Чечетов рассказал журналистам, что депутаты от оппозиции сами себя
побили.Когда я узнал ,что Муссолини сам повесил своё тело  за ноги,я
Чечетову поверил.

*************************

Новорічний коктейль від президента: "Покращення вже сьогодні".
Ставите на стіл порожній келих. Все.

******************************

Предлагаем оптом и в розницу книги следующих авторов:
Полное собрание сочинений. Янукович В.Ф. под редакцией Ахметова.
т.1 История и виды головных уборов.
т.2 Искуство уличного боя в условиях малой численности противника.
т.3 Насилие как выражение свободной любви (Пока в продажу не поступало)
т.4 Как построить собственный бизнес (на примере АТП)
т.5 Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей в условиях ограниченной степени свободы.
т.6 О пользе космонавтов в нашей жизни.
т.7 Словарь фени.
т.8 Словарь украино-русского языка. (раритет)
т.9 Искусcтво создавать (на примере Калифорнийской Академии)
т.10 Как научиться забывать и научить забывать окружающих.
т.11 Новый взгляд: курица как первый росток терроризма.

 
Дополненное издание:
т.12 Народ, кто он: грызуны или мелкий рогатый скот? (в соавт. с Шуфричем)
т.13 Как не уйти из кабмина.

 
Кузьмук, Александр:
Как значительно увеличить дальность ракет (для военно-полевых условий).
Профессия - диверсант.

 
Кивалов, Сергей: Арифметика от Ю до Я
Теория больших величин. Стохастические расхождения. Вероятность однонаправленности ошибок.
Пособие для VIP персонала. Как заработать за одну ночь 21 миллион. Разные позы.
Особенности некоторых слов в украинском языке, или почему иногда лучше по-русски.

 
Симоненко П.
Основы теории проституции. От Амстердама до улицы Грушевского.
Определение стоимости собственного предприятия.

 
Янукович Л.
Технология накалывания цитрусовых.
Руководство: как создать валенки в условиях США
Ораторское исскуство (в соавт. с Януковичем В.Ф.)
Лубяные глаза (триллер)

 
Шуфрич, Нестор
Как отличить спортсмена от бандита.

 
Лужков, Юрий
Как правильно снимать кепку.

 
Герман, Анна
Как создать что-то из ничего.

 
Павловский Глеб
Генерация звуков - хобби или бизнес?

 
Пиховшек, Вячеслав
Искусство лизания.

 
Могилевская, Наталья
Сложный выбор: крыса или сука?

*******************************

Вопрос армянскому радио:

 
- Почему Янек не может быть президентом Норвегии?

 
- Потому что тогда бы личным сайтом Янека был бы сервер http://www.prezident.gov.no.


******************************

Найдены виновные в столкновениях русских нацистов и кавказцев в Москве -
это украинские книги с националистическим содержанием...
Прокуратура РФ закрыла единственную в России украинскую библиотеку и этим спасла страну от экстремизма.
Теперь в Москве наступил порядок: кавказцы и русские объединились и дружно выступили против общего врага - хохлов.

 
http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/26/5717871/

*************************

Юрия Луценко задержали по делу об отравлении Виктора Ющенка. Источник в
Партии регионов сообщает, что в ближайшее время ожидаются аресты:
Вячеслава Чорновола по убийству Георгия Гонгадзе, Славы Стецько по факту
смерти Виктора Черномырдина и бабы Параски по подозрению в наложении
порчи на вертолет Януковича. 

***************************

На подаренный Януковичу Айфон,
администрация президента попросила фирму
производителя установить дополнительный айкью!


****************************

  АНДРУХОВИЧ, ЯНУКОВИЧ, РАБІНОВИЧ.
АНДРУХОВИЧ з попід Карпат лається на ЯНУКОВИЧА.
   ЯНУКОВИЧ з Межигір’я плює на АНДРУХОВИЧА.
Народ на це дивиться й ніяк не второпає, хто ж кому          
                                  РАБІНОВИЧ.
      А коли второпає, буде бити. Й боляче. Авжеж.

********************************

Жена, которая любит играть в ролевые игры говорит мужу:
- Дорогой,  давай изобразим немецкий порнофильм.
Сначала починим кран, а  затем  займемся любовью.
Муж: - Давай лучше изобразим депутатов в  Раде.
Дам тебе по морде стулом  и  спать ляжем.

*************************************

Русско-грузинская война 2020 год.
Грузины окружили Москву вдоль МКАД: «Русский! Сдавайся, чача нальэм,
шашлик кушат будэшь!».
Разговор в окопе в Москве со слезами на глазах: «Слущяй,Ара, где же мы
ему этого русскаго здесь найдем, читоби он ему сдался?»

**********************************

Назвав миллион - лимоном,
пора уж,  перейти к арбузам.
Назначенных к кормушке корешей,
Коррупцией, а ласковей - конфузом!

 
Пссс..
Лимон-миллион,
арбуз-миллиард.

**********************************

Новорічні знижки!
Всього за 40 тис грн підрозділ"Альфа" забезпечить
бажаючим  зустріч Нового Року в ізоляторі СБУ.

************************************

В связи  с назначением нового главы НБУ,
монетный двор вводит в обращение купюру
с  портретом главы  номиналом в один арбуз.

************************************

В год кроля,  
1,5- минутное новогоднее поздравление Президента
будет напоминать быстрый секс.
Он напомнит власти о удовлетворении,
а народу  о  изнасиловании.
Ощути оргазм власти  уже сегодня.


**************************************

Вместо вертикали власти у нас построили пирамиду, в центре которой покоится мумия справедливости.

*********************************

И не ждем oт членов кабмина чуда,
ждем, чтобы они чудить перестали.

***************************************

     Как вы можете охарактеризовать нынешний правящий режим в Украине?

 
                                                                                           ДИКТАТ-УРКА

**************************

После Мюнхена Черчилль сказал:" Англия стояла между войной и позором. Она выбрала позор и получила войну"
           Перефразируя Ч.:"В 2004 году Украина была между Дураком и Януком. Она выбрала Дурака и получила Янука."

**********************************

Батько – до сина:
– Синку, пиши правильно, а то виростеш, як Микола.
– Як святий Микола?
– Ні, як Микола Азаров.
– А що, він – теж святий?
– Ні, але з нашого народу хоче зробити великомучеників...

*********************************

Новогодняя сказка.
Учился я  как-то в ПТУ,  в аспирантуре.
Ну и иду я как-то  ночью домой,
в костюме деда Мороза.
Подходят ко мне   двое и говорят:
"Снимай шубу и шапку".
Я так и сделал.  С одного снял шубу, с другого - шапку.
Вот так сынок и стал я из деда Мороза президентом.

