Сьогодні, під час підготовки регіонального круглого столу Громадянської Асамблеї України в Миколаєві, серед політологів, правозахисників виникла традиційна дискусія. Тема нагальна: "Чи знищить режим Януковича фізично Юлію Тимошенко в СІЗО, чи злякається реакції Заходу й випустить її на волю напередодні парламентських виборів".

Спочатку думки розділились в пропорції 50/50. Одні переконані, що Тимошенко скерують у жіночу колонію, і там випадково в пересічній бійці вона загине. Або помре від зупинки серця чи апендициту. Станеться це опісля проведення Євро-2012, але до офіційного старту виборчої кампанії.

І жодне демократичне світове співтовариство не зможе зашкодити "єнакіївському шапкокраду" виконати зазначене політичне вбивство. Адже абсолютно невинний, принаймні, у тому, що йому закидає слідство, Юрій Луценко протягом року знаходиться за ґратами. А європейські комісари – правда, символічна назва? – продовжують вести якійсь перемовини з диктатором.

Ніхто навіть не обговорює питання арешту банківських рахунків родини Януковича та його каморри в західних банках чи заборони на відвідини цивілізованих країн для чиновницької верхівки України.

Інші вірять, як у всемогутнього Бога, у спроможність Європи й США захищати європейські цінності не лише на словах, а й у реальних відносинах з Україною.

Бо родини регіональних кланів, переважно з ПР, завдяки дипломатичним паспортам не потребують безвізового режиму. Їхні діти навчаються в Англії чи за океаном. Їхні вкрадені в українських аборигенів статки знаходяться в європейських банках чи найдорожчих об'єктах нерухомого майна на території країн, що не визначились, чим налякати донецьких бандитів при владі. Загроза ж реальних санкцій змусить Януковича та підконтрольні йому суди, прокуратуру, СБУ – звільнити Тимошенко від кримінального переслідування.

Власне, обидва вище наведені прогнози подальшого політичного розвитку країни з деякими незначними відмінностями постійно генеруються експертним середовищем. Тому не буду їх деталізувати.

Натомість мушу навести достатньо свіжу версію, оприлюднену юристом Української Гельсинської Спілки з прав людини Анатолієм Іванюченком. Він радить усім передивитись фільм "Політ над гніздом зозулі", One Flew Over the Cuckoo's Nest, Мілоша Формана за романом Кена Кізі.

Отже, версія. Юлію Тимошенко дійсно скоро випустять. Але вона не братиме участь у політичній боротьбі. Ніколи. Бо Юлію Володимирівну, жінку передпенсійного віку, звільнять через її неосудний стан. І пояснять, що психіка екс-прем'єрки не витримала. Її недієздатність буде встановлена рішенням суду. В якості опікуна для Тимошенко призначать її доньку Євгенію Карр.

Таким чином Віктор Янукович задовольнить усіх. Юлія – на свободі. Але в політику – зась.

Дивно, що кваліфікований адвокат Сергій Власенко навіть не замислюється над цим сценарієм. Він стверджує, що протягом останнього місяця Тимошенко не лікують, чекають на її смерть. Проте, невідомі особи в будь-який час доби безперешкодно потрапляють до камери, чи палати з Тимошенко й роблять її якійсь уколи. Нібито для зняття болю в спині.

Не випадково до Юлії Володимирівни не допускають її особистих лікарів. Адже аналіз крові Тимошенко легко покаже, що знеболювальні, котрі їй вводять, безконтрольно з боку адвокатів та незалежних медиків – містять наркотики та сильні психотропні речовини.

Проаналізуйте наступні меседжі:

Громадськість готують до того, що екс-прем'єрка робить суперечливі заяви: то вона за проголосований підлеглими закон про парламентські вибори, то вона – проти.

Донька готова очолити партійний список на виборах, замість мами. До речі, репетиція посади опікуна?..

Фюле після півгодинної розмови з Тимошенко зрозумів, що психічний стан його співбесідниці якийсь незвичний.

Незаконні відео та фото-монтажні експерименти над Юлією Тимошенко, що дивним чином потрапляють у вільний доступ, є тестом. Не згіршим за соцопитування на тему, хто повинен очолювати партію "Батьківщина" замість неї. А що, ув'язнена лідерка вже недієздатна?

