Такий тепер стоїть над світом морок, Такий кривий в думках панує лад, Іди дізнайся, хто кому є ворог, Чекати звідки підступу та зрад. Коли усі до ближніх охололи Та владарює впертість баранів, То свій не той, з ким пуд спожито солі, А хто за шкіру сала не залив.[Приєднана картинка]

Невагомість. Романтика. Час дрімоти і чар. Осінь вішає бантики Нецілованих хмар. Десять кроків до ирію. Радість враження тчуть. Павутинка за мрією Вирушає у путь.[Приєднана картинка]

Осінній день зачитано до дір, За ясним сонцем скінчена гонитва, Приносить вечір місячний Псалтир, І починає бубонить молитву. Іде печаль на сторону чужу, Плетуть зірки тихцем магічні сіті, І все, що я тепер тобі скажу, Інакше трохи треба розуміти.[Приєднана картинка]

А дерева такі стрункі! А яке в них яскраве листя! Утікають в ніщо віки, Тільки тут все давно на місці. Ясна осене, нумо, тлій! Днів привітних примножуй сяйво! Може, я тут хоч трохи свій? Може, я тут для часу зайвий?[Приєднана картинка]

І знову поле – щедрості правиця, Замріяне в квітучій тишині Скажи-но, що тобі ночами сниться? Кого пускаєш в думи потайні? Яке тобі майбутнє до вподоби? Що в серці торжествує чи болить? Чи мариш гострим плугом хлібороба, Чи від мани тремтиш кровопролить? [Приєднана картинка]

Ну як оці розлоги не любити, Де навесні і палиця цвіте? Пройди-но скільки хочеш цього світу – Подібне не зустрінеться ніде. Тут у дощах громи сміються лунко, Ясніють дні у поглядах калюж, І ми, чиїсь негадані дарунки, Мов зернята розкидані довкруж.[Приєднана картинка]

У небесах віджуравлило, Відлопотіло, відійшло, А де мої поділись крила? Де втіх бездонне джерело? Де ті мої із лишком двадцять? Слова, скажіть хоч щось мені! Слова мовчать, слова бояться Навік пропасти у стерні.[Приєднана картинка]

А от і осінь, ніжна і невинна, Останній чміль у справах прогудів, Тримається душа за соломину Залишених в минулому слідів, Де кожен ранок теплим був і босим, Де тільки зріли прогріхів плоди. Та тихо там, бо все пішло у осінь, Просту і неціловану. Сюди.[Приєднана картинка]

А я на Вас дививсь та був німим, Хоча душа моя кричала: - Нумо! У мене є ще стільки дивних рим! Я ще не всі пустила в люди думи! Осіннє листя падало до ніг, За рогом шлях видзенькував трамвайний, Я був німим, бо думи – не для всіх, Вони для Вас і осені, звичайно.[Приєднана картинка]

Якби хоч раз задумувались люди Чим справа обертається лиха, То навіть у відомого всім Юди Напевне б не було його гріха. Та як нема такого розуміння, І схильності нема до простоти, Плати, народе, за свої хотіння, Собою та нащадками плати.[Приєднана картинка]