Зів'ялі пелюстки

Вона була нестримною у своїх поривах волі, а він щокроку озирався по сторонах, неначе перевіряючи, чи силуети минулого не спостерігають за ним у цю хвилину. Вона носила високі підбори і щиру посмішку на устах, а він дивився прямо, не помічаючи нічого зайвого. Вони йшли по вулиці, взявшись за руки , і червона стрічка її серця намагалась з’єднатись із його, але щораз вітер розвіював їх у різному напрямку. Обійми вже не приносили задоволення, а більше походили на виконання якогось примарного обов'язку перед знайомими, бо їхні допитливі, удавано співчутливі пики ще більше дратували.

У чайник вода набиралась лише на одну чашку, у раковині вже не збирався посуд, бо кожен мив за собою. У холодильнику не було харчів, адже ніхто більше не їв удома. Все частіше ліжко пустувало то з одного, то з іншого боку, не маючи інакшого вибору, як здогадуватись про перебування його власника у цю конкретну ніч. Стіни вже не ставали свідками сварок, ніхто не задавав питань, лише гавкіт собаки час від часу прокидав навколишність від затягнувшогося мовчання.

Один француз сказав, що кохання живе три роки. Вже не згадаю його прізвища, завжди ламала язик на тому. Хтось назвав його банальним песимістом, романтичним нездарою, а я скажу, що ця людина переповнена оптимізму і надії, бо існують ті, хто довів, без особливого на те наміру, що кохання живе не довше зірваної квітки. І як часто не міняй воду, є лише два шляхи: вона або зсохне, або згниє. Чи варто починати із смерті? В чомусь оксюморон, а найчастіше звичайна буфонада. Двоє завжди стартують із фінішу, приймаючи шахову полосу за свисток.

Вона пила зелений чай із цукром, а він вважав, що це вбиває. Він відносився до травоїдних, а вона не уявляла свого життя без бутерброду зі свіжою шинкою. Вона слухала рок, а він обожнював Бетховена і Моцарта. Вона завжди використовувала сонцезахисний крем на пляжі, а він зневажав цю хімію. Вони безперестанно кохали один одного: у думках, у жестах, на підлозі в кухні, у вбиральні улюбленого ресторану, на папері, на екрані, у погляді, під час сну, коли приймали душ, розраховуючи математичну формулу і пишучи чергову статтю. Не було місця, хвилини, клаптика території, секунди, коли б один не проклинав іншого із тією ж пристрастю, що віддав у ліжку. Вони закохувались один в одного щодня, одночасно ще більше люблячи себе у дзеркалі. Для них не існувало меж, проте вони постійно заковували себе у рамки.

Якось прокинувшись уранці він не помітив їхнього фото на полиці, а на кухні знайшов попільничку із двома недопалками. Вона ніколи не курила в приміщенні, він категорично забороняв це. Усе навколо смерділо тютюновою отрутою. Він поспіхом відкрив вікно, бо цей запах вивертав його навиворіт. Це вже було занадто, Рубікон перейдено. Вона забагато на себе бере, час їй наповнити свою валізу і викликати таксі. Годинник на стіні сповістив, що вже десята…

Цей пейзаж був їй знайомим, він дивував її в дитинстві, захоплював, коли вона повернулась сюди підлітком, а зараз просто навіював спокійну необмеженість. У цьому місті все бачилося інакше, чи то простіше, чи просто не так я усюди. Твої проблеми нікому не цікаві, крім хіба що твого спотвореного збоченого розуму. Потяг зупинився і провідниця спустила сходи. Якийсь хлопець допоміг знести валізу. Повітря… Давно, не помічала, що дихаю. Останнім часом я лише безпорадно подихала. Остання пелюстка впала додолу, і вона рушила, ступаючи невідомими кроками нового шляху.