Шукаєш друга? Можливо він ближче, ніж ти думаєш.

Друзі, шукаю дім для чудової дівчинки 3-х місяців. Звуть Лола. Активна, вихована, щеплена і оброблена. Якщо ви живете в приватному секторі або у вас є можливість приділяти достатньо часу вигулу Лоли (гуляти вона дуже любить), відгукніться і ми привеземо вам (по всій Україні) цю чудову дівчинку, яка змусить вас посміхнутися навіть в найсумніший день. До їжі невибаглива, їсть натуральну їжу. Не для ланцюга, не для охорони! Виросте середньою собачкою, в районі 20 кг. Вона не вимагає багато уваги, їй головне, щоб був простір розгулятися. Прохання писати на e-mail або у коментарях, відповім швидко. Телефонний дзвінок наразі прийняти немає можливості.
P.S. Не поспішайте закрити сторінку. Придивіться до неї, подумайте про своїх знайомих. Рішення прийняти цю малечу до себе може стати доленосним у найкращому сенсі словаbravo heart

Прогулянка

  • 18.11.15, 16:48


Любилось їй гуляти весняною погодою. Сонечко злегка пригрівало, викликаючи ледь помітний рум’янець на щоках. Легені з кожним вдихом наповнювалися ароматами свіжості і пробудження, перші квіточки, що вперто пробивалися крізь ще підмерзлу землю, приємно відтіняли навколишню свіжість нотками казкового передчуття. На очах починалась нова історія кожної травинки, листочка, корінчика, пелюстки. І так невимушено природа малювала свою гармонію, що хотілось підтанцьовувати в такт цьому оживаючому царству. То тут, то там роздавалось цвірінькання пташки, бадьоре і сповнене безумовної радості, і, здавалось, вона неспроста заспівала в мажорній тональності, бо відчувала всім нутром – життя починається знов.

Молода дівчина сиділа на лавці у великому парку,  поволі сьорбаючи вже ледь теплу каву. Навколо не було ні душі, компанію складали лише кремезні широкоплечі велетні, і відсутність зеленого убранства не применшувала їхню величність ані на йоту. Поодинокі горобці нахабно стрибали навколо, вертячи своїми голівками зі сторони в сторону у пошуках смачненького. Однак, крім власних думок, вона не мала що їм запропонувати. Підняла очі догори, ніжно-лазуровий колір неба топив у своїй безмежності і чистоті. Жодної хмаринки не виднілося на небі, тільки безкрайня волошкова ковдра, якою хотілося вкритись з головою.

Сиділа отак, думала про своє, ноги по-дитячому гойдались вперед-назад, довкола не було ні душі. Згадався Славко з його ліричними нотами. Все раптом стало таким звичайним, безумовним, спрощеним. Часом, коли довго чогось шукаєш без відповіді, спіткає проста людська втома, ментальне виснаження, здається, починаєш навіть відчувати біль у м’язах. Вона поставила життя на паузу, а тепер не була впевнена, що хоче продовжити відтворення. Не могла ніяк втямити, як опинилася у цій точці свого шляху, коли сталось відхилення, де сплутала кінець правильної дороги із черговою розвилкою.

Кажуть, самотність – це непосильна ноша, тягар душі, від якого треба якнайшвидше позбавлятись. Коли не маєш до кого спішити, повертаючись додому, коли зранку готуєш каву тільки для себе, коли, скорчившись в ознобі, йдеш в аптеку, бо за тебе нікому цього зробити, думки оповиває смуток, очі поступово тьмянішають, допоки в них не залишається сама лиш пуста безодня. Вона не вважала себе нещасливою, не відчувала жалю до своєї істоти, мабуть, тому що вже давно не відчувала чогось сильнішого за голод або спрагу. Плила за течією, як риба з покаліченими плавниками, підкоряючись кожному пориву вітру, кожному повороту русла, обтісуючи луску об зустрічне каміння, але безперестанку дригала хвостом, хапаючись за життя, в безуспішних спробах щось собі довести. Дівчина піднялась і повільно покрокувала уздовж викладеної плиткою доріжки, беззастережно віддаючи себе на поруки потоку, без опору, залишаючи в серці жевріти крихітне сподівання, що в її світі ще є місце неочікуваному.

Мысли вслух

  • 15.11.15, 20:09


А знаете, так бывает. Бежишь, бежишь, не оглядываясь, все куда-то вперед, не успеваешь считать черточки на дороге. Не думаешь, не останавливаешься, тебе двигаться надо, идти, ногами, дальше и дальше, времени нету, каждый день что-то происходит, где уж тут задуматься. Ты участвуешь в забеге на длинную дистанцию, не замечаешь соперников, и самое главное – не видишь финиша, не думаешь о нем, он не имеет значения, твоя цель – бежать.

