хочу сюда!
 

Юля

35 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Частина шоста. Пригоди Івана техніка-теплотехніка

  • 16.02.20, 10:38

Частина шоста.

Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Більше про різні пригоди тут: https://andronum.com/avtory/krivenko-volodimir/

 

Розповідь Василя про Іванову катавасію.

 

      А ви вже чули, в яку халепу в Жданові Іван вскочив? Ще ні? То слухайте.
      - Закінчили ми свою роботу в Жданові набагато раніше терміну відрядження. Мені треба було допомогти родичам картоплю викопати, то я зразу не поїзд, та й додому. А Іван вирішив ще трохи оксамитовий сезон використати, останній передзимовий ультрафіолет половити. Ну, як він там той ультрафіолет ловив, хай вам сам розкаже, а от, що таки зловив, то вже я розкажу.
      - Напляжився Іван за кілька днів досхочу і, хоч ще за ніч в готелі "Азовсталь" було заплачено, вирішив теж додому їхати, мабуть без мене занудився. Поїхав Іван трамваєм до вокзалу, а була така спека страшенна, що він, щоб нічого в кишенях не муляло, ще на зупинці, і паспорта і посвідчення і ключі від квартири, словом, все, що було в кишенях, окрім грошей і …хустинки (піт витирати), поклав до свого саквояжу. А ви пам'ятаєте ту його "сумочку"?

      - Гросс Фатерлянд! Тримати того монстра в руках, несила було, отже поставив його Іван на підлогу... А як надумав виходити, виявилось, що монстр зійшов раніше... З документами, ключами, з усією начинкою...
      Що було робити? Згадав Іван як Маяковський міліцію рекламував, та й побіг прямо до вокзального міліцейського відділення. 

      - Рятуйте, каже, бо все-все, ну, просто чисто геть все вкрали! А там питають, де то сталося, в вокзалі чи в вагоні?

      - Ні, - каже Іван - в трамваї! Ой, як зраділи міліціянти!

      - А це не до нас, - кажуть, - до міста йдіть! Городські міліціянти всіх своїх злодіїв в обличчя знають, вони поможуть! Поплентався Іван у місто до найближчого відділення, а там знову питають: - а де то сталося? Ну, Іван вже вчений став, то, щоб куди далі не послали, каже - та ось тут, туточки, біля вокзалу... Ой, як зраділи міліціянти!

      - А це не до нас, - каже лейтенант, до вокзалу йдіть...

      - Нє, - каже Іван, - ви не розуміли, я казав, що я до вокзалу їхав, а портфельчик мій раніше, ще коли давка була, вкрали. 
      - А де саме давка була?
      - В трамваї, - хитрує Іван.
      - На якому саме відрізку шляху? - намагається вивести Іване на "слизьке" лейтенант, щоб "перекинути" потерпілого на сусіднє відділення міліції.
      - Я стомлений був, - не здається Іван, - до кінцевої їхав, то ж за дорогою не слідкував.
      - То ви спали? - не бажаючи втрачати шанс, каже лейтенант.
      - Та де там спав, - обурюється Іван. Така страшенна спека, духота, гамір! 
      - То портфельчик у вас просто з рук поцупили?
      - Та ні, він на підлозі стояв...
      - Портфельчик???
      - Портфельчик!!! Ну, нехай, не зовсім портфельчик, а скажімо, саквояжик, так, кілограмів на 15-20 загальної ваги...Зітхнув міліціянт, задумливо потер чоло.
      - Ну що з вами робити? Пишіть заяву і додайте перелік всього того, що було в вашому "портфельчику".
      - Ой, товаришу лейтенанте! В вашому відділенні стільки паперу не знайдеться, щоб отой перелік вмістив, що я напишу! Ви хоча б документи мої знайдіть!
      - Добре, каже лейтенант, опишіть загальний вигляд і найцінніші, на ваш погляд, речі.
Написав Іван, віддав свою "чолобітную" та й вийшов в жданівську спеку. А куди йти? На пляж перехотілося, та й вечоріти починає... Де б його переночувати? Згадав Іван, що в готелі "Азовсталь" у нього заплачено на добу вперед і попрямував до "Азовсталі".
Адміністратор "Азовсталі" ще не змінилася, поплакався їй Іван на свою гірку долю. Поспівчувала адміністраторка Івану та й каже 
      - Ваш номер вже прибрано і заселено, то я дам вам інший і простягає Іванові ключик від номера. Подякував Іван адміністраторці, та й почалапав на третій поверх. А такий вже втомлений, думає: - зараз мені і душ несила прийняти, впаду на ліжко, та й край. Аби вистачило сили роздягнутися! Встромив ключа в двері, відімкнув, зайшов. Номер двомісний, а на одному ліжку дівчина сидить і перелякано на Івана дивиться... Ну, хтось з клерків осілих розгубився б, але ж нас наладка загартувала. В таких бувальцях перебували, і не перелічить! Зрозумів Іван, що адміністраторка щось наплутала, але знову йти донизу, з'ясовувати, знову теліпатись догори... А сил вже немає. І так, до цього номеру на автопілоті добрів. Отже поздоровкався Іван, та й питає:
      - Ви тут живете?
      - Т-тут, - перелякано відповідає дівчина.
      - А це ваше ліжко? - продовжує допит Іван.
      - М-моє...
Іван сідає на друге ліжко, знімає черевики, стягає футболку, промовляючи:
      - Ви мені пробачте, я такий втомлений, я на одну ніч, а там щось наплутали, мені вже несила з ними сваритись. Не бійтесь, я безобідний...
      - В-ви в-вибачте, - белькоче дівчина. - Я т-тут з ч-чоловіком, і вказує поглядом на двері ванної
А з ванної виходить хлопець, якщо не вважати в'єтнамок на ногах, то в тому вигляді, як мама народила. Побачив незнайомця, зойкнув, метнувся в ванну, і вийшов звідти підперезаний рушником.
Цікаву, скажу вам, бачить картину. Уявіть, що він міг подумати, побачивши на своєму ліжку незнайомого дядька без черевиків, притискаючого пропітнілу футболку до волохатих грудей...
Тут в куточках вуст Василя з'являється ледь помітна усмішка:
      - Подальші подробиці мені невідомі, але знаю точно, що черевики Іванові довелось вдягати вже в коридорі... - А ще, казав Іван, що йому дуже пощастило, бо у того хлопця одна рука була зайнята підтримуванням рушника, що приховував "передні і задні фрагменти" тіла...
      - А вся та катавасія сталась тому, що Іван "на автопілоті", за звичкою, відкрив не той номер, куди поселила його адміністраторка, а той, де ми з Іваном мешкали понад місяць...
      - А що ж з "портфельчиком"? - питаємо ми.
      - Ви не повірите, - знизує плечима Василь. - Знайшли і віддали другого ж дня! Напевне міліціянти таки добре знали свою клієнтуру 

