Ховала доля істину в долонях

Ховала доля істину в долонях,

Шифруючи уміло візерунки,

Вік малював сріблинкою по скронях,

І не було від цього порятунку.

Був кожен подих новим одкровенням,

Був кожен погляд альфою святого,

І я кипів коханням нескінченним

І порятунку не бажав від нього.