И вдруг – остановилось время. Все застыло, как на фотографии, черно-белой стеклянной фотографии. И ты застыл на этом снимке, и двигаться уже не можешь, пошевелиться не можешь, и судорожно мысли,  мысли, мысли в голове, роем, как пчелы, жужжат, жужжат, жужжат, до истощения. А порой, и вовсе ничего, затихает шум, полная тишина, мрак, вакуум. И только одна мысль остается, единственная отчетливая мысль, орущая до глухоты, пульсирующая в своем безумии, такая пугающая и едкая до почти ощутимых ожогов на коже, маленькая, крошечная мысль – жив ли я еще?..

Как в пещере, темной, ледяной пещере, без выхода и входа, судорожно сглатываешь и слышишь, как слюна течет по горлу, медленно, вяло, нехотя. По всей коже бегут мурашки, и чем больше прислушиваешься к этому ощущению, тем сильнее кажется, что по тебе ползут большие рыжие муравьи, мерзкие, ядовитые, острыми лапами врезаются в мышцы, оставляя кровяные следы, открытые язвы, гнойные, больные, но не смертельные. Да, жив, ты жив по физическим признакам, прощупывается пульс и на запястье и на артерии, дыхание ровное, нет нужды подносить зеркальце ко рту, любой врач с легкостью докажет реальность твоего существования. Что еще надо, жив и живи, чего расползся, как желе по плитке, живи, кто мешает. И кричишь истошным криком, вопишь лишь с одной просьбой: научите, покажите, как! Но никто не слышит, твой крик глухой, ты нем снаружи.

Так вот зачем? Зачем так жить, кричать, бежать, спешить, прокусывать до крови губы, глотать на ходу слезы, царапаться о ветки, ломать кости, заглушать стоны смехом, но не останавливаться, не отставать от остальных, ни на миг, ни на шаг, ни на йоту, никогда. Быть брошенным толпой, непризнанным, незваным, непринятым, непонятым, ненужным – нельзя. Ты не другой, не личность, не герой, тебя пытались обмануть с рождения, не надо быть собой, а просто надо. Надо делать то, что надо, думать так, как надо, быть, как надо. Отказ, неповиновение, протест – глупец, смельчак-самоубийца, добро пожаловать на снимок, тот самый, серый и холодный. Ты больше не один из всех, теперь ты сам, ты больше не бежишь, стоишь, все онемело, и снова мысль, в конце концов, одна и та же мысль, неизбежно – я живу?!


Куда идем мы с Пятачком...

  • 12.01.15, 13:24
Общество удивляется, а порой и не воспринимает такого явления, как выбор девушки себе в избранники мужчину, старшего на 10, 15, а может и 20 лет. Но интересно, как при этом общество реагирует на мужчину тридцати лет, впервые ставшего отцом, и женщину того же возраста, родившую первого ребенка.
Женщина создана природой для продолжения рода, а если рассмотреть это на более тонком уровне, то женщина  по своей сути в первую очередь мать, которая стремится к заботе о своих детях, хочет уделять им всю себя, учить их жить в нашем мире и окружать заботой и лаской. Главная разница между полами, по моему мнению, в том, что у мужчины подобные чувства и желания зарождаются намного позже, не говоря уже о полном их созревании. Во многом это обоснованное явление. Ведь мужчина – глава семьи, основа и опора своих близких, надежный защитник и лидер, ведущий семью за собой. Однако в современном мире мужчины редко обретают данные качество раньше 30 лет. А если к качествам еще добавить их воплощение в жизнь, что проявляется в самореализации, карьерном росте и благосостоянии, то разговор уже идет о всех сорока.
Несмотря на век феминизации и ложных идеалов, большинство женщин не отступили полностью от своей природы, и после 20 лет начинают задумываться о замужестве, детях, своем доме. Но их ровесники противоположного пола и даже те, кто старше на пару лет, в этом плане еще совсем юноши, мечтающие о новом крутом велосипеде, веселом вечере пятницы с друзьями и подработке, заработка с которой хватало бы ровно на эти вещи. Разговоры о женитьбе, детях и вытекающей отсюда ответственности влияют на них пугающе, кажутся несуразными и несвоевременными. Так кто же должен страдать, угождая современному обществу? Женщина, которая в браке вынуждена притворятся, что она совсем не хочет ребенка, дожидаясь, когда муж, наконец, созреет? Или, может, мужчина, принуждаемый к женитьбе колкостями родственников, который совершенно не осознает и не понимает того, что ему пытаются навязать.
Общество, безусловно, не стоит пытаться менять, это напрасный труд. Однако оно постоянно претерпевало невероятные метаморфозы, если заглянуть в историю, даже не очень далекую. Все, о чем я пытаюсь сказать, не стоит жить надуманными стереотипами. Девушка, идущая замуж за взрослого, состоявшегося мужчину, не обязательно гонится за богатством или «новыми ощущениями», а порой просто хочет быть с человеком, который готов брать на себя ответственность и имеет возможность создать семью. Ждать ради любимого, несомненно, благородный и стоящий уважения поступок, но иногда такая разрушительная самоотдача приводит к душевной боли, которая, усугубляясь, ведет лишь к непониманию и мучениям, а вследствие к неизбежному разрыву, какими бы искренними и нежными эти отношения когда-то ни были.

