Частина друга. Пригоди Івана техніка-теплотехніка

 Частина друга.

Пригоди Івана техніка-теплотехніка

Більше про різні пригоди тут: https://andronum.com/avtory/krivenko-volodimir/

Як Іван приладом Петрова* якість сметани перевіряв.

      Як ви знаєте, теплотехнік без приладу Петрова і сопла Вентурі в відрядження не їздить. Це все одно, що киповець без тестера і викрутки… От і Іван, йдучи на завод з приладом Петрова, вирішив завітати до сільської їдальні, бо заводська йому чомусь не сподобалась. Взяв собі борщу та якусь там котлетку і склянку сметани. Не знаю, чи сподобалось йому перше та друге, але сметана виявилась рідшою за молоко.  Після неї і склянку мити не треба… Відсунув Іван порожній посуд, поставив на стіл футляр з приладом, поклав поруч посвідчення з техніки безпеки червоного кольору  і… Ви бачили в фільмах, як кілери збирають гвинтівку? Отак і Іван почав збирати прилад. Встановив метрову рейку з міліметровими поділками, навішав на неї колби з мікрометричними щупами, а зібравши, обережно налив в колбочку, де мала знаходитись дистильована вода, сметани зі своєї склянки і почав мікрометричною голкою "шукати меніск" …

      Не довго довелось Іванові "досліджувати" сметану… Викликана "бездротовим телеграфом" з рідної домівки, прибігла захекана завідувачка їдальні і запросила "товариша перевіряючого" з приладом до кабінету, де буде "набагато зручніше перевіряти"... Іван трохи, для годиться, повиламувався і погодився. Помічниця завідувачки власноруч перенесла прилад в кабінет, але поставити його довелось на табуретку, бо вільного місця на столі не виявилось…

      Словом в той день Іван так до заводу і не дійшов… На другий день, з ранку ми пішли до їдальні "на перевірку" вдвох, бо Іван відрекомендувався інспектором "Держхарчнагляду" з Києва, а мені надав звання "старшого інспектора". Словом, та склянка розведеної до стану дистиляту сметани обійшлась  завідувачці десятиденним пансіоном на двох, як тепер кажуть: "все включено".

      Правда, мали ми багато мороки з відмиванням приладу для використання за прямим призначенням.  Але ж воно того було варто…

* Прилад Петрова – мікроманометр, що вимірює перепад тиску від 1 до 1000 мм. вод.ст. або від 1 до 1000мм. ртутного. (нічого спільного з вимірюванням якості сметани не має)

Як Іван яйця купляв.

            - Працювали ми тоді з Іваном в Тернополі. Йдемо, якось, з роботи, Іван і каже: - Привіз я, Василю, кілограм домашньої ковбаски, а вона ж така смачна, що її і їсти жалко. От сядемо, за десять хвилин умнемо, та й все. Давай купимо лоток яєць і будемо тиждень  яєчнею з ковбаскою насолоджуватись! Ну, хіба я ворог розумним пропозиціям? Заходимо до гастроному, а в той відділ, де яйця продають, дешеву ковбасу завезли і пів Тернополя в черзі стоїть. Ну, час у нас є, хоч від думок про яєчню з ковбаскою слиною захлинаємося. Стоїмо в черзі, коли бачимо, що чолов'яга, що тільки-но зайшов, вже йде на вихід з лотком яєць. Іван не втримується, гукає йому:

            - І на соромно вам, шановний, он скільки людей стоїть, а ви без черги, як той Герой Радянського Союзу! Чолов'яга зупинився, знизав плечима, - так то ж ковбасу по черзі відпускають, а яйця так дають. Вибачився Іван, покинув мене, про всяк випадок, в черзі і побіг до стойки. Перед ним ще дві жіночки взяли по лоточку, підійшов вже й Іван до стойки, мне в руці троячку, слину ковтає в передчутті … а продавчиня ковбасу відпускає… одному, другому, п'ятому, десятому… Іван            – Дєвушка! Дєвушка!! Дєвушка!!! Тицяє вже змоклу від поту троячку, а продавчиня, наче і не бачить Івана… Вже й моя "ковбасна" черга наближається… Іван втрачає терпець і волає на все горло:

            - Дєвушка!!! Та кінець кінцем, ви відпустите мені яйця чи як?...

            - Відпустила? – регочемо ми.

            - Та відпустила, ледь посміхається куточками вуст Василь, - але там комусь з черги швидку викликали… мабуть дуже переживав за Іванові "достоїнства"…

Як Іван в мене плавки позичив.

            - Вдалось мені, колись, дістати* японські плавки. Всі чоловіки ходили по пляжу в сатинових з двома бантиками на боці, а я шикував в японських.  І були вони напрочуд гарні. Переливались всіма кольорами веселки. Дівчата від них очей відвести не могли, ну а через них, і від мене теж… Але невпинний плин часу, а може й дівочі погляди, зробили свою справу – потьмяніли мої плавки. Та так потьмяніли, що вже й вдягати їх стало незручно. І тоді, хтось з моїх колег порадив:     

      - А ти, Василю пофарбуй їх, і дав рецепт: змішай, каже, в рівних частках фіолетове чорнило для авторучок з оцтом, нагрій до 80-90*С і замочи там плавки на 1,5 – 2 години. Потім, не викручуючи дай стекти зайвому, висуши на сонечку – і будуть як новенькі! А головне, ніколи не полиняють. 

      Ну, втрачати мені вже не було чого, зробив, як порадили і повісив на кватирці сушитись. Висохли вони, и набули такого приємного, густо-фіолетового , "з іскоркою", кольору, що я вже ладен був вдягати їх та бігти на пляж, але не було часу, бо Іван затримався дома у справах і я був сам на об'єкті. От, якось, повертаюсь я з роботи, думаю – час є, сонечко ще високо, піду, мабуть, скупаюсь. Піднімаюсь до себе на другий поверх готелю, коли на зустріч спускається, спішить, аж через дві сходинки перестрибує, Іван. Навіть не привітавшись, кричить мені:

            - Вибач, Василю, там така дівка мене запросила, а в мене ж "сімейні",  я без дозволу, я потім все виперу! І все це вихором, як то кажуть – в льот… Я зрозумів лише тоді, коли зайшов до кімнати і побачив, що плавок на кватирці нема…  

            - Отак завжди буває, коли без дозволу чуже береш – каже Василь, скрушно розводячи долоні рук…

            - Так що ж там з Іваном сталося? Не тягни! – підганяємо ми Василя.

            - Та що, що… - тиждень зі мною не розмовляв… Ходив, сопів та бурмотів: - Яка дівка! Яка дівка була!!!

            - А я ж в чому винен? Треба було спитати… Мені потім розказували, що люди, що за течією нижче Івана купалися, мусили на беріг тікати…

* - В ті часи дефіцитні речі, а дефіцитом було майже все, не купляли, а "доставали"