При цьому сторони жваво посилаються на Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений Постановою Кабінету міністрів України.
Хочеться нагадати шановним учасникам процесу, що в Україні рівень правового нігілізму не обмежується тим, що, так звані, народні депутати щодня, голосуючи чужими картками, імітують процес законотворчості(як відомо, відповідно до Конституції України та Рішення Конституційного Суду закони, які приймаються в такий спосіб є нікчемними і не мають жодної юридичної сили).
20 років Незалежності "обранці" були настільки захоплені розпилюванням Неньки, що не спромоглися здійснити належне правове забезпечення діяльності центральних органів влади. В законодавстві України взагалі не врегульовані підзаконні нормативні-акти, їхня структура, підпорядкованість та назви. В нас взагалі досі немає Закону України "Про законодавство", в якому це мало бути викладено.
З правової точки зору немає жодної різниці між директивою прем'єр-міністра та директивою уряду - ні перша, ні друга жодним законом не передбачена.
Справа в тому, що відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їхні посадові сособи ЗОБОВ'ЯЗАНІ діяти ЛИШЕ на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та ЗАКОНАМИ України.
Ніякими підзаконними актами: постановами Кабміну, указами Президента, рішеннями сільських рад, повноваження посадових осіб не визначаються. Такі повноваження визначаються ВИКЛЮЧНО Законами.
Проте в Україні відсутні Закони "Про Президента України", "Про Верховну Раду України" і "Кабінет Міністрів України"(хоча останній закон існував короткий період часу до скасування Конституції 2004 року, після чого теж втратив чинність).
Більш того, в Україні впродовж 20 років не були жодного легального співробітника прокуратури. Всі вони були самозванцями. Адже відповідно до Закону України "Про прокуратуру" свої повноваження співробітники прокуратури мають право виконувати лише після складення присяги. Так ось. Текст присяги був прийнятий лише в цьому році, після чого прокурори та слідчі почали її масово складати. Всі ці роки ніхто такими дрібницями, як нелегітимність прокуратури, "нє замарачівался".
Давайте будемо чесними самі з собою, 20 років ми живемо в імітації держави. Той самий "совок", на який зверху поначіпляли дешевий театральний реманент, навіть не замислюючись над його функціональною непридатністю.
Так, суд над Тимошенко - це фарс.
Тога "переможця над Гітлером" прикрила бридку наготу сталінського режиму, злочини якого аж ніяк не були меншими за злочини режиму гітлерівського. Звідси й наш шок: "Мої діди боролися з нацистами - як можна їх звинувачувати у чомусь?".
Почну з розлогої цитати, яку можна вважати епіграфом:
"Навіть гігантська брехня, повторювана безконечно, пускає коріння. Сталін знав це задовго до того, як таке відкриття зробив Гітлер. Я дивився і бачив, як жахливі фальсифікації, спершу прийняті під тиском, згодом набувають визнання як безсумнівні "факти", особливо серед молоді, якій бракує особистого досвіду, щоб засумніватися в них. [...]
Цілковито індоктриновані комуністичними догмами і сталінськими теоріями про світову революцію, вони стануть людьми, позбавленими пам'яті про особисту свободу (...). Ці морально й політично скалічені росіяни являтимуть у руках режиму величезну силу, яку можна буде використати чи то всередині країни, чи за кордоном".
Це свідчення і водночас пророцтво дав особливий чоловік - Віктор Кравченко, етнічний українець із Запоріжжя, замолоду переконаний комуніст, який, проте, вжахнувся злочинам сталінського режиму і 1945 року, будучи у складі торгової місії СРСР у Нью-Йорку, попросив в американських властей політичного притулку.
Через рік він випустив книгу "Я вибрав свободу", яка справила ефект бомби. Чимало американців, не кажучи вже про французьких чи італійських комуністів, не повірили свідченням цього чоловіка про Голодомор і концентраційні табори ГУЛАГу, про сталінські чистки та знущання над людьми у час війни.
Як же можна повірити у такі злочини, коли йдеться про милого вусатого uncle Joe - дядечка Йосифа, який виграв війну й поконав того біснуватого фюрера?!
[ Читати далі ]
Олександр Подрабінек
Російський
правозахисник, журналіст, політв'язень радянських концтаборів