Що ж йому подарувати?

  • 09.02.14, 21:36
Ні для кого не секрет, що буквально за тиждень настане та дата, коли всюди буде величезна кількість червоних сердечок, а троянди продаватимуться у тридорога. Здавалося б, ще ж все-таки цілих сім днів! Деякі, хто живе за принципом Скарлет О'Хари "я подумаю про це завтра", скажуть, що я набираю 101, коли тільки запалила сірник. Та на моє глибоке переконання, у дзвони я б'ю саме вчасно. Адже, заперечуючи думку багатьох представників сильної половини людства, які стверджують, що 14 лютого можна сміливо прирівняти до 8 березня, хочу авторитетно заявити, що проблема визначеності з подарунком набагато серйозніша саме у дівчат, а не навпаки.
Одразу хотілося б поставити найактуальніше питання: то що ж йому дарувати? У третьому класі, пам'ятаю, коли товариш запросив мене на день народження, я довго ломала голову над цією дилемою, та врешті ми з мамою прийшли висновку, що футбольний м'яч це не подарунок, а просто мрія. Коли ж настав час свята, виявилося, що такий висновок зробили не тільки ми, а ще троє дівчат зі своїми мамами. Жінки добре знають, що чоловіки це вічні діти. Однак, мені все ж здається, що хлопцю у 25 років дарувати м'яч (якщо він тільки не являється фанатом певного клубу і це не м'яч з автографом його кумира) м'яко кажучи "нє к мєсту".
Роздумуючи над даним питанням далі, я не можу оминути увагою скаркастичні пости про те, що найкращим подарунком були, є і завжди будуть піна для гоління, шкарпетки і дезодорант. Враховуючи, що переважна більшість жінок не страждають синдромом "блондинки" (у що покрайній мірі дуже хочеться вірити), вони з посмішкою на вустах залишають цю утопію і продовжуть напружений мозговий штурм.
Він приводить їх до наступної сходинки. А може, звернутися до відомої істини "лучший мой падарачєк ета я"? Тут меж фантазія не знає. Починаючи від червоної мережевної білизни і шпильок 15-ти сантиметрів, закінчуючи випічкою у формі серця і коробочкою із фантиками під назвою "100 причин, чому я тебе люблю". Любі мої жінки. Будучи представницею однієї з вами статі, я практично на колінах благаю, просто таки кричу до вашої свідомості. Задумайтесь і уявіть себе на місці вашого хлопця. Всі вони різні, не заперечую. Але отримати банку з рожевими скрученими папірцями, на яких написані вигадані ж вами ванільно-романтичні словосполучення навряд можна назвати мрією всього їхнього життя. Водночас, хочу додати, що мережевна білизна це справді круто і такий варіант дійсно заслуговує на шанс. Але тільки як супровід чогось основного. Погодьтесь, якби ваш обранець навіть станцював стриптиз, по його закінченню ви б все одно чекали нові туфельки, чи не так?
Звертаємо далі у нашому лабіринті, де бажана відповідь знаходиться десь поряд з кімнатою Мінотавра. А чому б не порадувати свого коханого якоюсь річчю, що має відношення до його хоббі? Ця думка справді варта уваги, адже такий подарунок у будь-якому випадку буде корисним адресату, а також красномовно промовлятиме "я думаю про тебе". І, мабуть, на цій мажорній ноті можна було б закінчити мій пошук, якби не одне "але". Погодьтеся, далеко не кожен чоловік має те саме захоплення, з причини понаднормової зайнятості, бо перегрався у юнацтві, чи й просто вже так склалося. Що ж робити тоді? І саме в цей момент, настає межа, коли здається, що самій вибрати подарунок вже неможливо, і починається анкетування. Друзів, знайомих, підписників у блозі, ледве не пересічних перехожих. І ти очікуєш шквал порад та неймовірно оригінальних ідей, а в результаті розумієш, що ти не самотня і поряд, або й далеко, існують жінки, які так само не мають бодай найменшого уявлення, що презентувати милому 14 лютого. Один мій знайомий якось сказав таку річ. "От ви, дівчата, такі дивні. Коли вибираєте подарунок, то просто купуєте річ, якої, на вашу думку не вистачає хлопцеві. Новий світер, кеди, сорочка, джинси. Навіть не намагаєтесь бути оригінальними. Ось ми мусимо зранечку збігати за квітами, та не за абиякими, а найулюбленішими. Потім обов'язково сніданок у постіль (тут бажано не помилитися з вибором: чай чи кава). Після цього сказати "закрий очі" і піднести сюрприз, неодмінно щоб він був у гарненькій обгортці з бантиком. І це не повинна бути блузка чи спідниця, а щось "з душею". От і гадаєм, що це таке має бути, а ви просто йдете в магазин і берете перше, що попалось на очі." Дорогі наші чоловіки. Як бачите не одні ви страждаєте напередодні свят. Ми теж проходимо усі кола творчого пекла. Більше того, усі світові бренди і виробники приклали максимум зусиль, щоб полегшити ваш вибір. Реклами з усіх сторін просто рясніють від лозунгів "для єдиної і неповторної" та "найчарівнішій і найпрекраснішій". Варто тільки покрутити головою, як одразу загориться лампочка, а то і не одна. Ну чому досі у торгівельних центрах немає відділів "Все для нього", де було б зібране усе різноманіття чоловічих вподобань. Чи хоча б телефонної служби підтримки, де б спокійний баритон надавав першу інформаційну допомогу. Насправді, подібні роздуми вести можна майже безкінечно. Та я прийшла до висновку, що ви не вгодите своєму хлопцеві з подарунком у 90% випадків. Виправдати його очікування можна лише одним способом. Прямо запитати, що йому потрібно. І відфільтрувавши декілька іронічних відповідей, типу "новий байк" або "рожевий айфон зі стразами" (тут уже в кого яка іронія), він все-таки дасть обдуману відповідь. Адже без подарунка ніхто не хоче залишитись?