Задержание бывшего министра внутренних дел Юрия Луценко может шокировать
только на первый взгляд. В Украине давно уже задерживают чиновников,
работавших с Юлией Тимошенко. Луценко - самый популярный и самый
публичный из задержанных. Арестовав его, власть как бы проверяет
общественную реакцию: если обойдётся на этот раз, можно будет подумать и
о задержании самой Тимошенко.

Если обойдётся с задержанием самой
Тимошенко - можно будет, уже не церемонясь, разгонять всяческие
ненужные майданы и бить их предводителей "палкой по голове", выражаясь
лексикой нашего белорусского соседа. Если можно будет разгонять
всяческие майданы - значит, можно будет править вечно, не опасаясь
надоедливой оппозиции и надокучливого народа.

С точки зрения
своей логики, власть совершенно права. С одной стороны, безумно хочется
обогатиться. С другой стороны - а как обогатиться в нищей стране и не
потерять власть? Может быть, вначале провести реформы, построить
процветающую страну - и потом уже обогащаться? Как бы ни так! Это всё
сказочки для лохов! Пока будем строить, нас три раза сковырнут и четыре
посадят. Поэтому нужно зарабатывать, пока не поздно!

А как
зарабатывать, чтобы не сковырнули и не посадили? А просто - запугать.
Вся оппозиция - коррумпированная, алчная, путающаяся под ногами - в
следственном изоляторе. Захотел блокировать трибуну - в рожу стулом!
Говоришь что-то не то по телевизору - пошлем по твоим следам "топтунов",
авось нароем компромату! А не нароем - в рожу! Ты мужик или не мужик,
ты ж сам этого хотел! Или это я опять цитирую из белорусского
политического лексикона? Ну ничего, белорусский лексикон скоро станет
украинским и путаться уже не придется.

Я не могу отнести себя к
политическим сторонникам Юрия Луценко - как, впрочем, и Юлии Тимошенко.
Мне, однако, ясно, что речь идёт не об арестах отдельных чиновников, не
об антикоррупционных расследованиях. Речь идёт о простой тенденции -
власти нужно, чтобы страна молчала в момент социального краха,
практически неизбежного при продолжении нынешней политики корпоративного
обогащения. Чтобы когда люди поймут, что их обманули, не из
телевизионных выступлений, не из митинговых речей, а просто по состоянию
собственного семейного бюджета - им не на кого было бы рассчитывать,
кроме как на "доброго царя". Чтобы даже в таком безысходном состоянии
они бы продолжали бояться и не мешали власть предержащим набивать
карманы. Чтобы никогда не были раскрыты схемы работы действующей власти -
зато правоохранительные органы день и ночь занимались бы расследованием
дел власти предыдущей. Чтобы больше можно было не обращать внимания на
Запад с его надокучливой критикой - объясняя ее происками друзей
коррумпированного премьера и двойными стандартами. Зато наши друзья из
Содружества Вечной Нищеты будут за нас ох как рады - кому, как не им,
знать, какое это удовольствие - безбоязненно обогащаться и бить
несогласных палкой по голове!

В.Портников

Семён Битый

Проблема глубже – там, в седых годах,
Когда катком по сёлам - тридцать третий -
Из года в год живёт в народе страх,
И от рабов рабы плодятся – дети,

Тьмы саранчи - российской кацапни,
Что мёртвый дом с востока заселила –
В чужой стране – чужие здесь они
И тянут вниз – и нет подняться силы,

Болезнь глубже – там, в чужой войне -
Тиранов пир – людскими черепами,
И в Богом проклятой расхристанной стране,
Что скалит пасть имперскими клыками,

А власть дебилов – так себе, пушок,
Синячной плесени разводы, вонь и пена,
Совка прощальный тост «на посошок» -
Сочится гной из вековой гангрены.

И всё же верю, боль – не навсегда,
Короста страха – не навечно длится,
Надеюсь всё же, жду – придут года -
Стране из пепла птицей возродиться.

Слышали – совершенно случайно – Виктор Федорыч? Ну, как бы, чтоб
оппозиция не расслаблялась в ответ на вашу опубликованную
«неуверенность» в посадочно-судебных перспективах Юли, воскресным днем
повязали Юру Луценко.

 
Новый Год настает. Дык. С Новым Годом, с новым, как говорится, счастьем.

 
Не-а. Не с нашим счастьем. Напрасно, то есть, интернет-страна надысь мечтательно выражала свои упования в народном творчестве.

 
Ну. «Сегодня, 24 декабря, Президент Украины Виктор Янукович примет
участие в Благодарственном молебне по случаю завершения года. Молебен
состоится на Владимирской горке у памятника Князю Владимиру. Ну,
Памятник… не подведи!!!»

 
Не внял.

 
И, главно дело, «йолка», на которую тоже были некоторые надежды, когда
вы её зажигали – ну, может, полетит венок догонять – тоже, падла, как
вкопанная…  

 
«А счастье было так возможно… И так возможно, и вот так».

 
Не, таки не с нашим счастьем. А теперь вот, принимай, страна, подарочек, да, Виктор Федорыч? Упаковали Юру Луценко.

 
Асфальтовые-асфальтовые, а технологично так, в уик-энд, с учетом
Рождества, после которого почти весь цивилизованный мир, уже слегка
насторожившийся по поводу репрессивных склонностей украинского
бульдозера, выпадает из политического контекста.

 
И, главно дело, всё прозрачно и открыто. Или, как это вы там надысь
молвили, Виктор Федорыч: «Наведение порядка – мечта каждого хозяина…»

 
Вообще-то, Виктор Федорыч, вы хоть и давно от Хозяина, но надо бы вам
избегать наведения на такие ассоциации. Куда уж больше пугать – перебор
получится.

 
Так как вы там: «Мы все мечтаем жить в стране, которая проводит
прогнозируемую политику, где законы защищают права человека, где есть
справедливый суд…»

 
Ну, бля, хорошую вы страну строите, Виктор Федорыч!

 
А в моей – Юру брали как-то немножко по-дебильному. Чего не терпелось? Чего вменяют? Понятнее говоря – чего шьют?

 
Через три с лишним часа информация из Генпрокуратуры – «почему задержали
Луценко». Суть ответа – «А потому». По поручению следователя
Генпрокуратуры.

 
В чем общественная опасность Луценко, почему задерживала «Альфа» СБУ
числом 11 (!) штыков, почему в воскресенье, почему с 8 утра почти до 13
представители Генпрокуратуры дежурили в такси у дома, как потом выяснил
сын Луценко, дожидаясь, когда «клиент» выйдет выгулять пса, почему
«Альфа» предусмотрительно заняла позицию «в засаде» – куда не достает
видеонаблюдение – и именно там вязала Юру?

