СБУ та УБОЗ взялися за патріотичні спільноти в соцмережах

Вчора зі мною сконтактував один із адміністраторів найбільшої патріотичної й антивладної групи в соцмережі «Вконтакті» «Ми – Патріоти України», яка налічує близько 170 тисяч учасників. Хлопець повідомив, що на колег-адміністраторів їхньої групи почався тиск і залякування з боку СБУ та УБОЗУ.

Фото: Макс Левин

Зокрема львів’янина Романа Чернецького, одного з адміністраторів, 16 жовтня викликали в УБОЗ (Управління боротьби з організованою злочинністю) щодо діяльності спільноти "Ми – Патріоти України". За словами Романа, бажання поспілкуватися проявили начебто якісь "вершки" з Києва, котрі ще залишилися після приїзду міністра внутрішніх справ Захарченка до Львова. Під час «спілкування» натякали на підривну діяльність Інтернет-спільноти супроти теперішнього режиму. Проте поводилися міліціянти доволі адекватно, нічого конкретного не приписували, зводили до того, що це просто виховна бесіда. Романа схиляли до співпраці з СБУ.

А вчора, 24 жовтня, до ще одного з адміністраторів групи – вінничанина Сергія Шайдаюка – навідалися невідомі особи, що представилися співробітниками СБУ. Вирахувавши по ip-адресі місце перебування адміністратора з псевдо «Пересічний Українець», вийшли сбушники спершу на брата Сергія. За словами хлопця, його брата, який перебуває на лікарняному, викликали на роботу – в лікарню, де він працює. По приходу на робоче місце його оточили працівники СБУ, які відмовилися пред’явити посвідчення, та почали випитувати про діяльність спільноти і чи це він володіє сторінкою адміністратора Інтернет-спільноти. Згодом, коли силовики виявили, що сторінка належить братові хлопця, примусили викликати Сергія. Нічого не запідозрюючи, Сергій приїхав до брата, де його одразу ж оточили працівники СБУ та відвели у складське приміщення сусідньої будівлі, де посадили на стілець задля проведення допиту.

Під час розмови Сергієві сказали, що в спільноті «Ми – Патріоти України» були заклики до масових заворушень у разі фальсифікацій виборів. Силовики почали погрожувати хлопцеві кримінальною відповідальністю, адже це начебто «заклик до повалення режиму». Сергія запевнили: якщо після виборів будуть заворушення, то він понесе за це відповідальність. Також погрожували, що дістануться до родини. Сказали, що звільнять брата, а особисто хлопець ніколи не знайде роботи. Після цього Сергія поставили перед вибором: або його везуть у райвідділок і «оформляють», або хлопець дає доступ до сторінки адміністратора «Пересічний Українець», якою він керує. Сбушники одразу змінили пароль до сторінки і перереєстрували її на себе. Представник СБУ зазначив, що вони будуть контролювати все, що відбувається в групі, та читатимуть персональну переписку адміністраторів. Сергієві порекомендували створити нову сторінку й стати новим адміністратором спільноти, однак надалі писати тільки на «патріотичні теми».

На запитання, які ж це такі патріотичні, йому відповіли, що «чоловік має мати дружину, дітей, ходити на роботу і дивитись ТБ-новини» – саме в такому стилі й потрібно писати. В підсумку Сергієві дали папір і наказали писати зобов’язання про нерозголошення всього, що там відбувалося, та зобов’язання співпрацювати з СБУ. Опісля Сергієві присвоїли псевдо «Пересічний». Також дали номер телефону +380638738757 якогось Максима Віталійовича, якому потрібно подзвонити днями, щоби той розповів про плани подальшої співпраці.  Однак після того, як Сергія відпустили, він сконтактував з іншими адміністраторами Інтернет-спільноти, які видалили з адміністрації вже «сбушного» користувача «Пересічний Українець». Також під час допиту Сергій почув, як співробітники СБУ між собою говорили про те, що їдуть і до іншого адміністратора спільноти в мережі «Вконтакті» – Дмитра з Одеси.

