

1940 — працює разом зі старшим братом Володимиром в «Українській пресовій службі».

1941–1943 — член Південної похідної групи ОУН, організатор нових осередків ОУН у Східній Україні (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь).

1944 — один із засновників Української Головної Визвольної Ради — багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України.

1946–1949 — проживає в Німеччині.

1949 — емігрує в США. Президент середовища УГВР. Керівник Товариства українсько-єврейських зв'язків.

На еміграції Стахів став одним із активістів «двійкарів» — демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат Володимир був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син Євген-Зенон[1] — лауреат Нобелівської премії миру 2007 р. в складі Міжурядової групи експертів з питань змін клімату[2].

1997 — отримав український орден «За заслуги».

2006 — отримав орден Ярослава Мудрого.

Останні роки життя Євген Стахів майже щороку бував в Україні, зустрічався з молоддю і відомими політиками. Ветеран помер у Нью-Йорку 26 січня 2014 у віці 95 років. До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і завжди цікавився подіями в Україні.

Головна тема Євгена Стахіва — зміна світогляду націоналістів під час Другої Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. У 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Стало зрозуміло, що Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.

За твердженнями самого Стахіва, Олександр Фадєєв у своєму виразно пропагандистському романі «Молода гвардія» не випадково дав героєві-зраднику ім'я «Євген Стахович», адже особа діяча ОУН була вже відомою Міністерству державної безпеки СРСР. Безглуздість ситуації надавала та обставина, що Євген Стахів не те що молодогвардійцем, навіть комсомольцем ніколи не був. Він організував українське національне патріотичне підпілля на Донбасі, гаслом якого було «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну». Стахів спростував наклеп на себе в українській пресі в Америці і намагався навіть притягнути Фадєєва до суду. Його адвокати заявили, що Стахович — це, мовляв, вигаданий персонаж.[3] Насправді, під ім'ям Євгена Стаховича в романі Фадєєва вгадувався Віктор Третьякевич, якого теж очорнили, приписавши йому те, що він видав товаришів гестапівцям. Згодом ім'я справжнього зрадника було встановлено і Віктор Третьякевич був реабілітований. До того ж він виявився справжнім комісаром «Молодої гвардії», на відміну від Олега Кошового, якому відведена ця роль у романі Фадєєва й радянських підручниках з історії[4].

Щодо тверджень Стахіва про його причетність до «Молодої гвардії», то були зроблені спроби документально їх спростувати — як стверджують автори робіт, у працях В. Мінаєва та В. Цуркана[5]

• Діяльність ОУН на Донбасі

• Віталій Абліцов Євген Стахів. Останній молодогвардієць. (2004).
• Ярослава Музиченко. «Всі ми були…» //Україна Молода 11. липня 2009, с. 5.
• Дзеркало Тижня № 29 (504) 24—30 липня 2004 року
• УТР — Євген Стахів (відео)
• Олеся Єдинак «Правила життя Євгена Стахова. До 94-річчя» Українська правда 15 вересня 2012 року.
• Євген Павлович Стахів скінчив свій земний шлях Закордонна газета 31 січня 2014 року.
• Владимир Минаев. «Молодая гвардия»: опять предательство?.-Донецк, 2006.
• Валентин Цуркан. «А якщо без маски» // «Комунiст» (Киев). № 4, 1996.

Так званого главу самопроголошенної «Донецької народної республіки» Олександра Захарченка взяли під домашній арешт. Зараз його утримує один із військових підрозділів «ДНР» за наказом кураторів із Москви. Приводом для затримання стало нібито зникнення партії зброї, присланої для «Новоросії»