Тільки не говоріть мені, що донецькі не вирушать до реального – а не бутафорного – перетворення їхньої супротивниці на недієздатну, хвору бабусю. У світі не існує злочинів, котрі не можуть скоїти "бєспрєдєльщікі".

А ви ще сумніваєтесь в тому, що на владному Олімпі України саме така публіка?

Тоді дивіться кіно. Якісне.

Аїда Болівар, спеціально для УП

С.Власенко: "на часі вже говорити про чинник Януковича в євроінтеграції, який ставить питання особистої помсти вище інтересів українського народу."

 
"В настоящее время меня волнует не то, что делается в этом судебном процессе. Больше волнует то, что под прикрытием таких пропагандистских вещей, как это газовое дело, они фактически приступили к сдаче главного стратегического объекта нашей страны - газотранспортной системы", - заявила Тимошенко.

По ее подсчетам, стоимость украинской ГТС - "если сравнивать ценовые параметры, во сколько оценивается сегодня Северный поток, Южный поток, Набукко, если без учета того, что придется тратиться на строительство новых газопроводов" - составляет порядка 200 млрд евро.

"Под прикрытием якобы невыгодных газовых контрактов, сдали сначала Черноморский флот, теперь перешли к сдаче ГТС без учета интересов Украины и украинского общества. Фактически речь идет о том, что нас пытаются лишить права собственности на объект ценой более 200 млрд евро. Это – бюджет страны за пять лет приблизительно. Это и есть преступление, и это меня волнует", - акцентировала глава "Батькивщины".

"Вы хорошо помните, что я была инициатором и обеспечила принятие в Верховной Раде закона о неприкосновенности нашей ГТС , о том, что ни приватизировать ее, ни передавать в аренду, ни создавать СП, ни передавать в концессию нельзя. Я прекрасно понимала, что это – самая большая ценность Украины, обеспечивающая нам, в том числе, нашу энергетическую безопасность. Но сегодня перешли уже до, по сути, присвоения этой ГТС", - добавила экс-премьер.

http://lb.ua/news/2011/09/27/116757_Timoshenko_YAnukovich_sdaet_GTS_po.html

Судді, прокурори, слідчі, міліціянти, які беруть активну участь у політичних репресіях

1 Пшонка Віктор Павлович

генеральний прокурор організує незаконне кримінальне переслідування, арешти, засудження та утримування за ґратами політичних та громадських діячів

2 Могильов Анатолій Володимирович

екс міністр внутрішніх справ використовує підрозділи міліції для запровадження фізичного насилля у вигляді вбивств та тілесних ушкоджень, як методів політичного терору

3 Хорошковський Валерій Іванович

Фотоархів катів режиму Януковича

http://photo.i.ua/user/1778189/289446/

СЬОГОДНІ НА КОНУ СТОЇТЬ ПРАКТИЧНО ВСЕ

Кожне чергове підвищення цін на газ супроводжувалося масштабними медіакампаніями з приводу того, що економіка Україна не витримає існуючої ціни на газ. Так було, коли ціна зросла майже двократно: з 50 доларів стала 95 доларів. Нині ми маємо безпрецедентно високу ціну. З точки зору макроекономічних підходів та адекватності формули закладеної в контракт, така ціна є критичною для української економіки. Але незважаючи на постійне зростання впродовж п’яти років цін на газ, корпоративні показники фінансово-промислових груп йшли вгору. Виняток – це часовий період 2008 – перша половина 2009 року, коли відбулася перша хвиля фінансової кризи та обвал металургійних ринків. Втім, обвал української економіки спричинила не висока ціна на газ, а низькі ціни на металопродукцію. Тому й зараз бідкання, що українська економіка не витримає високих цін на газ (а зараз вони досягають свого піку) і тенденція до зниження розпочнеться лише у другому кварталі наступного року –  своєрідна спроба обґрунтувати майбутню здачу ГТС в обмін на цінові преференції.

