Штаб Інформаційних військ України повідомляє.

  • 23.07.15, 23:23

Кремлівська пропаганда хизується рішенням десяти французьких депутатів відвідати окупований Крим. МЗС Франції вже засудив таке рішення цих депутатів, назвавши його порушенням міжнародного права та “приватною ініціативою”. В МЗС України також попередили бажаючих відвідати Крим про наслідки порушення міжнародного законодавства.

Фактом який пояснює таку антизаконну ініціативу декількох маргінальних політиків є те, що ініціатором поїздки до т.з. "Республіки Крим" став французький депутат Тьєррі Маріані, який з 2012 року є співпрезидентом "Асоціації "Франко-російський діалог" разом з другом та бізнес-партнером Путіна, російським олігархом та президентом ВАТ «РЖД» - Володимиром Якуніним.


 1. Прячась у всех на виду. Война Путина против Украины
http://www.atlanticcouncil.org/images/files/publication_pdfs/HPS_RW_Russian_0713_final_web.pdf
 
2. Заградотряды и грабежи. Депутат т.н. "ДНР" рассказал, до чего Захарченко довел Донбасс
http://vlada.io/vlada_news/zagradotryadyi-i-grabezhi-deputat-dnr-rasskazal-do-chego-zaharchenko-dovel-donbass/:

Июль 21, 2015 14:07
Заградотряды и грабежи. Депутат ДНР рассказал, до чего Захарченко довел Донбасс

В сети появилось интервью с боевиками ДНР, относящими себя к казакам, Юрием Сафоненко по кличке «Батя» и депутатом «народного совета ДНР» Алексеем Богдановым, в котором сепаратисты раскритиковали главаря ДНР Александра Захарченко за грабежи и репрессии против единомышленников, а также рассказали о бедственной ситуации, которая сложилась на территории, подконтрольной его людям.

Интервью было записано в Ростовской области с местным журналистом Анатолием Зарецковым. В Россию боевики вынуждены были уехать после конфликта с Захарченко.

Сбежавшие боевики расценили обстановку в Донбассе, как плачевную.

«Обстановка негативная сложилась как на фронтах, так и в тылу. Достаточно боя в Марьинке. Там очень много погибло нормальный парней, причем правду сказала Украина, что мы артиллерией по Марьинке не стреляли. Так оно и есть, это на 100% правда, стреляла наша же артиллерия по нашим же бойцам, погибло более 400 человек. Такой был проведен знатный бой.

Почему украинская армия до сих пор не взяла Донбасс? Может быть ленятся. Может хотят до конца показать, что смотрите, мы дали обезьяне гранату, она все равной ее взорвет, зачем ее пристреливать. Давайте понаблюдаем за ее кривлянием.

Уже начинаются стихийные митинги в городе, выходят люди на улицы и говорят, как это так, вы ополченцы, вы в центре города заняли фешенебельные здания все, позабирали бизнесы, все, что можно резать на металлолом — порезали на металлолом, тем самым уничтожается экономика «ДНР» самими же ополченцами. А мирные жители, получается, стоят на передовой. По их же домам идут обстрелы уже второй год» — рассказал Сафоненко.

«Армия ДНР уже не та, что была год назад. Сейчас уже почти нет армии. Сейчас идет борьба со всем здравомыслящим. Я так думаю, что в центре Восточной Европы хотят создать некоторые личности такое государство, как Камбоджа, в крайнем случае Северная Корея… Коррумпированность зашкаливает. Цены на продукты выросли, если, допустим, в Мариуполе, который находится под контролем ВСУ, мясо стоит 50 гривен, то в Донецке мясо стоит 200 гривен» — пожаловался он.

«Я депутат народного совета ДНР. Смотрю и сердце кровью обливается. Шли мы к одному, а пришли к совершенно обратному. Была яркая идея, которая могла бы привести народ к чему-то большому, здравому, а пришли к темному. Идут репрессии на казаков. Сейчас Донецк, в особенности марьинская сторона держится казаками. Там стоит республиканская гвардия, но она подкреплена казаками. А есть еще заградотряды, которые стоят позади казаков» — рассказал депутат ДНР Алексей Богданов.

По словам Сафоненко и Богданова, казаки находятся в значительно худшем положении, чем люди Захарченко, и не получают никаких социальных гарантий.

«Происходит разграбление квартир, изнасилование жен казаков. У нас есть много материала, много доказательств. В Донбассе идет геноцид казачьего народа!

«Там что-то страшное творится, я вам скажу, люди реально в шоке. Идет запугивание всех слове населения. Мне уже не сильно хочется оборонять такое нечто под названием «ДНР». Оно не имеет право на существование. Давайте проведем сейчас референдум, как 11 мая 2014 года. Люди тогда шли за мечтой, было единение, единогласие. И сейчас будет единогласие, но только за Украину, за что угодно, но не за «ДНР». Там просматривается целая цепочка коррупции с Украиной. Гуманитарная помощь продается в магазинах Украины. Как это так получается?» — заявил Сафоненко.

«Сейчас возвращаются все олигархи в Донецк, те, которые спонсировали ВСУ и они ее продолжают спонсировать, деньги, как выводились на Киев так и продолжают выводиться, просто сейчас они себя окружили ополченцами с оружием ходят, богуют». Три месяца назад в Киеве Небесной сотне цветочки носил, а теперь вернулся и он герой!» — пожаловались казаки.

На вопрос ведущего, как быть с другими областями Юго-Востока Украины, которые тоже хотят стать частью «Новоросии» Сафоненко сказал:

«Нас там никто уже не ждет. Какой мы пример показали? Что у нас мясо вместо 50 гривен стало 200?»

По мнению Сафоненко, у ДНР нет будущего, вся организация насквозь пронизана коррупционными связями, а ее руководители занимаются банальным криминалом.

«Многие наши люди арестованы ни за что. С 25 мая сидят, нет никаких предъявленных обвинений. Квартиры их разграблены. Приказ поступил от руководства ДНР.

На Широком стоят наши парни голодные. А за ними стоят заградотряды, сытые, накомленные» — рассказал он.

«Мне предлагали остаться и возглавить то казачество, которое они хотят видеть. Чтобы выполняли неадекватные приказы, чтобы слушались. Остаться там, чтобы вести своих людей на смерть? Как на Марьинку, когда послали казаков, а потом их сами же раздолбали?» — заявил депутат ДНР Богданов.

«Несправедливость в отношении казачества перекинется на несправедливость в отношении всего народа Донбасса. А если ДНР будет свои метастазы пускать — то на территорию всей Украины. И хорошего тут не будет ничего. Недалек тот час, когда бабушки пойдут убивать этих «ополченцев» — спрогнозировал Сафоненко.

«Захарченко, как человек неоднократно обманувший свой народ, должен уйти в отставку. Но как он уйдет? Он же там открыл 10 торговых домов имени своей жены… У нас был олигарх Ахметов, теперь у нас будет олигарх Захарченко. У Ахметова хоть образование какое-то было. И с людьми он так беспредельно не поступал, бабушек не обирал. Проведите сейчас в Донецке опрос. Из десяти человек только один про Захарченко скажет хорошее слово» — заключили боевики.

3. 8-й инцидент с российскими боевыми самолетами за последние полтора месяца
http://www.rosbalt.ru/federal/2015/07/22/1421295.html
 
4. МЗС Франції вважає візит своїх депутатів до Криму порушенням міжнародного права
http://www.rbc.ua/ukr/news/mid-frantsii-schitaet-vizit-svoih-deputatov-1437569120.html
 
5. Китай заморозил "Силу Сибири-2" и ищет нового поставщика газа
http://ru.tsn.ua/svit/kitay-otkazalsya-ot-rossiyskogo-gaza-455537.html
 
6. 23-я годовщина Ухода корабля СКР-112 в Одессу
http://sevastopol-ua.info/uhod-SKR-112.php

7. Об очередном обстреле российскими боевиками г. Донецка
https://www.facebook.com/anton.a.shvets/posts/1010659232279953

Показуха для ЄС.

  • 22.07.15, 02:22
Театр тіней Генпрокуратури

Учора було проведено обшук в Українському центрі оцінювання якості освіти

Катерина БАЧИНСЬКА   

Учора в Міносвіти заявили, що нікого з Центру оцінювання якості освіти не затримуватимуть. То прокуратура кайданама тільки полякала?

Після апеляційного суду міста Києва, де було проведено обшук у кабінеті голови суду пана Чернушенка, який швидко зник, Генпрокуратура вирішила зайнятися керівництвом Центру оцінювання якості освіти.

Учора під час брифінгу Генеральний прокурор Віктор Шокін заявив, що в МОН, якому підпорядкований УЦОЯО, проходить спецоперація Генпрокуратури спільно з МВС та СБУ із затримання високопосадовців Центру якості освіти. За словами пана Шокіна, у Генеральної прокуратури є обґрунтовані підозри, що керівництво Українського центру оцінювання якості освіти зловживало службовим становищем і скоїло низку тяжких злочинів. Також стало відомо, що у приміщенні, де затримували високопосадовців Міносвіти, провели слідчі дії. За кілька годин після заяви Генерального прокурора журналіст програми «Слідство інфо» Максим Опанасенко повідомив, що обшукують саме Ігоря Лікарчука, керівника УЦОЯО. Підозра — втручання у вступну базу. До слова, кілька днів тому пан Лікарчук повідомляв, що до нього зверталися посадовці вищого рангу з проханням «накинути» їхнім дітям кілька балів. Журналістка Іванна Коберник на своїй сторінці у «Фейсбуці» влучно зазначила: «Чиясь прокурорська дитинка провалила ЗНО?»

Беззаперечним залишається той факт, що обшук відбувся саме в цей період, адже добігає кінця вступна кампанія у виші України, та й розподіл бюджетних місць ось-ось має завершитися. Проте в Міністерстві освіти запевнили, що обшуки, які проводяться в УЦОЯО, не несуть ніякої загрози для вступної кампанії. Також у прес-службі освітнього відомства повідомили, що, незважаючи на заяви Генерального прокурора, станом на 13.30 21 липня жоден працівник УЦОЯО не був затриманий: «Слідчі, які проводять операцію, повідомляють, що обшук у приміщенні Українського центру оцінювання якості освіти проводиться за рішенням Печерського районного суду Генпрокуратурою спільно з СБУ й МВС. У Генпрокуратурі це питання перебуває під наглядом заступника Генерального прокурора Столярчука Ю.В.». І ось тут уже стає цікавіше. Адже за інформацією, яку надав Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін, «УЦОЯО очолює Ігор Лікарчук, син якого очолює українську митницю. Гарно? Це вам не з гранатометів потоки розподіляти. Завдяки таким справам Шокін просто намагається втриматися на посаді сам і зберегти своїх схемщиків Гузиря і Столярчука. Майстри, що тут сказати». Обґрунтовує свої слова пан Шабунін тим, що після того, як частина депутатів Верховної Ради почала збирати підписи за відставку Генерального прокурора, останній подав до Верховної Ради прохання про зняття недоторканності з депутата від Радикальної партії Андрія Лозового. «Саме в Андрія Лозового і зберігаються списки підписантів за відставку Шокіна. Правда, чіткий сигнал?» — риторично запитує Шабунін.