 
Что такое, Виктор Федорыч? Брали такую, к примеру, неоднозначную фигуру,
как Юра Енакиевский? С такой неоднозначной «кредитной историей»? И
таким же неформально-неоднозначным влиянием на экономику и политику
Украины?

 
Не-а. Брали, наоборот, Юру Луценко, для которого, наоборот, как для
бывшего милицейского министра, сам Юра Енакиевский – абсолютно
однозначен, как однозначны и его «кредитная история», и сегодняшнее
влияние на политико-экономико-криминальную жизнь Украины.

 
Но вот к вечеру воскресенья оказывается: дело не в размахе борьбы с
коррупцией – Луценко взяли по делу об отравлении Ющенко! С абсурдным
обоснованием: якобы он может продолжать совершать инкриминируемые ему
должностные преступления (не имея должности?), а также представлять
опасность для общества.

 
О чем исхитрился через адвоката известить СМИ сам Юра: «Поздравляю
Виктора Андреевича Ющенко с тем, что на шестой год расследования дела по
его отравлению, в деле, наконец, появился задержанный».

 
Не, ну черт знает, сколько народу могло подумать: это, что ли, Луценко
мессию травил? Ну и правильно, что пришла расплата: не умеешь – не
берись.

 
Но дело не в этом, да, Виктор Федорыч? А совсем наоборот! Очень хочется
таки доказать, что Ющенку вообще никто не травил, а экспертизы –
сфабрикованы, и причастен к этому в 2005 г. министр?

 
Ну, если так, тут я вас, Виктор Федорыч, недопонимаю. Сказать, что вы,
по-хорошему, должны Виктора Андреевича в жопу целовать – это ничего не
сказать.

 
В 2004 г. на выборах вы пролетели не потому, что был кандидат-соперник Ющенко. А потому, что был Майдан.

 
Но в 2010 г. вы победили исключительно потому, что Президентом был
Ющенко, который все 5 лет на вас потрудился так, как никакому ни
кризису, ни Манафорту и не снилось.

 
Какой вы, однако, не по понятиям, Виктор Федорыч, неблагодарный!
Экс-мессийка сидит в кучке, как червячок, всем доволен, абы его не
трогали – а тут вы его, свого благодетеля, добивать разоблачением! Фи,
не по-пацански.

 
Но чего ни сделаешь, чтоб таки достать и раздавить оппозицию! Потому что
улица, которая рано или поздно проснется, без Юры – я плачу – сирота.

 
«Задержание Луценко является исключительно политическим актом власти,
направленным на запугивание оппозиции», - глава партии «За Украину!»
Вячеслав Кириленко.

 
«Совершенно очевидно, что в системе власти «начальник-подчиненный»,
которую выстроил Янукович за десять месяцев своего президентства,
решение о возбуждении уголовных дел, ограничении передвижения,
задержании или аресте оппозиционных политиков и членов предыдущего
правительства возможны только после санкции Януковича», – лидер партии
«Гражданская позиция» Анатолий Гриценко.

 
«Власть, которая к народу откровенно относится, лишь как к строительному
мусору в процессе построения «новой Украины» для Януковича и его Семьи,
хочет убрать с дороги всех, кто мешает ее фальшивым реформам. «Вину»
Луценко усугубляет то, что в борьбе за Украину бывший министр стал бок о
бок с Юлией Тимошенко», – пресс-служба БЮТ.

 
«Бросая в тюрьму публичного человека и не давая никаких вразумительных
объяснений, власть демонстрирует только одно - то, что она начала
зачистку политического пространства от оппозиционных сил и политиков и
взяла курс на полицейскую монополию», – пресс-служба «Нашей Украины»
(Ой).

 
«Мы имеем дело с началом жестоких политических репрессий. И это
своеобразная проверка на вшивость общества: если оно сейчас проглотит
это задержание, то это будет значить, что репрессивный механизм будет
задействован от верха до низа, и следующим можно прогнозировать
задержание Юлии Тимошенко», – народный депутат Украины от «Народной
самообороны» Олесь Доний.  

 
Вот я думаю, Виктор Федорыч, если вы публично – на всю страну, на весь
мир – заявляете, что регулярно встречаетесь со всеми оппозиционными
политиками, кроме Тимошенко (а все лидеры, кроме отмолчавшихся «За
Украину!» и «Наша Украина», вас публично в «Зеркале» опровергают)
– так если вы, хоть и откровенно брешете, Виктор Федорыч, но заявляете,
то, значит, понимаете необходимость что-то кому-то хотя бы
демонстрировать?

 
Представляю, как вам было бы неприятно и неожиданно, кабы вдруг всё то
же самое, что сказали по поводу репрессий, зачисток, запугиваний и вашей
личной в том роли лидеры разных сил по отдельности, они бы вдруг
заявили объединенным громким голосом и единым оппозиционным кулаком
грохнули по… хотя бы по столу!

 
А тут бы и пресса при каждой возможности заглянуть в глаза – прессовала
бы вас, как… как в известной вам по младым годам пресс-хате… Тормоз
бульдозеру!

 
Ах ты, Боже, мой! Смотрела я надысь, как три богатыря отечественного
телеэфира старательно вместе с вами изображали нелицеприятный экспромт…

 
Это ж надо, как вам свезло, Виктор Федорыч, в какой замечательной стране
вы живете! С Россией – на равных, а цель – европейские стандарты, и
реформы идут, и модернизация продвигается, и с коррупцией – борьба, и
суд, наконец, независимый и на страже закона, и в дела Прокуратуры,
избави, Бог, никто не вмешивается, а свобода слова и прессы – колосится.

 
Счастливчик вы, Виктор Федорыч!

 
А мне, наоборот, не свезло. В моей стране к власти пришла организованная
партийная группировка адидасовско-донецкой национальности и вот эта вот
ОПГ под началом своего Лидера в законе ведет себя, как банда
реваншистов, отбившая наконец, у противника спорный базар.

 
Победитель получает всё, проигравший – Пшонку.

 
Ловишь, Федорыч? Вообще, я уже путаю, где – моя страна, а где –
воспоминания совкового детства времен кукурузника Никиты Сергеича.

 
Отож. В Генпрокуратуру плюнешь – Пшонка-отец. В парламент – Пшонка-сын. В Высший спецсуд по гражданке-уголовке – Пшонка-брат.