Якщо аналізувати те, що називається українська економіка, то ми побачимо, що її левова частка перебуває в секторі олігархономіки. А там працює дещо інша бухгалтерія, якої ми не бачимо. Офіційна бухгалтерія публічно показує збитковість функціонування цілої низки підприємств та з цієї офіційної статистики можна зробити висновки, що корпоративну економіку чекатиме колапс за такої високої ціни. А насправді ми бачимо офшоризацію економіки країни, економіка ж провідних ФПГ давно офшоризована! Далеко не всі прибутки отримуються в Україні. Далеко не всі отримані прибутки повертаються в Україну. Тоді стає зрозуміло, чому при постійному зростанні цін на газ ми не бачимо банкрутства СКМ (але бачимо зростання СКМ) чи групи Фірташа. Ми бачимо лише те, що нам показують. Але насправді ситуацію виглядає іншою. Ми бачимо верхівку корпоративного айсбергу. А на корпоративному рівні кожна з ФПГ знаходить свій варіант вирішення газового питання.

За цією угодою, проект якої оприлюднили, Газпром контролює все. Не повинно бути ілюзій. Якщо навіть уявити, що уряд України збереже контроль, то це не більше ніж ілюзія збереження контролю.

Після газової кризи 2009 року один з низки неофіційних висновків міжнародних експертів полягав у тому, що українська сторона не має повного суверенітету у газовому питанні. Це було сказано 2009 року за підсумком газової кризи, коли 100% НАК Нафтогаза був у руках держави. Що буде, коли Газпром отримає навіть не контрольний пакет, а більше? Зрозуміло, що, окрім базової угоди, можуть бути інші супровідні документи, які регламентуватимуть ту чи іншу сферу спільної діяльності. У згаданому проекті не вказується, де буде зареєстровано спільне підприємство чи консорціум. В яку юрисдикцію потраплять ці спільні підприємства. Якщо це буде юрисдикція кантону Цуг, то можна уявити, яка технологія при цьому закладається. Інший варіант  - варіант Білорусі.

На рівні обговорень йде денонсація участі України в Енергетичному співтоваристві. Близькі до влади експерти кажуть, що приєднання до Енергетичного співтовариства було “не надто продуманим, надто поспішним”. Зрозуміло чому: Росія жорстко виступає проти підходів лібералізації газового ринку. Членство України в Енергетичному співтоваристві створює юридичні перешкоди для власне пропонованих видів спільної діяльності (СП чи консорціуми) Це суперечить підходам ЄС, бо замість створення конкурентного середовища, ми підсилюємо монополізм зарубіжного постачальника. При цьому нам нав’язується такий кут бачення, що щось віддавати Росії все одно доведеться. Рекламується данина поганій традиції. Торг у нас завжди йшов, треба щось віддати для того, щоб отримати прийнятну ціну на газ. По-іншому домовлятися просто не пробували.

Якщо ми поглянемо на приклад інших країн, які купують у Газпрому газ, то ми цього не побачимо. Що Польща віддає Газпрому? А Словаччина? Німеччина чи Італія в принципі мають іншу систему відносин. Там подібні торжища неможливі. А в рамках обраної моделі бізнес-експлуатації існуючої газової залежності українська сторона завжди приречена на програш. І результат у тому, що кожна нова система договорів ні міжурядовому чи корпоративному рівні гірша за попередні. Сьогодні на кону стоїть практично все.

Іван Діяк, віце-президент концерну ВО “Укргазпром” та екс-радник Віктора Ющенка і НАК "Нафтогаз" :

ЩО ЦЕ  ЗА ДЕРЖАВА, В ЯКІЙ “СПІЛЬНІ” ПІДПРИЄМСТВА ЧУЖОЇ ДЕРЖАВИ КОНТРОЛЮЮТЬ ВСЕ, ВКЛЮЧАЮЧИ ГАЗ ВЛАСНОГО ВИДОБУТКУ?