Велике прохання до журналістів максимально поширити інформацію, оскільки в ці дні відбувається планомірне захоплення інформаційного простору України. Ось уже кілька днів йдуть ddos-атаки на сайт Всеукраїнського об’єднання «Свобода», а також, як відомо, схоже відбувається з сайтами наших партнерів – ВО «Батьківщина», Арсенія Яценюка та Анатолія Гриценка. Наступним етапом, звісно, є захоплення патріотичних груп у соціальних мережах, де є можливість оперативно розміщувати інформацію. Це ж і відбувається зі спільнотою, яка налічує 170000 людей. Погодьтеся, цифра велика, а якщо враховувати коло друзів цих людей, то канал інформації розповсюджується на кілька мільйонів українців. Силовики чинять тиск на людей, які формують опозиційну думку суспільства. Варто зазначити, що всі нещодавні революції на Близькому Сході були розпочаті саме завдяки координуванню дій її  учасників у подібних Інтернет-спільнотах. Підконтрольна режимові Януковича СБУ намагається перекрити українцям канали поширення опозиційної проукраїнської інформації. Дії, які чинять сьогодні силовики, вкотре доводять, що вони є простими прислужниками режиму Януковича та сприяють тому, щоби в Україні укорінилася диктатура олігархів.

Для детальної інформації прохання зв’язуватися зі мною або з адміністраторами спільноти, на яких чинять тиск:

Олександр Аронець – 093-485-57-88;

Сергій Шайданюк – 063-275-39-02;

Роман Чернецький – 093-442-98-82.

джерело                                          Олександр Аронець


Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Наші в Раші, або Шарік в гостях у Бобіка

– Здраствуйтє, – віталася з друзями-геями Евеліна Бльоданс, зірка "Масок-Шоу", - ето я і наше тєлєвідєніє із Хахляндії.

– Да, вот такая я хахлюся... – зітхала співачка Анастасія Стоцька, славнозвісна протеже Кіркорова.

На мої переконливі зауваження щодо того, що не варто себе так опускати перед московською тусовкою, обидві жіночки лише плечима знизали: ми так завжди кажемо. Що ж, вочевидь, правий був святий отець у нашій парафії: гординя — моя особиста проблема номер один.

До честі обох пань, українську вони розуміли, не зважаючи на свою багаторічну імміграцію до Росії. Що суттєво полегшувало мою роботу тележурналіста. Бо як ми любили неполіткоректно жартувати у студентській юності, після бодай недовгої розмови російською доводиться вправляти щелепу, непризвичаєну до цієї фонетичної системи.

Ну а якщо серйозно, то направду мені в житті значно частіше доводилося говорити іспанською, ніж російською. Лягає вона на наш голосовий апарат (іспанська) підозріло легко, ви он у наших заробітчан у Барселоні запитайте.

Отже, моя нова робота. Телепрограма "Наші в Раші". Саме про заробітчан. Шкода, правда, що не про барселонських чи про паризьких — у них історії значно цікавіші зазвичай, ніш у моїх піддослідних. (Взяти бодай дворазову чемпіонку Європи з вільної боротьби, що на французькій будові довбала бетон). Бо в  руках у тих, про кого йдеться в моєму ранковому шоу, не шпатель і не перфоратор. А мікрофон, гламурні цяцьки та інші атрибути "красівой жизні". Це — поп-зірки, вихідці з Неньки, на кістках яких, як я люблю казати, будується російський шоу-бізнес.

В мої обов’язки входить опитувати їх на тему нелегкого зіркового побуту на чужині, зондувати рівень ностальгії і ступінь насидженості нового місця. Головне — втриматися від глибоких філософських питань, котрі однаково не ввійдуть у монтаж, а зірка з криками відчаю втече з місця зйомок.

Втім, відмовити собі в спокусі на тему тролингу нелегко. Щось типу: "От ти, прекрасна, так напружувалася, знімала такий естетський кліп, такий бюджет, колористика, ледь не цитати з Едгара По (я щиро показую, що впевнена: зірка не подумала, що Едгар По — модельєр), а слухають же твою музику головно в маршрутках і в привокзальних забігайлівках? Бо ж у пристойному кабаку поставлять якийсь "Будда-бар" там... Не викликає це у тебе дисонансу?.."