 

Боялась, бо переплутала причину і наслідок

 

      Чималий шмат нашого активного життя пройшов в безперервних відрядженнях. Доводилось зустрічатись з різними людьми, потрапляти в різні ситуації, знаходити, часом, дуже неординарні варіанти вирішення проблем, як кажуть, по мірі їх надходження. Наука ходить не по лісу, вона ходить по людях... Налагоджувальники завжди були тісною, монолітною сім'єю і набутий кимось життєвий досвід швидко поширювався і брався на озброєння тими, хто мав в цьому потребу.
      Налагоджувальник - істота невибаглива, але, коли доводиться прямо "з коліс в бій", а ніч в вагоні зіпсована любителями смачно похропти - треба мати якусь "протиотруту" і вона-таки є! Не знаю, хто її винайшов, але діяла вона бездоганно. Майже бездоганно...

      Все дуже просто: - під час паузи між руладами, тобто під час видиху хропуна, треба голосно зачмокати. (Щось подібне до голосного поцілунку, або команді коняці - "рушай!", чи собаці - "йди до мене!" 
      Храп миттєво припиняється і ви вже маєте можливість задрімати. Втім і тут бувають проколи і кумедні випадки. Зараз розкажу про один з них:
      - Їхали ми, якось, з Іваном  в купейному вагоні в чергове відрядження до Ярославля. Верхню полицю зайняв Іван, я - нижню під ним. Нижню, проти мене - випещена пані костромсько-ярославського розливу, а над нею - огрядний-огрядний ведмедеподібний чолов'яга.

Іван, кивнувши в сторону чолов'яги, сказав мені:
      - Здається, Васю, на нас чекає концерт... Доведеться всю ніч випробовувати "нову зброю"...
      - Як в воду дивився!!! 

   Лише торкнувшись головою подушки, чолов'яга включив свою "глушилку" на повну потужність. Це був не звичайний, а прямо-таки віртуозний безперервний храп. І на вдих і на видих... Такого ми ще не чули! Ну, що поробиш, почали ми, під стук коліс, боротьбу "чмоками"... Не тут-то було! Зброя діяла, як завжди, бездоганно, але лише, на 5-10 хвилин...

      …На ранок у нас вже губи поопухали...
В сусідньому купе їхала подруга нашої пані, і коли вони зустрілись в коридорі, ми почули їх розмову:
      - Доброе утро, Людочка!
      - Ох, какое там доброе! Мне такие кошмарные попутчики попались, просто ужас!
Представляешь, один, на верхней полке, так ужасно храпел, как тигр в зоопарке, но самое страшное, что двое других, напротив меня, всю ночь друг другу воздушные поцелуи посылали... Я так боялась...
      Представляешь, как только тот, сверху, перестанет храпеть, эти начинают целоваться...
Я всю ночь глаз не сомкнула, так боялась, так боялась!!!

 

 

5

Комментарии

116.02.20, 10:43

Люди добрі!!!
Хоч би хтось з вас на кілька слів спромігся, а то суцільні смайлики...
Не цікаво!!!

    216.02.20, 10:54Ответ на 1 от Кривовус

    Як то кажуть "Слов нє нахожу"
    Під хропіння хоч що роби, та якось здається
    не зручно, особливо, якщо сплячого не знаєш.

      316.02.20, 11:13Ответ на 2 от Саблин

      Як то кажуть "Слов нє нахожу"
      Під хропіння хоч що роби, та якось здається
      не зручно, особливо, якщо сплячого не знаєш.
      Чого незручно? Хропун же не прокидається, а лише виключає на якийсь час свою глушилку.

        416.02.20, 11:58Ответ на 3 от Кривовус

        На якись час?)

          516.02.20, 12:43

          Що тут іще скажеш.

            616.02.20, 13:00Ответ на 4 от Саблин

            На якись час?)Хто як. Від 10 до 30 хв. а може й зовсім перестати.

              716.02.20, 13:02Ответ на 5 от Nech sa paci

              Що тут іще скажеш.Сумно... Невже зовсім ніяких думок?

                816.02.20, 13:27Ответ на 7 от Кривовус

                Є одна думка: добре, що Ви це все переповіли нам.

                  916.02.20, 14:53

                    1016.02.20, 16:37Ответ на 8 от Nech sa paci

                    Є одна думка: добре, що Ви це все переповіли нам.Дякую за таку думку!!!

                      Страницы:
                      1
                      2
                      предыдущая
                      следующая