Але не треба опускати руки,
Впадати в відчай, в собі замикатись,
Себе віддати на поталу муки,
І віч-на-віч з журбою залишатись…
Ти лиш поклич, я ж поруч, я з тобою!
Нема проблем, яких не розв’язати,
Ми біди всі розділимо надвоє,
А разом легше все в житті здолати…" Angel W
Тебе я кликав... ти не відзивалась...
Мій голос ... вже бодай... не той, що був...
Але ... як треба... то ще й заспіваю:
"Реве та стогне..." якщо не забув.
Давно вже півні не співали ...
Бо села напівмерліє стоять...
Гаї... ліси повирубали...
То де ж там... тім сичам кричать.
"Ми біди розділімо..." навпіл...
Ми розпач викинемо геть...
Ми ж люди... ми давно не мавпи...
Але без слова дружнього нам смерть.
Прийди ж до мене ... милеє створіння...
Прийди... і душу ... ти мою зігрій.
Я знаю... ти така ... що все зумієш...
І ось для тебе ... хай звучить цей спів.
Що врешті-решт розплющив мені очі
І став таким противним і гірким.
Для чого ж я пішла тоді з тобою,
Твою жагу з своєю аж до дна
Я випила, вона ж була чужою
Украденою в нас обох була?
Ми розійшлися, наче вітер хмари
Зустрічні розігнав у вишині,
Що злитись у екстазі так чекали...
Ми розійшлись, чого ж так жаль мені?
То що ж було в нас? Ким ти був для мене?
Що ще і досі у твоїх очах,
Я на своє хотіння мимовільне
Завжди читаю-відчуваю „так”?" Angel W
Я був для тебе... вітром... наче східним.
І свіжим подихом.. що вже пройшла Весни.
А може ... Па'мять познущалась своєрідно...
З твоїх бажаннь... Що претворились в сни.
Я був для тебе... краплею надії... Але на жаль... надію дать не смів.І всі твої ... були і мої... мрії.
У них відчув я... присмак гіркоти...
Останнім часом... чи не є це дивним?!
Не довелось, на жаль ... нам ще зустрітись...
Але ту Зустріч... буду ще чекать.
На руки ти зіллєш... та допоможеш вмитись...
Даси, щоб втерся ... в півнях рушника...
І я до грудей... до своїх притисну...
Твій ніжний... Ще дівочий стан.
А ти на шиї на моїй повиснеш...
Руками обхопивши... прошепочеш знову "так"...