Питання, правда, риторичне. Гламурне життя поп-зірок, точнісінько як і гламурне життя депутатів, забезпечують далеко не гламурні споживачі.  Ті ж споживачі, а точніше, споживачки, сидячи де-небудь в черзі на УЗІ чи пиляючи вдома нігті, а то й перехоплюючи піцу в кав'ярні, краєм ока в телевізорі, що грає музику "для фону", помічають поп-діву Х і задають сакраментальне питання. "Ну чим вона краща за мене?!" - зітхають тіточки.

Найсмішніше те, що сама поп-діва достеменно на це питання відповіді дати не може (я чесно намагалася допитатися, дивіться в наступній програмі). А я від себе тіточкам можу сказати, що і справді, може бути, що нічим. Просто, як каже банальна істина, треба було опинитися в правильному місці під прицілом правильного пилипа.

Втім, герої деколи й приємно дивують: то Джигурда Сосюру зненацька продекламує, то Седокова ледь не відлупить радіо-діджея за те, що вишиванку піжамою назвав. А Бльоданс і взагалі мене вразила непідробною силою: знаючи ще під час вагітності, що її малюк має синдром Дауна, таки народила, піклується про нього й об’єднує довкола себе всіх таких самих батьків, викинутих на маргінеси далеко не найлюдянішим російським суспільством.

Одним словом, робота цікава. От тільки деколи щиро співчуваєш, наприклад, Джигурді, що не може собі, бідака, дозволити й у метро проїхатися: впізнають, нападуть і заберуть усі автографи. Тож мусить його жінка на машині возити, сам він керувати автівкою не вміє.

А вчора ввечері в одному віддаленому районі Києва мене саму догнала Слава: зграйка дівчаток років від восьми до дванадцяти спершу шепотілися, чи то я, чи не я, а відтак, коли я вже здалася і махнула їм рукою, защебетали: "Напішитє Надє ат "Наших в Раше!" Ми сначала думалі у вас нєінтєрєсная праграма, а ана а звьоздах!"

Мене щиро здивувало, як то для дітей, народжених вісім років тому, звйоздами виявляються ті, що "лабали", коли я сама була їхнього віку. А дітей у мені здивувала інша річ, котру вони тут же озвучили моїй знайомій: "А Ірена Карпа так класна па-украінскі гаваріт!" А я переживала, що замало культурного шоку в людей викликаю як суб’єкт мистецтва...

До речі, в Москві під час найпершого відрядження рано зранку в кав’ярні ми з колегами автоматично зробили замовлення... українською. Та ще й з уточненнями і перепитуваннями, а не просто щось мугикнули. І що думаєте? Нас спокійнісінько обслужили.

Татарок і азійок з персоналу з легкої руки теж можна, значить, занести до "Наших в Раші". Відтак уже це стало хорошою традицією: під час зйомки я також вітаюся, дякую і прощаюся українською. Деколи вслід оператори, звісно, чують: "А што ана сказала? До... пабачєння? Ета как?"

А зазвичай реагують адекватно. Особливо коли в простих розмовах підбирати зрозумілі синоніми й назагал поводитися впевнено. Не по-хохловськи, одним словом. Я ж спокійнісінько розумію поляків чи сербів, коли ті говорять не надто швидко. І вже навіть наївну Стоцьку дивує "непрохідність" її піар-директора: "Нєт, я нє панімаю, как так может бить, што он вабщє нічєво нє розумів!"

Ще в п’ятницю дізналася, що мій черговий візит до Наших в Раші співпадає з візитом Януковича до Путіна. І, як людина, що мусить по роботі доволі оперативно переміщатися по й без того непростих вулицях Москви, щиро переживаю. Чи ж не перекриють в понеділок для Януковича  всі центральні дороги міста, аби показати ту саму міру респекту, що показується в нас, коли все місто стоїть і милується прапорами нашої довічної дружби...