 
А кто не Пшонка по прозванию – всё равно разного калибра короли полей.
Разных полей: бюджетных, винно-водочных, полезно-ископаемых, зерновых,
нефтяных, газовых, движимых и недвижимых, живых и почивших.

 
Ой, блин, чтоб тебе! В оккупированном Крыму таки да – уже и
Симферопольское кладбище «Абдал» возглавил доверенный и проверенный
человек – т.е. донецкий!

 
Прикидываешь, Федорыч, какая мне светит Европа?

 
Той Европе вообще-то по-первости в кайф было наблюдать, как правильные
пацаны дисциплинированно ходят под Лидером и хором: «По-ря-док!
По-ря-док!»

 
Ну, подустала Европа, наблюдая разгул предыдущего правления «кто в лес, кто по дрова».

 
Дык ей, мабуть, запоказалось, что у дисциплинированных пацанов, в
стабильно стабилизирующих марш-бросках на Конституцию, на оппозицию, на
национальные интересы, даже на национальную идентичность – горят в руках
факелы общеевропейской надежды и безопасности.

 
Не, но и в эту благостную картину плохо вписывается на отстраненно
цивилизованный взгляд гламурный олигарх-гэбист Хорошковский,
провокаторская деятельность которого на ниве борьбы за свой бизнес-медиа
интерес и в сфере «профилактирования» широких гражданских кругов, даже
Лидера в законе роняет мордой об асфальт.

 
И потому нарастающая интенсивность колебаний европейского пальчика в ритме «ну-ну-ну!» имела таки быть. Местами.

 
Но только теперь, вдруг, возможно, доперев, что «заказухи» по людям из
Юлиной «команды» во главе с ней – это грозный старт реальных массовых
репрессий, европейская демократия робко приоткрывает полусонный глаз и
приподнимает с лавки сытый зад.

 
Ша, лежать! Тихо лежать себе и сопеть в две дырочки воздух демократии.

 
Или их наше полит-меню таки разбудило своим азиатским запахом? Желаете
«Арбузов с Пшонкой»? Писк сезона. Фирменное блюдо Семьи. Если не
усрешься сразу, то просрешься потом.

 
Да, Виктор Федорыч, вам хорошо в вашей модернизуемо-реформируемой стране перспективно европейского стандарта.

 
А в моей, сука, мало Лидер в законе кладет на все полит- и просто
приличия – уже и бюджет в парламенте кнопкодавят без обсуждения, нового
главу Нацбанка – тем более. (См. «Новый глава Нацбанка Арбузов: во имя отца, и сына, и донецкого духа»).

 
Так ведь никто у этого единоначального Лидера – ну, нету ж трех
телебогатырей – от имени народа не спрашивает: эй, чего ж вы такой
бюджет клепали, что страшно народу показать? Или это и не бюджет
государства вовсе, а ваш общак?

 
Чего ж вы такого Муму выдающегося на Нацбанк посылаете, что страшно
перед народом на трибуну выпустить? Или это и не глава Нацбанка
государства, а смотрящий за вашими приватными финпотоками?

 
Не, ну, может, сегодня главное качество для «столбовых» назначений –
прочная дружеская бизнес-близость к старшему сыну Лидера в законе? Как
думаете, Виктор Федорыч?

 
Вот ведь и яичко к Христову дню: председателем Государственной налоговой
администрации назначен Захарченко – тоже креатура старшенького.

 
Гы. Еще немножко и все поймут –  в том числе, и разные хорошковские – а
не надо суетиться с прицелом ни на 2015 год, ни на какой другой.

 
Лидер в законе будет готов передать власть только по-азиатски – старшему сыну. Правильно мыслю, Виктор Федорыч?

 
Правильно. Потому что никому доверять нельзя. После того, что вы делаете
в стране и со страной, любой другой ваш «наследник» не сможет быть
надежен настолько, чтоб и Семья жила-была в гарантиях, и себе
прибарахлить не меньше.

 
Потому как уже будет нечего! Зона – колючка, пайка, вышки и вертухаи.

 
«Экономика – это такая женщина, которую нужно ласкать и любить». Так вы молвили кадысь, Виктор Федорыч?

 
Ага. «Любимая, прелестна ты без шапки…»

 
Посему, кому из ваших рук жезл достанется, чего еще достанется? «Сначала
он снял с неё юбку, затем медленно стянул блузку, потом лифчик, а потом
трусики… Перед ним осталась голая бельевая веревка».

 
И начнет тот, с жезлом, у Семьи нажитое непосильным трудом отбирать. А чтоб не рыпалась – на нары намекать.

 
Не-не, надежно только не выпустить Украину из рук Семьи.

 
А чего? Оппозиция реальная к тому времени без остатка и перспектив проклюнуться будет закатана в асфальт.

 
Бизнес, с низов почувствовав готовность инструментария типа паяльника и
утюга, не считая кума Пшонку, не пикнет ни на каком уровне.

 
Банкиры будут заглядывать в рот корешу вашего старшенького – Арбузову. И
вместе с олигархами приседать перед корешем вашего старшенького
–  главным мытарем Захарченко.

 
Пресса… Чего-чего?! А что народ? Какой народ?!  

 
«Борт 380, вызываю диспетчера, горючее на нуле, все приборы отказали, мы падаем!!! – Ну что разорался? Слышу я. Вычеркиваю...»

 
Страна маленьких сбитых летчиков: кто от админреформы очухается – того
Налоговый кодекс достанет, кого Налоговый не коснется, того Трудовой
уложит, а не уложит этот – Жилищный добьет, а кто выживет – тому и
незачем: там пенсионная реформа с венком и лопатой.

 
«Как ты себя чувствуешь, народ? – Гм… как яйца. – Это как? – Вроде при делах, но… не вхож».

 
Но, главное, перспектива-то какая, Виктор Федорыч! Как у Лукашенки,
когда-то на заре (отсюда уже и не видно) пообещавшего сугубо в своем
ключе: «Скоро белорусский народ будет есть нормальные, человеческие
яйца».

 
И таки да! Время пришло.

 
Теперь дело за вами, гражданин Президент? Страна, которая моя, но, увы, и
ваша, укатила, как выясняется, недалеко. Возвертаемся к братским
истокам.

 
Приятного, как говорится, аппетита.

© Татьяна Коробова

Анджей М. Еліаш, Gazeta Wyborcza (Польща) // 22:27 25-11-2010

Злочинці, найманці, хами, бидло… Кривдних слів для «не таких» українців міністр освіти не шкодує. Але ідеологія нинішньої влади у Києві на зразок Табачника – це не догідливість російській метрополії. Це спосіб мислення справжніх великоросів. Про українське сьогодення й минуле устами Табачника переповідає Анджей М. Еліаш в польській Gazeta Wyborcza.

