Вугільне небо сіє мжичку,
Впадає ніч у сонний транс,
Та пише стуком електричка
Сумний про відстані романс.
З наївним шалом Дон-Кіхота
Вона здолати прагне їх,
Квадратних вікон жовті ноти
З ходи зриваються на біг.
Я заздрю їй. Вона відважно
Ламає сумнівів межу,
Та пісню слухаю уважно
Й свою про відстані пишу.
08.06.2016
В щоденному земному потрясінні,
Яке не помічати я не звик.
Твої слова – то затишок осінній,
В якому добре доживати вік.
Погоду оминаючи негожу,
Років своїх майструючи вінець,
В твої слова я загорнутись можу,
Ховаючись від холоду сердець.
Так не уміє навіть колискова
Заколисати мій одвічний гріх,
В твоїх словах є щось таке чудове,
Що описати мало слів моїх.
Допоки душу не морозить іній,
Я в світ свій дивний з радістю пущу
Твої слова, їх затишок осінній
Із стуком в вікна сонного дощу.
06.06.2016
Я читаю чужі
Світи,
Біль чужу і чужі
Мрії,
Скільки чистої там
Простоти,
Що словами серця
Гріє.
Скільки світиться там
Тривог,
Сподівань і надій
Також,
І живе там, без сумніву,
Бог,
І злітає душа
Птахом.
Там ховаються
Від біди
Й перемогу добра
Смакують.
Я читаю чужі
Світи
І тихесенько свій
Будую.
03.06.2016
Если нету в душе дверей
Или доски крест-накрест, гвоздями,
Люди держатся за людей
Настроеньем, улыбкой, словами.
Даже тенями держатся, вздохом,
И минутами, и годами,
Письмами, когда так плохо,
А когда хорошо – глазами.
И пускай интерес не слажен
С интересом ответным – не надо,
Люди держатся, если даже
До небес возвести ограду.
Даже если облить холодным
И внутри оборвать все струны,
Люди держатся как угодно
И срываются, если плюнуть.
03.06.2016
Десятий поверх. Далі – тільки вниз.
І небо – доторкнутися можливо,
І місяць зачепився за карниз,
І просить помогти сором’язливо.
Я знаю погляд цей – так само я
Просив допомогти. Мене не чули.
Злітала тінь нерадісна моя
Й топилася в небесному намулі.
Тепер та тінь не вірить нікому
І я її до віри не примушу,
Та місяць чую і, мабуть, тому
Протягую не руку – цілу душу.
01.06.2016
Небо і час
Стерпли,
Спраглим серцям
Втіха,
Добре, що дощ
Теплий,
Добре, що він
Тихий.
Сіється він
Мірно
І шарудить
Листям
Так, що цей світ
Мирний
Мокрий? Та ні –
Чистий.
30.05.2016
Постарішала вічність
І світ обмілів,
Навіть тіні
Дорослими стали,
Поділися зі мною
Хоч дотиком слів,
Поки сонце моє
Не пропало.
Поки зорі мої
Не поснули навік,
Поки вітер мій
Дихає вільно,
Поки я від людей
Наостанок не втік,
Поки ти ще до мене
Прихильна.
Поки стукіт серцевий
Іще не зімлів,
Поки світиться мир
Кольорами,
Поділися зі мною
Хоч дотиком слів,
Неймовірних, красивих,
Жаданих.
29.05.2016
Дитя небес та океану,
В своїй безмежності величних,
Моя душа – фортепіано,
Чарівний світ мелодій вічних.
Там чистих звуків ходять орди,
Беруть в полон усіх, хто хоче,
Там заплітаються акорди
Та серце слухача лоскочать.
Там є усе – сади духмяні,
Пустелі, бурі, дні погожі.
Моя душа – фортепіано,
Та мало хто зіграти зможе.
27.05.2016
До полуночи – без пяти,
И упитанный месяц в окошке,
И созвездий сплелись пути,
Их распутать бы хоть немножко.
Тихий слышится шум дорог
И, раз выпал удобный случай,
Темнота наливает сок
Свой чернильный, такой тягучий.
Что потеряно – не найти,
Хоть ты землю пройди до края,
До полуночи – без пяти,
А до счастья – никто не знает.
24.05.2016
Востоком пахли апельсины
На расписном и ярком блюде,
Сегодня были именины
Того, что никогда не будет.
Текли изысканные вина
В колодцы мелкие бокалов,
Сухие звуки клавесина
Терзали ноты мадригалов.
Скользили тени по паркету,
От шёпота качало воздух,
И то, чего на свете нету,
Считало тонким пальцем звёзды.
Сверкал хрусталь, воздетый к небу
За каждым молчаливым тостом,
А мне хотелось просто хлеба,
Ведь я там был. Почётным гостем.
23.05.2016
