Частина п"ята. Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Частина п"ята.

Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Більше про різні пригоди тут: https://andronum.com/avtory/krivenko-volodimir/

Облизні

           -  Запросив мене, якось, Іван в заводському ставочку рибку половити. Дуже вже йому юшки закортіло.

            - Ходімо, каже , вдвох. Вдвох вдвічі більше рибки спіймаємо, на харчах зекономимо!

             Вудлища у місцевих рибалок добув, та ще й човника випросив. Звечора черв"яків накопав, приманки намісив і умовив лягти спати раніше, щоб "зорьку не проґавити"

            І от,  рано-ранесенько, ще й сонечко не сходило, сидимо ми з Іваном у човні, уважно поплавці розглядаємо. Ранковий туман стелеться, тиша – аж в вухах дзвенить.  Вода – як теє дзеркало, а ні плесне, а ні хвилькою заграє, все ще спить. Кажу Іванові

            - Рано ти мене збудив, он і риба ще спить.

            - Та де ж там спить, відповідає Іван, дивись уважніше!

А й справді, непорушне водне дзеркало біля нашого човна в усіх напрямах розтинали ланцюжки мікроскопічних бульбашок. Я не рибак, отже питаю

            - А що то воно означає?

            - Так то ж короп жирує, відповідає Іван.

            - А бульбашки чому?

            - Ну, ти Василю, мене дивуєш, такі дитячі питання задаєш… Ти приманку кидав?

            - Кидав.

            - А з чого я робив її, ти бачив?

            - Та з гороху, наче…

            - Ну???

Краще б я не питав, краще б він не відповідав… Знаєте, як ото уявлю собі того бідного коропа, що наївся Іванового гороху… Сил нема стриматись, сміюсь, човен розхитую,  вудлища по воді ляскають, коропа лякають, а від того з нього ще більше бульбашок нам під ніс вилітає…

            Так ми тоді нічого і не зловили. Повертаємося до садиби, де квартирували, а хазяйка наша вже й сковорідку і борошна і каструльку для юшки нам приготувала… А як почула, що ми – порожняком, питає Івана

         - А чим же ви, Іване, будете тепер свого начальника годувати?

        - Та облизнями! Сердито каже Іван. Він на більше сьогодні не заслуговує!

Хазяйка щось недочула і перепитала

        - То варити будете?

        - Та що ви! Каже Іван. – Хто ж облизні варить? Облизні сирими їдять!

Як Іван з дресирувальницею тигрів познайомився

      ... А от ще яка чудасія з Іваном трапилась в Ярославлі, а точніше, в душовій ярославського готелю "Цирк", де ми з Іваном на той час мали короткострокове помешкання.

      Як ви пам'ятаєте, то був дуже важкий об'єкт. Працювали ми тоді поруч з пихатими московськими колегами, у яких, окрім пихи та фантастичної  наснаги у боротьбі з "зеленим змієм", інших чеснот не помічено. Отже довелося  нам і за себе,  і за "того п'яного парня" віддуватись, бо фірма ж одна - всесоюзна...  Втомлювались страшенно, тому, після повернення в готель, ми бігли до душової щоб швидше змити з себе бруд. І фізичний і моральний.

      От, дістався і Іван до душової, плещеться там, як качка, муркоче від задоволення.  Коли, різкий стукіт у благенькі двері і, досить приємний, але владний жіночий голос:

      - Ви тут?  - Трохи розгубився Іван. Хто б то міг бути? Якщо знайома жіночка,

то ясно, чому так владно стукає, але, чому в душову і чому на "ви"? А вона    знову стукає, і ще голосніше: -

      - Ви тут?  - Питає. Довелося признаватися Іванові. Прикрив він інстинктивно мочалкою своє найдорожче, та й:

      - Тут я, тут - каже.

.     - Ага, моєтєсь, значит, после трудов правєдних, якось зловісно промовила жіночка, знову гупнувши кулачком у фанерні дверцята  .    

      - А вам извєстно, что  клєтки в цірке открити і все ваші звєрі  по цірку разґулівают?

Відтулив Іван мочалку, обдивився себе уважно і каже: -

      - Та ні, мій звер при мені і ніде не разгуліваєт, а спить собі спокійно, бо роботи нема...

Ззовні вже трохи розгублений жіночій голос:

      - А ви кто?

      - Теплотехнік з київської наладки.

      - Ой, ізвінітє!  І стукіт каблучків.

Закінчив Іван омовєніє, підійшов до чергової по поверху і питає:

      - А скажіть будь ласка, а хто ота жіночка, що на мою невинність тільки-но оце в душовій посягала?

Сміється чергова:

      - Да ето укротітєльніца тігров із труппи Дурова смотрітеля своіх звєрєй іщет, а он,  как всегда, забухал где-то, а клєтки не закрил...

      - Тепер Іван, мабуть, з наладки звільниться та й поїде ту трупу шукати, щоб наглядачем звірів влаштуватися. Дуже вже йому той голос сподобався... Боюсь, тільки, що доведеться йому, бідному у тієї дресирувальниці і через кільце вогняне стрибати, як якийсь з тигрів занедужає...