Окрім цього, пан Віталій зазначає, що саме під керівництвом Столярчука, близького підопічного Шокіна, проводять обшуки в Центрі оцінювання якості освіти: «Я нагадую, що вчора команда Каська-Сакварелідзе затримала прокурора, який збував наркоту. Цікаво, проти їхнiх людей Гузир і Столярчук знову почнуть кримінальне провадження чи будуть втиху залякувати?».

У свою чергу, пан Шокін учора заявив, що серйозно побоюється за своє життя, оскільки в нього є обґрунтовані підстави вважати, що стосовно нього готуються різного роду провокації. «Повірте, у мене є обґрунтовані підстави вважати, що мене хочуть знищити фізично», — заявив генпрокурор.

Нагадаємо, що жодна з гучних справ Генеральної прокуратури під час керівництва цим відомством пана Шокіна — щодо Єфремова, Бочковського, Чернушенка — не вирішена і по сьогодні.

Міністерство внутрішніх йовбаків.

  • 21.07.15, 01:30

Аваков вводит в МВЙ новые звания:
- "Йовбак"
- "Йовбак района"
- "Йовбак города"
- "Йовбак области"
- "Міністр внутрішніх йовбаків".



Який керівник - такі й підлеглі.foo crazy stop

Невловимі месники.

  • 21.07.15, 01:01
Не вмiнням, а числом
«Видатний полководець» Аваков, який випустив Януковича в Росiю, кинув проти шістьох бійців «Правого сектору» на Закарпаттi армади бронетехнiки.
(Від себе так і хочеться сказати:"Сєня, у тебе теж, як і в Бандюковича, з географією проблеми?
ДЕ ПОДІБНА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА НА СХОДІ УКРАЇНИ????)

Катерина ПЕТРОВА   

Будні мирного Стрия: вперед, на Мукачеве! (Фото  відео з сайта newsclub.zp.ua.)

У суботу місцеві мешканці Закарпаття зафіксували пересування колони бронетехніки, яка рухалася через Стрий на Мукачеве. До того, повідомили місцеві блогери, було ще дві подібні колони. Транспорт частково з армійськими номерами, частково — без розпізнавальних знаків. Припускають, що вся ця техніка була призначена для «виловлювання» бійців «Правого сектору».

Нагадаємо, 11 липня у Мукачевому сталася стрілянина. Конфлікт виник між учасниками «ПС» і людьми з оточення народного депутата Михайла Ланьо. Як з’ясувалося пізніше,причиною стала контрабанда цигарок. У «ПС» заявляють, що вони намагалися перекрити їх незаконний потік через кордон. Унаслідок сутички загинуло двоє осіб iз «ПС», чотирьох затримали. Решта — шестеро бійців наразі переховуються у лісах Закарпаття.

«Зараз частина хлопців перебуває в горах. Ми побачили, які сили стягнені для проведення чи то антитерористичної, чи міліцейської операції, і це вражає: всі немислимі спецнази, авіація, БТРи в кожному селі по п’ять штук. Це дивує», — заявив Дмитро Ярош під час прес-конференції.

Водночас у СБУ заявили, що про АТО на Закарпатті не йдеться. У коментарі каналу «112» спікер СБУ Олена Гітлянська повідомила, що продовжуються оперативно-розшукові заходи, а у відомстві роблять усе можливе, щоб люди зі зброєю не бігали лісами, втім, зауважила, що операцію можуть почати, щойно виникне терористична загроза.

Очевидно, загрозу все ж побачили, адже абсурдне за кількістю техніки оточення лише посилили. Після цієї заяви правоохоронці почали брати в кільце гору Яворник, де теоретично могли перебувати бійці. Три броньовики «Кугуар» помітили між Великим Березним і Заброддю біля греко-католицького монастиря Святого Миколая, ще два в селі Мірча. У селі Чорноголова два вертольоти висадили групу військових. Утім упіймати невловимих так і не вдалося.

У «Правому секторі» всі інформаційні напади та дії посадовців і силовиків називають спробами знищити їхній військово-політичний рух. Там залишаються незадоволенi діями правоохоронців, зокрема, обурливим вважають призначення на посаду «губернатора» Геннадія Москаля, рішення Арсена Авакова про підвищення екс-начальника УМВС Закарпатської області Сергія Шаранича (за версією «ПС», причетного до незаконних махінацій) і, зокрема, те, що міністр МВС та новопризначений «губернатор» нагородили правоохоронців, які брали участь у перестрілці в Мукачевому.

Сьогоднi о сьомій вечора «Правий сектор» збирається провести віче на Майдані. Таку незвичну за своїм безкомпромісним тоном заяву зробив Дмитро Ярош на своїй сторінці у «Фейсбуцi».

«Як сказали хлопці з лісу, ніхто не забере у нас право на останній бій. Закликаю всіх своїх братів по зброї із ЗСУ, Добробатів, Нацгвардії, СБУ, МВС, Прикордонної служби не виконувати злочинних наказів владних бариг. У той час, коли ми проливаємо свою кров, захищаючи Батьківщину, вони наживають собі мільярдні статки і роблять усе, щоб ця війна тривала якомога довше», — написав лідер «ПС». До того Дмитро Ярош вимагав для своїх хлопців гарантій недоторканності у разі, якщо вони складуть зброю і здадуться добровільно, відтак вони готові повернутися на фронт і змити кров’ю свої помилки. Втім з останніх подій стає все більш очевидним, що досягти консенсусу «Правому сектору» із владою найближчим часом не вдасться.

УМ

А все почалось із вбивства ментами авакова провідника ПС ЗУ Олександра Музичка...

Знову немає місця Героям в своїй вітчизні???

Свідомість мешканців "Луганди".ч.1.

  • 20.07.15, 15:30
Второй год войны в Донбассе: самосознание жителей Луганщины

19.07.2015.

Второй год войны в Донбассе: самосознание жителей Луганщины

Данный текст написан во многом для того, чтобы прозвучали голоса жителей Донбасса. Чтобы опыт безумного времени, в которое нам довелось жить, был проговорен - без такого проговаривания невозможно излечение от душевных травм. Мы убеждены, что это нужно не только для живущих в Донбассе, но и для жителей всей Украины - иначе страна не избавится от вирусов экстремизма, душевной черствости, боязни инаковости, хуторянства. Вирусы эти далеко не безобидные. В кризисное время они могут вести или к распаду социальной ткани и потере политической субъектности, или к жесткой диктатуре.

Кто-то досадливо поморщиться: «Опять нас призывают услышать Донбасс. Как это надоело!».

В Украине, видимо, как реакция отстранения от ужасов войны и как попытка снять с себя моральную ответственность за происходящее, даже появился публицистический жанр «Я не хочу слышать Донбасс». Виталий Гайдукевич обращается к Донбассу как к некоему подследственному: «Тебе где-то в глубине может даже стыдно, но ты будешь агрессивно потрясать автоматом и требовать, чтобы тебя услышали. Но когда тебе скажут — говори, ты замолчишь. Потому что тебе нечего сказать. Ты ничего не можешь предложить 23 регионам кроме своей боли. Сколько трупов ты оставил в штольнях в боевые 90е? Сколько погибших приходится на миллион тонн угля? Сколько наркоманов по официальной статистике? Сколько городков на карте есть, а по факту их уже нет? Донбасс, ты это хотел всем сказать? Нет, прости, ты хотел что-то там про русский язык и федерализацию. Донбасс, давай на спор, так вот, чтобы, не заглядывая в книжку, сколько твоих сепаратистов пояснит значение термина «федерализация»?» Он, правда, оставляет для обвиняемого выход: «Ведь мы знаем, под налетом обиды, страха, наивности, где-то очень глубоко у тебя есть гордость. Не совковая-колорадская и даже не угольно-забойная, а степная… Настоящая гордость людей, которые больше всего ценили свободу. Вот когда ты это ощутишь — приходи, тебе будет что сказать, нам будет что от тебя услышать. А пока, Донбасс, ты не достоин, чтобы тебя слышали остальные 23» (Виталий Гайдукевич. Я не хочу слышать Донбасс. Это неправильно.

Юрий Романенко вкладывает свои слова в уста некоего друга, якобы беседовавшего с «мужиком из команды Ефремова». И вот этот «мужик» говорит «другу» в ответ на его предложение убираться из Украины: «Не, ну мы украинцы, просто другие, а вы нас должны понять». Ответ на предложение следует такой: «Да никто не собирается вас понимать. Провели «референдум»? Валите. Хватит нам мозги парить. Если двадцать с лишним областей не могут двигаться вперед из-за двух, то проще с ними расстаться». Спрятавшись за «друга», Юрий Романенко договаривается до мерзости: «Да, мы сегодня бандеровцы. Мы все сегодня бандеровцы, а если вы не бандеровцы, то чего вам с нами жить? Мы не хотим больше разбираться в том другие вы украинцы, третьи вы украинцы и вообще украинцы ли вы или кто-то еще, не хотим разбираться в вашем особом отношении к России и так далее» (Юрий Романенко. Услышать Донбасс? Лучше просто валите из Украины 

Это – не просто литературные эксперименты, в которых осуществляют подмену, отождествляя жителей Донбасса с Партией регионов и Януковичем.

Подобные писания помогали нашим политиканам, которые отсекали Донбасс от выборов, чтобы получить президента в один тур или парламент без оппозиции. Донбасс и сейчас для подобных деятелей как кость в горле, ибо не дает им получить безраздельную власть в стране. А опыт прошедшего года показал, что власть им нужна вовсе не для превращения Украины в большой Сингапур, а для контроля добычи янтаря, «крышевания» контрабанды, «распила» бюджетных средств. Националистические же лозунги, как всегда, - лишь средство манипуляции населением.

Поэтому 20 областей без Донбасса вперед не двинулись.

Подобная ситуация вокруг Донбасса повлияла и на вполне добропорядочных людей.

Особенно на ту часть интеллигенции Донецка и Луганска, которые вынуждены были переселиться на Западную Украину. И у некоторых из них, надеюсь, неосознанно возникло желание быть святее папы римского и стать более украинскими, чем западные украинцы. И вот уже Елена Стяжкина включает само имя «Донбасс» в словарь войны и ненависти: «Еще одно слово, от которого я хотела бы избавиться, – это «Донбасс». Ведь Донбасс не однородный: там есть греческие села, немецкие села, а есть украинские села, где идеи отторжения Украины никогда не было, и сейчас нет. Но когда мы говорим «Донбасс» – мы мыслим в категориях сталинской логики. А ведь на територии Донбасса живут СОВСЕМ РАЗНЫЕ ЛЮДИ! Когда мы их ОБЪЕДИНЯЕМ В ОДНО ЦЕЛОЕ, ТО ПОДЫГРЫВАЕМ ВРАГУ!!!"

Конечно, в Донбассе есть разные села, но при чем здесь села? Донбасс – это урбанизированный регион. А о «сталинской логике» - это шедевр, который невозможно забыть. В Уэльсе тоже живут разные люди и в Гасконии живут разные люди, и в Галичине живут не только бандеровцы. Что же из этого следует? Мы не можем употреблять имена регионов? Или вообще не должны употреблять общих понятий?

Украина возможна только как большой хор регионов, в котором ни один из них не теряет свой голос. Слышать нужно всех и учитывать интересы всех в государственной политике. Но Донбасс сейчас находится в особо сложной ситуации. Поэтому для самого существования Украины она должна научиться его слушать.