Розквіт України завжди вгасав, коли відновлювалася незалежність. Хто так каже? Російський націоналіст? Ворог Києва? Ні, український міністр освіти.

У прихильників Помаранчевої революції він викликає бурхливі емоції. І заслужено – ніколи не шкодував для них кривдного слова, також казав речі, від яких волосся на голові дибки ставало.

«Жодного українського письменника навіть порівняти неможливо з Толстим і Достоєвським», – крикнув у відповідь на запитання, чи слід запровадити книжки сучасних українських авторів до програми шкільної літератури.

У березні цього року, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, Дмитро Табачник став міністром освіти.

«Цинічний, безпринципний, жадібний, самовпевнений. Органічно поєднує в собі раболіпство й зарозумілість. Обдарований публіцист і комбінатор, який не знає спочинку. Шаблонний взірець українофобії», – писав про нього авторитетний київський тижневик «Дзеркало тижня».

Прийшовши на посаду, Табачник усунув ректорів кількох вищих навчальних закладів, які не погоджувалися з його концепціями. Підпорядкував собі Києво-Могилянську академію, чиї викладачі та студенти брали участь у протестах 2004 року, а тепер спротивилися його призначенню.

Людина заможна, бізнесмен, колекціонер. Але справжні його пристрасті – публіцистика та політика. Доктор гуманітарних наук, автор кількох десятків книжок. Однак Академія наук України не прийняла його. Здобув тільки членство Академії правових наук.

Хами, бидло

У 1994-му тоді 30-річний Табачник очолив президентську кампанію Леоніда Кучми й придумав стратегію, стержнем якої була обіцянка надати російській мові статус другої державної мови й «відновити зв’язки з братньою Росією». Після перемоги був главою президентської адміністрації, хоча через два роки йому довелося одійти. Розчарував Кучму істеричним характером і безперестанними інтригами.

Табачник повернув собі прихильність, коли наростав конфлікт між Кучмою та опозицією, яка сформувалася довкола Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. У першому уряді Януковича (2002–2005) був віце-прем’єром, відповідав за культуру, освіту та науку; те саме робив у другому (2006–2007).

Під час Помаранчевої революції закликав застосувати силу проти демонстрантів на Майдані Незалежності. Якщо ворожа армія, писав згодом, перетнула кордон, слід боротися.

Протести 2004 року для Табачника були другим більшовицьким переворотом. На його думку, у їх суті лежало «бажання закомплексованого бидла поквитатися з колишніми господарями» і психологія «хама, який став паном», ненависть до всього, що недосяжне для його розуму. Особливо до моральних засад, «які відрізняються від інстинкту жування й загрібання під себе».

Табачник став міністром освіти, незважаючи на опір у переможному біло-блакитному таборі. Два роки тому набув розголосу його конфлікт із Борисом Колесніковим, найближчим соратником Ріната Ахметова (найбагатшого українця й особи, дуже близької до глави країни), нині віце-прем’єром. Колесніков публічно звинуватив Табачника у крадіжці творів мистецтва з музею.

Призначення Табачника суперечило логіці поведінки переможного табору Януковича, який у другому турі виборів здобув незначну перевагу голосів над Тимошенко: з’єднати розділену країну, а не ділити її ще дужче. Переважив, напевно, голос прем’єра Миколи Азарова, який донедавна демонстративно вживав суто російську мову, а також пропозиції «впливових приятелів із Москви».

Люди Януковича жадали реваншу за «вкрадену» у 2004 році перемогу. Вони збагнули, що після відхилення, силами попередників, маятника вбік апофеозу української незалежної традиції (аж до надання звання Героя України Романові Шухевичу, командирові Української повстанської армії, та Степанові Бандері, провідникові Організації українських націоналістів) прийшов час утвердження радянської традиції.

На роль протагоніста цієї зміни Табачник пасував як ніхто. Свою найновішу книжку він назвав «Світ без України». Це прогноз чи побажання? – багато хто питав. Він наче божий бич на країну, яка постала після Помаранчевої революції, – «Україну українську».

Ідіть до своєї Європи

Потрібно захищати правду, написав Табачник, про героїв українсько-російської єдності: Петра І, на чийому боці боролися проти загарбників козаки гетьмана Івана Скоропадського; Катерину ІІ, яка приєднала Новоросію (нині Південну Україну) та Крим; органи безпеки, які побороли терористів з ОУН–УПА. Треба «захищати Російську імперію та СРСР – найбільші спільні досягнення російського й українського народів».

До пантеону додав також Хрущова, Брежнєва й Володимира Щербицького – секретаря Комуністичної партії в Україні у 1972–1989 роках, який завзято русифікував країну. І Паскевича, який придушив Польське повстання 1830–1831 років.

У царській імперії – переконував Табачник – росіян, українців і білорусів слушно вважали єдиним православним народом, оскільки етнографічні відмінності між Мінськом, Полтавою та Москвою були незначними. Обмеження, які накладалися на «інородців», мали характер преференції. Імперія підкреслювала, що її цікавлять не релігійні переконання підданих, а тільки «вірна служба спільній Росії».

Стає дивно, звідки тоді виникали польські народні бунти чи незліченні кавказькі повстання.

Найгіршими, переконує міністр, були українські націоналісти: починаючи з XVII століття вони підривають єдність Росії, співпрацюють з окупантами й замінюють правдиву історію України, сповнену блискучих перемог і видатних досягнень, на «понуре галицько-оунівське краєзнавство, у суті якого лежить сама лиш ненависть до Росії, Великої України та православ’я».

Галичина для Табачника – не український П’ємонт, в якому на межі ХІХ–ХХ століть розвивався народний рух, коли в російській Україні не дозволялося друкувати українською навіть молитовників, а лишень результат «багатовікового експерименту збудження ненависті до людини», який провели Польща, Австро-Угорщина і Третій Рейх.

Галичани, додає, завжди були найманцями. «Замість міністрів і фельдмаршалів вони постачали конюхів у двір російського царя і покоївок офіцерам із гарнізонів австрійського кайзера». Справжній український народ із Галичини винищили: під час Першої світової війни австрійці, заславши у табір русинів, котрі вважали себе частиною російського народу, а під час Другої світової воїни УПА – їх жертвою падав кожен, хто «не відчував ненависті до українсько-російської єдності».

Приєднання у вересні 1939 року до СРСР Східної Польщі, пише Табачник, «було продиктоване військовими й геополітичними цілями, а не бажанням з’єднати два різні народи». Коли письменник Юрій Андрухович запропонував навпаки, щоб Донбас і Крим відділилися від України, Табачник відрубав: «Відділятися можете ви, мешканці убогого краю. Половина з вас працює на заробітках у вашій омріяній Європі, в якій ніхто вас не чекає».