Ну і чи не заїде Янукович, як то зробив Путін минулого разу, в який-небудь клуб байкерів чи любителів водного поло дорогою.

Ірена Карпа

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Усе буде Донбас.

Залізобетонний електорат регіонів. Не лікується.Дивитися всім.

Давайте підтримаємо талановитих українок

  • 21.10.12, 22:48
Дві талановиті українські дівчини Таня Колосовська і Марина Пересічанська беруть участь у конкурсі молодих виконавців у Нью-Йорку.Давайте підтримаємо. Там вроді не потрібно реєструватися щоби проголосувати.Можна голосувати відразу за обох і при тому проголосувати проти конкурентів.Конкурсні пісні можна прослухати там же.

Прохання розповсюдити
Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Десять заповідей комуністичним агітаторам від Льови Бронштейна

Військовий діяч, історик, археограф, підполковник Армії УНР Олександр Доценко (1897—1941), який у добу визвольних змагань 1917—1921 років служив осавулом (ад’ютантом) Головного отамана Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри і мав доступ до військових архівів, 1932 р. у Варшаві опублікував збірку оперативних документів «Зимовий похід армії Української Народної Республіки (6.ХІІ 1919—6.V 1920)», що увійшли до 12-го тому «Праць Українського Наукового інституту». В передмові до видання автор зазначав: «Документи друкую я точно з усіма їх огріхами і помилками, не змінюючи „ані титли, ніже тії коми“. Зрештою, кожний, хто буде їх читати, повинен пам’ятати, що то — документи з часу бурхливих подій, писані нашвидку, хапцем, в походах (як-от військові накази), може, й на коліні та й взагалі в умовах, коли не було ані думки про те, щоб їм надати літературний характер. До того ж, писали їх люди, що не пройшли української школи й не були лінгвістами».

Серед численних документів уміщено й одіозну «Инструкцию агитаторам-коммунистам на Украине», яку й пропонуємо без жодних купюр, зберігаючи стилістику автора. Промова «товаріща» Льва Троцького(Льва Давидовича Бронштейна) коментарів не потребує. Але вона своїм цинізмом вразила навіть українських комісарів, які в політичному герці за владу, в переддень Всеукраїнського з’їзду Рад, опублікували відозву, в котрій є такі рядки: «Ми воюємо за те, що і зразу воювали — за право українського народу порядкувати на своїй землі, за народну владу... Земля тому, хто на ній працює. Геть дармоїдів! Засівайте землі. Хліб збере той, хто засіє. Вся влада мусить бути в руках українського трудового люду. Україною будуть правити люди, яких вибере народ...» Далі продовжувати цитату немає сенсу. Слова і засоби брехливих агітаторів не змінюються з плином часу, коли до влади рвуться шахраї, злодії та бандити. Втім, про це іншим разом, а тепер:

«ИНСТРУКЦИЯ АГИТАТОРАМ-КОММУНИСТАМ
НА УКРАИНЕ

(Речь Народного Комиссара тов. Троцкого к курсисткам)

Товарищи!

То, о чем мы здесь — в России говорим совершенно открыто, в Украине можно шептать лишь на ушко, а то лучше и совсем не говорить. Уменье молчать есть тоже одна из фигур красноречия. Вы, Товарищи, отправляетесь на Украину. Помните же, что нет труднее работы агитаторской, как на Украине. В третий раз мы посылаем сильные кадры труда, и каждый раз все с новой тактикой и с новыми приемами. Первым кадрам в 1917 году было очень легко. От них требовалось подорвать доверие украинских крестьян к Центральной Раде и Генеральному Секретариату. В то время украинский народ не мог себе представить политической жизни своей отдельно от России, а потому одно указание агитатора на то, что украинцы отрывают Украину от русских, с которыми рядом в окопах лежали, из одного котла ели, решало вопрос в вашу сторону: а намек на то, что Центральная Рада буржуазная, а Генеральный Секретариат состоит только лишь из генералов, окончательно отшибал у украинского крестьянства всякую охоту поддерживать свое правительство.

Немного труднее дело обстояло при втором нашем походе на Украину, потому что мы готовились воевать с гетманом, а пришлось иметь дело с Петлюрой. В связи с этим и задача агитаторов сильно усложнилась. Нужно было руководителя противогетманским народным восстаниям Петлюру уронить в глазах самых повстанцев. Это была очень трудная задача в особенности когда Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса. Предвиделась затяжная война. Но нам помог случай с полковником Балбачаном, который изменил повстанческому правительству и перешел на сторону Деникина. Указывание агитаторов на этот случай, связывание его с тем, что Петлюра сверг гетмана для того, чтобы самому стать гетманом, что «Самостійна» Украина это значит гетманщина, это значит Павло Скоропадский или Петлюра, охраняемый от украинского трудового народа немецкими штыками — все это, искусственно соткано нашими агитаторами в густую сеть, сделало крестьянскую среду столь напряженной, что она не выдержала в юго-западной части Киевской, а также Подольской губерниях. Вспыхнули народные восстания против Петлюры и его армия почти вся была уничтожена без всякого труда со стороны Красной Армии. Вот что значит хорошие агитаторы. Готовясь ныне к третьему походу на Украине Совет Народных Комиссаров, по примеру прежних лет, в авангарде посылает Вас, Товарищи-агитаторы. Совет Народных Комиссаров крепко надеется, что и Вы «не посрамите» земли русской, для облегчения же Вам Вашей работы я считаю своим товарищеским долгом дать Вам некоторые указания.

Ни для кого не секрет, что не Деникин придумал нас оставить пределы Украины, а грандиозное восстание, которое подняло против нас украинское сытое крестьянство. Коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины своей души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей: поляков, русских, татар и турок и одерживать над ними блестящие победы. Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной, крепкой спайки всех членов государства не только на время войны — каждый раз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою «самостійность» и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией и Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав. Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору и его успех будет обеспечен. Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и советская власть, и мы с Вами. Идите же на работу, трудную, ответственную работу.

Конкретно Ваша задача сводится к следующему:

1. Не навязывать украинскому крестьянству коммуны до тех пор, пока наша власть там не окрепнет.

2. Осторожно заводить ее в бывших имениях под названием артелей или товариществ.

3. Утверждать, что и в России нет коммуны.

4. В противовес самостийнику Петлюре и другим говорить — что Россия тоже признает самостийность Украины, но с советской властью, а Петлюра продает Украину буржуазным государствам.

Так как нам необходимо обезоружить всех повстанцев, чтобы они снова не обратились против нас, а это обезоруживание вызовет недовольство крестьянских масс — то необходимо внушать, что среди повстанцев большинство деникинцев, буржуев и кулаков.

5. Труднее дело обстоит с Петлюрой, так как украинское крестьянство только на него и надеется. Нужно быть осторожным. Только дурак или провокатор без разбору везде и всюду будет твердить, что мы воюем с Петлюрой. Иногда, пока совершенно не разбит Деникин, выгоднее распускать слухи, что советская власть в союзе с Петлюрой.

6. Если будут случаи грабежей в Красной Армии, то их необходимо сваливать на повстанцев, махновцев и петлюровцев, которые влились в Красную Армию. Советская власть постепенно расстреляет всех петлюровцев, махновцев и повстанцев, потому что они вредный элемент и это будет явным доказательством не только строгой революционной дисциплины, но и суровой карой за грабежи.

7. Так как правительство России вынуждено вывозить хлеб из Украины, то на вашей обязанности, Товарищи, объяснить крестьянам, что хлеб возьмут только у кулаков и не для беднейших украинских крестьян, для рабочих и Красной Армии, которая изгнала Деникина из Украины.

8. Старайтесь, чтобы в Советы и исполкомы вошли большинство коммунистов и сочувствующих.

9. Принять все меры к тому, чтобы на Всеукраинский Съезд советов не попали такие представители от волости, которые могут примкнуть на съезде к нашим врагам, и таким образом избрать правительство Украины не из коммунистов-большевиков.

