Правовий нігілізм судді Кірєєва: 1. Суддя не мав права видаляти і тим більше виключати до кінця судового розгляду захистника Власенка. КПК чітко регламентує ст.61-1 в яких випадках суддя має право усунути захистника. 2. Суддя не мав права не допустити у якості захистника та, згодом, ще і у якості цивільного відповідача Сергія Власенка, оскільки не допускати його не було законних підстав. Ст.44 (щодо захистника) та ст.51 (щодо цивільного відповідача) КПК чітко регламентують, хто має бути захистником, а чт.61 КПК чітко зазначує, хто не може бути захистником.. 3. Суддя не мав ніякого права видаляти із судового засідання присутніх, тим більше до кінця судового розгляду. Ст.272 КПК цього не передбачає. 4. Суддя не мав права позбавляти підсудну права на захист, яке гарантовано ст.63 Конституції, а також ст.21, 43, 46 КПК. Він зобов"язаний був надати підсудній не менше 3 днів для пошуку наступних захистників після того, як за заявою обвинувачуваної, позбавив її попередніх. 5. Суддя згідно ст.6 п.1 КПК зобов"язаний був закрити справу, оскільки слідством не була встановлена подія злочину. Кримінально-процесуальний кодекс України http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=1001-05 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1002-05 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1003-05 Конституція України - Розділ II http://www.president.gov.ua/content/chapter02.html

Боря Кушнірук, старий друг Ющенка і Януковича, член Центрального Проводу УНП Костенка, в черговий раз вирішив прогнутися під своїх хазяїв і допомогти Генпрокуратурі у справі Тимошенко.
Ось що він пише у своїй статті до УНІАНУ: "Генпрокуратура вважає, що Тимошенко зловживала владою та перевищила свої повноваження тим, що видала директиви, які вона видавати не мала права. Свій висновок Генпрокуратура робить, посилаючись на те, що згідно із законом України «Про Кабінет Міністрів України» і Регламентом Кабінету Міністрів України, прем’єр-міністр України не має повноважень на видачу директив. І це справді так. В цьому не важко пересвідчитися, прочитавши ці два документи. ...Єдиними нормативним документом, який регулює підготовку директив є Указ Президента України Леоніда Кучми №841/96 від 18 вересня 1996 року. ... Виходячи саме з цієї логіки, слідчі отримали висновки, в тому числі у Мін`юсті та Генпрокуратурі, що той документ, який Тимошенко вручила колишньому голові Нафтогазу Олегу Дубині, не можна вважати директивами Кабінету Міністрів..."
http://www.unian.net/ukr/news/news-448500.html

Подякуємо Кушніруку за те, що він допоміг Генпрокуратурі нарешті артикулювати звинувачення. Але для ГПУ і для Кушнірука є погана новина:

З правової точки зору немає жодної різниці між директивою прем'єр-міністра та директивою уряду – ні перша, ні друга жодним ЗАКОНОМ не передбачена. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їхні посадові особи ЗОБОВ'ЯЗАНІ діяти ЛИШЕ на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та ЗАКОНАМИ України. Ніякими підзаконними актами: постановами Кабміну, указами Президента, рішеннями сільських рад, повноваження посадових осіб не визначаються.

На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати.

Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".

Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...

Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.

[ Читати далі ]

Екс-міністр внутрішніх справ 46-річний Юрій Луценко раніше письмово відповідав на запитання з тюрми впродовж кількох днів. Тепер на це йде більше тижня. Усе через погане самопочуття, кажуть соратники. В Юрія Віталійовича запалення стравоходу, понад 20 ерозій, виразка дванадцятипалої кишки, полікістоз жовчного міхура, порушення функцій судин головного мозку. За ґратами він восьмий місяць.

Ви заявляли, що заступник генпрокурора Ренат Кузьмін казав вам про існування «замовлення на Луценка». Мовляв, арешт був невідворотний. Від кого виходило це замовлення?

— У той день якраз призначили нового генпрокурора (4 листопада 2010 року. — «ГПУ») і Кузьмін, як претендент на цю папаху, від образи був відвертим. Мені було сказано, що моя справа не варта виїденого яйця, але замовлення — з самої гори. Генпрокурор, посилаючись на «государственное решение», вимагає від слідства швидких результатів. Конкретне прізвище не називалося, хоча ясно, що давити на генпрокурора може лише президент. Тому вважаю за необхідне допитати в суді як свідків і генпрокурора, і його першого заступника.

За що вам мстять і що хочуть цим процесом показати?