Захід, тобто пекло

Лихі не тільки галичани. Гетьман Іван Мазепа на початку XVIII століття боровся не за свободу тогочасної України, а заради власної вигоди. Для шведів і поляків він зрадив Петра І та власний народ.

За Табачником, «політика народної зради» була сутністю існування Української Народної Республіки (1917–1921). Героєм того часу народний рух обрав Симона Петлюру – провідника «напівбандитської вольниці», який продавав Україну французам і англійцям, а також вбивав євреїв. Добре, переконує міністр, що у 1920-му не вдався союз Петлюри з Пілсудським, бо маріонеткова Україна грала б у Європі 20-х чи 30-х років ту саму роль, що і її польська протекторка – тренувального майданчика для планованого нападу на СРСР. Адже територіальні поступки УНР не обмежилися б західним кордоном (Петлюра зрікся прав на Галичину), а зайняли б узбережжя Чорного моря. Тож-бо «Польща від моря до моря» – це гасло польського експансіонізму.

Не атеїстичний СРСР, гне своє Табачник, а католицька Польща першою розпочала переслідувати православ’я: «належні до “вільного світу” поляки першими підривали святині». Табачник б’є наосліп, бо релігійну політику Другої Речі Посполитої не можна порівнювати з викоріненням релігії Леніна й Сталіна.

Намагання викликати відразу до передвоєнної Польщі й польсько-українського союзу має актуальну політичну мету – демонстрацію того, що із Заходу в Україну й Росію сунуть самі біди. Не лише тому, що Польща мріяла про доступ до Чорного моря; Гітлер теж намагався захопити цей регіон. Його слідами пішов Джордж В. Буш – хрестоносець і гідний наступник фюрера. Заяви канцелярії Рейху, пише Табачник, стали «зразком для прес-повідомлень НАТО про бомбардування югославських міст». «Коричневий інтернаціонал» – як потім НАТО – оточив СРСР кільцем сателітів.

Більшість лідерів нацистських країн-сателітів були прислужниками Гітлера, так як прислужниками НАТО є «атлантичні маріонетки з Майдану». «Євроатлантисти» напхали Україну густою сіткою неурядових організацій, змодельованих на закордонних структурах NSDAP [Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини], які за Третього Рейху співпрацювали з локальними п’ятими колонами.

Бачимо, до якої прірви – застерігає Табачник – прямує Європа, що під натиском заокеанських «надлюдей» втратила християнське коріння власної цивілізації: «Евтаназія, педофілія, легалізація наркотиків і одностатевих шлюбів, всеосяжний культ споживання зрівнює її з духовно занепалим Римом, який не зміг опиратися варварам».

Ось до якої пекельної прірви пхає зграя натовських колабораціоністів українсько-російський православний люд.

Злочинці, чекісти

Для Табачника рішення колишньої влади не подовжувати українсько-російську угоду про базування російського Чорноморського флоту в Севастополі зрівнялося з «натовським аншлюсом». Бо Севастополь – це «перша лінія оборони від НАТО» і ключ до контролю над чорноморським регіоном і Кавказом – «найзручніше місце для удару й розпочинання ланцюгової реакції розпаду Росії». Тому подовження перебування флоту до 2042 року після приходу Янукович до влади було не торговельною оборудкою (нижча ціна на газ навзамін за право перебування), а ідеологічним і політичним рішенням.

Історична політика Ющенка спиралася на два стовпи. Першим стало повернення пам’яті про Голодомор 1932–1933 років як про сталінський геноцид. Другим – прагнення до українсько-українського примирення: ветеранів Червоної армії та УПА, а також надання членам УПА статусу ветеранів Другої світової війни.

Для Табачника велике відзначення 75-тої річниці Голодомору було «блюзнірським фарсом» і злочинним поділом його жертв за етнічною ознакою. На думку Табачника, Ющенко, героїзуючи УПА, хотів збудити в українцях ненависть до внутрішніх і зовнішніх ворогів, натомість не переймався бандерівським геноцидом поляків на Волині й Галичині, «обіймався з його винуватцями».

У Польщі ми повинні пам’ятати, що нова влада у Києві згадує злочини УПА проти поляків для того, щоб атакувати «Україну українську», коли та намагається дерадянізувати національну пам’ять.

Кілька місяців тому Янукович заявив у Раді Європи, що Голодомор не був злочином проти українського народу, а тільки «спільною трагедією народів СРСР». Услід за ним, за наказом Табачника, були внесені зміни до підручників з історії. У Москві міністр домовився про написання спільної історії Росії та України для вчителів, аби виключити її «ворожу інтерпретацію».

Виступ проти спадкоємців ОУН–УПА, кричав Табачник, це захисна дія, щоб Україна не скотилася в «націоналістичну трясовину, що неминуче закінчиться концтаборами, етнічними чистками і пануванням атмосфери тотального страху».

Злочинною для Табачника є також традиція народного комунізму 20-х років. Її символи – Микола Скрипник, Микола Хвильовий та Олександр Шумський. Перший, перед тим, як стати комісаром освіти, був чекістом, чий «садизм викликав шок в очах поплічників Дзержинського». Не інакше мав чинити Хвильовий – також чекіст, письменник.

Шумський, дізнаємося, був довголітнім в’язнем ГУЛАГу, загинув за наказом Сталіна. Скрипник і Хвильовий скоїли самовбивство у 1933 році, коли одночасно з розправою над селянством Кремль знищував комуністичні кадри, творчу еліту і провадив тотальну русифікацію. Той час, названий «розстріляним відродженням», став згодом вихідним пунктом для дисидентського руху.

Вирощену на «чекістських» практиках 20-х років українізацію нібито вели помаранчеві. Запровадили обов’язкові вступні іспити з української мови до університетів, український дубляж фільмів і поставили вимогу щодо визначеної частки ефіру державною мовою. Зараз влада скасувала ці зміни, пояснивши, що українська мова «має занадто слабко розвинену лексику» (слова одного з віце-прем’єрів).

Українсько-російська культура, підсумовує Табачник, вкрай небезпечна для «націонал-маргіналів», оскільки «показує їхній жалюгідний рівень порівняно зі справжніми досягненнями людського духу». А це досягається винятково з «білокам‘яної Москви».

