Наша доля у наших руках.

Шлях до мрії – душі устремління.

Як у клітці безкрилий птах –

Та душа, що не має терпіння.

То не доля така лиха,

Що в залежність від себе кидає.

А то тупість і лінь людська,

Що безвольні серця поглинає.

Бог свободу тобі дає,

Але ти обираєш кайдани.

Сто доріг у житті твоїм є,

Ти ж в депресіях тонеш роками.

І не винен у тому світ,

Що крім себе нічого не бачиш.

Твоє серце – неначе лід,

Не горить воно і не плаче.

Не впадЕ тобі манна до ніг

Й не простелиться кИлимом щастя.

В наріканнях змарнуєш свій вік,

Шлях до успіху більше не дасться.

Хто шукає, той вихід знайдЕ,

І хто стукає, тому відчинять.

Лиш під камінь лежачий вода не тече,

І пасивність нічого не змінить!

Сам це коло створив без початку й кінця,

Досить вже своє ЕГО жаліти!

Витри бруд невдоволення з свого лиця,

І почни вже нарешті ЖИТИ!

В цей день лютневий, в світлую годину

На землю Ангел із небес прилинув.

Господь в опіку душу йому дав,

А він із радістю служіння це прийнЯв.

Повів її він по життя дорозі,

Завжди він поруч – в радості й тривозі.

Від бід борОнить і упасти не дає,

Щодня наснаги й сили додає.

У долі випало твоЇй терпінь не мало,

Не один раз життя у крайності кидало.

Розчарування, втрати, біль ти зміг пройти,

Зумівши в серці щиру віру зберегти.

Нехай надалі тебе Ангел зберігає,

Господь любов’ю твоє серце зігріває,

Усе тепло твоє сторицею воздасть,

І все, що просиш ти в молитвах своїх, дасть.

А я тобі простори серця подарую,

У кольори кохання світ твій розмалюю,

Нехай сто літ тобі зозуля накує,

Я Богу дякую, що ти на світі є.

В світанкОвих променях веснЯних

РозчинЮ останки снів зимових.

І зустріну сонце у очах коханих,

З двох сердець сплету веселку кольорову.

Злину в небо піснею живою,

НаберУ в долоні зоряних краплинок.

Скарб небесний розділЮ з тобою,

Складу Всесвіт наш з двох половинок.

Ніжністю конвалії розквітлої

В переддень весни серця наповняться.

І Любов зорею передсвітньою

В нашій долі новим днем розгОрнеться.

Сердце стояло у первой ступени,

Небо манило своей высотой.

Лестница Духа – его устремление

И обретение веры живой.

Чувство восторга в парении вольном,

Как отголосок далёкой любви.

Сердце волной впечатлений наполнилось,

Жажду познания Бога развИв.

Пред Брамой небесною первый экзамен…

Тихий вопрос из сердечных глубин –

“Ждёт впереди жёсткий путь испытаний.

Сможешь ли ты сей дорогой пройти?»

Выбор дальнейший осознанно сделан.

Есть ещё время вернуться назад.

Хрупкие крылья и слабая вера…

А впереди – сотни тысяч преград.

В сладкой глазури яд искушений,

Непонимания ближних стена,

Боль от предательства, ложь обвинений.

 Кажется, чаша терпений полна.

Вот уже сердце в сомнениях тонет,

Об обещаньях своих позабыв.

Кто эти чёрные тучи разгонит,

Раны ударов мирских исцелит?

Страх и отчаянье сердце пронзили,

Слева и справа – широкая дверь.

За ней мирских благ и утех изобилие,

А впереди путь потерь и скорбЕй.

Сердце искусам земным покорилось,

В рабство отдавшись гордыне своей.

Резко по лестнице вниз покатилось,

Упавши под ноги порочных страстей.

Что дальше?Ни в чём больше не было смысла.

Нет выхода. Все перекрыты пути.

И сердце, все силы собрав, возопило –

“Дай руку мне, Господи! Грех мой прости!”       

Открылись ослепшие в сумерках очи.

Увидело сердце себя изнутри.

Слезами раскАянья долгие ночи

Оно очищало глубины свои.

И вновь оказалось на первой ступени…

У сАмых истоков, в начале пути.

Величие Бога познав сквозь падение,

Смирение Духа сумев обрести.

"Неважно уже, на какой я ступени,

Неведомо мне. Знает только Господь.

Лишь только б не гасло моё устремление,

Сильней с каждым днём моей веры оплот."

Чьё сердце от боли другого страдает,

За это награды от Бога не ждёт,

Кто жалость и эго своё убивает,

Того Божий Сын тропой жизни ведёт.

Кто держит обиды, прощать не умеет,

Кто выше всего ставит планы свои,

Пустые иллюзии в сердце лелеет,

Но нет в нём ни капли настоящей Любви.

Напишу тебе песню весны,

Стих души на мелодию сердца.

Надоели мотивы зимы

И заснеженных строк километры.

Я на ноты любовь положу,

Пусть всю жизнь эта музыка льётся.

Лучом веры мечту разбужу,

Пусть она с ритмом сердца сольётся.

Это гимн неземной красоте,

То, чего не расскажешь словами.

И понять его смогут лишь те,

Кто умеет общаться сердцами.