Про німецькох їжачків...

Наштовхнувся в мережі на отаке:
Про німецькох їжачків...

Nyushka

5.11.2010, 9:47

Письмецо одной девушки из Германии подруге в Россию. Вернее, отрывок.
Пунктуация, орфография и остальные нехитрые обороты автора сохранены без изменения. Далее от лица автора.
... Иду, значит, шоппингую, смотрю: на обочине ёжик лежит. Не клубочком, a навзничь, и лапками кверху. И мордочка вся в кровище: машиной, наверное, сбило.
Тут в пригородах кого только не давят! Ежи, лисы, змеи..иногда даже косули попадаются. Мне чего-то жалко его стало: завернула в газету, принесла домой. Звоню Гельмуту, спрашиваю, что делать? Он мне: отнеси в больницу, там ветеринарное отделение есть. Ладно, несу.
Зашла в кабинет. Встречает какой-то Айболит перекачанный: за два метра ростом, из халата две простыни сшить можно. Вас ист лось?! - спрашивает. Вот уж, думаю, точно: лось. И прикинь: забыла, как по-немецки ёж. Потом уже в словаре посмотрела. Ну, сую ему бедолагу: мол, такое шайсе приключилось, кранкен животинка, лечи, давай. Назвался лосем - люби ёжиков..
Так он по жизни Айболитом оказался: рожа перекосилась, чуть не плачет бедняжка. Тампонами протёр, чуть ли не облизал и укол засандалил. Блин, думаю, мало ёжику своих иголок. И понёс в операционную. Подождите, говорит, около часа. Ну, уходить как-то стремно - жду. Часа через полтора выползает этот лось. Табло скорбное, как будто у меня тут родственник загибается.
И вещает: мол, как хорошо, что вы вовремя принесли бедное существо! Травма-де, очень тяжёлая: жить будет, но инвалидом останется.. Сейчас, либе фройляйн, его забирать и даже навещать нельзя: ломняк после наркоза. Я от такой заботы тихо охреневаю. А тут начинается полный ам энде.
Айболит продолжает: Пару дней пациенту (nоtа bеnе: ёжику!) придётся полежать в отделении реанимации (для ёжиков, н/// х?!!!), а потом сможете егозабирать. У меня, наверное, на лице было написано: А на хрена мне дома ёжик-инвалид?!..
Он спохватывается: Но, может быть, это для вас обременительно и чересчур ответственно ( ё-мое!!!). Тогда вы можете оформить животное в приют (б///я!!!). Если же все-таки вы решите приютить его, понадобятся некоторые бюрократические формальности..
Понимаю, что ржать нельзя: немец грустный, как на похоронах фюрера.Гашу лыбу и спрашиваю: - Договор об опеке (над ёжиком, е///т!!!)? - отвечает, а также характеристику из магистрата. Я уже еле сдерживаюсь,чтобы не закатиться., - спрашиваю. Этот зоофил на полном серьёзе отвечает: -Нет, характеристика в отношении вашей семьи, фройляйн. В документе должны содержаться сведения о том, не обвинялись ли вы или члены вашей семье в насилии над животными (изо всех сил гоню из головы образ Гельмута, грубо сожительствующего с ёжиком!). Кроме того, магистрат должен подтвердить, имеете ли вы материальные и жилищные условия достаточные для опеки над животным (не слишком ли мы бедны для ёжика, с///ка!!!). У меня, блин, ещё сил хватило сказать: мол, я посоветуюсь с близкими, прежде чем пойти на такой ответственный шаг, как усыновление ёжика. И прашиваю: сколько я должна за операцию? Ответ меня додавил."О, нет, -говорит, -вы ничего не должны! У нас действует федеральная программа по спасению животных, пострадавших от людей". И дальше - зацени:
"Наоборот, вы получите премию в сумме ста евро за своевременное обращение к нам. Вам отправят деньги почтовым переводом (... восемь, девять - аут!!!).
Мы благодарны за вашу доброту. Данке шен, гуторехциг фройляйн,ауфвидерзейн!" В общем, домой шла в полном угаре, смеяться уже сил не было.
А потом чего-то грустно стало: вспомнила нашу больничку, когда тётка лежала после инфаркта. Как еду таскала три раза в день, белье, посуду; умоляла, чтобы осмотрели и хоть зелёнкой помазали.. В итоге родилась такая максима: "Лучше быть ёжиком в Германии, чем человеком в России".

КАЗКА ПРО ТУМАН ( для не остаточно дорослих...)

