Долоні мають десять пальців, які нагадують про Десять заповідей. Бог каже, що моє ім’я виписав на своїх долонях – тобто що зробив собі моє ім’я десятьма заповідями, яким Він вірний щодо мене.

Якби я ризикнув інтерпретувати той текст, то насмілився б висловити своєрідний Декалог, якому Бог напевно вірніший, аніж ми – тому, що нам залишений на горі Хорив:

 

1. Я не забуду любити тебе так, як ніби ти – єдиний.
2. Твоє ім’я шануватиму і ніколи тобою не злегковажу, бо Я записав твоє ім’я у книзі життя.
3. Буду завжди присутній, коли ти молитимешся, навіть якщо ти цього не відчуєш.
4. Поважатиму тебе як свою власну дитину.
5. Не нищитиму твого життя, а розвиватиму його.
6. Не зраджу твоєї любові й ніколи тебе не покину.
7. Ніколи у тебе нічого не відберу, а обдаровуватиму тебе.
8. Ніколи тебе не обману, ти завжди почуєш від Мене правду.
9. Не заберу в тебе тих, кого ти любиш.
10. І нічого з того, чим тебе обдарую, не заберу, бо мої дари – незмінні. (Рим 11,29.)

За матеріалами: Слова о.Августина Пеляновськогo

P.S За інтернет виданням - http://www.credo-ua.org/2013/02/76695

 В неділю, 03. 03. 2013 року, мені розказав своє свідчення, наш у Христі брат Михайло Козак, с.Йосипівка. День на передодні до нього завітали послідовники "Вартової Башти" - Свідки Єгови.  Підійшовши до його оселі вони попросили сина, щоб він покликав тата. Коли п.Михайло прийшов, то відразу впізнав у тих людях своїх бувших знайомих. Вони привітавшись, почали свою "проповідь"; я дав їм, каже пан Козак, можливість висловити свої погляди. У розмові, згадували і про мої хворі очі. 

 "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20)

 Добрий батько! Сьогодні, ми хочемо запитати себе: Який образ батька носимо в своєму серці? Справедливого, караючого, поблажливого, доброго? Від цього досвіду дуже часто залежить наше ставлення до Бога. Часто здається людині, що прихильність Господа треба собі чимось заслужити. Звичайно, Він радіє коли ми керуємося моральними принципами. Але чи любить нас Бог тільки через це?

 Ми з вами вислухали фрагмент Євангелії, який нам знаний, як слово про блудного сина. Однак, хочу цю історію назвати притчею про доброго батька (милосердного Отця - так її називав папа Іван Павло II). Адже в центрі розповіді є не молодший син, а саме добрий батько. Він любить свого сина, сумує, що цей бажає його покинути, однак не накидає йому своїх рішень. Шанує його вибір. Дає його частину маєтку і відпускає.

 Покинувши дім батька свого, він починає будувати інше життя - це нові друзі, гуляння, розпуста. Як нам нагадує така схема щастя наше сьогодення. Багатьом здається, що так і повинно бути, все треба спробувати, перевірити. І як не дивно, саме так думав молодший син, про якого нам розповідає Євангелія. Та коли він все розтратив, залишився сам зі своїм гірким досвідом. І коли ми грішимо теж досвідчуємо покинутість та вбогість. У такому принизливому стані перебуваючи, він пригадує собі батьківський дім. Де його цінували, любили та обдаровували - Він був сином! А сьогодні лежить в домі нечистоти серед свиней. Подумав у своєму серці: "встану тай піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного із твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого". (Лк. 15, 18)

 Якою ж могла бути зустріч? Він розтратив батьківський маєток, невдячний син, повний невдаха. Однак, що ми знаходими у євангелії? "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20) Батько, як виявилося завжди чекав його, повний любові та милосердя. За його буремне життя недорікає, а вже від першої хвилини зустрічі обдаровує - обняттям та поцілунком. Чекає Бог грішника з покаянням! І сьогодні так багато людей потребують такого прийняття, такої любові.

 В одній сім"ї були прийомні діти і мати ввечері підходила до дітей, обнімала найменших та цілувала. Так було завжди! Одного дня до мами підійшла старша всиновленна донечка і сказала, що її ніколи в житті не обнімали, не цілували. Мамі від почутого, по щоці покотилися сльози.

 Так, Господь бажає і нас пригортати, обдаровувати, називати нас своїми синами та дочками.