Мене важко чимось здивувати, але такого проекту угоди в Україні ще не було... Росія уміла користуватися газовим ресурсом. Ще у 1985 році я був на секретній нараді, де голова Держплану казав, що СРСР повинна стати монопольним постачальником газу в Європу та зменшити вплив Штатів. Вони можуть давати платню, більшу за канцлерську та товаришувати із лідерами європейських країн. Про путінські плани “мочити” Україну по повній програмі, я знав через свої зв’язки й напередодні кризи 2006 року, й напередодні кризи 2009 року, про що повідомляв тоді владу. 

Те, що пропонується зараз угодою, – повна залежність. Україна не має права ні на що. Ні на формування ціни на транзит, ні на встановлення внутрішніх цін. І це все повинно узгоджуватися на міждержавному рівні. Україна не має права втручатися. Це продаж всього! Що це  буде тоді за держава, в якій незрозумілі “спільні” підприємства чужої держави контролюють все, включаючи газ власного видобутку?! Але одночасно я хотів би дорікнути і нам. З самого Дня незалежності ми знали, чого можна чекати від Росії. Ми намічали цілі та ставили задачі із дивересифікації та зменшення споживання. - І нічого не виконували.

Сергій Дяченко, провідний експерт з енергетичних питань Центру Разумкова:

ДЛЯ ЧОГО КРАЇНІ, В ЯКОЇ ЗАПАСІВ ГАЗУ НА ТРИСТА РОКІВ, ДБАТИ ПРО НАШЕ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ?

Всі давно знали, що росіяни хочуть отримати контроль над магістральною трубою та підземними сховищами. Але новим проектом вони заявили про ще одне бажання – контролювати наш внутрішній ринок. Облгази, на базі яких вони хочуть зробити друге (перше – спільне підприємство по ГТС та “підземках”) спільне підприємство, це – транспортування, збут газу населенню та бюджетній сфері, вся телеметрична та білінгова система, вся кредитна історія населення, їхні платежі, неплатежі, всі списки виборців. Уявіть собі на секунду: всі 18 мільярдів кубів газу, система, яка контролює третину внутрішнього ринку газу, формує регіональні баланси та має вентиль, який включає та виключає газ у випадку неплатежів, переходить до рук “стратегічного партнера”. Це перший крок до повного контролю внутрішнього ринку газу. Ця угода дозволить реалізувати давні плани з приватизації видобувних компаній Чорноморськнафтогаз та Укргазвидобування. Приватизація цих двох компаній означатиме, що від схеми із постачання соціального газу треба буде відмовлятися. Приватні компанії дають по ринкових цінах. Для чого росіянам газопроводи, які працюють на внутрішній ринок? І якщо їм віддати, у них є рубильник, то вони навіть зимою зможуть відключати газ. У нас зараз на відключення під час опалювального сезону діє мораторій. Але у випадку прийняття вищезгаданої угоди мораторій не діятиме. Та й, якщо розмірковувати чисто теоретично... Україна не повинна втрачати від СП. Для чого воно нам? Які будуть платежі від транзиту? Незрозуміло. Підемо далі: Україна є членом Енергетичного співтовариства. Обидва гіпотетичних спільних підприємства підпадають під вимоги законодавства ЄС. Одночасне володіння  транспортними активами та облгазами суперечить третьому енергопакету. Згідно третього енергопакету, не можна, щоб постачальник (Газпром) володів також транспортними активами. І Україні у випадку реалізації доведеться відмовлятися і від Енергетичного співтовариства, і від Угоди про Асоціацію. Проект нової угоди –  це заходи противника з тилу та флангів. Це удар по євроінтеграції. Це блокування енергозбереження. Тому що для чого країні, в якої запасів газу на триста років, дбати про наше енергозбереження?

Маша Міщенко

P.S.
Мобільні телефони спікерів фракції регіонів, слова яких ще чогось варті, мовчали. Слухавки взяли лише Вадим Колєсніченко та Василь Кисельов. Такі нардепи, яким, скажімо так, в сенсі репутації втрачати нічого.  "Чи ви голосуватиме за зміни закону про “Трубопровідний транспорт”, яким відкриєте Росії шлях приватизації нашої ГТС", - запитала я. Вадим Колєсніченко спочатку розповів, як Європа не зважає на наші потреби, розповів, як вони будують Північний та Південний потоки, а потім сказав, що проголосують за те, що буде на благо державі.  А Василь Кисельов не церемонився: “Звичайно, вся фракція проголосує. Треба продавати, щоб потім не довелося віддавати задарма”.

http://www.unian.net/ukr/news/news-474113.html

Народний депутат України (наразі позафракційний) Григорій Омельченко за час своєї парламентської роботи очолював кілька комісій щодо діяльності Кучми на посаді президента України, а також комісію з розслідування обставин викрадення та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, очолював депутатські комісії щодо злочинів вчинених державними діячами та пошуку їхніх валютних рахунків за кордоном.