                        КАЗКА ПРО ТУМАН

А трапилося це не дуже давно і не в тридев”ятім царстві, тридесятій державі, а в славнозвісному місті Ерденеті, де мені з моїми друзями-побратимами довелося брати участь в будівництві дуже важливого для Монгольської держави заводу.

Була зима. Мороз лютовав у повну силу, і вітер допомагав йому, а треба сказати, що в зимову вітряну погоду в Монголії не те, що працювати, - дихати важко було. Коли ж вітер летів кудись у своїх вітряних справах, мороз помітно слабшав і тоді з сопок, що оточували місто, до нас приходив погрітися Туман. Він, як  величезний білий кіт, крався, нечутно ступаючи  ярами між сопок, а потім  довго лежав за найближчим каміним пасмом, спостерігаючи за розсипом вогнів Ерденета в темряві ночі. Коли опівночі вогні, як вуглі у ватрі, починали згасати, Туман перемагаючи власну боязкість,  обережно простягав до міста свою м'яку пухнату лапу. Переконавшись, що ніхто не збирається заподіяти йому зло, він обережно вповзав весь, і пестився, гріючись у нічних вогнях Ерденета. Він давно вже перестав нас боятися. За довгу зиму ми навіть звикли один до одного. Єдиний, хто завдавав Туманові силу -силенну прикростей, був Вітер. Вітер весь час полював за Туманом, нишпорив між сопками, залітав у наше містечко, навіть у комини будинків, дивак, заглядав і злісно завивав там від розчарування і нетерплячки.  Коли ж Вітру вдавалося захопити Туман зненацька, він шаленіючи, наче той пес, що побачив кота, кидався на Туман і рвав його на лахміття.

     Якось уночі я став мимовільним свідком того, як моя сорочка, моя проста робоча сорочка, що я повісив її після прання сушитися на балконі, врятувала  Туман від значних прикростей.  В ту ніч Туман, як звичайно, тихесенько пробрався погрітися в місто і, затишно розташувавшись на його вулицях, задрімав. Він був такий великий, пухнатій і ніжний і так сподобався моїй Сорочці, що  дивлячись на нього, вона стала відтаювати душею. Над нею навіть легенький пар з'явився. Буває ж таке! Сорочка дивилася на Туман і не могла надивитися. Вона навіть всерйоз сохнути почала. Крізь Туман не було видно ні заводу, куди рано вранці їй потрібно було йти зі мною на роботу, ні навіть протилежної сторони вулиці з брудними сміттєвими баками. Навкруги був тільки пухнатий, білосніжний Туман, і зорі, посилаючи з вершин далеких сопок свої мерехтливі промені, надавали Туманові райдужне сяйво. Моя Сорочка так зачаровано задивилася на це чудове сяйво, що не відразу помітила, як на верхів”ях сопок загелготів голим чорним гіллям  дерев Вітер, що раптово налетів, а коли помітила, зойкнула від несподіванки, вдарила рукавами по полах і забігала по мотузку туди - сюди вздовж балкону. Сорочка підняла такий гамір, що Туман прокинувся, усе відразу зрозумів і швидко сховався під кущі, у траншеї,  ями, і коли Вітер увірвався в Ерденет, Тумана вже ніде не було видно. Вітер відчував, що Туман десь тут, але ніяк не міг його знайти. Він зі свистом носився по Ерденету з усього маху наштовхуючись на дерева, стовпи і будинки, але усе було дарма, і отут він помітив мою Сорочку, що, дивилася на його марні пошуки і загадково посміхалась. Кинувся Вітер до Сорочки, люто схопив її за груди - А ну, кричить, відповідай, де такий-сякий Туман? Куди від мене сховався? А Сорочка як заматляє рукавами, - полетів, мовляв, Туман туди, за Зміїну сопку ! ... Свиснув Вітер по-разбійному та й полетів навздогін, за сопку. Стало тихо. Виповз тоді Туман із своїх укриттів, підповз до Сорочки і довго-довго про щось з  нею розмовляв, Сорочка ж тільки плічиками сором”язливо поводила...

      … А ранком не пізнав я своєї скромної робочої сорочки. Передімною висів царський одяг, весь розшитий дорогоцінним виблискуючим камінням, сріблом та чистим золотом. Я так і не зважився вдягти її і пішов на роботу у светрі.  Ввечері, повернувшись з роботи, я першим ділом пішов на балкон, але не побачив на моїй сорочці, жодного, навіть найкрихітнішого діамантика. Мабуть Сорочка сховала  кудись всі ті коштовності, що подарував їй Туман ... Соромиться, мабуть, носити їх...

     А чого соромитись ?  Заслужила - носи!

     Я так розумію.


14%, 1 голос

86%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.