 "Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель". (2 Кор. 6, 18)

 http://homilia.io.ua/s390724/dobriy_batko_lk._15_11-32

 У моїх очах вимальовується портрет моїх батьків, дитинства, юності, актуальності, а також тої ікони Успіння Пресвятої Богородиці, яку я вперше побачив вдома, тобто у серці моєї історії. І не пересадно було б сказати, що з портретом, образом, картиною, схемою пов"язане ціле життя людини. Воно назнаменоване багатьма фазами, структурними ланками, нашою свідомістю, вмінням думати - порівнювати і відрізняти. Ділитися і сподіватися, вагатися і досвідчувати, плакати і радіти - фіксувати щось суттєве і таким чином подавати, як портрет своєї особистості та неповторності.
 Наприклад, цей портрет роздумів пишеться у дуже цікавому історичному місті Зальцбург. Це місто має багато своїх героїв, але не це заворожує мене, воно цікаве тим, бо довший час було незалежним і тому кожен, хто сюди приїзджає, відчуває цю горду впевненість і самовистарчальність. Саме ця риса часто, заставляла мене задуматися над питанням ідентичності, як портрету, що ще малюється, чи як такого, що вже давно є довершений самою історією? Якщо це так, то нам залишалося б лише, визнати правосильність Когелетових висновків і повторити за ним: "Усе марнота і гонитва за вітром". (Проп. 1, 14)
 Цей автор (Когелет), як ви вже і мабуть зауважили, у цих словах малює свій власний образ історії, зі своїм підходом і розумінням. І це є теж тим, що полонить мою душу - це його рівнодушність, спокій та дозріла особистість.
 Саме про це, ми коротенько вже були накреслили на початку наших роздумів, що цей портрет-образ має бути виразом нашої ідентичності і неповторності. Когелет є прекрасним свідченням саме цього. По-перше: Він є представлений у своїй книзі. як людина, котра знає свій народ з притаманними йому традиціями і звичаями. По-друге: Він не боїться своїх революційних висловлювань, котрі у кожного малюють свої окремі образи-портрети. Можливо його книга стане тим поштовхом до вивчення, також не тільки того образу, який випливає з її змісту, але також до віднайдення того портрету, якого малює моє серце і кожного зокрема.
 Сьогодні двадцять шостого березня, та не зважаючи на те, що надворі політає легесенький сніжок, природа теж креслить образ своєї неповторності, своєї надії і свого визволення (див. Рим. 8,22), разом з нами (див. Рим. 8, 23-25). І це є з однієї сторони свідченням єдності образу, як такого взагальному, а з другої сторони його відмінності.
 Та ось нарешті, ми підійшли до дуже цікавого питання, не тільки мого власного портрету, але і світу, про який нам дуже часто подають спотворене уявлення. Щоб пізнати його, нам треба іти до початку, до першої сторінки Біблії, де натрапимо на вражаючі силою і простотою слова: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
 Отже, портрет світу є зовсім іншим від того, яким його малюють газети, телебачення і наша уява. Бог говорить: " І воно було дуже добре". Що ж тоді сталося з цим первісним образом, де поділися "божі очі" в нас? Чому ми стали сліпими до власної картини серця, де скривається радість первовзору?
 Останім часом усіх потрясає фільм Мела Гібсона "Страждання Христа". І було б звичайно дивно, якщо подібного з нами невідбувалобся. Дивує інше, або просто сказати, ми боїмося того образу Христа, який ми підчас перегляду бачимо, ми не хочемо зустрітися з Ним у ці останні години, бо ми не маємо відваги покинути "образ світу" красивого до ідеалізму, який знаходимо на обкладинках журналів, а в дійсності жорстокого і деспотичного, який нічим не відрізняється від того, що відбувалося більш, як дві тисячі років.
 Людство і посьогоднішній день втікає від Того, Хто прийшов привернути їм утрачений образ (див. 1Кор. 15, 49) та нагадати нам першу сторінку Біблії: "І воно було дуже добре". (Буття 1, 31)
 Ці слова є прекрасним свідченням Альфи і Омеги, початку і кінця (див. Отквор. 1, 8), зустрічі з Ісусом - образом невидимого Бога, "бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для Нього створене, і все існує в Ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви. Він - начало, первородний з мертвих, так, щоб у всьому Він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в Ньому і щоб все примирити з Собою все чи то земне, а чи то небесне, встановивши мир кров"ю Його хреста". (див. Кол. 1, 15-20)
 Після цих слів, я повертаюся мрією знову до образу батьківської хати, та ікони Успіння Пресвятої Богородиці та розповіді моєї бабусі, тобто до згаданого на початку дитинства. Вона першою ввела мене у зміст цієї ікони, у слова молитви та шукання там зустрічі, розмови з Богом. Вона вчила мене і сестру вдивлятися підчас молитви у наші серця, в образ-портрет, який так чудово поєднував історію земну з небесною.
 Для мене розповідь бабці була першою бесідою про ціль нашого життя, про все те, що я сьогодні називаю Портретом.