Розквіт нашої країни, переконує Табачник, вгасав завжди, коли Україна відновлювала незалежність. Так було у XVII столітті, так само у 1918–1920 роках. І після 1991-го, надто коли дійшло до «путчу» восени 2004-го. Політика Ющенка й Тимошенко, стверджує він, це будування України без України. Народу з викорчуваною історичною пам’яттю, позбавленого традиції. Для такої України нині немає місця – вона мусить або поділитися, або повернутися на дорогу підлеглості українсько-російської єдності. Отакий Табачник.

З власної волі, на жаль

Лідери Помаранчевої революції самі винні. Замість того, щоб після перемоги змінити країну, вони чубилися до нестями. Не запровадили реформ і не обмежили корупції. Втратили шанс на членство в НАТО й не наблизилися до Євросоюзу. Відкрили перед біло-блакитними автостраду повернення до влади.

Звісно, Ющенко мав дуже сильну опозицію, яка не приймала нічого з української політичної традиції та служила інтересам сусідньої країни. Цьому сприяла Росія, яка вела бурхливу антиукраїнську кампанію. Однак на поливання брудом української народної традиції Ющенко відповідав нерозумним прославленням – саме тих її елементів, які боронити не варто, символом чого стало надання звання Героя України Бандері.

Історія і сьогодення України, розказана словами Табачника, є минулим і нинішнім днем колонізованого народу, якому колонізатор каже прямо, що він не здатен ні на що більше, як вірно служити метрополії. Повинен вслухатися в її інтереси й кидатися на чужого. У метрополії можуть перемінитися вітри, давні вороги стають менш ворожими – як НАТО в устах президента Медвєдєва. Зміни не торкаються провінції, бо головне завдання її керівників – стерегти автохтонів, аби ті не подумали, що можуть самостійно вирішувати власну долю.

Ідеологія нинішньої української влади на зразок Табачника – це не догідливість, бо вона допускає турботу про інтереси власної спільноти. Це спосіб мислення найсправжнісіньких великоросів – гордих зі своєї великої держави й ладних зробити все, щоб відновити свою міць, ослаблену через підступних агресорів. Колись через Польщу і Третій Рейх, сьогодні через «американських надлюдей». Україна, керуючись такою ідеологією, є Україною без України – народом з ампутованою пам’яттю.

Трагедія України полягає нині в тому, що першим рефлексом її «української» частини є бажання протиставити великоруському імперському зазіханню сліпу ненависть – сумнівний привілей слабких, від початку приречених на провал. У Західній Україні міцніє радикальний націоналізм.

Опозиція розбита і посварена, а влада нестямно загарбує нові й нові простори. Янукович, як бульдозер, будує український варіант «керованої демократії», за зразком російського оригіналу. Якщо він не змінить курс, то Україна стане подібною до Білорусі.

Лишається надія, що за 20 років незалежності виросло покоління українців, для яких власне демократичне суспільство є чимось безсумнівним і вартим захисту. Рано чи пізно вони подадуть свій голос.

Фото: www.radiosvoboda.org

Оригiнал матерiалу: http://wyborcza.pl/1,76842,8653629,Ukraina__Portret_Dmytro_Tabacz…

ДРУЗІ І ГОСТІ!!!
ДИВИВСЯ І ВАЛЯВСЯ!!!))))))))))))))))))
Чого і вам бажаю!))))))))))))))))

http://durdom.in.ua/uk/main/video/video_id/1372.phtml#main_comments_comment_479885

Перед кожними виборами у Росії звірина ховається по глухих лісах. Бо ж відомо – напередодні виборів «мочити» будуть не лише «кавказцев» чи «славян», але й занесених у червону книгу усурійських тигрів, бурих та білих медведів і т.д. Ну не на білочці ж розтягнеться «витязь у тигровій шкірі». Цього разу певно буде все ж білий медвідь – бо ж екзотично і красіво. Уявіть лишень ВВП на білій ведмедиці. Чомусь йому потрафляє вбивати лише самиць. Про Червону книгу і занесених до неї усурійських тигрів – й не згадую – «царь-батюшка, чай, – хочу казню, хочу милую». Отож ждім ВВП на забитій білій медведиці. Краса тай годі. Отож «охота началась».

Сьогодні, їдучи з Борисполя до Києва, зі здивуванням серед безлічі білбордів з портретом президента України, що вітає з Новим роком побачив білборд з подобизною «героя» Росії, а насправді чеченського м’ясника, Рамзана Кадирова. Здавалось би – ну при чому тут Бориспіль і Кадиров. Але, здається, починаю розуміти. Чекаймо в гості. Як не особисто, то його технології. А технологія «опускання» свого і не свого народу йому, як нікому, відома - дивись словник кримінального сленгу.

            Свого часу Сталін чітко окреслив цю технологію: «Берош цыпленка, ощипиваеш, бросаеш к сапогам, и он начинает к ним жаться».

            Цілком синхронно офіційні особи Росії раптом почали масований деморалізуючий пресинг. Пресинг на всіх. Не тільки – на «инородцев», «кавказцев» і т.д. А й на Україну та українців. Одним словом – «починається нагінка на «врагов». Причина проста – в Росії невдовзі президентські вибори. Потрібно «сплотить народ», щоб не сумнівався, кого підтримати на виборах. Одним словом – поділяй і володарюй.

            Отож дія перша:

Раптом ні з того ні з сього у Москві вибухають сутички на расовій чи етнічній основі. Так звані «кавказцы» громлять так званих «славян». Зауважте – не росіян, а якихось «славян». Певно це відродилися новгородські словени. А насправді це ще одна цегла в побудову так званого «Русскаgа мира» в якому немає ні українців ні білорусів – «токмо словенє». І після цього починаються жорсткі зачистки, глорифікується міліція та спецслужби. Сценарій зрозумілий. Підривати будинки у Москві напередодні виборів не з руки. Вже було. Розпочинати нову війну у Чечні теж не з руки. Було вже двічі. От і надумали політтехнологи російських кандидатів у президенти «замочити» кілька своїх, щоб народ притиснувся до правлячого «сапога».

