Червона шапко по новому, или мы пиздец деградируем.

"Красная Шапочка" Евгения Дударя была включена в украинский учебник
"Украинская литература" в конце 2008 года по решению Министерства
образования Украины. Как сообщали украинские СМИ, ведомство включило в
образовательную программу классические сказки, переписанные на новый
лад. Так, в новом своем изложении Красная Шапочка курит, пьет, ездит на
волке и вымогает деньги у бабушки. Текст самой сказки:

ЧЕРВОНА ШАПОЧКА
(Стара казка на новый лад)
В одному селі жила
Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька1. Нижню половину її
вроди облягали вичовгані джинси. .Верхню — розписаний незрозумілими
гаслами бала¬хон. На голові хвацько2 сиділа червона шапочка. Подарунок
від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною
Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі". Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
—Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.

Ставненька — висока, струнка, з красивою поставою.
Хвацько — тут: задерикувато, виклично.

Відійшла
на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.
Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку.
Засмалила смалить і наспівує.
' Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны.
Як тут з кущів виходить.Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм.
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула1 через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула
Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тю¬тюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. I той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати, Зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в
таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати2! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
— Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз
у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Ди¬виться, біля хати
лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати
доноситься схлипування бабусі: - Не маю, внученько! Їй-Богу, більше не
маю!..

Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
- Хто тут бабусю ображае? Червона Шапочка криво осміхнулася
— А ти у родинні справи не вмішуйся!! Браконьер нещасний!
Ось напишу на тебе, скаргу, щоти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш…
Мисливець
був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстращнішим звіром. А тут жилки
в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих.
I, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у
бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під
полудень з хати вийшла Червона Шапочка. 3 набитим вузликом на спині. I
зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може,' стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає




А теперь господа, будемо полімізувати.. (с) Африкан Свиридович
 Я конечно понимаю что типа прогресс, наука и культура не стоит на месте. Все движется и меняется, но как по мне, это просто ПИЗДЕЦ. Как нормальные министры образования могли ТАКОЕ пропустит в учебники??? Да, с одной стороны (как говорит аФФтырь) он хотел показать как не надо делать, но... это понимают взрослые, (да и то не все) здравомыслящие люди, а детишки, у которых в мозгах только Дом2, попса и пр. порнуха воспримут эту сказку как руководство к действию. Раз написано в учебниках, значит надо так поступать... надо посылать на йух родителей, вымогать деньги, угрожать всякой поебней.. и тогда ты станешь круче поросячьего хвоста. 
 Блин, может кто то и скажет что я пиздец зануда, что детям надо развиваться, но ХЗ, я конечно вырос на других сказках... в другой стране, с другим менталитетом, типа пионер всем пример и пр. Но меня воспитали (при всех недостатках совковой образовательной программы) что нужно уважать старших. Что дружба и взаимовыручка это не что то противоестественное, а нормальное человеческое состояние. Да, взрослая жизнь внесла свои коррективы в идиалистическое восприятие мира. Да, я сейчас вряд ли подойду если мужик будет бить свою женщину, потому что останусь крайним и виноватым, и получу от обоих. (было, кушали) Я врядли сейчас подойду к валяющемуся человеку, что бы узнать, может ему плохо. Не подойду потому что в ответ получу кучу ебуков.
 Так к чему мы прийдем? К псевдо(неибаццо)индивидуальности?? Грусно блять. И пока такие сука уебанские аффтыри будут писать левой ногой и думая жопой, будут графоманствовать абы хоть как то выделится (похуй что от его высера воняет говнищем на версту) и будут пропагандировать наглость, ложь, насилие и кучу всякого дерьма... наша страна хуй когда вылезет из той жопы куда мы сами с огромным удовольствием залезли.
ЗЫ: Никогда не писал ничего подобного (да и вообше никогда не вел блоги), но тут блять прорвало.