Григорій Омельченко пояснив, чому суд не мав підстав скасовувати постанову про порушення кримінальної справи проти Кучми.

Пане Омельченку, кого, на вашу думку, призначать тепер «замовником» убивства Гонгадзе, оскільки справу проти Кучми закрили, а сам екс-президент заявив, що потрібно розслідувати її до кінця, аби виявити «справжніх» замовників і організаторів?

Виходить, що вся країна з’їхала з глузду, і тільки окремі колишні керівники країни є найрозумнішими…

Якщо відійти від емоцій, політики, хоча це доволі важко, а спробувати говорити виключно юридичною мовою, то виходить чистісінький абсурд!

Прокоментую постанову суду з юридичної точки зору. Говоритиму не як народний депутат, політик, а як колишній слідчий, за плечима якого багато років розслідувань різних кримінальних справ, як кандидат юридичних наук у галузі кримінального права. І ще я багато років працював викладачем, навчав майбутніх юристів…

Так ось, якщо проаналізувати постанову першого заступника генерального прокурора Рената Кузьміна про порушення кримінальної справи щодо Кучми, то з юридичної точки зору вона викладена й написана фахово. Тобто вона може бути взірцем, який треба показувати на семінарських, практичних заняттях студентам юридичних вузів. Взірцем того, як слідчий має обґрунтовувати такі постанови. Тому до постанови, яку виніс Кузьмін, у мене немає жодних зауважень. Вона винесена грамотно й правильно.

Далі…Постанова про порушення кримінальної справи може бути скасована лише тоді, коли її винесено з порушеннями статті 94 КПК, яка передбачає мотиви й підстави для порушення кримінальної справи. Відповідно до статті 94 КПК були всі мотиви й підстави... Кузьмін виконав вимоги КПК.

З юридичної точки зору, такого безграмотного судового рішення (про скасування постанови щодо порушення справи проти Кучми) я у своєму житті просто не зустрічав. Достатньо, аби це рішення суду проаналізували студенти, які закінчили курс кримінального процесу й склали іспит. Я вам гарантую, вони просто сміятимуться над цією постановою і над судом, який її ухвалював.

Ідеться не про достатність пред’явленого обвинувачення, не про достатність доказів, направлених у суд з обвинувальним висновком, а лише про наявність підстав про порушення кримінальної справи. Так ось наявних підстав для порушення кримінальної справи проти Кучми як одного зі співучасників злочину, вчиненого проти Георгія Гонгадзе, було в Кузьміна й Генеральної прокуратури предостатньо. Причому цих підстав було предостатньо ще багато років тому.

Мотивація суду смішна: буцімто, записи, зроблені Миколою Мельниченком, не можуть бути доказом!

Знову ж таки, хто як хоче, так і читає рішення Конституційного суду. Не можуть бути доказами матеріали, здобуті в незаконний спосіб органами дізнання та слідства. А Мельниченко не був ні органом дізнання, ні слідчим, ні прокурором. І не виконував завдання правоохоронних органів, записуючи розмови президента Кучми. Він це робив як приватна особа!

Я це так «розжовую» для таких «професійних» суддів, які ухвалювали рішення у справі Кучми.

Тут навіть не записи Мельниченка є головними. Головним є те, що є живий заявник – Микола Мельниченко, який дав свідчення, як він слухав ці розмови, як він писав і про що і них ішлося. Тобто він як свідок каже про те, що Кучмою був учинений злочин щодо Григорія Гонгадзе. І цього, відповідно до статті 94 КПК, достатньо для порушення кримінальної справи.

