3 жовтня 1942 р. члени ОУН знищили 2 працівників СД у Станіславі.


Будівля Гестапо в Станіславі - тут сидів Крюгер - шеф Станіславського гестапо.

У німецькому донесенні повідомлялося :


..В ночь на 3.10.42 г. были приклеены на квартирах двух служащих полиции безопасности в Станиславе смертные приговоры на украинском языке. Текст гласил:
«НАРОД И РОДИНА ПРИГОВОРИЛИ ТЕБЯ К СМЕРТИ». Подписано: ОУН.
Более подробных данных об убийцах не имеется. ...

ВА (Bundesarchiv/Федеральный архив, Кобленц, ФРГ) 58\699




http://urb-a.livejournal.com/4059533.html

3 жовтня 1943 р. відбувся вдалий напад підрозділів УПА Воєнної Округи "Богун" під командуванням Петра Олійника - "Енея" на німецький табір для радянських військовополонених в передмісті м.Дубно

Петро Олійник - "Еней"

Внаслідок повстанської атаки з німецького полону було звільнено 5000 радянських військовополонених. Частина із звільнених червоноармійців вступила в УПА інші розійшлися по навколшніх селах та хуторах.

Даний напад УПА знайшов відображення у радянському донесенні :

Совершенно секретно
Секретарю ЦК КП(б) Украины

Тов. ХРУЩЕВУ

25 февраля в отдел Контрразведки "СМЕРШ" 149-й стрелковой дивизии 13-й армии явился с повинной участник южной группы "УПА" Конотоп Михаил Дмитриевич, 1919 года рождения, уроженец с. Пески Ново-Псковского района Ворошиловградской области, украинец, беспартийный, образование 5 классов, в Красной Армии служил с 1939 года по февраль месяц 1942 года.

Будучи бойцом действующей Красной Армии, в феврале месяце 1942 года Конотоп попал в плен к немцам и находился в лагере для военнопленных в г. Дубно Ровенской области.

На допросе в отделе "СМЕРШ" Конотоп показал, что в "УПА" он попал при следующих обстоятельствах:

"Я содержался в лагерях в г. Дубно, где было около 8 тыс военнопленных. 3 октября 1943 года отрядами "УПА" был произведен налет на наш лагерь.
Чтобы воспрепятствовать освобождению военнопленных, немецкая охрана лагеря из пулемета расстреляла более 2 тыс человек, остальных, свыше 5 тыс военнопленных, отряды "УПА" увели с собой.

Разбили на группы по 100-150 человек и увели в разных направлениях по бандерсвским отрядам. Я, в группе ста военнопленных, под конвоем был доставлен в с Обгув Дубновского района Ровенской области в один из бандероеских отрядов Здесь нас разбили по 10 человек и распределили по сотням, разместив среди бандеровцев по 3 человека на взвод (чету).

майор УПА Микола Свистун - "Ясень" - командир куреня у Воєнній Окрузі "Богун"

Я попал в сотню, где командиром был "Дож" (псевдоним), а мне дали кличку "Потап". Со мной вместе попали два военнопленных по фамилии Плахтий. ему бандеровцы дали кличку "Эльбрус" и Черноморец по кличке "Ермак". Клички нам дали сразу при распределении.

Наша сотня входила в курень, которым командовал майор, его всегда называли "Друже Майор". Он также из бывших военнопленных Красной Армии, находился з плену у немцев вместе с нами в г. Дубно, уроженец Днепропетровской области, имел кличку "Чучупака".

Наш курень входил в "загин", которым командовал командир по кличке "Эней"
...

ЦДАГОУ, Ф. 1 Оп. 23, Спр 930, Арк. 173-174

Згадані особи - Коноп, Чорноморець і Плахтій зафіксовані і в повстанських документах - списках бійців УПА котрі походили із інших регіонів (зі збірника Сергійчука "ОУН-УПА в роки війни") :



http://urb-a.livejournal.com/4057767.html#t95756967

Аналітична записка "Про історичну та національну символіку"... 30 вересня 2013 р. Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України надіслав на адресу Федерації Футболу України аналітичну записку "Про історичну та національну символіку у роки Другої світової війни на території України".

http://inst-ukr.lviv.ua/news/news/?newsid=362

1 жовтня 1943 р. в с.Точевики Острозького р-ну Рівненської обл. підрозділ УПА та 142 азербайджанські "добровольці" Вермахту , що напередодні покинули німецьку службу, здійснили напад на німців - підрозділ Люфтваффе , що забезпечував збір зернопоставки в селі.

Кавказькі добровольці Вермахту - використовувалися німцям для боротьби проти УПА

Внаслідок бою було вбито за ріними даними від 15 до 20 німецькмх солдатів та 5 німців захопили в полон.


повстанський звіт про акцію

У відповідь на напада повстанців , 12 жовтня 1943 р. гітлерівці й поляки, які відзначалися особливою жорстокістю, замордували 500 жителів сіл Білашів, Галівка, Грозів, Грозівський Корчунок, Грем’яче, Гремяцькі Хутори,Завидів, Завидівські Хутори, Дерев’янче Мале, Дерев’янче Велике, Лючин, Михайлівка, Новомалин, Озера, Попівці і Точевики та спалили до тла указані села.

повстанський звіт про акцію

Повстанський командир Микола Андрощук - "Вороний" писав :

..."Чорнота" організує напад на «штатсґут», що йому і вдається. Німці втікли, залишивши одного ручного кулемета. Боївка забирає все майно зі «штатсґуту», в тому 300 штук худоби, яку роздає селянам.

У цей час якраз переїздила одна німецька частина льотчиків з фронту додому на відпочинок. По дорозі заїхали до м. Острога, де їх «крайсляндвірт» зараз використав до стягнення контингенту по селах. Приїхали в с. Точивикі, район Остріг, що сусідує з лісом.



Звернення УПА до азербайджанців

Три сотні УПА, в тому числі сотня азербайджан, що два дні тому перейшли на сторону УПА, окружили с. Точивикі. Шуцмани-поляки, яких було коло 50 чоловік, знаючи добре цей терен як небезпечний для них, заздалегідь втікли в напрямі с. Білашів.
Фронтовики-льотчики, будучи не зорієнтованими в ситуації в терені, а до того ще спантеличені німецькою уніформою азербайджан, почувалися свобідно. Зав'язався бій, в результаті якого було 20 німців вбито, а 5 взято в полон. Решта прорвалась і втікла. При цьому здобуто: 4 протилетунські кулемети, решта кріси і автомати. З нашої сторони були тільки легко ранені. Між полоненими був один старшина.

У відповідь на цей бій, німці через 4 дні, стягнувши велику силу війська, окружили майже пів Остріжського р-ну з такими селами: Новомалин, Лючин, Попівці, Дерев'янче, Точивикі, Білашів, Грозів, Грем'яче, Корчунок, Михайлівка, та Шлях (хутір).
Всі ці села були дочиста спалені, враз з прилеглими до них хуторами, Тривало це пекло два дні. Два дні безперерви били німці з мінометів по селах, від чого займалися будинкі. Другі знову ж ходили і від руки підпалювали сірниками усе решту, що не зайнялось від мінометного вогню.

Цими другими були виключно поляки. Треба зазначити, що в шуцманах, яких на район в той час було до 50 чоловік — були виключно поляки. Всі контингенти, в той час, які німцям тоді вдавалось стягати, то це робили виключно при помочі шуцманів-поляків. А поляки добре справлялись, а при тому, ще краще грабили що попало.

Коли була більша німецька акція на села, то німці давали зброю навіть тим всім мужчинам-полякам, котрі формально й не належали до шуцманів, а тільки проживали в місті. Вони також брали активну участь у вбиванню українського мирного населення, в паленні та грабленні.

У цій акції, вони пописались чи не найкраще. Всі поляки-мужчини, які тільки були в м. Острозі в той час і то різного віку, брали активну участь. Ті, що не мали зброї, йшли з мішками і грабили все, що попало під руки. Ще після акції впродовж тижня і більше, поляки фірами їздили при охороні шуцманів і на згарищах з льохів діставали селянське майно, яке збереглось від огню і вивозили до міста...

(ГДА СБУ Ф.13.- Спр. -372. – Т.47)
http://urb-a.livejournal.com/4030686.html

Масові вбивства українців на Холмщині, вчинені Армією Крайовою в березня 1944 р., були:

1) найбільшим злочином цього формування проти української людності за цілу історію АК;

2) найбільшим воєнним злочином цього формування;

3) одним з найбільших злочинів партизанських формувань проти цивільної людності в Європі під час II світової війни.

Далеко не повна карта місць де поляки вчинили масові вбивства українського населення

Холмський злочин не був винятком у низці аківських злочинів, але був винятковий своїми витоками, перебігом, розмірами, фанатичністю, і ненавистю.

На початку березня командування АК Люблинської округи вирішило зробити значну військову операцію. Не протинімецьку - протиукраїнську.


Керівниками згаданого злочину виступили Зенон Яхимек-"Віктор" та Станіслав Басай - "Рись" командир 1-го Батальйону Хлопського

Зенон Яхимек - "Віктор" керівник операції зі знищення українського села Сагринь

У склад військового з'єднання АК підпорядкованого 3. Яхимкові з метою здійснити вбивство українців в Сагрині, увійшли такі відділи: 1) 2 сотні бойової диверсії Томашівськогї округи АК - прибл. 200 вояків: 2) 50-особова лісова сотня: 3) 3 сотні з III округи АК -прибл. 300 вояків; 4) 2 відділи коннотників-розвідників - прибл. 80 вояків: 5) чота з IV району - прибл. 30 вояків; б) чота з Грубешівської округи - прибл. 30 вояків: 8) 22 озброєні колоністи. Усього - прибл. 800 дуже добре озброєних вояків.
Провідну роль виконували дві пробоєві сотні обласного Керівництва диверсії-Томашівського округу, у структурі командування пов'язаних їх прямо з вищим командуванням в Люблині та центральним - у Варшаві.

Станіслав Басай - «Рись» , командир 1-го Батальйону Хлопського (одним із ініціаторів і керівників знищенням українського села Сагринь ) в центрі на вороному коні.

Хоча відідли АК в днях 9-11 березня могли здійснити широкий наступ на окупаційні сили III Райху або на відділи радянських партизан, вони ударили саме на беззахисних українських селян із Сагрині

Бійці Армії Крайової перед нападом на Сагринь

Село Сагринь не становив реальної загрози для польської людності та АК. Перебіг та наслідки акції з'єднаних відділів АК з 9-11 березня 1944 р. на Холмщині доказують, що це був спланований винищувальний наступ проти української цивільно людності. Натомість це не була акція проти станиці поліції чи самооборони - адже, крім Сагриня, знищені були села, де не було ні станиць поліції, ні самооборонних груп. І що головне в 1-й половині березня 1944 р. в регіоні знищиних сіл ще взагалі не було жодного підрозділу УПА. !

Бійці Армії Крайової перед нападом на Сагринь

Як на здобування станиці поліції та подолання опору самооборони, 800 вояків - це завелика сила (напр. у наступі на базу АК в великому селі Острові в кінці березні 1944 р. взяло участь прибл. 400 вояків УПА). Крім цього, АК мала в селі розвідку та знала про мешканців села радше все. Польське угрупування підготовці до наступу не зустріла збоку найменшої перешкоди.

Донесення священика про напад поляків - як бачимо поляки різали та рубали українців

Як на здійснення масового вбивства всіх мешканців села та тих хто в Сагрині схоронився з навколлишніх сіл, 800 польських вояків - сила повністю відповідна, зокрема якщо призначено їй завдання взяти село в перстень, аби з нього не зміг ніхто втекти.

Бійці Армії Крайової під час нападу на Сагринь

Сагринська станиця Української допоміжної поліції мала 6 поліціантів. Вона містилася в мурованому будинку. Це була єдина збройна сила, яка. Проте, не була призначена до бойових сутичок, а до поліційних обов'язків. Напередодні березневих подій до них приєдналося 16 дезертирів з дивізії «Галичина» з Замостя.
Під час наступу станиця не відіграла важливої ролі як оборонець мешканців - поліціанти та дивізійники відступили незамкненим відтинком перстеня.

Сагринь мала самооборону. Це могла бути група селян, без вишколу та без професійного командування. Її функції могли зводитися до нічного сторожування та повідомлення станиці поліції пострілом про наближення небезпеки. Вона не мала також мінімального військового досвіду, бо не брала участі в збройних акціях. В результаті самооборона села Сагринь не представляла військової цінності.

В результаті нападу н Польські об'єднані сили під час акції (фактично кількох) знищили українські села: Сагринь , Прихориле, Ментке, Сагринь, Шиховичі, Теребінь, Стриженець, Турковичі та ін., у яких розстріляли або по-звірячому замордували більше 1500 українців.