— Суд над Тимошенко і Луценком — це суд над лідерами двох парламентських фракцій, які на останніх дострокових виборах привели до Верховної Ради більшість і усунули від влади Партію регіонів і прем'єра Януковича.

Секрет цієї влади видав дідусь Азаров: «Страх — сильное чувство». Тримання Луценка в тюрмі було потрібне Януковичу як публічна помста Майдану і як засіб встановлення атмосфери страху в суспільстві. Я не страждаю самозакоханістю, але смію стверджувати, що якби я мав можливість пересуватися країною, опозиція вже сьогодні мала би вдвічі більшу підтримку, ніж нинішній правлячий радянський секонд-хенд.

[ Читати далі ]

Збільшити

Збільшити

Автора двох плакатів, що зліва, знаю особисто - це Сашко. Він вже пенсіонер. Людина з красивим лицем та сивою головою. Ніколи ні до якої партії не належав. Просто добра небайдужа людина. Що ж до малюнку - це те ж його ідея, хоча не впевнений, що малював саме він :)
Ще про Сашка: якось він носив плакат "Зеку - третій строк". Його забрали менти і між ними сталася жвава дискусія. Після перевірки документів вони зрозуміли, що він - реальна особа зі своїм ставленням до того, що відбувається. Намагалися пришити йому образу керівника держави, на що Сашко спокійно відповів, що той зек, якого він мав на увазі - його особистий знайомий. А якщо міліція вважає, що у нас президент - зек, і вони його боронять, то таку міліцію треба саджати до в"язниці. Саме цікаве, що Сашка відпустили з автозаку після цієї дискусії, мабуть у тих ментів теж щось людське лишилося у душі.

МОСКВА XVII СТОЛІТТЯ З КАРТИНИ АНДРІЯ ВАС НЕЦОВА ТА ПЕРШИЙ КРОК МОСКОВСЬКОГО УРЯДУ — ПОСТАНОВА ЗЕМСЬКОГО СОБОРУ ВІД 1 ЖОВТНЯ 1653 Р. ПРО ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ

IV. МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 року — ФАНТОМ ЧИ НЕВИГІДНА ВЖЕ СУЧАСНИКАМ РЕАЛЬНІСТЬ?

Московсько-чигиринський «бермудський трикутник» 1654 року, або Коли і куди зник оригінал українсько-російського договору?

Навіть гуманітарна освіта автора не може виправдати його невігластво у визначенні геометричної фігури з двома вершинами в якості трикутника. Але в даному випадку мова йде не про математику, а про велику політику. Стосовно ж того, що українсько-російський договір 1654 р. належить саме до сфери не те, що великої, а дуже великої політики, сподіваюсь, сумнівів немає ні в кого. Принаймні, в історії України важко знайти ще одну таку історичну дату, яка б упродовж кількох століть привертала до себе не стільки пильну увагу істориків, скільки політиків, громадських діячів та й звичайних людей, яким не байдужі історія та сьогодення.

Зрозуміло, що цей інтерес найбільше підживлюється різного роду політичними мотиваціями та навколополітичними спекуляціями. Немало цьому сприяє і те, що оригінал договору, який так багато важив не лише для України, а й усієї Центрально-Східної Європи... безслідно зник. Відомо, що найбільше можливостей для появи різного роду інтерпретацій дають саме ті документи, яких ніхто не бачив, або бачило дуже вузьке коло осіб, до того ж, у вкрай обмежений проміжок часу.

В Україні вперше оригінал договору намагалися знайти вже по смерті Богдана Хмельницького у серпні 1657 р. Два роки по тому російська сторона надала «допомогу» в його пошуках Юрію Хмельницькому. Але, як з’ясувалось згодом, підсунули безталанному сину Великого гетьмана свідомо сфальсифікований варіант, аби, прикриваючись іменем батька, нав’язати йому невигідні умови обмеження суверенітету козацької України. Восени 1708 р. після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХII оригінал українсько-російського договору 1654 р. за наказом царя Петра I розшукували вже канцеляристи зовнішньополітичного відомства Росії — Посольського приказу. Але також марно.

