Тарифний геноцид.

Для України питання енергетичної безпеки у нинішніх умовах є головним чинником її економічної, а значить – національної безпеки. І це не обмовка, бо енергоємність номінального ВВП, за різними оцінками, складає від 60 до 70 відсотків. Важливою складовою енергетичної безпеки, як не дивно може видатися на перший погляд, є тарифоутворення. Хибне чи викривлене застосування тарифоутворення може призвести до наслідків, що будуть прямо протилежні очікуванням тих, хто «несвідомо» чи усвідомлено тарифами маніпулює.

Зрештою – до справи…

Маємо факт – владою прийнято рішення щодо підвищення відпускних цін (бо до тарифів ці ціни не мають прямого відношення, про що ми поговоримо нижче).

А чи є таке «владне рішення» оправданим?

На нашу думку – скоріше сумнівним.

Підвищення відпускних цін мало б означати гарантовану спроможність тих, хто споживатиме енергоресурси і послуги ЖКГ, сплачувати за них у повній мірі.

Задамося питанням, а чи спроможні українські громадяни в нинішніх умовах сплачувати за новими цінами?

За офіційними даними Держстату (наскільки їм можна вірити кожен з нас вирішить самостійно) споживчі ціни на товари і послуги зросли у 2015 році майже на 35 відсотків. З урахуванням реального, а не номінального рівні зарплат, що «усохли», як каже Держстат, «усього» лише на 17,3 відсотка, можна стверджувати, що за рік ми, у своїй переважній більшості, «збідніли» більш ніж на 40 – 45 відсотків. Опосередкованим підтвердження нашого припущення можуть служити дані  рітейлерів – саме на 35 – 45 відсотків упав товарообіг найкрупніших торгових мереж. Інша невтішна інформація – безробіття (без врахування так званого «скритого») сягнуло рекордного за останні десятиліття рівня і перевищило 10 відсотків і це, як стверджують експерти, ще не межа.

Враховуючи усе перелічене, можна спрогнозувати, що рівень оплат лише за комунальні послуги може сягнути 70 відсотків реальних доходів середньостатистичного домогосподарства.

А тепер врахуємо ще один чинник, який «влада» скромно замовчує. Підвищення цін на газ, електроенергію, теплопостачання, гарячу та холодну воду, водовідведення неодмінно призведе до лавиноподібного підвищення цін на усі інші товари і послуги.

За таких умов переважна більшість українських громадян виявиться неплатоспроможною.

Що далі?

А далі ще менш райдужна перспектива. Падіння внутрішнього попиту призведе до ще більшої стагнації (щоб не казати – повного колапсу) споживчого ринку, а за тим і зупинку і так ледь жевріючого внутрішнього виробництва. Що прослідує за цим очевидно – новий виток безробіття, остаточне зубожіння громадян і, як результат, соціальний вибух, наслідки якого спрогнозувати неможливо.

І ніякі субсидії нас не врятують. Не врятують, бо беруться вони не з неба, а з наших з вами податків. Звідки ж братимуться податки, якщо перспектива економіки не просто песимістична, а таки катастрофічна?!

А тепер повернемося до «тарифів».

Можна стверджувати, що «тарифної політики», не як словосполучення, а як цілеспрямовано управлінської діяльності органів влади, в Україні не існує. Те, що мало б бути тарифною політикою, підмінено затвердженням затратних калькуляцій виробників та постачальників комунальних послуг. Причому, якими будуть затверджені ці калькуляції повністю залежить від певної касти чиновників. А там де присутній чиновницький фактор, присутня і корупція.

Тарифи повинні встановлюватися виходячи не із так званого затратного принципу (на основі «ручного» затвердження чиновниками затратних калькуляцій), що має місце на сьогодні, а, із загальнодержавних пріоритетів і диференціюватися шляхом державного прогнозування на основі енергентичного балансу. Оскільки «затратний принцип» тарифоутворення призвів до дисбалансу енергетичних, фінансових та інформаційних потоків в енергетичному секторі та житлово-комунальному господарстві, завданням тарифної політика має стати також і усунення такого дисбалансу. Саме енергетичний баланс країни повинен стати тим базисом, тим механізмом, на основі якого має формуватися державна політика щодо тарифоутворення. Але за усі роки незалежності влада так і не спромоглася до зведення енергетичного балансу на усіх рівнях – місцевому, територіальному, галузевому та загальнодержавному.

Зведення енергетичного балансу унеможливлюється через відсутність відповідного дієвого механізму, що дозволив би здійснювати облік первинних і вторинних енергоресурсів та послуг ЖКГ, моніторинг їх якості, транспортування, постачання, споживання та оплати за фактично поставленими обсягами та якістю у режимі реального часу.

Постає питання – а чи мала у своєму розпорядженні влада такий механізм?

Виявляється мала. І давно мала.

Такий механізм – Єдина державна система моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги (далі - ЄДСМ) був розроблений, відповідно до розпорядження КМУ від 26.10.2000 року № 428-р., рядом провідних інститутів НАН України та двічі апробований у робочій моделі і довів свою високу ефективність. Однак практичне впровадження ЄДСМ так і не було здійснено, хоча, починаючи з 2000 року щодо цього приймалося немало владних рішень і давалися відповідні доручення найвищих посадових осіб держави. Тільки 31.12.2005 року Указом Президента України №  N 1900/2005 було створено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Відповідно до Указу одним із основних завдань цього новоутвореного центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом було створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів. Тобто, на Держенергоефективності фактично покладалося завдання запровадження механізму зведення енергетичного балансу держави. З моменту свого створення і по сьогоднішній день Держенергоефективності поставленої перед ним задачі виконати не спромігся.

За попередніми оцінками експертів Національної академії наук України:

- Економічний ефект від впровадження ЄДСМ може скласти мінімум 20% доходів державного бюджету в перший рік роботи системи;

- Зниження енергоємності ВНП складе як мінімум 10%.

- ЄДСМ надасть можливість урядові відстежувати практично в режимі «он-лайн» ринки первинних та вторинних енергоносіїв та житлово-комунального господарства і вживати оперативні випереджувальні заходи для подолання можливих негативних тенденцій.

- Впровадження ЄДСМ призведе до створення додаткових робочих місць висококваліфікованих спеціалістів, а також збільшить замовлення на виробництво телекомунікаційного обладнання та інформаційних технологій вітчизняних підприємств.

            Питання зведення енергетичного балансу держави виникало в Україні перед кожними виборами. У тій чи іншій мірі до своїх передвиборчих програм його включали майже усі кандидати у Президенти та провідні політичні сили. Двічі законопроект щодо ЄДСМ приймався Верховною Радою України у першому читанні, але потім «успішно» провалювався.

            Доречно зазначити, що «запозичена» у наших розробників система нині успішно впроваджується в Росії…

            Відповідний законопроект (реєстр. № 1640 від 26.12.2014 р., поданий народними депутатами України О. Кіршем, С. Капліним, О. Ляшком, П. Юрчишиним, І. Кириленком) внесений на розгляд Верховної Ради України VIII скликання.

            Робимо висновок. Чи можна було уникнути в Україні тарифного «геноциду». Так. Можна було б. Можна, якщо б влада спромоглася на зведення енергетичного балансу держави і на справжні реформи в ПЕК і ЖКГ, а не голослівні декларації і імітацію реформ. Чому ж цього не було зроблено? А тому, що енергетичний баланс і реальні реформи  апріорі означають прозорість і відкритість ринків паливно-енергетичного комплексу і ЖКГ. А відкритість і прозорість означає мінімізацію корупції та унеможливлення викривлення тарифів, а, значить, будь-які можливості до грабунку громадян.

            Повернемося до законопроекту про ЄДСМ. Чи знають вищі посадові особи про необхідність зведення енергетичного балансу? Мали б знати… А якщо не хочуть знати?! Це може означати тільки одне – їх влаштовує корупція і непрозорість ринків ПЕК і ЖКГ, що рівноцінно тому, що їм не потрібні жодні реформи. Їх цілком влаштовують «схеми» особистого збагачення, унаслідувані від «папєрєдніків». Так чи інакше законопроект 1640 внесений. Буде він прийнятий чи ні, спроможеться влада на зведення енергетичного балансу держави та на проведення реформ в паливно-енергетичному комплексі чи ні якраз і буде відповіддю на ці питання.

    Зрозуміло одне – сьогодні усе цілком залежить від політичної волі вищих посадових осіб держави. 

http://intvua.com/news/try-pytannya/1426069845--tri-pitannya-pro-tarifi-ta-sistemu-obliku-video-.html