Перепрошую, продовження в черговій замітці. (Весь текст не помістився).

Свідомість мешканців "Луганди".ч.2.

  • 20.07.15, 15:20

Что же с нами произошло?

Жители Луганщины ставят протесты на Майдане и войну в Донбассе в один событийный ряд. 

То, что произошло в Киеве, имело свое продолжение в нашем регионе. Но сами события на Майдане люди понимают по-разному.

 Например, молодые респонденты восприняли начало протестов, как шанс на изменения.

 «Была какая-то вот не очень хорошая жизнь, но как-то жили. Ну как? Чего-то не хватало, чего-то хватало. Жили-жили и вот начинаются эти события. Честно говоря, я давно уже, у меня у самого уже как-то было, когда что-нибудь изменится, когда что-то изменится. Вот, начался майдан, я думал что-то изменится» (Н. А., муж., 29 лет, специалист по продажам, г. Старобельск, 04.02.2015 г.). Однако, сейчас они говорят о довольно быстром разочаровании протестными акциями в Киеве. «Вначале, да позитивно, но в дальнейшем я очень жалею о тех погибших и всё остальное там. Но то, что просто другие начали это, понимаете, как я считаю, что просто завели народ, завели, а потом, скажем так, определённые люди сделали, ну, получили то, что им нужно. Потом сам же народ, когда понял, что их просто использовали, начал просто, если помните, когда там уже этих политиков, начали уже на них на сцену кричать там: «Геть зі сцени!». Вот. Как-то меня всегда убивали вот эти вот репортажи, когда здесь уже боевые действия начались, да, а там показывают, как активисты на майдане укроп садят в клумбочках. Это в крупнейшем городе, в одной из самых красивых столиц Европы садят укроп на майдане и палят шины до сих пор. Кому Вы там их палите, что Вы пытаетесь доказать? Хочешь что-то доказать, ну доказывай как-то по-другому. Ну, в общем, не знаю, как-то позже майдан превратился просто в балаган, как мне кажется» (Н.А., муж., 29 лет, специалист по продажам, г. Старобельск, 04.02.2015 г.). 

Много вопросов вызывает и финансирование протестных акций в Киеве. «…Ну, их спонсировали просто-напросто. То есть в любом случае такую массу народу завести нужно, по крайней мере, вот насколько я люблю читать исторические там книги, чем-то народ нужно заводить. Кто-то фанатизмом заводил, кто-то чем-то еще. Но здесь, мне кажется, фанатизм был в начале, потом дальше люди уже, ну, просто-напросто, они ж тоже должны действительно чем-то питаться. Ну спонсировалось всё это, как мне кажется. Кто-то деньги давал, кому это было выгодно. Кому выгодно сейчас я не буду разбираться, потому что это дело неблагодарное. Там не поймёшь кому это было выгодно» (Н.А., муж., 29 лет, специалист по продажам, г. Старобельск, 04.02.2015 г.).

Поддержку Майдана в нашем регионе стимулировал разгон студентов. Он изменил отношение части жителей нашего региона к протестам, придав им человеческий смысл борьбы за попранную справедливость. Это вело к тому, что люди принимали и другие лозунги оппозиции. «Когда выдвигалась просто идея евроинтеграции и идея союза с Россией, я это воспринимал просто как политический спор, как возможное направление развития. Но, после того, как произошло избиение студентов на майдане, вот, после этого я начал очень тщательно следить за развитием событий. Благодаря Еспрессо-ТВ мы ежедневно отслеживали как это все происходило. Ну, и скажу, с большим сочувствием, с большой поддержкой я относился к этим событиям. Мне кажется, что Украина должна быть правовым государством. В котором законы обязательны для всех, в том числе и для правоохранительных органов, в том числе и для высшего руководства страны. Граждане должны быть защищены законом. Никто не имеет права избивать людей, никто не имеет права издеваться над людьми. И то, что люди вышли в защиту своего достоинства, я это, безусловно, поддерживаю. Я слышал разные мнения о том, что это могла быть провокация, для того, чтобы вызвать какие-то потрясения в обществе. Ну, я считаю, что вот это избиение – это могло быть попыткой Януковича окончательно установить свою диктатуру. Запугать и прекратить любые попытки протеста. То есть подавить всякое недовольство в обществе вот такими мерами. Тем более в соседних государствах прецеденты были. Назарбаев выступления нефтяников подавлял. Расстрелял. И потом после этого все затихло. В Москве выступление на Болотной площади погасили – погасили. Ну, это могло послужить для Януковича соблазном» (П. С., муж., 54 года, учитель, г. Старобельск, 08.02.2015 г.).

Однако, большинство жителей Луганщины к событиям в Киеве отнеслись с тревогой, увидев в них угрозу собственной безопасности. 

Это характерно, как для интеллектуалов, так и для малообразованных людей. Первые не приняли Майдана из-за осознания опасности разрушения государства, а не из-за любви к Януковичу. Майдан оценивался ими как торжество сиюминутной политической целесообразности. Творцы этой реальности - политики, стремящиеся к власти любой ценой. Украинский политикум, по их мнению, существует в режиме самоуничтожения и эту логику смог навязать обществу. Отсюда дихотомическое деление всего население на своих и предателей.

 К сожалению, в обществе не нашлось авторитетных людей, которые были способны отстаивать общенациональные интересы. Украинская интеллигенция тоже в большинстве поддержала такую логику действий, которую предложили политики. «Я вначале их воспринял, не придавал этому особого внимания, потому что у нас такие события всякие протестные, они непрерывно происходят. Я подумал, что люди выйдут, будут выдвигать какие-то требования, власть как-то будет реагировать и все это, в конце концов, сойдет на нет. Ну, а когда все перешло в такую жаркую стадию, когда стали ехать трактором на Беркут, стали бросать фаеры, я понял, что этого делать нельзя ни в коем случае. Потому что нельзя рушить основы государственности, как таковые. Я-то понимаю, есть люди политики, они для того и существуют, чтобы стремится к власти. Но стремиться к власти надо не любым путем. Я понял, что украинский политикум, он существует в режиме такого взаимного уничтожения. То есть они готовы уничтожить друг друга, они не готовы ни к какому компромиссу. Это вот в риторике, в лозунгах. Это, те, значит, «зрадники», «бандитська влада». Есть определенный круг политиков, которые выносятся за скобки. И это привело, как мне кажется, к таким последствиям. Есть люди, я не беру политиков, у политиков есть свои интересы, если это в его интересах, понятно, что он это будет оправдывать. Ну, вот есть люди, ученые, интеллигенция, во всяком случае, им надо подняться на более высокий уровень в общении и постараться быть над схваткой, чтобы понять, что происходило. Мне кажется, что вот эти деструктивные действия, они предпринимались в эпоху майдана, цель которого была свергнуть всеми правдами и неправдами Януковича. Ну и я считаю, что с этого все начиналось, а потом все это получило продолжение у нас в Донбассе» (В.Л., муж. 62 года, преподаватель университета, Старобельск, 2.02.2015 г.).

Простые люди, особенно оставшиеся на оккупированных территориях или выехавшие в Россию, идеализируют прошлую жизнь и разделяют крайне лапидарное видение причин произошедшего. «Жили все замечательно, пока не стали скакать на Майдане. От и доскакались. И все! После Майдана через пять-шесть месяцев жизнь стала все хуже и хуже крепчать, психологически давить всех. Вот, в принципе, чего хотели, то и получили. Страна разделена, страны уже нету. Той общей, которая была. Работали все замечательно, все жили, все были довольны» (С.К., муж., 39 лет, безработный, г. Феодосия, 30.03.2015 г.). «Делят деньги олигархи между собой, а народ - просто пешки. Первая причина - это Янукович. Самая первая! Он - самый главный виновник. Это основная причина. Он просто бросил всех. Это он самый главный, самый главный виновник!» (С.К., муж., 39 лет, безработный, г. Феодосия, 30.03.2015 г.). «Майдан, наоборот, хотел войти в Евросоюз. Потом что-то произошло. Сказали, что русскоязычное население не должно быть, украинский язык только должен быть везде. Вот. И произошла, наверное, война, из-за сланцевого газа в Славянске» (О.К., жен., 40 лет, безработная, г. Феодосия, 01.04.2015 г.).

У тех, кто оказался беженцем в России, законсервировались эмоции зимы 2014 года.

«Хотелось, чтоб этого не было вообще, чтобы быстрее наше правительство, Верховная Рада все это прекратила. Все ждали, что это там день-два-три и все это прекратится, разгонят всех и все, как это делается за границей, не допускается до такой… Ну так получилось, что ничего наш президент не решил» (М.В., жен., 41 год, работник коммунальных служб, г. Москва, 17.09.2014 г.).

Среди жителей Луганщины есть и те, кто просто пытается спрятаться от событий. «Вы знаете, события конечно очень тяжёлые. Переживать очень сложно, потому что есть дети. Если б не было детей… Это тема такая, которую, чесно сказать, я не хочу и обсуждать. Политика - это не моё. Понимаете? Моё - дом, моё – работа. Политика - это вещь такая, в которую я практически даже не хочу, не хочу погружаться. Я в этом деле просто совершенно посторонний человек» (К. С., жен., 46 лет, продавец, пос. Троицкое, 19.02.2015 г.).

Один из наших респондентов детально описал позиции в общественном сознании жителей севера Луганской области относительно войны в Донбассе. «События, которые сейчас происходят в нашей Украине, они по-разному оцениваются, допустим, и в России, и в Украине, по-разному оцениваются и разными группами населения у нас здесь. Есть группа, скажем так, патриотично настроенных жителей региона, которые считают, что мы столкнулись с российской агрессией. И мы защищаем свое государство, мы защищаем народ Украины от внешней агрессии. Есть очень большая группа людей, которая считает, что мы имеем дело с гражданской войной, что у нас идет борьба за власть, и вот эта группа людей, она, к сожалению, поддерживает политику Российской Федерации. Я много раз пытался вступить в полемику с этими людьми, объяснить как-то. Точно так, как с учениками, которых трудно переубедить, точно так трудно что-то изменить в позиции этих людей. Ну, может быть, это объясняется тем, что сильные связи с Россией, родственные связи. Многие ездят на заработки в Россию. И они не вдаются в анализ каких-то там теорий, того же самого «Русского мира». Они не отслеживают развитие каких-то там националистических движений в России. Они смотрят просто: вот мой муж поехал в Россию на заработки, и никто его там не трогает, ему дали возможность заработать, ему дали такую-то сумму денег. За это время в Украине он бы ее заработать не смог. Поэтому не рассказывайте мне, что в России людям плохо, что угроза российского фашизма формируется. Я Россию поддерживала и буду поддерживать» (П. С., муж., 54 года, учитель, г. Старобельск, 08.02.2015 г.).