10. Отправляясь ныне на работу в Украину, помните, что вам здесь передавалось, не забудьте этих моих десять заповедей: они во многом Вам помогут, кроме того знайте, что для достижения намеченной цели, все средства одинаково хороши. Ни на одну минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, а нашей она будет только тогда, когда будет советской, а Петлюра вышиблен из памяти народа навсегда.

Желаю вам полного успеха и счастливого пути».

Джерело

 Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

Тут їздить український "вождь".

  • 20.10.12, 12:08
Кажуть Янукович не літає-таки своїм вертольотом на роботу. Напевно боїться. Як стережуть "вождя" від його ж народу у Києві відзняли самі кияни.Подяка авторам.

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

У Харкові продовжується підготовка до репресій проти студентів

Ввечері 16 жовтня студентів Харківського національного медичного університету,котрі проживають у гуртожитках на Олексіївці втягнули в чергове «опитування».Цього разу під час зборів у блоках гуртожитку під №2 (пр-т Перемоги, 51)студентів опитували, чи будуть вони голосувати за провладного кандидата по мажоритарному окрузі № 168 Валерія Писаренка. Від старости вимагали перепису студентів, котрі відповідали відмовою.
Окрім цього студенти повинні були вказати причину відмови голосувати за кандидата від влади. За свідченнями очевидців,подібні опитування проводили у всіх гуртожитках Харківського національного медичного університету, розміщених в межах 168 виборчого округу, а також студенти Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Окрім того у місцевих гуртожитках за вказівками «згори» були влаштовані закриті зустрічі В. Писаренка зі студентською радою.
На території гуртожитків висить агітаційна продукція провладного кандидата.Оскільки раніше студенти її зривали(http://www.kharkiv.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/032918/),плакат розмістили за склом у кабінці вахтера.
Переписи політичних симпатій студентів відбуваються у Харкові на диво часто, а Харківська обласна організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» неодноразово заявляла про тотальні використання під час виборчих перегонів інституту освіти,причому як через тиск на студентське самоврядування, так і діяльність у школах. Кандидат в народні депутати від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Михайло Соколов прямо під час зустрічі разом із виборцями став свідком того,як у школі №58 учні 9 та 11 класів замість уроків виконували роботу членів ДВК.
http://www.kharkiv.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/033391/    
«Використання освіти як майданчика для передвиборної агітації є неприпустимим. А в даному випадку йдеться про ексклюзивне «право»на таку діяльність «регіонального»кандидата, котрий використовує вплив депутата. Очевидно, що Пісарєнко, як«достойний» представник Партії регіонів,використовує всі методи впливу та психологічного тиску на виборця. В усіх системах української держави назрівають серйозні зміни, адже виразно хворобливим є стан рабської покірності та поклоніння перед начальством, на якому вибудувана влада біло-синіх. ХМГО «Сокіл» та«Студентська Свобода» зсередини бореться із системою,яка виховує рабів. Але 28 жовтня українці мають шанс змінити її зовні. Настав час змінити все!», -прокоментував ситуацію заступник голови осередку з питань молодіжної політики,наймолодший кандидат в народні депутатиУкраїни, Павло Рижков.
 

--
Прес-служба
Харківськоїобласної організації
ВО"Свобода"
(057)752-35-64
(067)044-78-76
 До речі не хвилюйтеся якщо вам не вдалося перейти за посиланнями. Як повідомив член політради ВО "Свобода" Юрій Сиротюк посилена  Ddos атака іде на всі сайти "Свободи" і сервери де знаходяться їхні сайти.Якщо раніше сервери "Свободи" клали атаками з РФ то тепер потужна атака йде з території Тайваню,Китаю,Індії та США.І одночасно на всі сервери.На сервер де розташований сайт Ірини Фаріон, на сервер де знаходиться сайт Михальчишина,Кайди, Тягнибока і т. д. 

Дещо про депортацію народів.

