Ідуть у темряву віки...
- 23.01.22, 20:00
Ідуть у темряву віки,
Ідуть у темряву неспішно,
Цвітуть туманом білим вишні,
Печуться хмарні пироги.
І від біди і до біди
Якесь тепло тримає душу,
І я не йду, хоч, ніби, мушу,
І ти у темряву не йди.
Ідуть у темряву віки,
Ідуть у темряву неспішно,
Цвітуть туманом білим вишні,
Печуться хмарні пироги.
І від біди і до біди
Якесь тепло тримає душу,
І я не йду, хоч, ніби, мушу,
І ти у темряву не йди.
Чом немає в тобі
Сорому?
Чом це світ поділивсь
Порівну?
Чом це очі блищать
Зорями?
Чом це стали думки
Хворими?
А праворуч – ріка
Стривожена,
А ліворуч – глухі
Праліси,
І не підеш назад –
Ходжено,
А вперед – у тобі
Втопишся.
Сьогодні йшли зі мною двоє,
Куняли в пазусі літа,
Із неба чорною дірою
На нас дивилась пустота.
Не вороги і не герої,
Не привиди моїх хотінь,
Зі мною йшли сьогодні двоє:
Моя душа і просто тінь.
Чи воно було колись, те літо?
Може й так, а може й зовсім ні.
Та свіча, яку не погасити,
Місяцем блукає у вікні.
Без чудес. Немає в світі чуда.
Тільки думи, та й вони не ті,
Та зима, яку не оминути,
Що свічу несе у пустоті.
Не прокидайся.
Тиша тиш
У вікна дивиться і мліє.
Мовчить потомлена завія,
І все мовчить
Для тебе лиш.
За снігом сніг,
А там – сади,
За небом –
Небо тридев’яте,
Все налаштоване
Мовчати
І сон твій чистий
Берегти.
Ніч читає Псалтир,
Сяє місяць химерний,
На березі заснув
Зачарований крук,
І виходить на двір
Престарий Юленшерна,
Та ховає в тепло
Відпрацьованість рук.
Над горою вітри
Колихають заграву,
Там життя молоде,
Веселяться міста,
І в далекі краї
Неполохана слава
На корогвах несе
Золотого хреста.
І новим королям
Ще чомусь невідомо,
Що не зможе ніхто
Вікувать молодим.
Позіхає старий,
Топче сніг і солому,
І покручена тінь
Пританцьовує з ним.
чи то є ти чи то є просто вітер
і чим його привабило сюди
до тебе серце тягнеться радіти
крізь ночі неподолані льоди
і… тишина в душі немає крику
у ній щось непримітне залягло
прийшла зима здається що навіки
і шибкою вистуджує чоло
Це ж день, це ж день! Чого іще хотіти?
Бажань навіщо кликати примар?
У цьому зворохобленому світі
Вставати зранку – немаленький дар.
І неважливо – заметіль чи тиша,
Чи ясно, чи то дощ стоїть навскіс,
Хто на ногах, той значно щасливіший
За того, хто у ліжко міцно вріс.
Мал. Чаріна Анна
То був не я, то ніч була лукава,
Незвичного хотілося душі,
Душа шукала в дрімки переправу,
А сни її несли у комиші.
І звідтіля ніяк не йшлося, ніби
Її піймав на чари водяник,
І місяць в річці мовчки вудив рибу,
І хмарний янгол зорі в небі пік.
Пора, пора душі зробити свято,
Без приключок і зайвих заморок,
Пора піти за снами полювати
Туди, де кожен сам собі панок.
Куди не потикаються безчинства,
Де все таке знайоме і своє,
Світловолосе бігає дитинство,
І пряника солодкого жує.