Адже кримінальна справа порушується, коли наявний факт злочину. Георгій Гонгадзе убитий? Убитий. Достеменно встановлено, що обезголовлене тіло його. Трьох виконавців засуджено, вирок набув законної сили, і вони вже відбувають покарання за вбивство Георгія Гонгадзе, а також за іншою статтею – перевищення службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків.

Арештований Пукач (зараз слухається його справа в суді) визнав свою вину як один зі співорганізаторів, який зі своїми трьома підлеглими викрав Гонгадзе, його вивезли в ліс і вбили, а Пукач особисто відрізав йому голову, потім її переховав і показав місце поховання.

Пукач дав свідчення – це є в матеріалах кримінальної справи, - що замовниками й організаторами вбивства є дві найвищі посадові особи в державі.

Тобто доказів, підстав, мотивів для порушення кримінальної справи проти Кучми було предостатньо. І суддя, якби він керувався лише законом, клопотання Кучми відхилив би.

Якби справа, направлена в суд, слухалася по суті, і там би оцінювалися всі докази, зібрані досудовим слідством, то суд міг би оголосити оправдальний або обвинувальний вирок. Тоді б мова йшла про зовсім інше – про достатність чи недостатність доказів, які б підтверджували вину Кучми чи не підтверджували її.

Це ось суто юридичний лікнеп для такого роду суддів.

А чому все-таки суд визнав незаконною постанову Генпрокуратури про порушення Кримінальної справи проти Кучми?

Коли було порушено кримінальну справу проти Леоніда Кучми, я ще тоді попереджав, що це одна зі складових спецоперацій. Кримінальна справа робилася в адміністрації президента, у тому числі самим Януковичем, і мала бути в кінцевому результаті спрямована на відбілення Кучми.

Крім того, на той момент всі медіа, все суспільство говорили про справи Тимошенко й Луценка. Треба було показати світовій спільноті, що наше правосуддя начебто не вибіркове.

Проте настав час і ми бачимо результат...

Але ж Кучмі було вже пред’явлено звинувачення…

Так. Тобто це вже інший рівень кримінального судочинства. Зібраних доказів було вже достатньо, аби пред’явити Кучмі обвинувачення у вчиненні злочину, що й зробила Генпрокуратура.

Тому з юридичної точки зору рішення суду про скасування постанови Генпрокуратури – це просто маразм і абсурд. Як суд міг скасовувати постанову про порушення кримінальної справи, якщо Кучмі вже навіть було пред’явлено з-в-и-н-у-в-а-ч-е-н-н-я?! Суд не міг скасовувати постанову про порушення кримінальної справи проти Кучми. З юридичної точки це неприйнятно.

Владі та правоохоронним органам підіграли й журналісти. У чому? У публікаціях був акцент лише на злочині Кучми проти Георгія Гонгадзе. Я розумію, це журналістська солідарність, але майже ніхто не друкував матеріалів слідчої комісії, яку я очолював, про те, що Кучмою вчинено й інші речі... Весь акцент був лише на справі Гонгадзе.

І виходить, що в усій іншій своїй діяльності Кучма білий і пухнастий. Генасамблея ради Європи свого часу теж готувала резолюцію щодо вбивства Гонгадзе, а про інші злочини навіть словом не згадала…

Я очолював декілька слідчих комісій, у тому числі й у справі Гонгадзе, і всіма слідчими комісіями зібрано докази про те, що мало місце розкрадання мільйонів державних валютних коштів, отримання хабарів, зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень. І правильність висновків слідчої комісії, яку я очолював, і те, що я перелічив, підтвердив суддя Київського апеляційного суду Василенко, коли він порушив кримінальну справу проти Кучми. У тодішній постанові судді Василенка було вказано не лише епізод щодо Георгія Гонгадзе, а й інші злочини.

Я десятки разів надсилав запити в Генпрокуратуру, починаючи від генпрокурора Потебенька, тричі генпрокурора Піскуна, до генпрокурора Васильєва, Медведька і кілька разів Пшонці, щоб була порушена кримінальна справа проти Кучми та інших посадових осіб.