Солдат армії Kрайової посміхається над трупом українським селянина, який був убитий в полі поблизу с.Сагринь

Близько 70 % жертв становили жінки та діти. Тільки в Сагрині в ніч з 9 на 10 березня загинуло щонайменше 700 українців. Загалом поляками до червня 1944 р. було спалено близько 150 українських сіл, у яких мешкало близько 15 тисяч осіб.

палаюче українське село Сагринь

Причому після знищення села Сагринь мав місце курйоз: 3енон Яхимек-"Віктор" розстріляв партизана Армії Крайової на псевдонім «Смєшни» за бандитську поведінку. Можна було б іронізувати, що це, певно, був єдиний, хто... не хотів убивати мешканців села.
Однак, крім іронії, жест Яхимка свідчить про його абсолютне небажання розуміти в етичних категоріях те, що сталося в Сагрині: на кілька годин раніше він видав наказ вчинити масове вбивство, а потім розстріляв одного бійця за... грабунок під час масового убивства !!

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь

Армія Крайова в Сагрині не зустріла збройного опору. Про власні польські втрати теж немає сідчень. Відсутність даних про польські втрати , якраз і показує , що метою проведення операції була фізична ліквідація української цивільної людності , а не якогось збройного пдрозділу.

Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь

Фотографії які поляки зробили під час злочину - незалишають сумніву: вояки Армії Крайової ішли на показову акцію. радо позували до світлин, усміхалися над трупами вбитих українських селян або курили цигарки на тлі палаючого Сагриня. Подібно так само над своїми єврейськими жертвами фотографувалися також гітлерівці з Гестапо чи СС.

Бійці Армії Крайової у знищеному села Сагринь


Бійці Армії Крайової після знищення українського села Сагринь.

Не сподівалися поважної твердої боротьби -ішли на просту «акцію на українців», не першу і не останню. Їх не лякала перспектива можливого пізнішого переосмислення та переоцінення їх учинків. Вони її не сподівалися, тому що така перспектива якраз лежала трупом біля їх ніг...

Трохи згодом караюча рука таки досягла одного із керівників знищеня українців - командира 1-го батальйону Хлопського Станіслава Басая - "Рися".
Він був зятив в полон 25.03.1945 р. повстанцями куреня "Вовки" під командуванням Мар`яна Лукасевича - "Ягоди" в с.Крилів , під час нападу на станицю польської міліції.
Того ж дня злочинець був розстріляний разом ще із 17 міліціонерами і 25 цивільними озброєними поляками , що брали участь в убивствах українців на Холмщині.

Мар`ян Лукасевич - "Ягода" - керував ліквідацією Басая

Із хроніки відділу "Вовків" :

Коли розвиднілось, пробоєва чота в совітських уніформах входить до містечка. Міліцію рішено взяти підступом. Одного нашого стрільця Манька, знаного вже віддавна поляками в Крилові, як завзятого ворога поляків, ведуть стрільці закованого в кайдани на чолі стрілецького ряду.

Поляки вибігають з хат і вдоволені тим, що стр. Манько "сотенни попадл сен", не замічують нашого підступу. З вікон усміхаються молоді польки. За стрільцями біжить зграя дітвори. Недалеко від станиці МО перед повстанців виходить один узброєний міліціянт-стійковий. Чот. Сушко, який грає ролю совітського капітана, наказує йому, щоби завів на станицю. Він радо погоджується.

Підійшовши під станицю, починають стукати в двері, щоб відчинили. По кільканадцятьох хвилинах, зібрані міліціянти запрошують стрільців до середини. Дві маленькі групи в совітських уніформах, які відлучилися в середині міста, зробили недалеко від станиці заставу. Шиковні поляки спокійно переходять попри хлопців. Польки кокетливо усміхаються до стрільців та пробують нав'язати з нами розмову. Інші запрошують на снідання. На станиці є лише 8 міліціянтів, решта находиться в приватних помешканнях.

Арештованого стрільця Манька стрільці передають міліції та наказують замкнути до пивниці. Поляки дуже вдоволені, кричать та хочуть його бити. Але їм наші не дозволяють. Заступникові команданта міліції (командант від'їхав до Грубешова) наказують, щоб негайно замовив 15 фірманок та снідання.

Міліціянти починають сходитися на станицю. Вже їх є около 25. За тими, які ще не прийшли, пошукують наші "совіти". Деякі стрільці ідуть на снідання. Готові фірмани під'їжджають під станицю. В цей час стрільці, які стояли навкруги міліції, майже всі разом крикнули "руки вверх!" та спрямували до них автомати.

