20 запитань до ватників.

  • 26.04.15, 00:34

Написал Kuzkin_otetsна politota .


1. Почему Донецк и Луганск — это "Новороссия", но когда над нею падает пассажирский самолет — эта территория вмиг превращается в Украину?

2. Наемничество — уголовное преступление в России. Почему "ополченцы", приехавшие из России ради выплаты кредита, не попадают под эту статью?

3. Война обходится Украине в несколько миллионов долларов за день. Логично предположить, что противнику она стоит не меньше. Вы действительно считаете, что Россия не оказывает так называемой Новороссии военную и финансовую помощь? Все танки, грады, минометы,
были куплены, конечно же, в обычном бутике? Откуда у "ополчения" снаряды? Где взяли денежные средства на войну? За счет чего они воюют? Как так получилось, что армия "Новороссии" на данный момент способна конкурировать с армиями некоторых европейских стран?

4. Почему везде, где освободители ополченцы – война. Везде же, куда ополченцы "со светлыми лицами" не добрались — мир? Почему так называемые карательные операции только там, где "ополчения"? Почему на территориях, которые контролирует Украина, нет ни смертей, ни разрушений, ни "фашистов"?

5. Почему Украина должна сдавать бандформированиям свои законные территории, юридически принадлежащие ей? Если украинские военные этого сделать не захотят – получается, они каратели? С какой радости?

6. Когда российские военные присутствовали в Крыму, поддерживая проведение псевдо–референдума, Путин сказал, что это были не наши военнослужащие, а местные жители, купившие камуфляж в магазине. Спустя месяц Путин заявил, что за спинами местных сил самообороны стояли наши военнослужащие. Спустя еще какое–то время Путинпризнался, что российские военные в Крыму (когда он был еще украинским) блокировали украинские воинские части. Совсем недавно российский государь подробно рассказал, как все спланировал заранее и тайно отправил десант в Крым. Сейчас Путин утверждает, что российских войск на Донбассе нет. Можно ли ему верить? Если да, то почему?

7. Как вы можете объяснить тот факт, что на нескольких граждан России, воюющих в официальных формированиях армии Украины, были заведены уголовные дела, в то время как на несколько тысяч россиян, воюющих на стороне незаконных бандформирований, до сих пор уголовных дел нет? Почему российская власть так предвзято разбрасывается уголовными делами? Разве закон не должен быть единым для всех? 

8. Считаете ли вы достойным тот факт, что "ополченцы" прячутся за спинами мирных жителей, ставят их живым щитом, когда размещают в жилых кварталах свои установки и ведут оттуда огонь по украинским военным? Вправе ли адепты "Новороссии" обвинять украинскую армию в бомбежке мирных граждан, если ответка летит как раз туда, откуда ополченцы отшмалялись? 

9. Москвич Игорь Стрелков взял на себя ответственность за военные действия в Украине, сказав: "Спусковой крючок войны все–таки нажал я. Если бы наш отряд не перешел границу, в итоге все бы кончилось, как в Харькове, как в Одессе. Было бы несколько десятков убитых, обожженных, арестованных. И на этом бы кончилось. А практически маховик войны, которая до сих пор идет, запустил наш отряд. Мы смешали все карты на столе. Все! И с самого начала мы начали воевать всерьез: уничтожать диверсионные группы правосеков". Как вы относитесь к такому заявлению бывшего министра обороны "Новороссии"? Если бы кто–то из американцев позволил бы сказать нечто подобное, какова была бы ваша реакция на такие слова?

10. Минобороны РФ пообещало обеспечить семьи погибших у границ Украины. Семьи смогут рассчитывать на 2 млн страховой суммы и 3 млн – единовременное пособие. Вы даже не допускаете мысли, где и при каких обстоятельствах могли погибнуть российские военнослужащие? Вам не интересно, почему от вас это скрывают?

11. В России часто разгоняют оппозиционные митинги. Многие скажут, что эти митинги бывают незаконными и несогласованными, поэтому их и разгоняют. Теперь скажите: Захватывать администрации, ходить с автоматами по городу и ездить на Градах — это законно? Срывать с административных зданий флаги своей страны и вешать вместо них другой — не нарушение закона? Как долго российская власть позволила бы происходить подобному? Стал бы Путин применять меры или, быть может, сел бы с террористами за стол переговоров? Если бы вооруженные формирования в каком–нибудь российском городе захватили органы власти, их лидеры самопровозгласили себя народными мэрами, после чего захотели бы отделиться о России, топча при этом российский флаг, думаете, Путин позволил бы незаконным бандформированиям с оружием в руках делить земли своей страны?

12. Почему каждый патриот Украины, который носит Украинскую символику, поет гимн Украины, поддерживает единость своей страны и выступает против сепаратизма, автоматически становится бандеровцем, карателем и фашистом? С какой стати? 

13. Российский солдат–срочник Вадим Григорьев летом выложил в интернет ряд снимков, косвенно подтверждающих агрессию России против Украины. Под одной из фотографий со снарядами он написал: "всю ночь долбили по Украине". Это Обама или Порошенко принудили его слить провокационную информацию в сеть? Это Меркель заставила его нелепо отмазываться за содеянное на телеканале "Россия"?

14. Товарищ Путин не раз заявлял, что Россия не является стороной конфликта, а лично он уважает и поддерживает территориальную целостность Украины. Если это действительно так, тогда почему Россия не перекроет границу со своей стороны, дабы добровольцы (и не только) из РФ не имели возможности пересекать ее, чтобы воевать против территориальной целостности Украины? Почему российская таможенная служба закрывает глаза на людей, едущих воевать в Украину?

15. В августе на территории Украины были взяты в плен десантники из Костромы. Министерство обороны РФ и президент Путин заявили, что солдаты на бронетехнике и с оружием случайно заблудились, не заметив, как пересекли границу. Скажите, вы действительно в это верите? Какова была бы ваша реакция, если бы солдаты НАТО "случайно заблудились" где–нибудь под Владивостоком? 

16. Почему Россия ни разу не осудила боевиков "Новороссии" и ни разу не призвала их первыми сложить оружие? В то же время официальные лица РФ ни раз призывалиукраинских военных сложить оружие и уйти с украинского Донбасса, оставив его бандитам. Почему во всех федеральных СМИ освещается только одна сторона? Почему многочисленные преступления боевиков в российских СМИ умышленно замалчиваются, в то время как для разжигания ненависти по отношению к украинским военным придумываются сказки о распятых мальчиках и рабах? 

17. Как так могло получиться, что окружаемые и добиваемые силы ДНР и ЛНР вдруг в конце августа открыли новый фронт в направлении Мариуполя и захватили Новоазовск, загнали украинских военных в котел под Илловайском? Кто это сделал на самом деле: Силы "ополчения", которых украинская армия успешно прижимала, или российские военные без знаков отличия, которых там якобы не было?

18. Почему даже пока еще близкая России Белоруссия поддерживает территориальную целостность Украины и не согласна с имперскими планами Путина? Почему союзник Путина по "ТС" Лукашенко считает, что фашизма, как массового явления, в Украине нет, и говорит, что боевиков, воюющих против Украины, надо уничтожать? Также президент Белоруссии не признал Крым за Россией. Белоруссия — не чужая страна ни для России, ни для Украины, однако в вопросах украинского кризиса она поддерживает не российскую сторону. Бульбофашисты, я правильно понимаю?