Войну, которая истерзала наш регион, респонденты плохо понимают. «Мы сами этого не поняли, из-за чего началась война в Донбассе. Непонимание людей и вражда какая-то, может быть противостояние, разделили народ в Украине на Восток и Запад. Телевидение больше подливало масла в огонь. Стали ругаться родственники между собой» (О.К., жен., 40 лет, безработная, г. Феодосия, 01.04.2015 г.). Симптоматичным является её сравнение с войной в Чечне. «Возможно, это всё можно было бы предотвратить. А теперь мы имеем то, что имеем. И глядя сейчас на последние события, которые происходят, у меня, уже создаётся впечатление, а не выгодна ли эта война и тем, и тем. Такое ощущение, как будто, вот знаете, я был в то время маленьким, когда война в Чечне была, но я насколько знаю там по книгам, и по фильмам, и по рассказам, что она была просто выгодна. Там отмывали деньги. Такое ощущение, как будто и здесь то же самое начинает происходить, просто отмывание денег. Вот они пошли, отвоевали, потом отошли, стали и стоят. То есть абсурдна ситуация такая. Говорят одно, делают совсем другое и получается совсем третье. И я, честно говоря, уже перестал понимать вообще» (Н.А., муж., 29 лет, специалист по продажам, г. Старобельск, 04.02.2015 г.).

Травматический опыт кризиса и войны

Общественной травмой стало уже жестокое противостояние на Майдане, которое поколебало устоявшие представление о допустимом и недопустимом.

«…Когда мои сослуживцы стояли на Майдане, защищая интересы, скажем так, одного человека, и когда их жгли, скажем так, у меня есть знакомые, которые в 22 года, я не представлю, что с ними будет дальше в жизни, потому что у них нет лица там и так далее и тому подобное. Плюс — это психологическая травма, скажем так. Как люди после Афганистана возвращались, люди возвращались после Киева, не понимая, как я стою в форме, в меня имеет право кто-то кинуть камнем, и я не могу ответить» (В.Д., муж., 25 лет, менеджер по продажам, г. Старобельск, 03.02.2015 г.).

Процитированный респондент в 2014 г. служил в армии. Ему довелось быть свидетелем сдачи здания СБУ в Луганске. «Уже разлетелись стеклопакеты на центральном входе, и мы вышли. Мы увидели интересную картину, когда наша доблестная Альфа во всей амуниции стояла возле архива, просто-напросто стояла возле архива. И в этот момент мы все прекрасно поняли, почему там не было спецподразделений, почему там не было намного больше личного состава…То, что было во дворе, ну, как по неофициальным данным и сейчас это все знают, что чтобы взять СБУ, взять комнаты хранения оружия, КЗЗ, кімната зберігання зброї, ну, нужно быть, я не знаю кем. Там все заминировано, магнитные замки. Во дворе, мы знаем, что было спецподразделение Альфа. Там дяди, извините меня! Ты на него смотришь, и ты думаешь: интересно, скольких он сразу положит, пятерых или семерых? Там просто люди, которые, у них взгляд сам внушает, что просто не нудно меня трогать и все. И то подразделение, там человек 40 их было… Те 5 тысяч разбежались бы по Луганску, я не знаю куда. Там просто люди своего дела мастера. Моё личное мнение то, что это преднамеренно было, чтобы избежать жертв в личном составе, потому что взять на себя ответственность открыть огонь по митингующим, либо взять ответственность на себя за гибель какого-то солдата, никто не хотел. И просто даже не то, что уголовно, а морально» (В.Д., муж., 25 лет, менеджер по продажам, г. Старобельск, 03.02.2015 г.).

Недоверие к новой власти в Киеве возникало не только по причине игры в поддавки с террористами. Не изменилось отношение к людям, как расходному материалу. «У меня погиб друг на ВАУШе в Луганске, 22 года парню. Был застрелен двумя пулями в грудь и в голову. Три раза матери говорили, что он умер, потом жив, потом умер, потом жив. И, скажем так, уже новое государство похоронило его как обычного человека, скажем так. Да, это было в начале июня. И я скажу, что похоронили как обычного человека: без флага Украины, без формы, без трёх почетных выстрелов, без наличия на похоронах военных людей, без даже военкома хотя бы, который его отправил в армию, скажем так. Он сам со Свердловска. Его привезли за деньги сослуживцев, потому что у государства не было денег даже на похороны человека, который защищал государство. Зато у нас есть «Небесна сотня», а человек, который погиб в форме, и дословно скажу слова полковника, который командовал всем Восточным округом: «Сколько там за сына хотите? 400 тысяч хватит?» (В.Д., муж., 25 лет, менеджер по продажам, г. Старобельск, 03.02.2015 г.).

Мирные жители юга Луганщины стали свидетелями того, что с конца весны 2014 г. в их городах начали появляться неизвестные военные. «И в городе появлялись, я видела своими глазами, еще в то время на уазике военные, явно не городские, с оружием, со знаками, флагами Новороссии. Это было, и это меня очень настораживало» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

Преимущественной формой военных действий в Донбассе стали артиллерийские дуэли, от которых в первую очередь страдали мирные жители. «Опасность я почувствовала тогда, когда начались боевые действия, когда были заняты пункты пропуска в Червонопартизанске и в Должанском, и начались боевые действия по вытеснению пограничников. Вернее, даже это не пограничники, это были войска уже, украинские войска, и в июле месяце шли настоящие бои. Тогда я почувствовала, что это все не случайно. Город как будто вымер. В городе перестал двигаться транспорт. Людей практически не стало в городе. И тишина вот эта, она была очень тревожной. И город практически содрогался каждую ночь, каждое утро, каждый день. Днями это длилось, где-то дней, наверное, пятьдесят. Стрельба шла. Это было невозможно» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

После пережитого женщин заставляет вздрагивать любой громкий звук. «У меня сестра живёт в Северодонецке. Она, когда Северодонецк обстреливали, а они попали под несколько обстрелов, она до сих пор боится. Вот холодильник у неё. Тишина в квартире, ребёнок спит. Она сидит, к примеру, читает…Она мне жаловалась, просто иногда созваниваемся. Холодильник так заурчал и говорит: я пугаюсь. И говорит: не знаю, смогу ли я избавиться от этого» (Н.А., муж., 29 лет, специалист по продажам, г. Старобельск, 04.02.2015 г.).

Но у людей осталась память и о том, что ни при каких условиях они со своим предшествующим опытом не состыкуют. Это - страшный лик подлинной войны. «Рассказ моей хорошей, очень такой порядочной сотрудницы, которая не могла приукрасить или что-то сказать не то. События вот какого характера: после завершения боевых действий ей нужно было уехать в Россию. Там находились ее дочь с двумя маленькими детьми, которые были эвакуированы, вывезены, вернее, боевиками, сепаратистами в Россию. И она должна была туда попасть. И только-только со стороны ополченцев была открыта граница. Утихли бои, буквально на второй день она утром села на автобус, который шел на шахту «Красный партизан». Это рядом с пунктом пропуска. Доехала, еще темно было. Доехала до шахты, вышла. Вот с сумкой, с повозочкой и к пункту пропуска. Татм где-то метров, наверное, 200-300. Подходит туда, как она рассказывает: подхожу туда, меня останавливают. Вы куда? Она: мне туда. Туда нельзя. Она говорит: а мне надо. Нельзя! И говорит: я двигаюсь. Они говорят: ну, если очень надо, то только по дороге, только по шоссе, никуда не сворачивайте и смотрите под ноги. Проходит, говорит, еще 20 метров, на разбитом бронетранспортере сидит ополченец, штопает брюки. Вы куда? Она: мне туда. Нельзя. Ну, я же вижу, что Вы все равно пойдете. Идите и не смотрите по сторонам, смотрите только под ноги. Она говорит: я, когда шла по этой дороге, я думала, что закончится жизнь моя в одну минуту, потому что на обочине было столько останков… Лежали ботинки, сапоги, ботинки с ногами…Останки, еще не убранные» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

Затем людям пришлось привыкать ездить через блокпосты в своей родной стране. «Я летом, в июле месяце, вывозила документы, личные документы, документы, которые отца моего периода Великой Отечественной войны, документы, которые я считала, что они должны быть вне этой зоны. И мы попали на рейсовом автобусе, попали как раз в момент, подъехали к блокпосту, когда только закончился бой под Макарово. И мы выехали к этому блокпосту. В автобусе было человек, наверное, 30, в основном женщины. Ехали все со своими личными вещами. Кто-то ездил там за одеждой, кто-то там еще за какими-то вещами необходимыми. Вот остановился автобус и подошли двое работников милиции. Черниговский там был отряд милиции. Двое милиционеров подошли сразу к водителю и с претензией. В такой грубоватой форме сказали: ты что, не знаешь, что сюда нельзя было ехать? Надо было поехать другой дорогой. Они попросили всех выйти из автобуса и начали проверку документов и проверку личных вещей. А я оказалась третьей при проверке. Вначале старушку проверили, её сумки, потом молодая девушка, которая везла детские вещи и у неё попросили личную сумочку. Она открыла эту личную сумочку, там были фотографии. И этот военный, он был в маске, начал смотреть эти фотографии, и я не выдержала. Я говорю: а фотографии-то зачем? Он говорит: а у нас есть ориентировки, а вдруг это жена какого-нибудь диверсанта или человека, который работает против нас. Ну и вот этот момент. Он взял мой паспорт в руки, сначала паспорт, потом сумку. Что в сумке? Говорю: сапоги и шуба. И деньги в шубе? Говорю: да, и деньги в шубе, большое количество. Посмотрел на паспорт, говорит: а Вы уже здесь проезжали, Вы у нас были. Говорю: да, была. - Пожалуйста, в автобус. Но, понимаете, для меня это все воспринималось, я понимала, зачем это делается. Люди, которые же здесь стояли, они просто замолчали, но у каждого была какая-то злость и какое-то недовольство. Люди не знали, зачем это нужно. И никто, никто, ни водитель, ни эти люди не сказали, что, люди добрые, это делается для вашей безопасности, это делается в целях, чтобы вы остались живы, мы здесь стоим именно для этого. Хотя во многих таких случаях были моменты, когда военные просто говорили: вы извините, но нам нужно посмотреть, допустим там, проверить багажник машины. Это всегда было. У ополченцев этого никогда не было. Особенно там ярые были, стояли ополченцы в Краснодоне. Те останавливали машины, особенно придирались к таким солидным машинам» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

Многие в Донбассе летом 2014 г. ждали украинскую армию. Для них когда-то единое пространство региона разделилось на свое и чужое. Встреча со своими стала желанной. Для самих людей эмоции, которые они испытывали, стали неожиданными. «Допустим, такого воинственного какого-то настроя со стороны первых людей, которые стояли на блокпостах и в Свердловске, и вот возле Краснодона, этого я не ощущала, не видела по разговорам. Конечно, многие были моменты, которые, допустим, немножко настораживали. Вот то, что это люди не местные, и то, что люди эти кем-то управляемы. Это чувствовалось во всем: от того, что они рядились, от того, что они вели себя очень нагло иногда, заходили в автобусы, задавали ненужные вопросы, брали документы в руки. А вот когда, был такой момент, когда мы впервые после боев, обстрелов Станицы Луганской пересекли старый мост через Северский Донец и въехали в Станицу Луганскую, на окраине стоял первый украинский блокпост, и вот такое чувство, когда я увидела этих ребят, у меня просто сжалось сердце. Они попросили документы, а я открыла бардачок, я не была готова к этому, мне было что-то нужно им дать. У меня там лежал пакет конфет, и я этому молодому парню отдала этот пакет конфет. А он зашел с другой стороны автомобиля, подошел ко мне, говорит: а ничего не будет? Я говорю: ребята, ничего не будет, это же от самого сердца, от самого. Вы даже не представляете, как мы долго ехали к вам дышать этим воздухом, а не тем, который остался там, вот в этом городе» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

Сейчас память войны воплотилась в руинах, в сгоревшей военной технике, в могилах. «…Первый раз я возвращалась в первой декаде сентября месяца через Россию. Доехала до Гуково. Затем там проверка. Пешком через нейтральную полосу к бывшему пункту пропуска Червонопартизанск. Картина не из, так сказать, не из приятных, очень тревожная такая. Я 30 лет прожила в Свердловске, я эти места хорошо знаю. Во-первых, руины здания женской тюрьмы, которая находится буквально, находилась тогда на территории Украины рядом с пунктами пропуска - государственным пограничным и таможенным. Там находились в небольшом вагончике эти ополченцы. А дорога очень повреждена, а на обочинах стояла техника, много техники. Танки, бронетранспортеры. Где-то 5-6, наверно, обгоревших. И находится небольшой знак, установленный. Фамилия, имя, отчество. Такому-то казаку. И с этой ленточкой» (П.Т., жен., 58 лет, музейный работник, пос. Новопсков, 09.06.2015 г.).

