Родео з коровою

Знову сонце, і знову Петрович мружить очі після сирого підземелля, вугілля добули, але вхекалися.

    Таки мрії були випити кружечку пива, і йіти відсипатися, щоб знову в нічну зміну добувати вугілля.

   Але сталося, як не думалося. На зустріч йшов кум Лёня, і побачивши Петровича, дуже зрадів:

-Петрович, я  тебе вітаю.

-Привіт Лёня, як поживаєш?

-Та ну його нах, не ночував дома, тепер  зараз відгрібаю, допоможи.

-Чим?

- та треба корову на пасовисько відвести, хліба купити, ну а далі в мене є пляшечка.

        Петрович подивився на вранішне сонце, і відповів куму:

-а чом би й ні.

     Лёня, зайшов в обійстя, вивів корову через хвіртку, примотав налигач за руль велосипеда, і пішли вони втрьох, Лёня, Петрович, і корова прив’язана за вєлік, в степ.

   Поки йшли, Петрович розповів про кляте підземелля, з сраним гірничим майстером, і директором мать його. Лёня про фермера,і  трактор мать його.

   Але щось пішло не так. Корову таки мабуть вкусив якийсь гедьзь. Вона задравши хвоста рвонула з космічєскою скоростью,  Лёня і велосипед  полетіли за  коровою. Через метрів десять, Лёня таки пикою застряв в  бур’янах, а корова летіла далі, з прив’язаним вєліком, 

     Чим більше вєлік цокотів, тім більшу швидкість добавляла корова, курява стояла негірше чим в шахті.

   Першим Петрович підняв кума, синець під оком, і одежа зелена від трави. Далі вдвох пішли на луки шукати корову. Та мирно паслася і косила темним оком на кумів. А от вєлік після такого родео був в хлам, одного колеса не було, і рама зігнута.

  Потім таки сиділи куми під вишнею, пили самогон, закусювали салом з часником, Петрович  розказував про техніку безпеки з корвою і вєліком, а Лёня за підвищення викосу пшениці  центнерів з гектару.