12 жовтня 1947. У західних областях України розпочалася найбільш масова за повоєнний період депортація українців.
Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 роках, депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім’ями. Протягом грудня 1939 — березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану. Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян — «куркулів» (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939—1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено. Депортація торкнулася і прибалтійських народів, зокрема з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч чоловік. Депортації продовжувалися і після нападу Німеччини на Радянський Союз. Так, 28 серпня 1941 року указом Президії Верховної Ради СРСР була ліквідована Автономна республіка німців Поволжя. 367 000 німців було депортовано на схід (на збори давалося два дні): у республіку Комі, на Урал, в Казахстан, Сибір і на Алтай. Частково німці були відкликані з діючої армії. В 1942 почалася мобілізація радянських німців у віці від 17 років у робочі колони. Мобілізовані німці будували заводи, працювали на лісозаготівлях й у рудниках. Були депортовані також представники народів, країни яких входили в гітлерівську коаліцію (угорці, болгари, фіни). На підставі рішення Військової ради Ленінградського фронту від 20 березня 1942 року із прифронтової зони в березні-квітні 1942 року було депортовано близько 40 тисяч німців і фінів. Ті з них, хто повернувся додому після війни, були повторно депортовані в 1947–1948 р. У 1943—1944 роках були проведені масові депортації калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турок-месхетинців, понтійських греків — в основному за обвинуваченням в колабораціонізмі, поширеному на весь народ. Були ліквідовані (якщо вони існували) автономії цих народів. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму                                          
.Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

"Ночью мы вошли в село под видом банды".

"У жовтні 1942 року на ­Поліссі ­постали перші збройні відділи, що дали ­початок Українській Повстанчій Армії.

1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14­го жовтня 1942 року днем постання УПА.

2. Для вшанування цього моменту день 14­го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА"

Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947­го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943­го. Діяла майже до середини 1950­х

156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945­го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецько­радянської війни – станом на 20 лютого 1950­го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

"Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945­го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх". Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурно­бойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946­го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й ­більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі ­завербовані мали довести свою "відданість" радянській владі. "­Агенти­бойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУН­УПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945­го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агент­бойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівника­ватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН".

Більшість радянських документів про спецбоївки НКВС­МДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

"Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки", – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949­го. А далі писав: "В этой обстановке агентурно­боевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурно­боевых групп показывает, что их применение ­быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, все­сторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп".

Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади "успішної діяльності" агентурно­бойових груп. Цей документ під грифом "Цілком таємно" міністр держбезпеки УРСР генерал­лейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 ­червня 1949­го агент­бойовик Дрогобицького управління МДБ "Данило" повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо "Мико". Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень "Данило" доніс, що отримав від "Мико" харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ "Данилові" видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН "Мирона", керівника збройної групи "Чорногора" й санітарку районного проводу "Селянку". Служба безпеки ОУН захопила "Данила". На допиті той заявив, що підпільників убив станичний "Мико". Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили "Данила".

"Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы "Арапа", – звітував своєму керівництву 3 січня 1945­го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. ­Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой "Трегуба" и ничего о появлении боевки "Трегуба" в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – "Країна") Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли".

Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня Івано­Франківщина. Соколов продовжує: "Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким­либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных ­куренем "­Резуна". Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета ­выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем "Быстрого" из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется "Резуну", что мы забрали его лошадей. Тогда мы ­забрали его с собой, убили и бросили в колодец".

Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому опер­уповно­важеному НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. "Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было", – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку "О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ". Зокрема, писав: "В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ "Крылатым", дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого р­на Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов "УПА", жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они "выдавали органам МГБ украинских людей". "Крылатый" и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа".

У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його "участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокацион­ные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела".

За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17­­річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: "­Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении".

Наостанку прокурор Кошарський наголошував: "Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями".

Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. "За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурно­оперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР ­Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им ­оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения".

 Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім "негласно хоронили". Місця поховань були засекречені

джерело

Счетчик посещений Counter.CO.KZ - бесплатный счетчик на любой вкус!

"Передайте Тягнибоку, я за нього.. я не туди стріляв"

Друзі прислали відео яке мене просто шокувало.Відео відзнято в місті Березівка Одеської області.Учасник війни приблизно з 1942 року 1925 року народження. Усій так званій "георгіївській" сволоті в Одесі начхати на реальних учасників війни.