Окончание следует.

Илья Кононов, доктор социологических наук, для ОстроВа

Доки увагу відволікало Мукачево...

  • 20.07.15, 13:06
Боевики по радио корректировали обстрел центра Донецка. Российское телевидение заранее выбрало место съемки – штаб АТО (АУДИО)
 19.07.2015
http://www.ostro.org/general/society/news/475802/
Штаб АТО имеет доказательства, что боевики в субботу открыли огонь по подконтрольному им Донецку. Об этом сообщил заместитель руководителя АТО Сергей Галушко, - передает корреспондент "ОстроВа".

«Ориентировочно в 20-00 начался обстрел из Дурной балки и Макеевки. Обстреляли центральную часть Донецка. Что интересно, и разведка подтвердила, что за пару часов до обстрела там находились съемочные группы российских каналов. Четыре эпизода мы зафиксировали… Мы вынуждены вскрывать некоторые источники получения информации. У нас есть радиоперехват боевиков в эфире», - сказал Галушко.

На брифинге он продемонстрировал радиоперехват, на котором боевики передают координаты обстрела и уточняют, что речь идет о центре города. 

 

Галушко отметил, что впереди встреча контактной группы и боевики готовятся, что надо будет о чем-то говорить, обвинить украинскую сторону.

Ранее штаб получил информацию, что подразделения боевиков получили приказ открывать огонь по своей территории.

По словам Галушко, общая ситуация в зоне АТО остается напряженной. «Мы имели 89 фактов нарушения Минских договоренностей. Только по окраине Авдеевки 22 попадания снарядов запрещенного 122-мм калибра… Мы в ответ открывали огонь всего 10 раз и не по населенным пунктам», - отметил он.
ОстроВ

Увага! це повинні знати всі і кожен!!!

  • 15.07.15, 21:21
«Владі вигідно, щоб патріоти на передовій сиділи»
(А "краще" ГИНУЛИ)angry  
Дискредитація добровольчих батальйонів — сценарій розвалу України?


Лучанин Ігор Лапін, який воював в «Айдарі», тепер захищає свій батальйон як народний депутат.

Ситуація довкола добровольчих батальйонів, гучні кримінальні справи та арешти викликають в українців почуття розгубленості. Для більшості з нас добровольці були і є героями, які у важку для країни хвилину не злякалися, не заховалися в тилу, а взяли до рук зброю й пішли захищати Батьківщину. Поки знекровлена й розвалена дощенту українська армія приходила до тями, поки тривала перша хвиля мобілізації, яку назвали дикою, добровольці, серед яких була більшість вихідців з Майдану, не нарікаючи ні на що, стримували військову агресію проти нашої держави. І ось тепер, увівши добровольчий рух у правове русло, легалізувавши його у складі МВС та ЗСУ, масово почали випливати на світ факти, до яких ніби-то були причетні бійці добровільних формувань: грабунки, знущання, викрадення людей, бандитизм. Зняття депутатської недоторканності з колишнього командира «Айдару» Сергія Мельничука та десятки епізодів важких кримінальних діянь, що інкримінують йому і групі його бойових побратимів, арешт бійців батальйону «Торнадо», яких підозрюють навіть у катуваннях, — це лише маленька часточка інформації, яку відкрили для суспільства. Нам важко змиритися з тим, що вчорашні герої раптом стали " перевертнями й злочинцями". Не всі, звичайно, але чорна тінь мивоволі падає на весь добровольчий рух. У справедливому бажанні української влади очистити добровольчі батальйони від випадкових людей, навести там лад і дисципліну багато хто побачив спланований владою наступ на патріотичний добровольчий рух в Україні. Уявляю, як радісно путінським прихвосням чути це. Бо все вкладається в ту інформаційну картинку, яку весь час формували російські ЗМІ для росіян: на Донбасі воюють українські фашисти, нацисти, бандити, карателі, які чинять звірства над мирним населенням. Обличчя будь-якої війни — жахливе. Правду про Велику Вітчизняну ми дізналися більш як через півстоліття. Чи треба нам зараз відкривати правду про нашу війну? Чи не варто почекати з розбірками зі своїми, доки не здолаємо ворога? Дуже складне запитання, на яке поки що немає однозначної відповіді. Хронологія подій довкола добровольчих підрозділів, аналіз публічних висловлювань деяких українських посадовців мимоволі наштовхує на думку, що все це робиться не лише задля торжества справедливості. Згадайте, як восени 2014-го тодішній прокурор Києва Сергій Юлдашев прокоментував події, коли бійці« Айдару» спробували захопити вертолітний майданчик Януковича в Києві й вимагали передати його у власність держави: «Одна справа, коли вони на сході захищають нашу державу. Інше — коли вони їдуть у міста зі зброєю. Зокрема, в столицю. Навіть більше, я вважаю це внутрішньою загрозою. Погодьтеся, вони ж непрогнозовані. Можуть навіть військовий переворот здійснити». Тобто захищати державу на сході й помирати за неї — будь ласка, цього у добровольців ніхто не відбирає, але в Києві рулити — даруйте, хлопці. "Вони якби могли, нас і в космос, напевне, відправили б, аби ми тут не ходили й не мітингували".

У тому, як і під яким соусом подаються гучні кримінальні справи проти бійців добровольчих батальйонів, народний депутат України, лучанин Ігор Лапін, який сам воював в «Айдарі» з початку бойових дій на Донбасі, теж вбачає намагання дискредитувати добровольців як таких і кинути на них тінь.  Попросила Ігоря, який за фахом адвокат, прокоментувати окремі моменти цієї справді болючої, і не лише для нього, проблеми.

— Подумайте, чому правоохоронці, розповідаючи про злодіяння добровольців, не кажуть слово «військовослужбовець», а скрізь фігурує назва або «Айдар», або «Торнадо», або ще хтось, — зауважує Ігор Лапiн. — Усі батальйони вже давно не самі по собі, вони мають офіційні назви, номери. «Айдар», до прикладу, підпорядковується ЗСУ. До речі, це єдиний добровольчий батальйон, який iз самих початків був підпорядкований армії. І в нього є номер, як у будь-якої військової частини. Чому не казати, що військовослужбовець такої-то військової частини вчинив правопорушення? Ніхто не каже, що якісь махновці з шевронами «Айдару» щось нехороше зробили. Ні, весь час кажуть «Айдар». Або «Торнадо» зараз. І скажіть, що це не цілеспрямована кампанія з дискредитації. Тому я казав і кажу: справжній «Айдар» воює на передовій.

— Тоді запитання: кому це вигідно?

— Першою умовою Путіна ще на початку війни було що? Прибрати Національну гвардію і розформувати добровольчі батальйони. Він говорив про це ще навесні 2014-го, називаючи нас укропами, карателями, втіленням усього зла. Тоді виконати його умову було неможливо, тому що добровольчий рух уже набрав масовості. І сказати, що добровольці нам не потрібні, коли армії практично немає, ніхто не відважився б. Якщо не помиляюся, на початок ведення бойових дій на сході чисельність нашої армії була — до 40 тисяч чоловік, із них готових воювати було тисяч 5, не більше. А добровольчий рух став масовим, і саме добровольці, серед яких була левова частка майданівців, першими зупинили ворога. Тому чіпати їх тоді було небезпечно. Хоча ще рік тому почалися перші спроби нашої дискредитації. Спочатку пробували парафінити «Донбас», потім взялися за «Айдар», що ми махновці, негідники і т. п. Розформувати «Айдар» намагалися разів із шість, iз них тричі — дуже жорстко. Я розмовляв тоді з командуючим сектором, з яким часто бачилися, бо всі бойові операції планувалися спільно зі Збройними силами. Як правило, першими йшли штурмовики «Айдару», захоплювали позиції, військові підрозділи заходили після нас і закріплювалися на цих позиціях. Так ось, коли зайшла серйозна мова про розформування нашого батальйону, командуючий сектором сказав, що подасть рапорт, бо він не має з ким воювати. Давайте подивимося, що маємо сьогодні на сході? Місцеві «сепари» там закінчилися ще влітку 2014-го. Після них пішли найманці, потім регулярні російські війська, які з’явилися з першими білими КАМАЗами. Сьогодні маємо 40 тисяч негідників, яких скинув нам Путін. Усю шваль, яка не потрібна Росії. Роботи для них немає, гроші на війні заробляти — це ж не лопатою працювати. Комусь може романтика в одному місці закрутила. Путін їх скинув до нас, дав зброю, танки і назад їх уже не пустить. Ми ж тримаємо проти них армію у кілька разів більшу, левову частку якої становлять патріоти, які не косили від війська. Хто з повісткою пішов, хто без, добровольцями, але вже оформилися. І чим довше триватиме ця війна, тим більше російської швалі додаватиме нам Путін, тим більше патріотів буде на передовій. А влада буде залишатися там, де вона є. І десятки тисяч патріотів не приїдуть до Києва й не дадуть Лапіну чи іншому депутату або урядовцю по пиці за те, що неправильно голосують. Бо вони захищають рубежі держави. Все просто. Але можна і догратися. Рiч не лише в добровольчих батальйонах, а й у патріотичних настроях українців. Добре, якщо суспільство проковтне ситуацію з добровольчими батальйонами. А якщо не з’їсть і стане на їх захист? Де буде влада?Добровольчі батальйони — це люди, які патріотично пішли воювати і що характерно — вчилися воювати на війні. Ніяка «Альфа» так воювати не вміє. У бою вони дітки, красиво одягнені, спортсмени, але дітки. Проти танка вони ніхто.

— Може, ми занадто романтизували добровольчі батальйони? Через те так болісно сприймаємо не зовсім адекватні їхні дії?