Всіх поляків пов'язано і положено на підлозі.

Інші стрільці приводять "Басая", відомого поляка-терориста, який палив села на Холмщині, та трьох з його охорони. Важніших пов'язаних поляків відводимо на підводи, всіх інших розстрілюємо. Один міліціянт, якого щойно привели, кидається на чот. Сушка та хоче вирвати від нього автомата. В цей час стрілець Ґонта вбиває його зі свого автомата й одночасно ранить в руки чот. Сушка. Усіх поляків розстріляно.
http://urb-a.livejournal.com/3923787.html

У 1943 році продовжилися гоніння поляків на українських священиків, започатковані минулого року. Детальну інформацію про це в своєму «Меморіалі про переслідування польськими бандитами православного духовенства на Холмщині і Підляшші» подав архієпископ Іларіон.

За його інформацією, протягом 1943 року здійснено напади на 150 парафій, 9 священиків і 8 дяків було вбито.

«Дня 6 травня ц. р. польська банда, — писав Іларіон, — напала на дім настоятеля парафії в Наброжі, Замійського повіту, священика Сергія Захарчука й у страшний спосіб його замордувала. Поклавши о. Захарчука на підлозі горілиць, бандити били його ногами й кольбами та люфами крісів.

Солдат армії Крайової посміхається над трупом українського селянина вбитого в полі біля с.Сагрнинь

Це катування тривало довший час. Залишивши непритомного о. Захарчука на підлозі, бандити пішли до домової церкви, що містилася в тому самому домі, спрофанували її.

Виходячи з помешкання, бандити стрілили один раз у голову о. Захарчука, що лежав непритомний на підлозі. Дня 27-го жовтня польська банда, якою керували польські офіцери, доконала нападу на парафію Молодятичі Грубешівського повіту . Дев'ятимісячну дитину місцевого війта польський бандит розбив головою об підлогу, добиваючи нещасне дитя кольбою по голові, двох інших дітей 2 і 5 літ поляки замордували в жорстокий спосіб у їхньому ліжку.


Під час цього нападу жорстоко замордовано й старого дяка місцевої парафії Семена Ярошевича. Дня 28 жовтня польська терористична банда під час нападу на Грабовець Грубешівського повіту у страшний спосіб замордувала настоятеля Грабовецької парафії протоієрея Павла Швайку і його дружину.

Тіла забитих були дуже змасакровані — матушка Іванна Швайка майже вся була поколота ножами, руки та ноги в неї поламані, живіт порізаний. Нещасна жінка вмерла від відпливу крови, а не від смертельної рани. Сам настоятель, крім ран на тілі, мав рани стрілів.
Перед убивством його в жорстокий спосіб бандити мучили й катували».


На думку Іларіона, польське підпілля зосередило свою увагу на вбивствах священиків тому, що на той момент, після втечі чи вбивств багатьох активістів, вони залишилися практично єдиними виразниками українського життя в терені.

Напади поляків на українські села Холмщини полегшувало те, що українці цих теренів були практично безборонні.

За винятком невеликого озброєного загону самооборони, який на середину 1943 року налічував 200 вояків, тут не було сили, здатної їх захистити. Ініціатива створення повстанських відділів, яка в той час реалізовувалася на Волині, не охоплювала Холмщини. Тому напади поляків на українські села тривали.

«Дня 21 жовтня узброєна в скоростріли й кріси банда, — писав архієпископ Іларіон, — зо співом "Єще польска не згінела" напала на парафію Мірче Грубешівського повіту й спалила 196 господарств разом з живим і мертвим інвентарем, а 26 чоловіка забито і 4 ранено.

Знайдено там жертви з вирізаними язиками, викрученими руками, видовбаними очима і т. ін. Не помилувано навіть жінок і дітей. Напад подовжувався 4 години вночі».

Це було далеко не єдине спалене українське село в той час: в українських документах згадуються також напади в жовтні на села Молодятичі, Грабовець та інші.

1943 рік для українців Холмщини пройшов у важких умовах.

«Зараз твориться щось страшного, — писав Холмсько-Підляській консисторії священик села Підгірці, — щоночі гине в страшних муках десятки безвинного населення. Від 19 грудня щоночі напади. Ніхто не роздягається і не спить по хатах»
http://urb-a.livejournal.com/3859070.html