19. Еще летом СМИ, блогеры и другие источники писали о возможном участии псковских десантников в войне на Донбассе. Спустя некоторое время стало известно о двух похороненных в Выбутах (Псковская область) десантниках: Леониде Кичаткине и Александре Осипове. На следующий день таблички с именами похороненных были сняты. На депутата Льва Шлосберга, который первым опубликовал информацию о возможно погибших в Украине псковских десантников, неизвестными было совершено нападение, в результате чего Шлосберг получил травму головы. Журналисты Дождя, которые пытались подъехать к могилам, также подверглись нападению со стороны людей в масках, поэтому журналисты были вынуждены уехать. Осенью главная военная прокуратура России официально признала, что обстоятельства гибели 12–ти псковских десантников — государственная тайна. Из официального ответа Шлосбергу следует, что десантники погибли не в местах постоянной дислокации своих воинских подразделений. Как вы думаете, аж 12 псковских десантников погибли исключительно по–случайности: От инсультов, инфарктов, суицидов и несчастных случаев на учениях?

20. За что воюют боевики "Новороссии" и что полезного они могут дать?
Опубликовано на politota

Зойк допомоги!

  • 25.04.15, 18:40
З миру по нитці — шанс на життя
Лікарку-«кіборга», яка отруїлася газом у Донецькому аеропорту, лікуватимуть в Угорщині
Наталя ТУРАК

Учора у лікарки-волонтерки, яка рятувала «кіборгів» у Донецькому аеропорту, з’явився шанс на життя. Волонтер медичної служби ДУК «Правий сектор» Тетяна Білинська під час евакуації поранених iз Донецького аеропорту отримала сильне отруєння (всі пам’ятають, як бойовики, не змігши вибити наших «кіборгів», закидали термінал димовими шашками з невідомим газом), від чого в неї відмовили нирки та печінка, а також почався тромбоз судин. Після тривалого лікування медикам частково вдалося відновити роботу нирок, проте відновлення функцій печінки стало питанням життя і смерті. І ось після тривалих пошуків лікарів та спеціалізованих клінік (розглядали також варіант Литви чи Латвії), спецрейсом пані Тетяна вирушила до Угорщини, де її прооперують.

Трансплантація донорської печінки коштує приблизно 130 000 євро, тож волинські волонтери, крім підтримки своїх бійців, відкрили окремий рахунок на порятунок пані Тетяни. «В Україні лікування пані Тетяни було тривалим. Спочатку її доправили в Дніпропетровський військовий госпіталь, де медики врятували їй життя. Потім були Київ та Луцьк. У нас довгий час не було інформації про неї, а коли ми дізналися про цю біду, то за три тижні зібрали майже 30 тисяч євро. На жаль, це частина суми, але є надія, що після операції з шунтування печінка запрацює сама і можна буде уникнути пересадки. В будь-якому разі реабілітація буде тривалою, а якщо гроші залишаться, то їх передадуть іншим хворим. А таких іще дуже багато», — говорить «УМ» волонтерка з Ківерців Анна Мовяк.

Сама Тетяна Білинська теж деякий час працювала у Ківерцях, потім була лікарем-анестезіологом у Луцьку, пройшла весь Майдан, рятуючи життя, а коли почалося протистояння на сході — пішла волонтером на фронт. Сьогодні у Ківерцях волонтери організували благодійний концерт, кошти з якого також підуть на її реабілітацію, яка за словами лікарів, триватиме більше місяця. Наразі прогнози медиків хорошi, є надія, що з часом усі функції організму відновляться. А сама ж Тетяна мріє швидше одужати і повернутись на передову.

Для тих, хто може допомогти Тетяні Білинській, даємо номер картки Приватбанку: 4731 2171 1038 7485 (Боско Ганна Лаврентіївна, мама лікарки). Більш детальна інформація — у волонтерів ГО «Автомайдан України», тел.: 0509206813.
Переконливо прошу поширити цю замітку на всіх ресурсах. Дякую за допомогу.

Гіркий присмак полину.

  • 25.04.15, 18:10

Чергову річницю аварії на ЧАЕС держава зустріне офіціозом, але з порожньою скарбнице

Лиш у керівників державою та урядом ВСЕ В ШОКОЛАДІ!!!

Валерія НАЛИВАЙКО   Олена ВІТИЧ   

Про Чорнобильську трагедію влада згадує раз на рік. Весь інший час люди змушені рятуватися самотужки.

26 квітня, річницю вибуху на Чорнобильській АЕС, Україна готується зустріти з традиційним пафосом, але з порожніми кишенями. Починаючи з 23 квітня, по містах України пройде хвиля реквіємів, поминальних панахид та зустрічей із постраждалими. Утiм для самих постраждалих від цих заходів ні холодно, ні жарко. «Більшість чорнобильських програм у нас давно існують лише на папері. Немає ні оздоровлення населення, ні дезактивації радіоактивних земель, ні відповідного медичного обслуговування. І, схоже, і не буде, бо на всі ініціативи відповідь одна — немає коштів. У мене лише в одному Рокитнівському районі у людей на руках більше 6 тисяч рішень судів щодо компенсації виплат, передбачених чорнобильським законодавством. Рішення ці датуються ще 2010—2012 роками, люди виграли суди, а досі жодної копійки не отримали. Ми зверталися до Міністерства юстиції із запитом і отримали відписку, що вимоги людей законні, однак ці виплати мають бути передбачені в бюджеті, а там грошей немає», — розповів «УМ» народний депутат від поліських районів Рівненщини, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС, Василь Яніцький.

Щоправда, влада деяких міст знайшла можливість надати допомогу ліквідаторам та іншим категоріям постраждалих. Але це все існує на рівні місцевих ініціатив. Зокрема, в Луцьку будуть проведені комплексні медичні огляди ліквідаторів, які за станом здоров’я не можуть самостійно відвідати поліклініку. За результатами цих оглядів медики разом з владними структурами розроблять план заходів зі зниження захворюваності та смертності серед постраждалих від Чорнобильської катастрофи, розповіли «УМ» в прес-службі Волинської ОДА. Окрім цього, 50 громадянам, інвалідам та постраждалим, виплатять матеріальну допомогу в розмірі 200 грн.

У Львові, окрім виплати 1617 львів’янам-«чорнобильцям» по 250 грн., 14 жителів отримають від міста путівки на санітарно-курортне оздоровлення в Східниці. «Цього року нам вдасться оздоровити 14 львів’ян iз числа постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Категорію постраждалих обрано не випадково, адже учасники ліквідації ІІ категорії дуже рідко отримують путівки на оздоровлення з державного бюджету, оскільки вони не мають статусу першочергового забезпечення», — розповів начальник відділу соціальних програм управління соціального захисту Львівської міської ради Олексій Неділя.

У Києві також, за розпорядженням КМДА, буде надано одноразову адресну соціальну матеріальну допомогу потерпілим, яким встановлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою, дітям-сиротам, вдовам (вдівцям) померлих учасників ліквідації. До того ж 26 квітня, окрім покладання квітів до меморіалу, панахид, мистецьких акцій та мітингів-реквіємів, у Святошинському районі столиці біля Меморіального комплексу «Пам’ятник Жертвам Чорнобильської трагедії» на розі просп. Перемоги і вул. Чорнобильської відбудеться відкриття «Алеї Героїв Чорнобиля».

На цьому в більшості випадків офіційні заходи й обмежаться. А постраждалим залишиться чекати наступного року, коли буде кругла дата — можливо, тоді держава згадає про свої обіцянки. А ні, то й так вони уже звикли виживати, хто як може.

"Головнокомандувач", промий вуха від шоколаду!

  • 24.04.15, 01:39
Не здавайте Широкине! 
Маріупольці закликають керівництво держави не відводити війська зі стратегічно важливого села

Іван ЛЕОНОВ   

У Широкиному планують вiдкрити постiйно дiючий пункт спостерiгачiв ОБСЄ.

Мешканці Маріуполя у відкритому зверненні до Президента України, секретаря РНБО, міністра оборони і начальника Генштабу ЗСУ просять відмовитися від ідеї демілітаризації села Широкиного і відведення з цього населеного пункту українських військ. Тим більше що спостерігачі ОБСЄ, під чиїм контролем планується залишити село, є беззбройними і не зможуть чинити жодного опору агресору.