Слідчою комісією було встановлено, що Кучма є організатором замаху на життя державного діяча, народного депутата Олександра Іляшкевича. Але засудили якогось раніше судимого, який сказав, що він ударив Іляшкевича…

Якби преса була солідарною щодо всіх злочинів, як і щодо вбивства Гонгадзе, то я переконаний, що Генеральній прокуратурі було б нікуди діватися…

Скажу більше, у фінансових, економічних аферах не один труп. І злочини ці не розкриті. Є один труп, якому теж відрізали голову, як і Георгію Гонгадзе. Ця людина перераховувала валютні рахунки, коли було викрадено мільйон американських доларів з валютного держфонду. І це доведено документально не лише слідчою комісією, а й прокуратурою Баварії (Німеччина), матеріали якої направлені в Генпрокуратуру.

А про яких «справжніх» організаторів і замовників убивства Георгія Гонгадзе казав Кучма?

Як слідчий хочу наголосити, що немає безмотивних злочинів. Безмотивні злочини вчиняють тільки душевнохворі люди, які є неосудні. А кожен злочин має свій мотив.

У Кравченка не було жодного мотиву вбивати Гонгадзе. Жодного! Перегортайте, перелопатьте все, ви побачите, що Гонгадзе жодного слова не сказав про Кравченка.

У Пукача тим більше не було мотиву. Гергій Гонгадзе взагалі його не знав і не міг знати, хоча б тому, що Пукач був керівником департаменту зовнішнього спостереження. Тобто в них не було мотиву. Я вже не кажу, про трьох працівників міліції, які за журналістом стежили й викрадали його. Вони навіть не знали, що це журналіст! Вони вже потім дізналися й злякалися. А Пукач, зі свідчень, заспокоював їх: «Не бійтеся, поки Кучма при владі, боятись нічого».

Мотив був лише у двох людей – у Кучми і Володимира Литвина. У Литвина це – особиста неприязнь до Гонгадзе, у Кучми – за його журналістську діяльність.

Доказів предостаньо, аби довести, що вони є замовники, підбурювачі, співучасники.

Як на вашу думку, чи відвоює цю справу Генпрокуратура в апеляційному суді?

Прес-служба Генеральної прокуратури заявила, що оскаржуватиме це рішення. Це законно й правильно. Питання в тому, яке рішення прийме апеляційний суд. Якщо він не керуватиметься політикою, хоча цілком залежить від президента Януковича, то скасує цю постанову як незаконну, необґрунтовану й просто абсурдну з юридичної точки зору.

Але якщо апеляційний суд не зробить цього, то питання має стояти до Рената Кузьміна. Якщо апеляційний суд залишить постанову без змін, то виходить, що перший заступник генерального прокурора незаконно порушив кримінальну справу проти екс-президента Кучми? Тоді він має нести дисциплінарну відповідальність чи просто бути звільненим колегією Генеральної прокуратури. Бо як інакше?! Якщо виходити з їхньої логіки, то саме так і має бути.

Усі докази щодо організації викрадення і вбивства Гонгадзе та вчинення інших злочинів, які я по крихтах збирав, були направлені в Генпрокуратуру. На всі мої матеріали, запити, звернення я отримав відповіді, що все долучено до матеріалів кримінальної справи. Звичайно, у мене все є в завірених копіях, які я дуже гарно заховав. Мої архіви не горять…

Я знаю одну річ – що рано чи пізно Кучма буде на лаві підсудних.

Кажу абсолютно щиро й відверто: я прошу Бога, аби він дав Кучмі здоров’я і довге життя. Його судитимуть, і не лише за Георгія Гонгадзе, а й за інші діяння.

Є документи, які підтверджують викрадення мільйонів доларів, де стоять письмові вказівки...

Раніше деякі матеріали були опубліковані в газеті «Інформаційний бюлетень», яка виходить у Кременчуці. Це та газета, яка попала на аудіозапис Мельниченка, коли Кучма ногами тупотів і давав указівки Кравченку «знищити цю газету». Георгій Гонгадзе тоді передруковував з цієї газети матеріали в «Українській правді».

Розмовляла Оксана Климончук

http://www.unian.net/ukr/news/news-474823.html