— Та яка романтика! Нам же як казали? Що ви тут мітингуєте, ідіть на передову. І ми пішли. Вони якби могли, нас і в космос, напевне, відправили б, аби ми тут не ходили й не мітингували. Тут рiч не в романтичному ореолі, який формували ЗМІ довкола добровольців. Засоби масової інформації розповідали те, що треба було розповідати. І вони говорили правду: батальйони зробили ось це, визволили місто, звільнили селище. Вони прославляли наші Збройні сили. Війна є економічна, інформаційна і фізична. Фізично ми зупинили ворога, економічно ми зараз із «сепарами» торгуємо, а інформаційно ми її програємо. Тепер ми паплюжимо добровольчі батальйони. Паплюжить влада і підконтрольні їй ЗМІ. Для чого? Щоб показати: ви не піднімайте голову, бо ми можемо навіть Мельничука посадити. Клюєва, правда, не можемо. Клюєва виставили так, щоб він зміг утекти. Арештувати не дозволили, а для Мельничука відразу попросили арешт. Бо Клюєв фактично ніхто і він нічим цій владі не загрожує. Якщо згадати історію, то все повторюється як у 1918-му. Я казав, коли йшов на вибори: якщо наше суспільство буде об’єднуватися навколо добровольців — це сценарій побудови сильної України. Якщо ж почнуть розтягувати добровольців, а депутатів по фракціях — то це сценарій розпаду України. Я не хочу бути президентом західноукраїнської республіки, я хочу бути маленьким депутатом великої і сильної держави Україна. Сьогодні, на жаль, все йде за сценарієм здачі. Тому я хотів би побачити кордони, визначені на карті згідно з Мінськими домовленостями. Ці кордони вже кимось намальовані. Питання в іншому: скільки нас ще має лягти? Якщо цей кордон проходить не по Дніпру, а так, як нам кажуть, то давайте будемо воювати, а не торгувати з сепаратистами. Для Фомів невіруючих:Ви проїдьтеся по передовій і подивіться : чим ближче до «передка», тим простіші блокпости. Пацани стоять, їх бомблять. Їдеш далі від передової — стоять екіпіровані з голочки, ситі, і в них одна тема — блокпости. І саме ті, через які іде дорога на Луганськ. Знаєте, скільки в середньому за місяць дає прибутку один «жирний» блокпост? Близько 100 тисяч доларів. Це інформація від солдатiв, які знають, але не мають доступу до цієї годівниці. І ці гроші комусь ідуть. Мєнти вже платять гроші, щоб їм дали постояти на «хлібних» блокпостах. У Криму нині діє вільна економічна зона. За декілька місяців український товарообіг з Кримом становить півмільярда доларів. Зараз я подав законопроект про заборону торгівлі з окупованими територіями. Він мусується, критикується, бо ніби "порушує права людини" тощо.(Якої "людини"? ОКУПАНТА ЧИ КОЛАБОРАНТА?)

— Колишньому командиру «Айдару», а тепер народному депутату Сергію Мельничуку Генпрокурор погрожував навіть довічним ув’язненням. Як адвокат можете прокоментувати ці звинувачення?

— Не кажу, що Мельничук святий. До нього дуже багато питань, сотні. У мене, може, більше, ніж у будь-кого. Але якщо я хочу щось запитати, то підходжу і питаю, а не кричу в пресі, що він негідник. Про Мельничука і хлопцiв з «Айдару» — понад 60 епізодів. До прикладу, йому інкримінують, що1500 автоматів Калашникова зникло. При мені Мельничук просив дати йому відповідального за зброю. Нікого не присилали. Призначили пацана, дали журнал — керуй. Пацан загинув, де журнал — ніхто не знає. Інша ситуація: пораненого чи вбитого з поля бою виносять без зброї. Дарма, що боєць загинув, а зброю ж він не здав. Мало бути службове розслідування. А як провести його, якщо печатки немає? Він же комбат, мав контролювати. Я заступився за бійця, якого затримали з автоматом. Він їхав iз частини, хотів здати автомат, який вписаний у нього у військовому квитку. Просить поставити печатку, що зброю здав. А йому кажуть: «Ми дамо тобі довідку». Він відмовився отримувати папірець і поїхав з автоматом. Формально порушив закон, але для цього була причина. Деякі бійці поздавали зброю і теж мають проблеми. Один хлопець приїхав звiльнятися, питають, де зброя? Він показує розписку, що здав. А на папірці немає печатки. Як він міг поставити печатку, коли вона у штабі, що за 80 кілометрів? Було так: людина їде у відпустку з бази зі Щастя. Здає зброю, записують у журнал, що вона здала. А журнал під час обстрілів зник. Добре, що в цього хлопця залишилася хоч якась писулька-розписка, що він здавав автомат. Тепер усю втрачену зброю «вішають» на Мельничука. Затримали ми на блокпосту Кравченка, мера Луганська — кваліфікується як викрадення людини. Куди ми його доставили, куди поділи? СБУ віддали. Але — викрадення. І таких епізодів — понад 60. Я казав адвокатам Мельничука: «Хлопці, ви дивіться всі епізоди по датах, бо вийде так, що, коли Мельничук на передовій, а десь хтось мародерствував, тепер Мельничуку за це кримінал світить».

Там є такі епізоди у часі, коли «Айдар» справді був на передовій і Мельничук поруч зі мною з «калашем» у руках був у бою. Станом на серпень 2014 року по «Айдару» було 28 кримінальних справ, а на сьогодні — 65. Усі «висяки» Науменка (начальник луганської міліції) повісили тепер на «Айдар». Конфлікт iз Науменком у нас тягнеться ще з минулого літа. Бій за Георгіївку, ми беремо в полон Тамерлана. Це помічник міністра оборони Південної Осетії. Дуже крутий дядько. Відправили його разом iз нашими пораненими на базу в Щастя. Ми в оточенні воюємо далі. У цей час приїжджає на базу Науменко з почтом, весь як від Версаче — рукавички, окуляри, бронік: «Ми за Тамерланом». А наші кажуть: «Ми хочемо Тамерлана на Надю Савченко обміняти». Пам’ятаєте, була тоді в газеті стаття «СБУ штурмує «Айдар»? Оце та сама ситуація. Вони запізнилися, бо Тамерлана ми вже вивезли й сховали. Врешті ми його віддали, бо на Надю вже не можна було поміняти, її вивезли в Росію. Обміняли його на 23 наших розвідників. Дуже добре обміняли, як на ті часи. До речі цей Тамерлан знову в Донецьку. Мені дали його телефон, дзвоню йому: «Що ж ти мамою клявся, що проти України воювати більше не будеш?» — «Я нє ваюю, дарагой», — каже. А що ж ти тоді там робиш? Після восьми діб боїв у Георгіївці ми пішли на Лутугіне. Тим самим колективом, без підкріплення. У Лутугіному шахтарі чотири доби в шахті сиділи, Мельничук бігав, організовував відкачку води, щоб людей урятувати. Але на другий день, як ми взяли цей районний центр, — Науменко тут як тут зі своєю охороною. Так що цей конфлікт старий і давно тягнеться.

— Це правда, що в «Айдарі» відбувалася боротьба за владу й були внутрішні конфлікти, що й призвело до протистояння у самому батальйоні?

— Не хочу лити бруд на свій батальйон. Не вдаватимуся у внутрішні розборки, їх вистачало. Перетягування ковдри на себе, комусь захотілося стати командиром. Влада над батальйоном — це півбіди. А це ще грошові потоки, волонтерські рахунки. Щоб ви розуміли суть, поясню. Є частина «Айдару», яка воювала на передовій в районі Щастя. Інша частина була за 80 кілометрів звідти, в Половінкіному. Так ось, усю інформацію куратор «Айдару» Ірина Геращенко отримувала тільки з Половінкіного, а що робиться у нас на передовій — вона не знала, бо сюди не доїжджала. Лінія розділу й протистояння були. Не кажу, що в Половінкіному були всі негідники. Там багато класних пацанів, які героїчно воювали. Знаєте, що вони робили? Вони приїздили до нас на передову повоювати, а потім поверталися в Половінкіне, щоб ніхто не знав. Щоб ви приблизно уявляли ситуацію.

По справі Мельничука проходить потерпіла волинянка-доброволець, волонтерка, яка сиділа у штабі в Половінкіному. Вона забрала комп’ютер, де був доступ до «Фейсбуку», де були номери банківських карточок, штати. Тепер уся база батальйону з особистими даними, адресами, телефонами — у «сепарів». Нормально? Пацани стоять у Золотому на блокпосту, а терористи дзвонять додому до їхніх батьків: «Скажите, пусть фуру пропустит, а то мы в гости к вам приедем». Коли Мельничук приїхав у Київ і хотів забрати комп’ютер, то надавав їй трохи лящів. Тепер вона теж потерпіла. Ця ж людина дала свідчення, що я після штурму Лутугіного розграбував супермаркет, відправив товар на Волинь і тут продав. Правда, невідомо, де я фури взяв під час бою. Вона ж цього не знає, бо зі штабу не видно. У її показах є, що я ще комбайни на Волинь переправляв, автомобілі. Мені то все до спини. Я завжди казав: це моя війна, але їхні гріхи я на себе вішати не збираюся. І те, що пишуть ці негідники, — це їхні гріхи. Їх використовують для дискредитації добровольчих батальйонів. Але повірте мені як адвокату: система, коли меле, вона перемелює людину. І вона буде використовувати цю волинянку, яку вже й орденом нагородили. Чим ближче до кінця війни — тим більше героїв. Чим далі від передової — тим більше учасників бойових дій. На жаль, це закономірність. А Ляшко Мельничуку просто мститься і не упустить свого. Влада демонструє у такий спосіб, що в нас усі перед законом рівні й що так буде з кожним, незважаючи на попередні заслуги. Ви знаєте, я переживаю, що Мельничука показово можуть засудити навіть за ті злочини, які він не скоював. Можуть «розіп’яти». Моя совість чиста. Полонених я не вбивав, не розстрілював. Але Тамерлану носа зламав, чесно. Він мені каже: «Атпустітє меня, я предпрініматєль із Азербайджана». А я йому азербайджанською фразу кажу, бо трохи мову знав, все-таки виріс у СРСР. Він перекласти не може. І я його вклеїв разок. Питаю далі: «Хто ти?» — «Спрячь мєня, твоя семья получіт мілліон!» Кажу, щось ти дуже дешево хочеш мене купити — і знову вклеїв. Але це бій був, адреналін. Носа йому зламав. Це єдиний полонений, якого я вдарив. Він передавав, що не ображений на мене, мовляв, війна. Своїх міг влупити, коли було за що.

— А було за що?

— Бувало, алкоголем хлопці балувалися. Тих, хто вживає, у нас називають «п’ятисотими». З ними я боровся. По-батьківськи, по-сімейному. Знаєте, яке найбільше покарання було в «Айдар»? Я тебе завтра у бій не беру. І починають: «Зола, пробач, я зараз у душ, лягаю спати, все буде добрі!» Не беру в бій — значить, не довіряю тобі. З цим у моїй роті було дуже жорстко, пацани знають. Не скажу, що геть сухий закон був. Після бою інколи треба було пацанів пом’янути. Хтось випив 50 грамів і ліг спати, а комусь стільки не допомагає. А іншого варіанта, щоб голову не знесло, не було. Психологічною реабілітацією там ніхто не займався. Був у нас Бодя Бєшений. Три місяці пив чорно після того, як ходив до «сепарів» наших хлопців по частинах збирати. Вони зажадали, щоб він роздягнувся догола і йшов. Він роздягнувся, взяв сміттєві пакети, лопату і пішов збирати руки, ноги. Цей Бодя отримав за півроку на картку аж...15 гривень.

