Зачем бунтуете, когда вас судят?

Зачем страдаете, обиду затаив?

И тут же сами осуждаете вы судей,

Своим суждением уподобляясь им.

Вам больно от судов несправедливых?

Но невдомёк простую истину принять –

Что невозможно сердцем гордым и строптивым

Любовь и справедливость высшую понять.

Всегда найдёте сотни оправданий,

Подкармливая эго жалостью к себе.

Живя в иллюзиях придуманных страданий,

Вы тонете, как рыба в отравленной воде.

Кто судьи ваши? Ваше окружение?

Но стОит ли глухую стЕну разбивать?

Лишь сильный духом молча примет осуждение,

И пред толпой не станет оправдания искать.

И если сердце требует расплаты,

От возмущения вулканом кровь бурлит,

Вы вспомните на миг о Чистоте распятой!

О Том, кто осужденьем мира был убит.

Он и сейчас стоит пред взором судей,

Всё так же терпит и в смирении молчит…

Так сделайте же наконец свой выбор, люди!

Прислушайтесь, что сердце ваше говорит.

Есть два пути и третьего не будет –

Христу быть верным, крест Любви принять,

Иль стать на сторону бездушных лживых судей

И в рабство зла и смерти жизнь свою отдать

Як про усе сказати? Забракне в світі слів,

Щоб з серця передати всю гаму почуттів.

Її любов зігріє сильніше за усіх,

Своїм теплом розтопить сердечний біль і сніг.

Вона все зрозуміє, розрадить і простить,

Бо за дітей радіє й сумує кожну мить.

ЗавждИ із нами поруч її душа свята,

Не знає часу й відстані безмежна доброта.

Вона завжди чекає жаданого дзвінка,

Життя благословляє натруджена рука.

Хоч рОки невблаганні, спливають, мов ріка,

Та мама завжди буде красива й молода.

Хай Бог оберігає всіх наших матерів,

Нехай у нас не буде для них байдужих слів!

У мамину домівку вертайтесь знов і знов,

Ніщо вам не замінить її святу Любов!

Розкидає вечір зорі-діаманти,

Ніч у сни розносить мрії кольорові.

І лунатимуть над світом до світанку

Світлих Ангелів небесні колискові.

В сад чарІвний срібна стелиться доріжка,

Сяйвом місячним, мов кИлимом покрита.

В теплих променях дитячої усмІшки

Розквітають неземні прекрасні квіти.

Тут живуть герої всі казкові,

Тут пташкИ і звірі розмовляють.

Це країна безумовної Любові,

Де завждИ привітно й щиро зустрічають.

Срібнокрилі ельфи у танок покличуть,

Феї навчать плести з добрих діл віночки.

В подарунок різнобарвну райдугу залишать,

Й ніжну пісню заспівають лісові дзвіночки.

ПонесУть увись лелеки понад небокраєм

В край незвіданий, далекий, де смутку немає.

Буде серце пізнавати світ чудес до ранку,

І збиратиме в долоні зорі-діаманти.

Среди россыпи жемчужных звёзд

Рядом с Ангелами души обитают.

Их хранители, не сдерживая слёз,

В путешествие на Землю отправляют.

Добровольно принимает путь душа,

Дом родной небесный покидая.

По соизволению Творца

Память звёзд до времени стирая.

Начиная новый жизненный отсчёт,

Чистый лист ты в Книге Жизней открываешь.

Ангел в новую “обитель” проведёт,

А ты так по дому Отчему скучаешь…

Как примут тебя, невинная душа,

Те, кому себя ты доверяешь?

То ли с радостью обнять тебя спешат,

То ли гнев свой на тебя бросают?

Под молитвенным покровом в мир войдёшь,

Облачась в Любви надёжную защиту,

То ли бремя рода понесёшь,

Чтоб очистить грязь сердец закрытых?

Бог даёт Любви и Жизни дар,

Их отнять лишь Он один имеет право.

Испокон веков завет сей дан,

Никогда Он свои души не оставит!

Серед галактик і незвіданих світів

В просторах серця Мрія народилась.

Рікою чистою без меж і берегів

Вона в долині підсвідомості розлилась.

Живилась Мрія та молитвами душі,

Її любов і віра укріпляла.

До рук Творцеві усі задуми свої

Вона з довірою щоденно віддавала.

Життя тягнуло у зневіри вир,

Та хвилям сумнівів вона не піддавалась.

Лиш до небес звертала ясний зір,

І вірною своєму  серцю залишалась.

Від неба до землі стелився шлях,

Думки й бажання будували перепони.

І Мрія мучилась, неначе в клітці птах,

У розуму недосконалого в полоні.

Та голос серця її кликав із глибин,

Щоб визволити з розумОвої сваволі.

Розбивши дзеркала оманливих вітрин,

Свідомо мрія відреклась своєї волі…

Немов дитя, Отець її на руки взяв,

З Першопричиною дозволивши зустрітись.

Він  вірне серце ніжно-ніжно обійняв,

І світлій Мрії на Землі дозволив воплотитись.

С первым лучиком весны

Просыпается подснежник.

В платье из цветной мечты

По земле ступает Нежность.

В небесах парит Любовь,

Души светом наполняя.

Из улыбок и цветов

Радугу в сердцах сплетает.

В День рождения Весны

Торжествует вся планета.

Праздник Солнца и Луны

Разливается по свету.

Уйти, чтобы снова вернуться.

Расстаться, чтоб встретиться вновь.

И новой мечте улыбнуться

У жизненных чистых листов.

Быть каплей в любви океане.

Весь мир невместимый вместить.

И верным друзьям на прощание

Надежду на встречу дарить.

Уйти, для того, чтоб остаться.

В чьём-то сердце себя сохранить.

Завершить,отпустить, чтобы снова начаться.

Чтоб подобием Бога не считаться, а БЫТЬ!