Дія друга:

Зламавши зуби на вчетверте «обраному» президенті Білорусі Аляксандрі Лукашенце один, якщо не єдиний, кандидат на президента Росії ВВП неначе знічев’я ні сіло ні впало, щоб потрафити і так розбуялому російському націоналізмові на своїй вже знаковій щорічній прес-конференції візьми та заяви (неофіційно, звичайно, без мокрої печатки – це я МЗС України), що Росія ну вже настільки велика та могутня була, є та буде, що навіть так направду і не потребувала якоїсь там України для того, щоб перемогти у Другій світовій війні. Ось так. І цифри, виявляється, про це говорять. З цифрами у ВВП взагалі суцільні проблеми. Згадати б його переконання, що ледь не більшість населення України росіяни. Не російськомовні, яких теж не більшість, а просто росіяни. Ясна річ, бовкнувши цю дурницю, він розумів, яку глупоту говорить. Але – чому б не полоскотати «квасным русским патриотам» піднебіння. Бо ж ясно, що «мы б и без хохлов всех замочили». Тим більше, що якоїсь притомної реакції з боку Міністерства закордонних справ України, ясна річ не очікувалось – «цыпленок жмется к сапогу». Речник МЗС України вже таке виплітав, щоб не дай бог ВВП не подумав, що його маячня буде хоч якось опротестована. Отож ця глупота є двоспрямована – з одного боку потрафляє російській чорній сотні щоб знову ж «сплотить народ», який не сміє сумнівався, кого підтримати на виборах, а з іншого ще раз «опускає» хохлів. Щоб знали, хто тут хазяїн. А заодно поскавуліли, що і вони з своїми нещасними якимись десятьма мільйонами жертв цієї війни теж щось там вклали у «нашу русскую Викторию». І так було, є і буде – чи за Петра І, чи за ВВП.

Дія третя (провінційна):

За cамим ВВП пішли і малі гуляти. Ні з того, ні з сього генеральний консул Російської Федерації у Львові, дипломат високого рангу і чималого досвіду раптом почав філософувати, а чи є українська мова, звідки вона взялася, і як вона потрапила до Галичини, де українців «отродясь не было». І, очевидно, за ще одним фільозопом Дімою Табачником «и быть не может». Отож у відпровідності з високоосвіченим російським дипломатом до 1939 року в Галичині жили тільки руські (читай русские). І тільки потім звідкись взялися злостиві українці (читай бандерівці). Отака от придибенція случилась. А якщо серйозно, то ясна річ, що такого рангу дипломати глупоти не говорять. Але це не означає, що не займаються провокаціями. Ну і, ясна річ, гнуть головну лінію партії, разом з міністром освіти, молоді та спорту України розбудовують в Україні підвалини «Русскаgа мира». А заодно витягують з карпатських печер націоналістичне охвістя, яке зачаїлося в Галичині та на Волині. Перед президентськими виборами у Росії потрібно показати звіриний оскал українського націоналізму і знову ж «сплотить народ», щоб не сумнівався, кого підтримати на виборах.

На разі антракт. Чекаймо дій наступних у великому російському політичному театрі де Україні відвели роль Петрушки. А, може, це й не театр, а muppet show?

Жартівлива новорічна фантазія при медитації перед пляшкою.......)))))))))))


Діду…
І рік прийшов сьогодні новий,
Рік дуже швидкого кроля,
Свійська тваринка, не корова,
Нема із неї молока.
Хоча же толку з цього буде,
У Новий Рік - демографічний взрив,
І хто  про секс вночі забуде,
Хай  цілий рік пасе корів.
Отож, напну по вуха ковдру,
У сні сміюся, як в раю,
Бо  обережно, діде, бовдур,
Не нагинайся при кролю.
Тваринка свійська, десь паскудна,
Якщо не вслідиш, то тримайсь,
Обує в раз, по самі вуха,
І потім дід не ображайсь.
На швидкоруч налляв горілки,
І чупакабру запросив,
І після другої чарчини,
До чупокабри я прозрів.
Красуня, вік, хода та хформи,
Мій сексуальний епікриз,
Не жах уже  лице Горгони,
І інтерес у раз підріс.
Кроляк, паскуда, очі засте,
І вуха вже с трусів стирчать,
Не знаю вже що буде завтра,
Як кажуть, - з цим пора кінчать.
Клята горілка, ранок буде,
Прокинусь, гляну з бодуна,
У дзеркалі чия ся мина,
Без крові, тушкою кроля.
Шановний дід, не їхній Клаус,
Мороз і сонце,  день чудесний,
Прийми зі мною по сто грам,
І буде жисть - не жесть , а пєсня…

©

«И снова я лечу «Москва-Одесса»»…
И снова отвалилося шасси!
В который раз прошлася стюардесса,
Как принцесса,
С конфетками от рвоты «Пососи!»

 
Но рвотный приступ все же не проходит
Ни в воздухе, ни на родной земле –
В стране сейчас такое происходит,
Что впору спорить о добре и зле.

 
Бой урок с жиганами не закончен –
Всегда во всем терпила виноват,
А заболеет депутат, хотя б не очень –
Заплатят лохи за него в пять тысяч крат!

 
Избранцы, назначенцы, партгеносцы,
Гебня, менты, врачи-рвачи и прокурорцы,
Чинуши всех мастей, перпенсы-воры
Заполонили Родины просторы…

 
Мечтают дети после созреванья
В налоговой служить для обдирания…
Такому выводу их учит обстановка –
Кому бабло – кому на ниточке морковка.

 
И под вранье об уже ныне улучшении
У нас нет права на простое возражение.
Не смей не радоваться и рукоплещи!
Даунецкие везде идут! Приникшни, сцуко, и молчи!
©

Любі ДРУЗІ і гості блога!
В ЖОДНОМУ РАЗІ НАВЕДЕНИЙ НИЖЧЕ "вірш" НЕ СТОСУЄТЬСЯ ТАКИМ, ЩО ЙДЕ ВІД МОГО ІМЕНІ!!!
Просто, знайшов його на одному із сайтів і викладаю вам на обговорення:

Пока вы тут пили, мы вас разоряли,
Заводы продали, богатыми стали.
И вам всем «здоровья», «живите богато»,
А мы отправляли ресурсы на запад.
И чтобы ни крошки у вас не осталось,
И чтобы здоровых детей не рождалось.
За ваши ресурсы дадим мы вам шприцев,
И спирта цистерны, до смерти упиться.
Наркотики в вены вливайте «богато»,
Валяйтесь, как свиньи, вблизи вашей хаты.
Для нас вы все быдло, дерьмо, папуасы,
Зачем папуасам земные запасы?
Вы слышите, свиньи, мы стали богаты,
Мы скоро отнимем у вас ваши хаты.
Дадим казино, сигареты, секс-фильмы.
Курите и пейте, рожайте дебильных.
Больные, уроды для нас не опасны -
Мы их уничтожим поддельным лекарством.
Вы все постепенно умрете бомжами,
И долю такую вы выбрали сами.
И ваша земля нам нужна без народа.
Мы вас похороним в любую погоду.
Так будьте «здоровы», «живите богато»,
Насколько позволит вам ваша зарплата.
А если зарплата вам жить не позволит -
Так вешайтесь, быдло, - никто не неволит.

©