26.03.2004 р.Б., м.Зальцбург.      о.І.Зозуля

 В священичому служінні Господь дає мені переживати знаки Його присутності та любові. "Ісус Христос - учора і сьогодні і на віки той самий!" (Євр. 13, 8)  Одного дня, а це було в 2005р., тоді я жив на квартирі, до мене приїхав чоловік із с.Йосипівки просячи св.Тайни Сповіді для своєї мами. Він розказав про важкий стан її здоров"я. Моя мама, продовжував чоловік, часом втрачає свідомість, та не розмовляє. Приїхавши до них додому застав пані Розалію при свідомості, що було знаком Божої опіки. Вона з радістю приступила до св.Тайн і на кінець уділив їй св.Тайну Єлеопомазання.

 На Тернопільщину завітала пані Еріка Гібелло - секретар Міжнародної Асоціації Служби
Звільнення та Екзорцизму, особистий секретар і помічник покійного о.Руфуса
Перейри. З 22 по 26 червня в м.Чорткові у Катедральному соборі св. ап.Петра і Павла УГКЦ п.Еріка проводила реколекції для мирян та священиків на тему: "Внутрішнє зцілення".
 Багато людей досвідчили любов Христа через покаяння та молитву. Еріка Гібелло свідчила про свою працю з молодими людьми, котрі були потрапили під вплив новітніх сект. Наводила приклади впливу магії, езотерики на життя людей. Цікаво було почути, що вправи йоги ведуть до смерті організм людини.
 Пропоную всім зацікавленим прочитати книгу п.Еріки видану українською мовою "... а тепер повстало багато Антихристів... (1Йо. 2, 18) Як не потрапити у вир псевдорелігій".

Див. http://vohonzneba.blox.ua/2010/09/Erika-Gibello-a-teper-postalo-bagato-Antihristiv1.html

 В книзі дуже багато корисної інформації про новітні рухи наприклад: Нью Ейдж, теософію, сцієнтологію, гомеопатію, бойові мистецтва, йогу, спіритизм, рейкі, Свідків Єгови та багато іншого...

 Нехай Господь Ісус Христос Вас береже!

 Design by www.homilia.io.ua

 Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

 Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

 Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого див. www.ugcc.org.ua/688.0.html

 В 1985 р., згадує о.Василь, я був запрошенний сповідати хвору жінку, на  вул. Головацького 34, м, Львів. І коли Він сповідав його зловили, на місці зробили обшук, знайшли Святі Тайни та висипали їх на землю. Отець кинувся щоб їх позбирати, тоді цей кагебіст почав його копати та перешкоджати. Як згадує про нього ієромонах Василь, каже, що це була дуже жорстока людина. Свідок Христа всупереч перешкод, однак позбирав Святі Тайни, не дозволив щоб вороги глумилися над Його та всіх Спасителем.
 Страх, що найбільші для християнина святощі - Святі Тайни - будуть потоптані, була в отця сильнішою за природній страх бути засудженим.

 Будьмо вірними Церкві, любімо Ісуса Христа, котрий є для нас у Євхаристії. Святіть - це вірність!
 
Див. Отець Василь Вороновський, Свідчення, Львів 2009 с.68.

                                Зцілення  та звільнення при зачатті та народженні.