«На території Широкиного розташована стратегічна висота, яку захисники Маріуполя відбили в агресора і на якій бойовики не повинні перебувати, згідно з Мінськими угодами, — наголошується у зверненні штабу громадянського об’єднання «Оборона Маріуполя». — Раніше з цієї вогневої точки неодноразово вівся артилерійський обстріл нашого міста. Вважаємо, що залишити Широкине сьогодні — означає поставити під удар півмільйонний український Маріуполь. Це також створить небезпечний прецедент для ворога і стане передумовою для подальшої ескалації насильства і наступальних дій на нашу країну. Здати Широкине — означає відкрити ворота в усю Україну!».

На звернення маріупольців уже відреагував секретар РНБО Олександр Турчинов, який зазначає, що українські вояки зможуть відійти від Широкиного на кілометр лише у тому випадку, якщо в ньому постійно діятиме пункт спостерігачів ОБСЄ, а село візьме під свій контроль міліція. Передбачається, що міліція контролюватиме навіть ту частину села, де нині окопалися терористи.

«Наразі існує чотири точки, де найчастіше відбуваються порушення домовленості про припинення вогню і де постійно відбуваються провокації. Це територія біля Донецького аеропорту, територія біля Горлівки, Щастя та Широкиного, — каже пан Турчинов. — Коли ми говоримо про демілітаризацію, це не означає, що ми повинні звільнити населений пункт, зокрема Широкине. Йдеться про те, щоб у Широкиному зробити постійно діючий пункт спостерігачів ОБСЄ».

Нагадаємо, що зараз спостерігачі ОБСЄ працюють у Широкиному позмінно. Тож терористи обстрілюють позиції сил АТО саме тоді, коли одні спостерігачі вже залишили село, а інші ще не приїхали. Свідками таких обстрілів iз танків, мінометів та САУ днями стали кореспонденти ВВС, які зазначають, що «снаряди в бік українських військових падали так часто, що їх важко було порахувати». За даними групи «Інформаційний спротив», бойовики продовжують нарощувати свою тактичну групу, яка веде бої за Широкине.

ДО РЕЧІ

Президент Петро Порошенко заявив в інтерв’ю французькому телебаченню про 6,5 тисячi загиблих військовослужбовців і цивільних у ході конфлікту на Донбасі. «Сьогодні на фронті в Україні гинуть люди. Ми втратили в цілому вже понад 6,5 тис. військових і цивільних. Це загибель, що паралізує будь-яку країну», — сказав глава держави. За його словами, сьогодні Україна стала об’єднаною і готовою захищатися, як ніколи у своїй історії.shock "Об'є..." чи "обйо..." "д" чи "б"??question Скільки можна обмежуватись заявами?

Послухайте ОЧЕВИДЦІВ:

Широкино...
Друзья, как-то не хотелось затрагивать этот вопрос, но видимо... есть смысл! Если обратите внимание на приложенные мной изображения, Вам сразу бросится в глаза карта глубин Азовского моря. Как видите, в районе красного кружка, где и расположено Широкино, непосредственно у береговой линии тактическая глубина достигает от 2 и более метров, чего нельзя сказать о глубинах в районе Новоазовска. Это говорит только о том, что если и планируется высадка российского десанта, и я более чем уверен что она планируется, к бабке не ходи, то наиболее приемлемая точка "приземления" это Широкино, между нашей линией обороны и Мариуполем. К тому же, в данном районе вполне реально прикрыть высадку десанта дальнобойной артиллерией, а также обеспечить огневое прикрытие соединения с Тельмановской группировкой, что позволит полностью окружить наши боевые подразделения, в т.ч. "Азов". Как результат, у нас огромные потери и практически сломлена оборона Мариуполя... Также вполне реальна высадка десанта в самом Мариуполе и южнее, но тогда десантные корабли могут попасть под прицельный огонь нашей береговой артиллерии, а также напороться на минные поля. А это может привести к полному уничтожению кораблей противника и краху самой операции.
К тому же, Широкино на всем побережье единственная высотка с которой простреливается практически вся акватория Мариупольского порта, с максимальным углом атаки бортов кораблей неприятеля. Я уже не говорю о том, что с Широкино Новоазовск и Ейск как на ладони. Береговая артиллерия с данной высоты, в тандеме с артиллеристами расположенных в районе Мелекино, практически полностью перекрывают судоходство по Азову.
Так что друзья мои, если потеря Новоазовска для нас это больше политическая трагедия, так потеря Широкино, это уже потеря в первую очередь, очень важного стратегического района, не менее важного чем ж/д узла Дебальцево!
Для справки:
Как правило, на Азовском море, ввиду малых глубин, ВМС РФ для десантирования своих войск применяют СДК и МДК /средние и малые десантные корабли/. Осадка у этих кораблей, в зависимости от нагрузки, колеблется от 2.2 до 4.2 метра. СДК способен доставить на берег: 5 единиц бронетехники массой до 35 тонн, или 3 буксируемые артиллерийские системы калибра 122—152 мм и 3 тягача, или до 8 грузовых автомобилей, или в среднем около 300 морпехов.
Вот такие дела малята...

Світлина від Vitaly  Klim.
Світлина від Vitaly  Klim.

Злочинна діяльність ОЗУ в Україні.

  • 22.04.15, 11:00
Податок на... сепаратистів 
На рабочий стіл Генпрокурору: Зловживання тільки у фіскальній сфері дозволяють виводити у «тінь» щороку близько 200 мільярдів гривень! На цих «потоках» досі заробляють наближені до екс-президента Віктора Януковича
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ   

Екс-«регіонал» нардеп Віталій Хомутинник узяв касові апарати під своє тепле крило ще за час правління патрона Віктора Януковича і не може розлучитися з прибутковими схемами досі.
Прості смертні у нашій країні навіть не підозрюють, які масштабні афери умілі й досвідчені махінатори здійснюють буквально за їхніми спинами. І на які цілі йдуть кошти, які з людей — на підставі чинного законодавства — збирає держава. І у яку кількість мільйонів виливаються їхні десятки гривень, зібрані відповідно до чергового підзаконного акта.Ось, скажімо, касові апарати: дві стрічки — одна йде на друкування чека для покупця, а друга... А друга (а точніше її електронна копія), виявляється, не потрібна нікому: ніхто її не дивиться, не читає і не аналізує. Натомість кошти за придбання модемів для касових апаратів і так зване «обслуговування» цих апаратів дозволяють отримувати десятки мільйонів буквально на пустому місці. Але касові апарати у цій схемі — це тільки квіточки.

Звіт, який нікому не потрібен

Фахівці підрахували: всього упродовж року збирають близько 20 млрд. касових чеків. Відбувається цей процес під егідою Державної фіскальної служби. А тому людина непосвячена думає, що відповідні служби уважно аналізують ці документи — і виявляють можливі порушення. Принаймні так має виглядати логічне пояснення: якщо держава запроваджує касові апарати, значить, це комусь потрібно.

Спеціалісти, які знають процес ізсередини, навіть змоделювали, як воно мало би виглядати. «Якщо дати податківцеві тільки двi секунди, щоби подивитися на чек, то потрібно 5-6 тисяч людей, які займатимуться цією роботою упродовж цілого року!» — каже кандидат технічних наук, екс-директор підприємства «Укрелекон» Микола Коваленко. Звичайно, погляд тривалістю в одну секунду нічого не дає, та й «зайвих» 15 тисяч працівників у податковому відомстві, треба сподіватися, немає. А тому, яка ж подальша доля цих чеків?

«Їх до останнього часу збирали дві комерційні структури: «Інтерплат» і «УкрКарт», — продовжує Коваленко. — Статус цих структур не визначений». Ось перед нами дані одного з приватних підприємств, яке обслуговує касові апарати, — «Інтерплат». Трудиться у компанії — ... 83 особи! Не 5000, скільки було би треба для хоча б побіжного аналізу отриманої інформації, а менше сотні.

«Тоді як вони це роблять?» — одразу ж задаєшся запитанням. «А ніяк! — посміхається Коваленко. — Інформацію збирають, але не використовують. Колишній очільник Державної фіскальної служби пан Білоус в одній із розмов підтвердив це: мовляв, справді, інформацію з касових апаратів не використовують». Тоді виникає наступне запитання: а для чого її ж збирають? «Відповідь очевидна: аби зібрати щороку 100 млн. гривень із підприємців, — розставляє крапки експерт. І додає: Якщо раніше обслуговування касового апарату коштувало 100 гривень, то сьогодні вже 200. Окрім цього, пробують перевести на касові апарати підприємців другої і третьої групи».

«Касову реформу» в Україні започаткував «найкращий банкір усіх часів і народів», наближений до Сім’ї, а саме до старшого сина, Олександра Януковича, колишній голова НБУ та в.о. Прем’єр-міністра Сергій Арбузов. Разом зi ще одним «сім’янином», екс-головою Податкової адміністрації Олександром Клименком. Компанії «Інтерплат» та «УкрКарт» здобули право розділити ринок на двох навіть без формально проведених тендерів.

А тому дуже цікаво довідатися, хто ж стоїть за цими структурами. Як стало відомо з оперативних джерел, «Інтерплат» входить до сфери інтересів колишнього соратника Віктора Януковича, засновника «Молодих регіонів», а нині народного депутата України Віталія Хомутинника, який, до речі, разом iз «регіоналом» Андрієм Пінчуком ініціював відповідні зміни до законодавства. Газета «Дзеркало тижня» вважає, що до створення цієї структури причетний також колишній голова Мінагрополітики Микола Присяжнюк.

Цікаво, що «Інтерплат» пов’язаний із власниками одного з найбільших українських виробників касових апаратів — компанією «Юнісистем». Яку заснував нікому не відомий громадянин Сєріков. Напередодні великої арбузовської касової революції засновниками «Юнісистема», як і «Інтерплата», стали офшорні структури.

Обсяг ринку, який дві структури поділили між собою, становить 80—90 мільйонів гривень. Але це, на думку експертів, тільки видима верхівка айсберга.

Працюємо на переказ до Ростова

Ось, скажімо, придбати касовий апарат, як того безапеляційно вимагає законодавство, — задоволення не з дешевих. Пропозицій на ринку не так уже й багато, а ціна... А ціна, треба розуміти, ринкова. Але чи так це? Аби з’ясувати, подивимося, яка ситуація у сусідніх державах, зокрема тих, які важко назвати демократичними. «Ось, наприклад, у Росії в минулі роки подібні касові апарати (без модема) російського виробника ЗАТ «Инкотекс» коштували 65 доларів. Додамо сюди ще щонайбільше 50 доларів за модем. У сумі це становить 115 доларів, — каже Микола Коваленко. — А в нас аналогічну техніку продають по 400 доларів! І плюс iще змушують платити за обслуговування та передачу інформації».

Але найдивовижніше у цій ситуації навіть не те. А той факт, що після Революції гідності минув рік, диктатор Віктор Янукович перебуває у ростовському засланні, його наближені — під санкціями Європи і США, а схема, яку вони створили кількома роками раніше, продовжує успішно діяти! Й активно, незважаючи на погоду і владу, успішно «доїть» український дрібний і середній бізнес, викачуючи наші гроші... у кишені донецької команди. У це важко повірити, але, на жаль, це так.

А куди підуть ці кошти далі? Ну, ще півбіди, якщо на чергову елітну нерухомість для Віктора Януковича і його друзів. Але не можна виключати, що саме за ці гроші прихильники «Руского міра» фінансують війну на сході України. І за гроші від «чорних» схем, які чомусь ніяк не наважиться прикрити нова українська влада, купують зброю та боєприпаси — і вбивають наших добровольців.

«Російський слід в українських «фінансових дірах» можна простежити не лише у сферах, які стосуються касових апаратів, — каже Микола Коваленко. — Ось, наприклад, мобільний зв’язок. Обидва оператори — і «Київстар», і МТС — афільовані з російськими власниками. Схема збору коштів на підтримку сепаратистів напрочуд проста: з автоматів для поповнення рахунків мобільних телефонів ви збираєте готівкові кошти, які держава взагалі не обліковує. І далі, будь ласка, хоч у зону АТО — для підтримки сепаратистів. Не потрібні навіть конвертаційні центри — держава дозволяє неконтрольований обіг великого обсягу готівки!».

У минулому, за словами експерта, пристрої для фіскалізації цих операцій були включені до державного реєстру. У 2013 році державна податкова викинула їх із державного реєстру повністю...

Сотні мільярдів — у чужі волохаті руки

За підрахунками Миколи Коваленка, всього повз державну кишеню у руки ділків — у тому числі й ворожих до держави Україна — потрапляє просто фантастична цифра: 200 мільярдів гривень. Це, на хвилиночку, навіть за нинішнім валютним курсом становить понад 9 мільярдів доларів! Тобто це більше, ніж загальна сума отриманих останніх кредитів Міжнародного валютного фонду. Кредити, до речі, треба повертати, а ці гроші ми просто викидаємо на вітер. І при цьому змушуємо наших громадян усе тугіше і тугіше затягувати паски, заощаджуючи буквально на всьому...

«Двісті мільярдів беруться з кількох головних джерел, — пояснює Коваленко. — Наприклад, близько 40 мільярдів гривень ми втрачаємо лише на поповненні мобільних телефонів та переказі коштів. Емісія карток поповнення сьогодні ніким не контролюється взагалі. За даними Держкомстату, у цій сфері надання таких послуг населенню обертається 24 млрд. гривень. Це явно занижений показник».

Ось ви поповнюєте свій телефон через платіжний термінал. «Якщо порівняти обсяги готівки, яка проходить через банківські термінали, і тих, що належить агенту банка, то денна виручка відрізняється у 20—25 разів! — каже Микола Коваленко. — Якщо порахувати, скільки в Україні є цих терміналів, то держава недораховується близько сорока мільярдів».

Але і це ще не головна втрата. «Немає жодної системи фіскалізації в обмінних пунктах, — каже експерт. — Ось дані за 2013 рік — 280 млрд. гривень пройшло через ці пункти. Десь близько половини із них — агенти банків. Їхнi касові апарати з 2013 року зняті з обліку. Навіть у центрі Києва звична картина, коли взяли ваші гроші, поміняли — і не дають у руки жодного документа. Навіть звичайної квитанції. А це — майже 140 мільярдів гривень, якщо рахувати за показниками позаминулого року». Нині — цілком очевидно — ця цифра зросла.

У «тіні» знаходиться і залізниця. «Приміське сполучення нині підпадає під касові апарати, а от у потягах далекого сполучення вже починається корупція, — каже Микола Коваленко. — Вирішили хлопці: мовляв, уся багатотермінальна система продажу таких квитків на всій території України, по суті, є одним великим касовим апаратом. Але оперує ним не податкова, а самі працівники залізниці. «Що ж у результаті вийшло? Інформація, яку ви «запихнете» у цей так званий «касовий апарат» «Експрес», і є правдою, — дивується Микола Коваленко. — Тобто цифри — за певного уміння — можна «малювати» будь-які. Якщо порівняти 2013-й і 2014 роки, бачимо, що обіг упав на 4,4 мільярда гривень. Якою мірою ці дані є коректними, вам не скаже ніхто. З одного боку, економічна ситуація у державі впливає на зменшення обсягу перевезень, але чи на всі чотири мільярди? До того ж на залізниці адмініструє такий «касовий апарат» приватна структура «УНІТ». І отримує за це п’ять гривень із кожного квитка». До речі, запропонований фірмою «УНІТ» «квиток» кожна фірма може роздрукувати самостійно й отримати готівку з каси свого підприємства без будь-яких втрат — перевірити їх дійсність податкова не зможе.

Поза державним контролем залишається і ринок авіаперевезень: необхідний документ, який регламентув би продажі квитків численних авіакас та туристичних компаній, так і не з’явився.

«Не хвилюйтеся, я сам себе проконтролюю!»

Але навіть це — лише бліда тінь від зловживань у гральній сфері. Лотерейний бізнес у нашій державі, як це не дивно звучить, ніяк і ніким не був контрольований. «Існують так звані миттєві лотереї, — розповідає Микола Коваленко. — Під дахом державних лотерей знову легалізувався гральний бізнес. Сьогодні оператори декларують: обсяг коштів у їхній сфері контролюється за допомогою технічних засобів, які надали... самі оператори!». Подібна постановка питання навіть звучить смішно: у сфері, яка породжує надприбутки, за обігом коштів наглядає сам виконавець.

«Державна фіскальна служба мала розробити порядок фінансового контролю лотерейного бізнесу, але документ чомусь так і не з’явився, — констатує екс-керівник «Укрелекону». — І знову ж таки, маємо схему, коли дані, які дають оператори, мусять вважатися істиною». І ось що виходить. Торік, за даними статистики, в Україні миттєві лотереї зібрали 388 млн. гривень.

«А тепер спробуємо проаналізувати цю цифру, — резюмує Коваленко. — Якщо ви подивитеся на практику європейських країн, що користуються цивілізованими методами контролю — у режимі реального часу, то ми побачимо, що суми, які мають надійти до державного бюджету, становлять близько 1-2% від доходної частини бюджету цих держав. В Україні доходна частина бюджету — близько 500 млрд. гривень. А це значить, що відрахування до бюджету мають становити 5—10 млрд. гривень! Але аж ніяк не менше за півмільярда»...

Навіть побіжний аналіз схем, придуманих і втілених задля грабунку держави, показує: резерви України дозволяють нам не просто відмовитися від режиму суворої економії, який намагається запровадити уряд. А й отримати чималі кошти для розвитку країни. Для цього варто всього лише поламати схеми виведення грошей у приватні, іноземні, у тому числі офшорні, кишені. Влада цього чомусь не робить. І пояснень подібній пасивності може бути лише два: або не знає, або це комусь потрібно...

 


Ідеологічне навантаження "Дня перемоги".

  • 22.04.15, 08:08
Чи можна любити дєда без"Побєди"?

Не хотілося зайвий раз повертатися до теми Закон України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", але істеричні зойки, влаштовані сьогодні у Верховній Раді депутатом із «Опозиційного блоку» Костянтином Павловим підштовхують до одного висновку: закон має бути підписаний Президентом. І підписаний негайно! Бо тільки реалізація положень даного законодавчого акту на практиці раз і назавжди зніме спекуляції і щодо начебто заборони ветеранам Другої світової носити бойові нагороди, і щодо великих бюджетних витрат на перейменування міст і вулиць, що нині містять імена діячів комуністичного режиму.
Насправді у законі жодної згадки немає про бойові нагороди, а тому приплітати їх до комуністичних символів, які підлягають забороні – це, м’яко кажучи, від лихого. Але поки законопроект ще остаточно не став законом, хоч і був підтриманий Верховною Радою України, у всякої «мазаної руськім міром» публіки виникатиме спокуса вкотре нагадати про вічну передтравневу тему: «...патаму, што дєди ваєвалі…» 
Чесно кажучи, маю великі сумніви, що діди нинішніх 25-річних пропагандистів із гнізда вчорашніх прихильників Януковича воювали у 1939 – 1945 роках. В кращому разі вони у той час пішки під стіл ходили, а воювали вже у пісочницях на початку 50. Але то таке. Мо’ й справді їх батьки масово приводили на світ в передпенсійному віці. Таке теж бувало. Не часто, але бувало. А от з приводу нав’язливої асоціації начебто власних дідів із червоним прапором та радянськими символами – це вже явно щось нездорове. 
Ну от за що нормальна дитина любить і поважає власного дідуся? Та мабуть за те тепло, любов і увагу, яку дідусі і бабусі віддали онукам у дитинстві!? Але в радянському, переверненому з ніг на голову світі, онук мав бути «вдячним» «дєду за Пабєду!», а за все інше без будь-якого ущемлення сумління міг відправити діда до кінця віку в пансіонат для інвалідів та ветеранів. Простіше кажучи, у дім перестарілих.
Так само важко зрозуміти ще одну радянську ідеологему: чому ми маємо бути вдячними тим, кому сьогодні мало б виповнитися 90, 100 і більше років саме за перемогу одного тоталітаризму над іншим? За «перемогу», котра для українського народу закінчилася голодомором 1947-го та новими ешелонами на будови ГУЛагу? Може пора вже відмовитися від радянських штампів і почати дивитися на світ очима європейця, християнина і просто людини з сумлінням, для якої Друга світова – це найкривавіша трагедія ХХ століття під час якої лише у Європі загинуло щонайменше 54 мільйони людей? Може пора людям, які уже доживають свого віку, щиро подякувати за те, що вони припинили цю найстрашнішу бійню? Бо людина, яка сприймає війну як трагедію, ніколи не мріятиме про нові війни і «перемоги» ціною мільйонів жертв.
Натомість ідеологічне навантаження «Дня перемоги», нав’язаного за часи Леоніда Брежнєва громадянам СРСР, а потім майже неподільно успадкованого керівництвом Російської Федерації, несе зовсім інший сенс – принизити позавчорашнього опонента, який уже тисячі раз зізнався у своїх помилках і покаявся усіма можливими способами, нав’язати людям думку, що мета панування СРСР (Росії) над іншими народами (нехай під гаслами «визволення») виправдовує будь-які засоби. Причому сама спроба поставити під сумнів цю совкову ідеологему сприймається ледь не як вандалізм, образа пам’яті пращурів тощо. 
Робиться це з однією метою – тримати населення колишній радянських республік у стійлі ідеологічних формул КПРС, нині активно експлуатованих «руськім міром» разом з його мракобісними попами. А потім кремлівські «стратеги», вважаючи, що мазаний тим самим «міром» (не миром у церковному сенсі, тобто, оливою) народ не чинитиме опору ні російській військовій агресії, ні формуванню лояльних до Москви політичних сил, готових підкупом, обманом, підступом захопити владу у колишніх радянських республіках чи країнах так званого соцтабору. Хіба не це ми бачимо нині на Донбасі? А хіба не на елементах цього сценарію постали лояльні до Кремля режими у Киргизстані, Вірменії і навіть частково в Грузії?
Саме тому вважаю, що ідеологічно і морально виправданим кроком було б виключення 9 травня з переліку вихідних днів виробничого календаря на 2016 рік. До речі, до середини 60-х років минулого століття цей день і був робочим. І мільйони справжніх ветеранів у день закінчення найкривавішої війни у Європі збиралися не для парадів та демонстрацій сили радянської зброї, а задля того, аби пом’янути загиблих товаришів, віддати шану тим, хто не повернувся з фронту чи передчасно покинув цей світ від контузій, поранень та інших травм. 
А для того, аби в окремих регіонах із сильним впливом усяких «опоблокерів» не виникало образ на центральну владу за «позбавлення права ветеранам вшанувати героїв-переможців», можна надати право органам місцевого самоуправління оголошувати неробочі дні з наступним їх відпрацюванням. В такому разі якась інша місцева рада оголосить вихідним Храмове свято, третя – поминальні дні… Підгрунтя для образ в такому випадку не буде, зате Україна зробить ще один крок до того, аби вирватися нарешті з-під впливу ідеологічної машини Кремля.
Що ж стосується перейменувань міст і вулиць, то теж не варто довіряти істеричним хлопчикам та дівчаткам, які розповідають про багатомільйонні, чи навіть мільярдні витрати. Адже зміна назви вулиці чи міста не означає автоматичного переписування усіх документів, одночасної зміни табличок тощо. І правові акти Дніпропетровської обласної ради, видані у 2014 році матимуть таку ж юридичну силу, як Січеславської чи Дніпровської від 2016-го. Хіба для цього потрібно переписувати тонни паперів. Так само й працівники «Укрпошти» у Києві ніколи не плутали вулиць Червоноармійської і Великої Васильківської, чи Симона Петлюри та Комінтерну, хоч адреси на конвертах могли бути написані по різному.
 Мораль з цієї байки така: від духовного катарсису людина має стати сильнішою, а не робити вигляд, що сповідь та очищення завдають їй болю. 

.© Oleh Olenyuk [21.04.2015] 
Прошу поширити, доки модери не знесли. Дякую.

Тарифний геноцид.

  • 21.04.15, 23:23
Тарифний "геноцид" чи реальні реформи?

Для України питання енергетичної безпеки у нинішніх умовах є головним чинником її економічної, а значить – національної безпеки. І це не обмовка, бо енергоємність номінального ВВП, за різними оцінками, складає від 60 до 70 відсотків. Важливою складовою енергетичної безпеки, як не дивно може видатися на перший погляд, є тарифоутворення. Хибне чи викривлене застосування тарифоутворення може призвести до наслідків, що будуть прямо протилежні очікуванням тих, хто «несвідомо» чи усвідомлено тарифами маніпулює.

Зрештою – до справи…

Маємо факт – владою прийнято рішення щодо підвищення відпускних цін (бо до тарифів ці ціни не мають прямого відношення, про що ми поговоримо нижче).

А чи є таке «владне рішення» оправданим?

На нашу думку – скоріше сумнівним.

Підвищення відпускних цін мало б означати гарантовану спроможність тих, хто споживатиме енергоресурси і послуги ЖКГ, сплачувати за них у повній мірі.

Задамося питанням, а чи спроможні українські громадяни в нинішніх умовах сплачувати за новими цінами?

За офіційними даними Держстату (наскільки їм можна вірити кожен з нас вирішить самостійно) споживчі ціни на товари і послуги зросли у 2015 році майже на 35 відсотків. З урахуванням реального, а не номінального рівні зарплат, що «усохли», як каже Держстат, «усього» лише на 17,3 відсотка, можна стверджувати, що за рік ми, у своїй переважній більшості, «збідніли» більш ніж на 40 – 45 відсотків. Опосередкованим підтвердження нашого припущення можуть служити дані  рітейлерів – саме на 35 – 45 відсотків упав товарообіг найкрупніших торгових мереж. Інша невтішна інформація – безробіття (без врахування так званого «скритого») сягнуло рекордного за останні десятиліття рівня і перевищило 10 відсотків і це, як стверджують експерти, ще не межа.

Враховуючи усе перелічене, можна спрогнозувати, що рівень оплат лише за комунальні послуги може сягнути 70 відсотків реальних доходів середньостатистичного домогосподарства.

А тепер врахуємо ще один чинник, який «влада» скромно замовчує. Підвищення цін на газ, електроенергію, теплопостачання, гарячу та холодну воду, водовідведення неодмінно призведе до лавиноподібного підвищення цін на усі інші товари і послуги.

За таких умов переважна більшість українських громадян виявиться неплатоспроможною.

Що далі?

А далі ще менш райдужна перспектива. Падіння внутрішнього попиту призведе до ще більшої стагнації (щоб не казати – повного колапсу) споживчого ринку, а за тим і зупинку і так ледь жевріючого внутрішнього виробництва. Що прослідує за цим очевидно – новий виток безробіття, остаточне зубожіння громадян і, як результат, соціальний вибух, наслідки якого спрогнозувати неможливо.

І ніякі субсидії нас не врятують. Не врятують, бо беруться вони не з неба, а з наших з вами податків. Звідки ж братимуться податки, якщо перспектива економіки не просто песимістична, а таки катастрофічна?!

А тепер повернемося до «тарифів».

Можна стверджувати, що «тарифної політики», не як словосполучення, а як цілеспрямовано управлінської діяльності органів влади, в Україні не існує. Те, що мало б бути тарифною політикою, підмінено затвердженням затратних калькуляцій виробників та постачальників комунальних послуг. Причому, якими будуть затверджені ці калькуляції повністю залежить від певної касти чиновників. А там де присутній чиновницький фактор, присутня і корупція.

Тарифи повинні встановлюватися виходячи не із так званого затратного принципу (на основі «ручного» затвердження чиновниками затратних калькуляцій), що має місце на сьогодні, а, із загальнодержавних пріоритетів і диференціюватися шляхом державного прогнозування на основі енергентичного балансу. Оскільки «затратний принцип» тарифоутворення призвів до дисбалансу енергетичних, фінансових та інформаційних потоків в енергетичному секторі та житлово-комунальному господарстві, завданням тарифної політика має стати також і усунення такого дисбалансу. Саме енергетичний баланс країни повинен стати тим базисом, тим механізмом, на основі якого має формуватися державна політика щодо тарифоутворення. Але за усі роки незалежності влада так і не спромоглася до зведення енергетичного балансу на усіх рівнях – місцевому, територіальному, галузевому та загальнодержавному.

Зведення енергетичного балансу унеможливлюється через відсутність відповідного дієвого механізму, що дозволив би здійснювати облік первинних і вторинних енергоресурсів та послуг ЖКГ, моніторинг їх якості, транспортування, постачання, споживання та оплати за фактично поставленими обсягами та якістю у режимі реального часу.

Постає питання – а чи мала у своєму розпорядженні влада такий механізм?

Виявляється мала. І давно мала.

Такий механізм – Єдина державна система моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги (далі - ЄДСМ) був розроблений, відповідно до розпорядження КМУ від 26.10.2000 року № 428-р., рядом провідних інститутів НАН України та двічі апробований у робочій моделі і довів свою високу ефективність. Однак практичне впровадження ЄДСМ так і не було здійснено, хоча, починаючи з 2000 року щодо цього приймалося немало владних рішень і давалися відповідні доручення найвищих посадових осіб держави. Тільки 31.12.2005 року Указом Президента України №  N 1900/2005 було створено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Відповідно до Указу одним із основних завдань цього новоутвореного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом було створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів. Тобто, на Держенергоефективності фактично покладалося завдання запровадження механізму зведення енергетичного балансу держави. З моменту свого створення і по сьогоднішній день Держенергоефективності поставленої перед ним задачі виконати не спромігся.

За попередніми оцінками експертів Національної академії наук України:

- Економічний ефект від впровадження ЄДСМ може скласти мінімум 20% доходів державного бюджету в перший рік роботи системи;

- Зниження енергоємності ВНП складе як мінімум 10%.

- ЄДСМ надасть можливість урядові відстежувати практично в режимі «он-лайн» ринки первинних та вторинних енергоносіїв та житлово-комунального господарства і вживати оперативні випереджувальні заходи для подолання можливих негативних тенденцій.

- Впровадження ЄДСМ призведе до створення додаткових робочих місць висококваліфікованих спеціалістів, а також збільшить замовлення на виробництво телекомунікаційного обладнання та інформаційних технологій вітчизняних підприємств.

            Питання зведення енергетичного балансу держави виникало в Україні перед кожними виборами. У тій чи іншій мірі до своїх передвиборчих програм його включали майже усі кандидати у Президенти та провідні політичні сили. Двічі законопроект щодо ЄДСМ приймався Верховною Радою України у першому читанні, але потім «успішно» провалювався.

            Доречно зазначити, що «запозичена» у наших розробників система нині успішно впроваджується в Росії…

            Відповідний законопроект (реєстр. № 1640 від 26.12.2014 р., поданий народними депутатами України О. Кіршем, С. Капліним, О. Ляшком, П. Юрчишиним, І. Кириленком) внесений на розгляд Верховної Ради України VIII скликання.

            Робимо висновок. Чи можна було уникнути в Україні тарифного «геноциду». Так. Можна було б. Можна, якщо б влада спромоглася на зведення енергетичного балансу держави і на справжні реформи в ПЕК і ЖКГ, а не голослівні декларації і імітацію реформ. Чому ж цього не було зроблено? А тому, що енергетичний баланс і реальні реформи  апріорі означають прозорість і відкритість ринків паливно-енергетичного комплексу і ЖКГ. А відкритість і прозорість означає мінімізацію корупції та унеможливлення викривлення тарифів, а, значить, будь-які можливості до грабунку громадян.

            Повернемося до законопроекту про ЄДСМ. Чи знають вищі посадові особи про необхідність зведення енергетичного балансу? Мали б знати… А якщо не хочуть знати?! Це може означати тільки одне – їх влаштовує корупція і непрозорість ринків ПЕК і ЖКГ, що рівноцінно тому, що їм не потрібні жодні реформи. Їх цілком влаштовують «схеми» особистого збагачення, унаслідувані від «папєрєдніків». Так чи інакше законопроект 1640 внесений. Буде він прийнятий чи ні, спроможеться влада на зведення енергетичного балансу держави та на проведення реформ в паливно-енергетичному комплексі чи ні якраз і буде відповіддю на ці питання.

    Зрозуміло одне – сьогодні усе цілком залежить від політичної волі вищих посадових осіб держави. 

 

http://intvua.com/news/try-pytannya/1426069845--tri-pitannya-pro-tarifi-ta-sistemu-obliku-video-.html


Взе!

  • 20.04.15, 10:30
Уведомление об удалении материала
Від кого:
i.ua <[email protected]додатково
Кому:
Alter EGO*
Дата:
10:22 додати мітку
Добрый день,

Ваша заметка в дневнике "Скаженому псиську - "псяча смерть"!" была удалена за нарушение пользовательского соглашения http://help.i.ua/agreement/ п.3.7

Спасибо за понимание.

--
С уважением,
служба поддержки I.UA

Ганьба нації.

  • 15.04.15, 01:25
Відсотки перемоги 
Чому дати москалям по зубах вийшло у поляків у 1920-му і у фінів у 1939—1940 роках, а в нас зараз не виходить
Олександр КРАМАРЕНКО   

Тіла російсько-радянських загарбників на теренах Фінляндії. Зима 1940 р. (Фото  з сайта ipvnews.net.)

Як стало нещодавно відомо, у війні на Донбасі тим чи іншим чином задіяні лише 8 відсотків населення  поки що не окупованої частини України. Це критично мало, враховуючи те, що в ті 8 відсотків, окрім наших військових, входять усі працівники оборонних підприємств, медичні працівники та волонтери. А з другого — враховуючи те, що ми воюємо з другою чи третьою світовою військовою потугою, вояки якої щиро вважають Україну «исконнорусскойземлей». Доведеться розчарувати співвітчизників, упевнених, що нам треба розраховувати не стільки на військо, скільки на міжнародні санкції, під впливом яких Росія, за однією версією, не зможе воювати вже через кілька місяців, а за другою — почне розпадатися через кілька років...Ілюзії «братерства»

Можу запевнити цих невиправних оптимістів, що цього не станеться з двох причин. Перша — жалюгідний рівень санкцій країн Заходу. Вони, до того ж, завдяки титанічній роботі російської дипломатії та спецслужб можуть бути зняті вже в цьому році.Та й обставина, що Захід тягне з постачанням зброї в Україну, вказує на те, що протистояти скаженому російському ведмедю нам, як і раніше, доведеться майже самотужки. А друга причина полягає в тому, що Росія, на відміну від України, має свою еліту. Так, потворну і, радше, імперську, ніж національну. Але ця еліта думає і діє не лише в руслі свого власного збагачення, а й розбудовує, як може, Росію як наддержаву. Дотичним доказом цього може бути відсутність публічних скарг із боку тих її високопосадовців, які вже майже рік не можуть нікуди поїхати, окрім країн СНД та ще кількох держав третього світу.

І от ми — перед наддержавою-агресором. Чи є шанс перемогти? Світова історія знає лише два випадки, коли не надто потужним країнам Європи вдалося якщо не здолати«російського ведмедя», то принаймні приборкати. І нам не завадило б звернутися до їхнього досвіду.Так, поляки в 1920 році і фіни у 1939—1940 роках зупинили Червону армію, наміри якої відносно їхньої державності були ті ж, що й сьогодні в російсько-терористичних військ стосовно України. Причому зупинили без будь-яких див. Керівництво радянської Росії вважало і Польщу, й Фінляндією своїми територіями. Адже обидві ці країни входили до складу Російської імперії. Стосовно ж Польщі, то її поновленій державності у 1920-му було лише 3 роки, а не 23, як українській державності на час початку російської агресії на Донбасі.

Відчуваю, що хтось із військових може закинути: не можна, мовляв, порівнювати військовий потенціал і якість озброєння російської та української армій зараз і тоді, між армією агресора та обома її супротивниками — військами Польщі та Фінляндії. Згоден, не можна. Але впевнений, що буду підтриманий більшістю наших істориків та політологів, коли припущу, що ці дві держави, перебуваючи на нашому місці у 1991 році, не тільки не нищили б своїх армій. І не факт, що відмовились би від ядерної зброї, якби вона була тоді на їхніх територіях! Як би на них не тиснула та ж Росія та Америка з Європою.

Можливо, саме тут захована та «кощієва голка», знайшовши яку, ми зможемо нарешті зрозуміти, чому у фінів та поляків тоді вийшло, а в нас сьогодні не виходить? А вийшло в них саме тому, що вони не мали жодних ілюзій стосовно Російської імперії (в якому вигляді та не наближалася б до їхніх кордонів) та російської армії, яка в усі часи відрізнялася своєю жорстокістю, підступністю та віроломством.

Ми ж і досі віримо в імперські казки про «братерський російський народ» і про те, що в Росії в нас лише один-єдиний ворог — Владімір Путін. А після його смерті «знов буде мир та злагода між двома нашими країнами».stena vkaske Результатом «братерських» ілюзій із нашого боку стало повне роззброєння України перед лицем російської агресії і багато чого, здавалося б, дивного та незрозумілого в її ході.whosthat

Над Віслою — без див

Польща й Фінляндія зупинили нашого спільного ворога навіть без тих міжнародних санкцій, які застосовуються до нього сьогодні. «Диво над Віслою» мало під собою міцний підмурівок національної польської ідеї. І полягала вона зовсім не в прагненні Польщі, скажімо, до Ліги націй чи до Антанти, а у єднанні всіх її громадян, незалежно від їхнього соціального та національного походження, у тому вистраждано-переможному: ja jestem Polak! Саме ця національна ідея змушувала тоді польську політичну націю створювати славнозвісні комітети Самооборони, куди люди віддавали на потреби свого війська все, що мали (ці комітети здійснили загальну мобілізацію значно ефективніше, ніж нашпиговані російською агентурою та корупціонерами українські військкомати сьогодні — призов до нашої армії та часткову мобілізацію). Пізніше були створені в Польщі такі її державні військові органи, як Рада захисту Польщі та Тимчасовий революційний комітет Польщі.

Саме національна єдність дозволяла польському війську не віддавати військову ініціативу Червоній армії, а, навпаки, відсувати її якомога далі від своїх кордонів. Так, у березні 1919 року поляки відтіснили російське військо з Литви та Західної Білорусі, зайнявши при тому Вільно, Ковно, Бобруйськ та Мінськ. А в квітні 1920-го за підтримки залишків Армії УНР поляки звільнили від більшовиків навіть наш Київ! Вони завжди бажали мати між собою та Російською імперією потужний буфер у вигляді незалежної України. І саме цей їхній геополітичний прагматизм змушує сьогодні Польщу бути чи не найпалкішою прихильницею нашої незалежності в Європі.