Нація визначається серцем

  • 24.01.14, 17:49
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," а є - знедолений вкраїнський люд.
І є сім'я - "міжгірських" ненажерів , захочуть -милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами, коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами, в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твій не може самокрутку від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час сльозу ховає хутко, біда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львові, приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові, я іншого, мій братику, боюсь.

Боюся тих, хто ділить нас з тобою: (а сам в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою, мовляв, хай чубляться "презренные рабы"
У мене на столі лиш картоплина, а ти, хто-зна, чи й вчора їв. ...
Я вже не хочу, щоб моя родина, й твоя також, кормила упирів!
(с)

Абзац в студию

  • 11.01.14, 17:36
http://www.youtube.com/watch?v=cHb1b66071g

У меня всего пару ремарок. Думаю, остальные выводы каждый сделает сам. Меня поражает, как там с микрофоном не скакала Марченко, в розовом парике, конечно. И жаль все-таки ребят... Все как один с друзьями поприезжали. Все же, как сложно в нашем гнилом мире найти родного человека, который вместе с тобой вышел бы на защиту ваших ущемленных прав! Ох ох ох! *тяжелый вздох, взгляд в пол, плечи невольно опустились в немой печали, занавес*

З чого починалась московія?

  • 16.12.13, 14:11
Виконує професор антропології Орест Лютий :)
Попередження на початку відео є, тому просто пропоную до перегляду.

http://m.youtube.com/watch?v=o13TLYEheDw

Вже забули?

  • 08.12.13, 19:46
ПАМ'ЯТАЙ

Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній
борьбі
Вся сходила кров'ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала
собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім
ярмі
Робила на Пана і в
ранах орала,
Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві
жнива
Зібравши для ката, сама
умирала
І з голоду навіть згубила
слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя
прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в
демона зла,
Європа мовчала.

Олександр Олесь (1931)

Допоможіть знайти вірш

  • 11.08.13, 20:00
Любі друзі!
Звертаюсь до вас за допомогою у пошуках одного вірша. Заголовок він має "Як тебе не любити". Вірш належить до любовноі лірики, а коли шукаєш подібний заголовок в пошукових системах, знаходиться тільки "Києве мій"...
Побачила той вірш у маршрутці, а згадати слів не можу (((
Буду вдячна за будь-які підказки.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая