Серце жінки – це казковий сад,
У якому легко заблукати.
Це чарівний таємничий клад,
Та його не всім дано пізнати.
Серце жінки – ніжності скарбниця,
Шлях до того серця непростий.
У країні мрії зможе опинитись
Хто знайде до нього ключик золотий.
Серце жінки – це кохання жар,
Що в морози люті зможе обігріти.
Серце жінки – це дзвінкий кришталь,
Не дозвольте ви йому розбитись.
Жінка зі смарагдами в очах,
З граціозною ходою кішки.
Це для серця чоловіка – крах,
Розіб’є і не залишить ані трішки.
Зачаровує її незвична врода
Таємничим поглядом зеленим.
Це для когось справжня нагорода –
Бути в її серці полоненим.
Та чи хтось насправді знає,
Що приховує скарбничка серця?
І кого вона так віддано кохає,
Для одного лиш єдиною назветься.
Є для друзів тепле слово завжди в неї,
І усмішка щира та привітна на вустах.
У цієї жінки із відкритою душею
І з блискучими смарагдами в очах.
В далеке от мирской суеты,
На границе меж явью и сном,
Там есть город моей мечты.
Я люблю растворятся в нём.
Там счастливые люди живут.
Нет там зависти, злости и войн.
О политике спор не ведут,
И с улыбкой приходят домой.
Золотые там звёзды горят,
Зажигая в сердцах огоньки.
И священный небесный брак
Заключают в храме любви.
У порога сердечных врат
Стоит Ангел и днём и в ночи.
Он семейный хранит очаг,
Бережёт от счастья ключи.
Там друг другу дарит цветы
Не за что-то, а просто так.
Здесь нет хаоса, нет суеты,
И не знают здесь слова “враг”.
Милый город далёкой мечты…
Трудно мне расставаться с тобой.
Я вернусь … Но сейчас отпусти …
Мне пора возвращаться домой…
Моя душа, мов пташка білокрила,
Літає вільно у просторих небесах.
Терпінню й мудрості вона училась,
У неземних мандруючи світах.
Її могутніх крил ніхто не поламає.
Не почорніє від наклепів і обмов.
Сильніш від зброї її Віра захищає,
Й потужні два крила-Надія і Любов.
Прошлое давно уже забыто,
От былых обид зажили раны.
Её сердце для любви закрыто,
И спокойно её тихое дыханье.
Ну зачем своим звонком нежданным
Её сердце ты на части снова рвёшь?
Ты чужой, далёкий, и…желанный…
Только чувств разбитых не вернёшь…
Ты её отпусти - и судьбу не вини.
К разным целям стремятся ваши пути.
Ты, прощаясь, прости. И назад не гляди.
Её сердце не рви … Уходя – уходи.
Сьогодні Православна церква відзначає день св.Великомученика Дмитра Солунського.
З нагоди свята найщиріші вітання здоров"я,щастя,миру,достатку,великої любові,здійснення усіх мрій і задумів!!!Усім Дмитрам,Дмитрикам,Дімочкам!!!Щасти Вам!!!
Сердца людей соединяют звёзды,
Их судьбы пишутся на небесах.
А мир земной, что чувствами наполнен,
Душевным светом отражается в глазах.
И если злость и зависть сердце наполняют,
Тускнеют звёздочки в душевных зеркалах.
И разноцветными огнями мир вокруг сияет,
Когда любовь и искренность в сердцах.
У каждой звёздочки свои есть половинки,
Соединённые в невидимых мирах.
И падают они, как будто Ангелов слезинки,
Когда святые чувства мы превращаем в прах.
Жить в чистоте души или во тьме скитаться,
Судьба всегда нам право выбора даёт.
И на неё ни в коем случае не стоит обижаться,
Пусть каждый человек родную звёздочку найдёт!
Ідуть літа, та я ще й досі нашу зустріч пам’ятаю,
Той блиск в очах, що осявав весь світ навколо нас.
І той останній вечір, як з коханням ми прощались,
Холодний вітер відносив у ніч уривки пустих фраз.
Я у чужих очах даремно погляд твій шукаю.
І не лікує час, це все лише оманливі слова.
А в серці – пустота…Печалі вже немає…
Немає там й вогню…Тебе в ньому нема…
Навіщо знову я з тобою в снах стрічаюсь?
І у чужих обіймах не знаходжу я тепла.
Болить душа .Та навіть їй я не признаюсь,
Що до сих пір я все іще тебе кохаю …
Коли торкнулась твоїх вуст,
Я думала, торкнулась неба.
Таких солодких і п’янких,
Таких жаданих і шалених.
Той поцілунок, наче мід,
Неначе полум’я, гарячий.
Неначе зоряний політ.
Чи то сміюсь, чи то я плачу?
Я відриваюсь від землі,
З тобою полечу у сині далі.
Коли відчула я вуста твої,
У моїм серці зацвіли конвалії.
Хвилина, мить, а, може, дві,
Такі омріяні хвилини…
Торкнулись вуст вуста твої,
Як сонця промінь до перлини.
Не сдерживай своих желаний,
Не упускай заветные мечты.
И наперёд не жди ты расставаний,
Когда горят сердечные огни.
Мы часто сами создаём преграды,
И сами закрываем путь к сердцам.
И за любовь свою мы ждём награды,
Умея отдавать,мы не способны принимать.
Мы часто ценим что-то,лишь когда теряем.
Простую истину так сложно нам понять.
О прошлом плачем или в будущем летаем,
А нужно каждый миг с любовью принимать.
