Частина третя. Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Частина третя.

Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Більше про різні пригоди тут: https://andronum.com/avtory/krivenko-volodimir/

Як Іван в санаторії грязеві ванни приймав.

Або

санаторна чудасія.

            …Оце зараз кажуть, що, колись, всі, хто хотів, могли одержати на час відпустки від профспілки майже безкоштовну путівку… Кажуть?... Ну і ви кажіть, але в нашій конторі було трохи не так. Путівки і справді, майже без перешкод могли одержати працівники адміністративних служб нашої контори, ну і, звісно, керівники.  Що до рядових налагоджувальників, то вони завжди в профкомі одержували замість путівки відповідь: - Та майте ж совість! Ви і так цілий рік по всіх усюдах катаєтесь, а бідні бухгалтери та інші, їм подібні, тільки стіл та стілець  все життя бачать!... Дайте ж і їм ковтнути морського повітря!... 

            Цього року сталося чудо, Іван одержав путівку в санаторій. Іван завжди казав, що чудес не буває, трапляються лише чудасії. Мушу визнати, що він таки мав рацію…

            В відпустку ми пішли одночасно, Іван поїхав в санаторій, а я до батьків, у село. За кілька днів одержую від нього телеграму:

            - Їдь, Василю, до мене, я про житло для тебе домовився, а курсівка копійки коштує. Будемо разом і відпочивати і підлікуємося заодно. Ну, мене, ви знаєте, довго умовляти не треба, наступного дня виїхав я до Івана. 

      Подбав про мене Іван добре; і житло біля моря і талони на харчування і ціни нормальні, тільки бачу, щось Іван нервує.

      - У мене, Василю, до тебе прохання, лікар прописав мені лікування грязюкою, а я не знаю, в якому болоті він мене топити збирається, то ходімо, Василю, разом, може, як не витягнеш мене звідти, то хоч розкажеш рідним, де шукати…  

      Я теж ніколи про лікування грязюкою не чув, але щоб трохи заспокоїти Івана, сказав, що велику грязюку ніякий мікроб не витримує – дохне!

      - А я? запитав Іван.

      - Мікроб маленький, він – зразу, а ти - он який великий. Ти – не зразу! От горілку ніякий мікроб не витримує, бо маленький, а ти?

      - О-о-о! Пожвавішав Іван, Горілки я багато можу витримати!

      - Ну, от бачиш, і грязюку витримаєш!

      В коридорі висів плакат з малюнками контуру людини з різними варіантами аплікацій: - "шкарпетка", "панчоха", "колготи", "шорти" – і таке інше – десятка зо два. Зайняли чергу. Іван покрутивсь туди-сюди та й питає сусіда:

      - А для чого воно потрібне оте грязюко лікування? Той, не довго думаючи

      - А це, тебе так до землі привчають, щоб потім легше було... Сплюнув Іван спересердя,і запитав у кремезного молодика, що саме виходив з кабінки, куди вже мав заходити і Іван.

      - А скажіть, будь ласка, як воно там, що треба робити, бо я ще не той… ну, ніколи ще не того…

      - Та нічого складного. Входите в кабінку, роздягаєтесь повністю, свій одяг вішаєте на цвях, вдягаєте спецівку, що висить поруч, проходите далі і сідаєте в ванну, а там вам скажуть.

      Подякував  Іван, перехрестився  і пішов в кабінку. Вздовж коридору двері в кабінки, десь з півтора десятка. Сиджу я в коридорі, чекаю. Раптом з Іванової кабінки лине збуджений жіночий голос і тихе бубоніння Івана… А далі:

      -Таня! Валя! Галя! Люда! Біжіть сюди швидше – подивіться!!! І дружний багатоголосний жіночий регіт, аж скло в шибках вібрує…

      - Ну, я ж "прі ісполнєніі" треба рятувати друга! Смикаю двері, благенька защіпка не витримує, двері відчиняються і я бачу… (Тут навіть наш, завжди стриманий Василь, голосно сміється) – Іван в неоковирних жіночих байкових, незрозумілого кольору, в якихось брунастих розводах, панталонах, що сягають йому майже до колін, сидить поперек мілкої ванни, заповненою чорною гряззю, а навкруги корчаться зі сміху п'ятеро – семеро дівчат…

       Хтось з попередніх пацієнток залишив частину свого одягу, яку Іван сприйняв, згідно тлумаченню того хлопця, як "спецівку"…

       - От така чудасія трапилась.

Ну скажіть, як можна вірити людям після такого…

Як Іван в санаторії хвойно-перлинову ванну приймав.

            …З відомих вам причин, за весь час перебування в санаторії Іван і близько до "багнючого" корпусу не підходив, але в сусідньому корпусі дуже сподобалась йому хвойна ванна.    

             - Дуже приємно, каже Іван, після моря, залізти в теплу водичку ванни, наче в сосновий ліс. Та ще й тиха музика… Так нерви заспокоює, що, в кінці процедури, мене кожен раз будити доводиться… Та й дівчата-сестрічки симпатичні, не те, що в "багнючому"…

            …Заліз Іван в черговий раз в ванну, але щось не спалося, став досліджувати оточуюче обладнання. Помітив Іван, що дно ванни встеляє гумовий килимок з дірочками, а з куточка того килимка виходить пластикова трубочка, що приєднана до краника з написом "повітря". Не був би Іван налагоджувальником, якби не закортіло йому покрутити той краник… Пішло повітря в килимок, а звідти  - мілкими мурашками по всьому тілу…Приємно, аж млосно!

            - От, думаю, чого це я раніше не догадався краника покрутити? Пролежав Іван так хвилин 5, а може й 10, аж тут проходить сестричка, дивиться, щоб хтось спросоння не втопився. Подивилася на Івана, 

            - А чого це вам не спиться сьогодні? Раптом очі її округлилися переляком, як кинеться вона до краника!

            - Вам не можна повітря відкривати, це вас занадто збуджує, може серце не витримати… Закрутила краник і якось грайливо покивала Іванові пальчиком…

 Лежить Іван , нічого не розуміє. 

            - Яке збудження? Лежу собі, як та колода. І пульс і дихання нормальне. Чого вона перелякалась? До чого тут серце? Ще й пальчиком покивала … А що означав той дивний погляд?

Опустив Іван погляд до води і все зрозумів. Було чим дівку налякати…

 Повітря з того килимка поволі набралося Іванові під плавки і надуло їх велетенським пухирем… 

Як тільки у неї серце витримало?...