Батальйон отримав нову печатку, нового командира, там відбулися дивні речі. Багато хлопців, які були на передовій, які пройшли найжорстокіші бої, дивним чином були виведені за штат і не отримали грошей. А сотні невідомих нових прізвищ було введено у штат. Так само, як 400 айдарівців опинилися у списку дезертирів. Сам бачив цей список у прокуратурі. У ньому є наші хлопці, які давно загинули, є ті, що досі по госпіталях. Він без руки, без ноги у госпіталі лежить, а в списочку прокурора значиться дезертиром. Ось такі речі відбуваються.

«Ви підіть зараз у тюрми, й 70 відсотків засуджених скажуть, що готові йти воювати»

— У яких гріхах вас ще звинувачують?

— Є 23 заяви про зґвалтування в Георгіївці. Штурм Георгіївки — це прорив блокади Луганського аеропорту, де 80-та бригада була заблокована майже місяць. Ми прориваємо це кільце, сідаємо (38 чоловік на двох блокпостах) і вісім діб тримаємося. Періодично проривалися, боєприпаси підвозили, поранених забирали. Тоді ж загинув наш Михайлов iз Луцька, Гена Толомій, який прикривав нас, коли поранених витягували. Він психонув, піднявся на весь зріст і його снайпер зняв. І саме тоді ці заяви про зґвалтування випливли. Вісім днів в оточенні воюємо — і 23 справи по зґвалтуванню. Це просто капець! Коли ми з Мельничуком у серпні приїхали до Гелетея, міністра оборони, просити броню для «Айдару», він біля ВР так зустрічав тепло нас, так захоплювався, як «Айдар» воює, обіцяв швиденько порішати всі питання і щоб ми прийшли до нього після обіду. Ми прочекали його до десятої вечора, він вийшов і знаєте, що сказав? «Що там у вас відбувається?! 23 заяви про зґвалтування по Георгіївці! Ви негідники!» Я йому кажу: «Незаконне звинувачення у скоєнні тяжкого злочину карається позбавленням волі до 5 років. Ви мене звинувачуєте?». «Та є така інформація». — «Та пішов ти!» — кажу. Він кричить: «Я тебе уволю!» — «Ти мене спочатку оформи», — кажу. І пішов. Ось так усе починалося. Я не знаю, звідки це, але по Георгіївці заяв купа. І на мене в тому числі. До речі, після восьми днів боїв у Георгіївці ми взяли Лутугіне, після цього Успенку. Дуже важкий бій був за Хрящевате. Туди зайшло 126 айдарівців, а цілими й неушкодженими вийшло 28. Усі решта або «двохсоті», або «трьохсоті». І при цьому ще й встигали ґвалтувати, магазини грабувати і т. д.? Просто образливо за пацанів.

— Мельничук нещодавно сказав, що у складі добровольчих батальйонів воюють до 10 відсотків людей, які мали судимості. Тому за відсутності належної суворої дисципліни правопорушення у цих підрозділах були неминучими?

— Може, й більше, ніж десять. У добровольчих батальйонах є всякі люди. Є патріоти, є люди, які в минулому мали судимості, але сьогодні вони воюють. У нас теж були такі. Він як роздягнувся — а в нього вся спина у наколках. Позивний «Маестро», сотник Самооборони. Але як він воював! Усі атаки, всі бойові. Про таких дуже легко сказати: «Він же чотири судимості має, а в нас є інформація, що він зґвалтував 38 жінок». Батальйон «Торнадо», до прикладу. Серед колишніх зеків теж різні люди є. Не всі сиділи за вбивства, та й воюють ті, хто вже відбув покарання. Хтось iз патріотичних мотивів, комусь адреналіну треба. Але вони воюють за Україну. І, повірте, не кисло воюють. До мене, до адвоката, приїжджали на передову волонтерами мої колишні підзахисні. Вони теж відсиділи, деякі мали по кілька судимостей. По двадцять-тридцять разів приїздили на самісіньку передову і під обстрілами розвантажували свої буси, в окопи тушонку скидали. Воювати вони не можуть, але привезли хлопцям бронежилети, каски, нічники. У мене стільки тих касок і «броників» було, хлопцям своїм роздавав. Ви підіть зараз у тюрми, й 70 відсотків засуджених скажуть, що готові йти воювати. Державі не цікаво відправляти зека на війну. Бо його треба реабілітовувати, платити зарплатню. Владі вигідно, щоб патріоти на передовій сиділи. Бо поки вони там, то тут не мітингують.

— У вас не складається враження, що добровольчі підрозділи, які вийшли з Майдану, можливо, наводнювалися й наводнюються агентурою для того, щоб компрометувати добровольчий рух в очах місцевого населення? Так, як свого часу це робили НКВС і МДБ у Західній Україні з УПА. Схожий почерк, як на мене...

— А чому можливо? Так воно і робиться. Програма Путіна виконується. Дискредитація добровольців, дискредитація мобілізації, комбатів.

— Ви все ще вважаєте, що з депутатів треба зняти недоторканність?

— Я був за відміну депутатської недоторканності. І зараз «за», але щоб зняти недоторканність з усіх: президентів, суддів, депутатів. Та тільки не за цієї Генпрокуратури, яка у вигляді кума Порошенка має дубину загального нагляду.

Статті по темі


Під ПРЕСом війни (14.07.2015)
Батюшки і прапор (09.07.2015)
Полігон державних змін (08.07.2015)
Без права на викуп (02.07.2015)
Невгодні (02.07.2015)
Полковник Валентин Федичев: Росіяни передбачали, що лише полонених буде понад півтори тисячі, і це покажуть iз ганьбою на російських телеканалах (24.06.2015)
«За що гинули люди на Майдані, а зараз гинуть на війні?» (17.06.2015)
Гуртом і чиновників добре бити (10.06.2015)
Бойовий страус (10.06.2015)
НЕ ДАВАЙТЕ СОЛОДЕНЬКОМУ та його речникам ПУДРИТИ ВАШІ МІЗКИ ЦУКРОВОЮ ВАТОЮ!!! БУДЬТЕ ПАТРІОТАМИ УКРАЇНИ, А НЕ ЛОХТОРАТОМ ОДНОТУРОВОГО ХИТРОМАНА, вкушеними 1 і 5 каналом в голову!!!

Досить чекати з моря погоди!

  • 14.07.15, 13:30
Бурштинові війни
Доки депутати все ще готуються голосувати за легалізацію видобутку бурштину, на Поліссі доходить до КРОВОПРОЛИТТЯ

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО   

Такі суми за один день ішли на ОДА, МВС, СБУ, ГПУ, АП лише з двох із п’яти районів Рівненщини. Нині суми на порядок вищі.

Останнім часом бурштинове питання вийшло з підпілля і стало предметом публічних дискусій. Одні це пов’язують з інформаційною хвилею, піднятою відомими київськими журналістами і блогерами Денисом Казанським та Богданом Буткевичем, які видали кілька гучних репортажів про масштаби нелегального промислу і корупційні схеми, які існують на усіх рівнях. Іншу версію озвучив «УМ» народний депутат Юрій Дерев’янко. «Поштовхом для цього став звіт Китайської Народної Республіки про те, що за минулий рік вони закупили в Україні бурштину на більш як мільярд доларів. Цей звіт з’явився у відкритому доступі і викликав резонне запитання в МВФ та інших міжнародних донорів, які зараз надають Україні кредити: а чому в наших звітах такої інформації немає? І чому Україна просить про реструктуризацію боргів, маючи такі колосальні ресурси», — зазначив він.

На цю проблему нарешті звернув увагу і Президент, який на виїзній нараді силовиків на Львівщині відкрито заявив, що жодна ділянка бурштинового бізнесу не працює без відкатів, які отримують міліція, СБУ прокуратура та державні адміністрації, і дав два тижні, щоб навести у цьому питанні лад. «Надалі миритися з цим я не збираюся. Під’їду без охорони в одну із трьох областей — Житомир, Рівне або Волинь. Я вам покажу, хто там кришує і яким чином, якщо ви Президента будете доводити до цього», — заявив він тоді.

Після цієї заяви незаконний видобуток бурштину був тимчасово припинений. Однак це не сподобалося деяким місцевим мешканцям, які вважають, що це їхня земля і вони мають право робити з нею все, що хочуть і коли хочуть. Днями неабиякі пристрасті розгорілися біля прикордонної застави «Кам’яне», що в Рокитнівському районі на Рівненщині, де прикордонники в лісі затримали 7 осіб, які з трактором та мотопомпою вимивали бурштин без будь-яких дозволів. Порушників затримали і доправили до прикордонного підрозділу для складання протоколу. Однак чутка про затримання швидко рознеслася по селу і невдовзі біля застави зібрався розбурханий натовп. Після тривалих переговорів людям віддали трактор під розписку, однак ті вимагали і повернення помпи та звільнення затриманих. Особливо активною була одна жінка, мати шістьох дітей, яка кричала, що це її помпа і вона за неї віддала останні гроші. Спроба голови селищної ради вгамувати натовп закінчилася для неї численними побоями. Після опівночі розбурхані селяни пішли на штурм прикордонників, зламали паркан, побили вікна, пошкодили дві міліцейські машини. Прикордонники відкрили у відповідь вогонь — спочатку вгору, потім — по ногах. У результаті двоє місцевих мешканців — згадана жінка і ще один хлопець — iз пораненнями потрапили до лікарні.

Тижнем раніше стрілянина була зафіксована і в сусідньому, Володимирецькому, районі, біля села Кідри, коли невідомі зі зброєю напали на місцевого жителя, батька 11 дітей. Пізніше одного з нападників з автоматом затримали місцеві жителі, які організували облаву. За словами очевидців, він зізнався, що приїхав із Рівного заробити грошей «законними і незаконними способами». Також селяни знайшли авто нападників, документи та торбинку з бурштином. Що це були за нападники і якими були їхні наміри, встановлює Рівненське обласне управління карного розшуку спільно зі слідчими Кузнецовського міськвідділу міліції.

Небезпечним для життя стає і просте зацікавлення незаконним промислом. Днями невідомі жорстоко побили помічника народного депутата Борислава Розенблата депутата Олевської міської ради Олександра Ніколайчука — саме він розповідав Денису Казанському та іншим журналістам про масштаби корупції в «Олевській бурштиновій республіці». Чоловікові арматурою розбили голову, зламали руку. Кілька місяців тому на Олександра вже було скоєно напад, однак міліція не поспішала розслідувати справу. І це не дивно — в більшості випадків саме міліція є головним «кришувальником» для незаконних старателів. «Справа про щомісячні мільйонні оборудки з незаконним видобутком, «кришуванням», а тоді незаконним експортом, продажем за кордон бурштину — це справа, яку курирує мафія Яценюка, частиною якого є безпосередньо міністр внутрішніх справ. Це величезна корупційна гідра, яка має свої щупальці скрізь, починаючи від бурштину, закінчуючи Одеським припортовим заводом, продовжуючись багатомільярдними газовими оборудками», — заявив народний депутат Сергій Каплін в ефірі телеканалу «Інтер».