А потім був серпень 1920-го, коли стовідсотково відмобілізовані поляки під проводом своїх славетних генералів Халера та Сікорського розбили вщент під Варшавою більшовицьке військо, на чолі якого були «непереможні» Будьонний з Тухачевським. Ось чому підписаний у березні 1921 року Ризький мирний договір діяв, на відміну від Мінських домовленостей, аж до 1939 року! І не озирався тоді начальник польського Генштабу Пілсудський у своїх діях на Москву (лишень би на нас не напали без легітимного уряду!), а рішуче скинув корумпований уряд Войцеховського у травні 1926 року.

Відсіч фінів

Паралелі з так званою фінською кампанією Червоної армії напрошуються самі собою. Бо тоді радянські спецслужби перед самим нападом на Фінляндію створили свій маріонетковий уряд цієї держави. Приблизно так, як у наш час російські спецслужби створили свої «ДНР» з «ЛНР». Але фінське керівництво зреагувало на цей факт рішуче. Воно не тільки не визнавало тих більшовицьких маріонеток (не маючи з ними жодних контактів), а й здійснило загальну мобілізацію, завдяки якій армія країни з населенням усього 3,6 мільйона нараховувала 337 тисяч вояків! Для порівняння: українська армія сьогодні ще не досягла своєї чисельності навіть у 250 тисяч.

Не варто порівнювати й «Стіну» Яценюка та лінію маршала Манергейма, яку фіни будували 12 років за допомогою найкращих фахівців із фортифікаційних споруд Німеччини, Англії, Франції та Бельгії. Якщо ж урахувати, що українські очільники не знали про навалу московської орди в Криму за день до її початку, то, помноживши 365 на 12, можна дізнатися, у скільки разів фінська еліта була якіснішою за нашу сучасну!

Фінське військо буквально тероризувало бійців 7-ї та 14-ї червоних армій та їхньої 44-ї стрілецької дивізії безкінечними «котлами» та диверсійними проривами, які відрізали агресора від його тилового забезпечення. У зоні ж так званої АТО таке знущання з українських вояків здійснює російський агресор. Тому й результати бойових дій у цих двох війнах різні. Якщо на Донбасі наших військових загинуло приблизно стільки ж, скільки й із боку російсько-терористичних військ (незважаючи на те, що останні майже постійно наступають), то фіни знищили 72408 червоноармійців, утративши зі свого боку лише 19576 людей.

Ще разючішими виглядають політичні відмінності тієї війни. За Московським договором 1940 року, Фінляндія втратила невелику частину своєї території, але й досі залишилася незалежною державою. Україна ж і надалі продовжує після кожних «мирних домовленостей» із терористами перманентно втрачати свої населенні пункти і не має жодних гарантій залишитися незалежною країною вже в найближчій перспективі.

Маємо що маємо?

Не маючи своєї об’єднавчої ідеї в боротьбі зі своїм одвічним ворогом, більше того — не усвідомлюючи до кінця всю його небезпечність, Україна виглядає приреченою. Президент демонструє на міжнародній арені бурхливу діяльність, удаючи, що зупинить Росію суто дипломатичними засобами. Але ж наведені два приклади з європейської історії красномовно свідчать, що з цим агресором є сенс домовлятися тільки після виграшу в нього воєнної кампанії. Прем’єр-міністр настільки загрався в будівництво своєї «Стіни Сміху та Плачу», що, схоже, вже й сам повірив у те, що зупинити другу військову потугу у світі можна за допомогою сітки-рабиці. При цьому Арсеній Петрович так і не зміг налагодити належним чином постачання нашим військовикам на Донбасі зброї, амуніції та навіть харчів! Верховна Рада, яка час від часу волає про необхідність запровадження воєнного стану в країні, сама працює у винятково мирному режимі з величенькими канікулами після кожного місяця роботи.

Чи доречно робити в цій ситуації крайнім міністра інформації Юрія Стеця? Не буває ж контрпропаганди в держави без власної пропаганди. Яка, в свою чергу, неможлива без власної ідеології. А всяка державна ідеологія в Україні, як відомо, заборонена Конституцією. Чи варто дивуватись, коли і в першій, і в другій редакції Закону про особливий статус Донбасу нема жодного слова про мільйон біженців із його теренів?У країні без своєї ідеології, де керманичі керуються тільки особистою політичною доцільністю, це нормально. Бо переселенці, на відміну від сепаратистів,  не стріляють у бік Києва, і за ними не стоїть така наполеглива у досягненні своїх цілей Росія... Хоча "особливий стан для Донбасу, у чому переконаний знаний юрист Сергій Головатий, є з боку Президента та парламенту прямим порушенням Конституції України.

У воюючій без власної ідеології державі можливі й не такі дива! У розстрільних списках так званих «ДНР» та «ЛНР» приблизно 100 українців, серед яких є й росіяни, і євреї. Сепаратисти ладні розстріляти їх тільки за те, що вони не приховували на Донбасі своєї проукраїнської громадянської позиції. А от Українська держава БОЇТЬСЯ якимось чином виділити з-поміж переселенців їх «ватну» більшість, яка, на відміну від тієї розстрільної сотні, завжди може повернутися додому!!!! Більше того! З двох спонсорів сепаратистського руху на Донбасі, які розкошують сьогодні в Києві, ідеологічно стерильна держава спромоглася лише на оперетковий судовий процес над одним із них...ГАНЬБА!!!

Статті по темі


Єднання через Київ (05.03.2015)
Шевченкові рекорди (24.02.2015)
«Пишаюсь, що я — українець». А ти? (14.01.2015)
Чому не шануємо полеглих героїв? (13.01.2015)
Український Геркулес (06.11.2014)
«Петриківка» на землях Колхіди (05.11.2014)
Дзвін Батурина (05.11.2014)
Тест Кличка на патріота (05.11.2014)
Навіщо міф про 140 «народів України»? (23.10.2014)
Голос українських Соловків (23.10.2014)

За вами слідкує ru!

  • 15.04.15, 00:15
Блюстители онлайновых скреп:

Блюстители онлайновых скреп или Слава богу, что я не москаль

Роскомнагляду дозволили читати листування користувачів у соцмережах
13.04.2015 | 14:10

Прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв підписав постанову, що дозволяє Роскомнагляду перевіряти листування користувачів соціальних мереж.
Вконтакте / techno.bigmir.net

Медведєв дозволив перевіряти переписку в соціальних мережах / techno.bigmir.net

Постанова від 8 квітня була опублікована на сайті уряду Росії в понеділок, 13 квітня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖРосійський омбудсмен запросила листування кримськотатарського телеканалу ATR із Роскомнаглядом

Постанова уряду дає Роскомнагляду право встановлювати факти прийому, передачі, доставки та обробки повідомлень, будь то голосова інформація, письмовий текст, зображення, звуки або «інші електронні повідомлення», пише Дождь.

Крім того, Роскомнадзор зможе переглядати і аналізувати ресурси організатора поширення інформації, а також записувати і фіксувати доступні користувачам дії.

Перевіряти листування відомство буде тільки на запит від правоохоронних органів, які ведуть оперативно-розшукові заходи. Перевірка листування буде проводитися двічі - друга інспекція повинна пройти в строк, що не перевищує 60 днів.

Відомості про результати перевірки Роскомнагляд буде розміщувати на своєму офіційному сайті протягом п'яти днів з дня затвердження акта. Склад цих відомостей відомство буде визначати самостійно.
Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/society/1066660-roskomnaglyadu-dozvolili-chitati-listuvannya-koristuvachiv-u-sotsmerejah.html