Добрий батько! (Лк. 15, 11-32)
- 01.03.13, 22:18
"І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20)
Добрий батько! Сьогодні, ми хочемо запитати себе: Який образ батька носимо в своєму серці? Справедливого, караючого, поблажливого, доброго? Від цього досвіду дуже часто залежить наше ставлення до Бога. Часто здається людині, що прихильність Господа треба собі чимось заслужити. Звичайно, Він радіє коли ми керуємося моральними принципами. Але чи любить нас Бог тільки через це?
Ми з вами вислухали фрагмент Євангелії, який нам знаний, як слово про блудного сина. Однак, хочу цю історію назвати притчею про доброго батька (милосердного Отця - так її називав папа Іван Павло II). Адже в центрі розповіді є не молодший син, а саме добрий батько. Він любить свого сина, сумує, що цей бажає його покинути, однак не накидає йому своїх рішень. Шанує його вибір. Дає його частину маєтку і відпускає.
Покинувши дім батька свого, він починає будувати інше життя - це нові друзі, гуляння, розпуста. Як нам нагадує така схема щастя наше сьогодення. Багатьом здається, що так і повинно бути, все треба спробувати, перевірити. І як не дивно, саме так думав молодший син, про якого нам розповідає Євангелія. Та коли він все розтратив, залишився сам зі своїм гірким досвідом. І коли ми грішимо теж досвідчуємо покинутість та вбогість. У такому принизливому стані перебуваючи, він пригадує собі батьківський дім. Де його цінували, любили та обдаровували - Він був сином! А сьогодні лежить в домі нечистоти серед свиней. Подумав у своєму серці: "встану тай піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного із твоїх наймитів. І встав він і пішов до батька свого". (Лк. 15, 18)
Якою ж могла бути зустріч? Він розтратив батьківський маєток, невдячний син, повний невдаха. Однак, що ми знаходими у євангелії? "І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його". (Лк. 15, 20) Батько, як виявилося завжди чекав його, повний любові та милосердя. За його буремне життя недорікає, а вже від першої хвилини зустрічі обдаровує - обняттям та поцілунком. Чекає Бог грішника з покаянням! І сьогодні так багато людей потребують такого прийняття, такої любові.
В одній сім"ї були прийомні діти і мати ввечері підходила до дітей, обнімала найменших та цілувала. Так було завжди! Одного дня до мами підійшла старша всиновленна донечка і сказала, що її ніколи в житті не обнімали, не цілували. Мамі від почутого, по щоці покотилися сльози.
Так, Господь бажає і нас пригортати, обдаровувати, називати нас своїми синами та дочками.
"Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель". (2 Кор. 6, 18)