Цього тижня Верховна Рада зробить спробу ухвалити у другому читанні закон 1351-1 «Про видобування та реалізацію бурштину», який створить механізми для легалізації цього бізнесу. «Сьогодні поліщуки мають велике багатство, але живуть бідно. Бурштин вивозять за межі України. І податки платять уПольщі, Китаї, Росії, але невУкраїні. У нинішній ситуаціїнайгірше — зволікати з ухваленням цього законопроекту. Влада змінилася, але люди бачать, що незмінилися люди увладі. Всі «кришують», усі заробляють при владі, але нелюди», — зазначив один з авторів законопроекту, народний депутат Василь Яніцький. Щоправда, експерти вже зараз зазначають, що навіть за наявності закону цей процес буде не таким і простим — надто великі гроші тут крутяться і надто багато зацікавлених структур не захочуть їх втрачати. Втім вони переконані, що іншого шляху немає.

Геть владу на крові українців!!!

  • 14.07.15, 13:08
Мукачівський синдром.
Владу, яка іменем Майдану краде, патронує контрабанду, погрузла в корупції і довела українців до ЗУБОЖІННЯ, справжні чоловіки можуть дістати і на Печерських пагорбах.
А вам слабо?

Катерина ПЕТРОВА   

«Правий сектор» — вiйна в тилу. (Фото  з сайта tsn.ua.)

У суботу, 11 липня, в Мукачевому сталася перестрілка. Згодом з’ясувалося — конфлікт виник між «Правим сектором» та людьми з оточення народного депутата Михайла Ланьо. Хронологію подій встановити вкрай важко. За версією народного депутата Мустафи Найєма, який виїхав на місце подій, усе виглядало так: була призначена зустріч між представниками «Правого сектору» і депутатом Михайлом Ланьо в ресторані «Дракон», згодом її перенесли неподалік до спорткомплексу «Антарес», що належить депутату. Представники ПС приїхали на чотирьох джипах, підійшли до воріт, попросили охоронця викликати власника, після перепалки охоронцю вистрелили в голову. Потім приїхали правоохоронці на чолі з начальником міліції міста Віталієм Шиманяком. Йому запропонували здати зброю. Коли той відмовився — почалася перестрілка. ПС стріляв у повітря (оперативне відео показало, що першими почали стріляти саме вони), і запустив димову шашку (як згодом пояснили самі бійці у відеозверненні, вони це робили з метою самооборони). Представники ПС утекли, почалося переслідування. Трасу Київ—Чоп перекрили три машини МВС. Колона джипів знищила їх із кулемета Калашнікова, РПГ, «Мух» — і прорвалася. Згодом утікачі «окопалися» в районі села Лавки, а потім перейшли до районного центру Перечин і Великоберезнянського району. У результаті перестрілки загинуло двоє представників «Правого сектору», четверо співробітників міліції було поранено. У «Правому секторі» заявили, що на зустріч їх покликав сам Ланьо, тому що вони патрулювали на кордоні і заважали йому перевозити контрабанду. На місці зустрічі їх чекали озброєні «тітушки» депутата, тому вони і прихопили з собою зброю. Михайло Ланьо від участі в конфлікті відхрестився і заявив, що він — жертва обставин, що «Правий сектор» на нього «натравив» Віктор Балога, який нібито контролює там цю політичну силу. Як виявилося, всі ці розбірки пов’язані із контрабандою цигарок через кордон. «За інформацією місцевих жителів, до контрабанди сигарет в області причетні всі сторони сьогоднішнього конфлікту. Одні займалися організацією, інші знімали данину за «дах», треті — забезпечували «дах». Причиною збройного протистояння стало банальне небажання однієї зі сторін платити данину», написав на своїй сторінці у «Фейсбуцi» Мустафа Найєм. Петро Порошенко доручив правоохоронним органам роззброїти і затримати «злочинців». «Держава повинна дати рішучу відсіч усім проявам бандитизму», — заявив Президент. Утiм штурм бійців ПС у неділю кілька разів відкладали. Ті відмовлялися здаватися до розпоряджень лідера — Дмитра Яроша. Ярош разом із командиром ДУК ПС Андрієм Стемпіцьким та керівником партії Андрієм Тарасенком виїхали до Мукачевого, щоб особисто контролювати ситуацію, адже були переконані, що їх побратими діяли в рамках самооборони. Напередодні Провід «Правого сектору» закликав продовжити безстрокові політичні акції до арешту винних (на їхню думку) у трагедії Ланьо, Медведчука та відставки всього керівництва силових структур Закарпатської області і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Протести

Акції не змусили на себе чекати. Вже ввечері 11 липня протест почався у Києві під адміністрацією Президента. На Банковій зібралось близько сотні активістів. У регіонах у суботу місцеві осередки ПС лише анонсували безстрокові акції. У неділю протестувати прийшли до районних управлінь МВС та обладміністрацій у Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Черкасах, Хмельницькому, Сумах, Чернівцях, Маріуполі, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Херсоні, Полтаві, Краматорську. Їх підтримали активісти інших добровольчих організацій.

«Останні події в нашій державі вчергове показують — режим внутрішньої окупації треба нищити негайно та не зволікаючи. Або не буде України, або не буде злочинців, що звуть себе «влада». Ситуація, в якій опинились добровольці з «Правого сектору» — це не просто кричущий приклад свавілля, це виклик усім нам. І або зараз, або ніколи!», — заявив керівник ПС в Одесі Сергій Стерненко. Він також закликав людей бути готовими у разі потреби їхати на Банкову, щоб «довершити те, чого ми не досягли взимку 2014».

Політичні експерти не відкидають: імовірність, що протести ПС вийдуть за межі мирних акцій і переростуть на щось серйозне — є.

«Це буде ізольовано від українського суспільства. Ніякої підтримки він (ПС. — Ред.) не матиме. Є такі люди, яким хочеться все зруйнувати, щоб трішки погрітися на попелищі. На попелищі своєї країни. Деякі діячі «Правого сектору» саме такі безвідповідальні. Звичайно, це суперечить їхнім заявам, що «Україна — понад усе». Але заяви тут ніхто не бере до уваги. Рахують, видно, тільки гроші від контрабандних цигарок. Ця партія отримає один відсоток підтримки українського суспільства. Скоро будуть вибори, побачимо, скільки вона отримає. В середині суспільства така деструктивна політика не знайде підтримки. Вони — тупий інструмент у чиїхось руках для дестабілізації», — поділився думками у коментарі «УМ» політичний аналітик Олександр Палій.

У «Правому секторі» подібні звинувачення на свою адресу відкидають і заявляють, що всі заклики до організації у стилі «не розхитуйте човен» активісти сприймають як непатріотичні й навіть пропутінські.

З’ясує слідство?

Думки з приводу того, хто правий, а хто винний у цій ситуації, розділилися. По-перше, з розрізнених відомостей, які надходять із місця подій, дуже важко зліпити цілісну, а головне, правдиву картинку, адже обидві сторони конфлікту намагаються довести саме свою правоту в конфлікті.

Одностайність серед експертів та журналістів проглядається лише в одному — у впевненості, що силове вирішення подібних питань заганяє Україну у лихі дев’яності.

«Убиті й поранені. Кулемети, РПГ, снайперські гвинтівки у руках «патріотів» — не на фронті, а в Закарпатті. Не думаю, що люди збирали кошти для «Правого сектору» саме на це. Неважливо, які були мотиви, факт — що це знищує державу, делегітимізує владу і змушує європейців будувати вищі паркани перед нами. Москва аплодує», — прокоментував ситуацію на своїй сторінці у «Фейсбуцi» журналіст Вахтанг Кіпіані.

Наразі триває слідство. Генеральний прокурор Віктор Шокін створив спільну слідчо-оперативну групу для розслідування подій у Мукачевому. До неї увійшли представники Генпрокуратури, СБУ та МВС. Кримінальне провадження відкрили за ч.1 ст. 255 КК України — створення злочинної організації та ч. 3 ст. 258 КК України — терористичний акт.

Направду, найбільш обурливим залишається голий факт існування самої контрабанди, і це через півтора року після Майдану, а те, хто її «кришував», хто з нею боровся, хто ділив сфери впливу — це лише орнамент. Боротьба із зовнішнім ворогом для нинішньої влади виявилася важкою, але боротьба із внутрішнім ворогом — узагалі непідсильною.

Далі буде

У неділю ввечері двоє поранених членів ПС склали зброю і пішли на переговори, — повідомив Антон Геращенко. Станом на понеділок ситуація особливо не змінилася. На ранок більше десяти бійців ПС перебували в оточенні під Мукачевим. Вони не склали зброї, хоч у СБУ їм пообіцяли справедливе відкрите публічне слідство, а також запевнили, що «зачищати» патріотів не будуть. Відомо, що переговори з Ярошем ведуть особисто Президент Петро Порошенко і глава СБУ Василь Грицак.

Колишній прес-секретар київської прокуратури Альона Яхно поширила інформацію, що бійці втекли зі своєї схованки, але її офіційно не підтвердили.

Також «Правий сектор» заявив, що депутат Ланьо вже втік за кордон. «Само собою зрозуміло, що його без проблем пропустили на кордоні в Закарпатті, де він тримав грандіозні потоки контрабанди, зокрема й наркотиків», — заявили у прес-службі організації.

КОМЕНТАРІ

Мустафа Найєм, народний депутат України:

— Але прийшов час назвати речі своїми іменами. «Правий сектор» уже давно став франшизою, таким собі військово-політичним Mcdonalds або Starbucks. Вимоги до охочих отримати право користування брендом невисокі: якщо в тебе є кілька десятків хлопців, можливість купити зброю і ти вважаєш (або можеш говорити), що ти патріот, то сміливо можеш оголошувати себе частиною військово-політичної мережі «Правий сектор», називати Дмитра Яроша своїм провідником і сміливо боротися з будь-яким проявом несправедливості, незалежно від того, як далеко ти перебуваєш від лінії фронту і якого калібру в тебе зброя, за допомогою якої ти рятуєш країну від корупції.

 

Юрій Луценко, народний депутат України:

— Думки закарпатців про те, що далі не можна терпіти сваволю корумпованої мафії, яка з’їла закарпатський бізнес, мають підґрунтя. Ще з 2005 року, з часів роботи в МВС, я мав оперативну довідку про те, що головним організованим злочинним угрупованням Закарпаття керував такий собі «Блюк», відомий під прізвищем Ланьо, який контролював контрабанду і наркотрафік, кришував усі можливі і неможливі бізнеси того краю. Сьогодні він народний депутат від «Волі народу», намагається далі утримати цей контроль. У нього дуже багато своїх людей і в міліції, і в прокуратурі, і в СБУ. І тому недарма після появи озброєних людей на його захист приїхав начальник міліції міста.

Статті по темі


Кому війна, а кому — бізнес (14.07.2015)
НОВИНИ ПЛЮС (14.07.2015)
Хто багато робив, той багато й знає (14.07.2015)
Бурштинові війни (14.07.2015)
Плюс 360 і нуль уваги (10.07.2015)
Нерадісна стабільність (10.07.2015)
Вони з півострова пішли, щоб повернутися (10.07.2015)
РАХУНКОВА ПАЛАТА (10.07.2015)
НОВИНИ ПЛЮС (10.07.2015)
Молися за воїна (10.07.2015)