"Ще в утробі матері твоєї я піклувався тобою і я завжди буду біля тебе." ( Іс. 44, 2)

 Одна молода жінка прийшла до мене в сльозах, розповідає о.Руфус Перейра. Вона була на восьмому місяці вагітна.
Все йшло добре, але два чи три дні вона не відчувала рухів дитини у своєму лоні. Гінеколог підтвердив її страхи. Після сканування та УЗД він не виявив серцебиття дитини та був впевнений, що вона мертва. Сказав жінці, що треба зробити аборт, бо її власне життя може бути під загрозою. Вона, плачучи, дивилась на мене і сказала: "Отче, але я хочу цю дитину." Тоді я сказав: "То ж помолімся разом" Вона поклала свою руку на живіт, а я поклав свою руку на її голову. Я тихо молився і мені перед очима чітко постала сцена з Євангелії від Луки, коли Марія поспішає до Єлизавети, наповнилась Святим Духом, що дало їй змогу розпізнати присутність Бога у лоні Марії. Вона почала прославляти Бога і дитина здригнулася в її лоні, бо вона теж сповнилася Святим Духом. (Лк. 1, 41-44, 15) Одразу ніби натхненний Духом, я молився про себе: "Ісусе, те що ти зробив для Івана, будучи ще немовлям в лоні Марії, коли він ще був немовлям у лоні Єлизавети, зроби те ж саме для цього дитятка, що в лоні цієї жінки."
 Я закінчив молитися і жінка, тримаючи руку на животі скрикнула від радості: " Отче, отче! Воно рухається! (...) Потім вона розповіла мені, що коли я молився над нею, вона відчула, як дух смерті покидає її тіло. Вона знала, що її дитина померла, а тепер вона жива. (...) Я часто розповідаю цю історію, коли говорю про аборт, заохочуючи жінок віддати Господу усі спокуси вчинити цей гріх. (...)
 Двадцятого березня 2005 року я отримав телефонний дзвінок від Донни, це було її ім"я.  Вона приїхала на мою парафію св.Пія Х, Мулунд, Північно-Східний Мумбай з восьмирічним сином, щоб з гордістю та щастям показати нагороди, які хлопець отримав у школі. Він має найвищі оцінки із всіх десяти предметів. А лікарі передбачали, що ця дитина народиться розумово чи фізично відсталою, або взагалі мертвою. (...)

 "Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї!" (Пс. 22, 9)

 о.Руфус Перейра, Бог є Любов, Івано-Франківськ 2009 сс.27-29.
 

о. Руфус Перейра - священик Архиєпархії Бомбеї (нині Мумбаї) в Індії. Свою священичу освіту здобув в Урбаніанській Колегії (Со11еgіо Urbano) Конгрегації Поширення Віри, Ватикан, Рим. Захистив докторську дисертацію з біблійної теології на тему: "Бог є любов". Праця стала досить знаменною, оскільки на таку тематику була написана перша енцикліка Папи Бенедикта.

о. Руфус був директором чотирьох з найбільш відомих середніх шкіл Архієпископства Бомбеї, а також душпастирем чотирьох важливих парафій. Був звільнений від праці на парохії з 1976 по 2002, щоб працювати в інтересах зміцнення Католицької Харизматичної Віднови.

З 2002 по 2007 він був парафіяльним священиком однієї з найбільших парафій в м. Мумбаї (2002-2007- St Pious X-Mulund). о. Руфус вступив до Харизматичної Віднови в день П'ятидесятниці в неділю 1972 року і отримав благословення архієпископа, кардинала Граціаса (Gracias) з 1976 року для повноцінного духовного проводу Харизматичною Відновою в єпархії, в цілій Індії та в усьому світі. Особливу увагу приділяв реколекціям, особливо для священиків, реколекціям внутрішнього оздоровлення для мирян (з 1987), а також харизматичним інформаційно-просвітницьким програмам. Він добре відомий завдяки служінню Визволення. Заснував Міжнародну асоціацію Визволення (ІАD), яка здійснює програми в Європі та на інших континентах. Як член Міжнародної Католицької Харизматичної Ради, координує Служіння Зцілення по всьому світу і є віце-президентом Міжнародної Асоціації Екзорцистів. Про служіння зцілення та визволення повідомляв багатьом єпископським конференціям, організаціям, навчальним закладам. Згодом повернувся до парафіяльного душпастирювання в м. Мумбаї (у 2002 р.). Хворі і пригноблені приїжджали з усіх кінців міста і всієї Індії, навіть із зарубіжних країн на сповідь, консультації та лікування молитвою. З червня 2007 року о. Руфус знову звільнився для служіння Визволення. Золотий ювілей свого священства відзначив 22 грудня 2006. 

http://jesus.my1.ru/load/o_rufus_perejra_propoved_svidetelstvo/13-1-0-23307

На першій фотографії о.Руфус в центрі, а на другій на передньому плані.

Фото з особистого архіву.

Минулого року о.Р.Перейра відвідав Україну, та провів у м.Чортові реколекції для священиків та мирян.

Design by www.homilia.io.ua