[ Читати далі ]

СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОДІЙ 8/18 СІЧНЯ 1654 р. У ПЕРЕЯСЛАВІ

II. НЕПОРОЗУМІННЯ ТА КУРЙОЗИ 8/18 СІЧНЯ 1654 РОКУ

Скликаний за наказом царя Олексія Михайловича 1 жовтня 1653 р. Земський собор ухвалив рішення про прийняття гетьмана Богдана Хмельницького та всього Війська Запорозького під «високу царську руку» й оголошення війни Польщі. Офіційна нота з цього приводу королю Яну Казимиру була відправлена лише 31 грудня. Повноважне посольство в Україну вирядили вже 9 жовтня, навіть не підготувавши необхідних інструкцій та не вручивши вірчих грамот боярину Василю Бутурліну. Усе це було відправлено вже навздогін посольству. Продемонстрований поспіх, варто зауважити, загалом доволі незвичний для Московії XVII ст., вочевидь, можна пояснити великим бажанням залагодити справу з українським гетьманом раніше, аніж дійде до офіційного оголошення війни Польщі. Проте далеко не завжди бажання збiгаються з дійсним станом речей...

Доволі дивні й абсолютно непередбачувані затримки почалися ще на землях, підвладних цареві. Справа тут полягала не лише в традиційних і позачасових московських бідах — бездоріжжі та розхлябаності. Так, уже на кордоні з Україною Бутурліна наздогнала звістка про те, що царський прапор і текст промови, яку він мав виголосити перед гетьманом і старшиною, йому вже відправили. Однак... у дорозі вони зазнали непоправних пошкоджень і цар був вимушений віддати наказ про виготовлення нових. Досить неприємна прикрість сталася і з булавою, відправленою Олексієм Михайловичем Хмельницькому. З неї зникло декілька коштовних камінців! Відновлювати царський клейнод послу довелось негайно і, причому, з власної кишені (щоправда, пiсля повернення до Москви Бутурліну було відшкодовано ці збитки). Під вечір 31 грудня повноважне посольство царя прибуло до Переяслава, де його зустрів місцевий полковник Павло Тетеря.

Чому Хмельницький не поспішав до Переяслава?

По прибутті до Переяслава боярину Бутурліну довелося чекати початку переговорів з гетьманом Хмельницьким ще цілий тиждень.

[ Читати далі ]

  Події 18 січня (8 за старим стилем) 1654 року в історичній, політологічній та культурологічній літературах отримали настільки неоднозначні та суперечливі трактування й оцінки, що, вочевидь, не лише автору цих рядків спадало на думку, що йдеться про якісь абсолютно різні календарні дні. Якщо ж спробувати звести ці описи в один, то постане якийсь ірреальний фантом, ілюстрація до тези про існування паралельних світів і можливостей їх перехрещення. Якщо ж піти іншим шляхом і визнати вірним лише те, що присутнє в твердженнях протилежних сторін, то виявиться, що цей день насправді ніколи й не існував у природі... Стереотипи сприйняття переяславських подій 1654 р. настільки живучі, а оцінки діаметрально протилежні, що, лише абсолютно наївна людина може сподіватися на успіх у справі «навернення» до нової віри тих, хто щиро поклоняється ідеї «возз’єднавчого просвітлення», яке випало на голови Богдана Хмельницького та його однодумців і яке «на віки» визначило подальшу долю України. Вочевидь, такими ж наївними будуть і сподівання на можливість посіяти сумніви в головах тих їх опонентів, котрі твердо переконані в тому, що ніякої козацької ради в Переяславі в цей день і не було, а якщо й була, то на ній не було присутнім все (?!) населення України. Будь-яка віра не потребує ніяких раціональних аргументів. Тому моя розповідь звернута до тих людей, котрі прагнуть зрозуміти: що сталося насправді того короткоплинного зимового дня 1654 р. в Переяславі, як сторони до нього йшли? І якими їхні шляхи були після Переяслава? @AU історії України НАН України

Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук, завідувач центру соціальної історії Інституту

I. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І МОСКВА В 1648—1653 рр.: ЧИ НАСПРАВДІ ВСІ ШЛЯХИ ВЕЛИ ЛИШЕ ДО ПЕРЕЯСЛАВА?

Початок офіційним зносинам гетьманського уряду Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем було покладено гетьманським листом від 8/18 червня 1648 р., тобто на самому початку визвольної боротьби козацтва, що спалахнула кількома місяцями раніше на Запорожжі. Про що ж йшлося в листі й як він трактувався в російській та радянській історіографіях?

Насамперед гетьман повідомляв про здобуті над поляками перемоги, прохав про надання військової допомоги, а також висловлював побажання бачити православного християнського монарха на королівському троні у Варшаві. Останнє дало підстави історикам, які вишукували приклади возз’єднавчої риторики в заявах козацького лідера, трактувати лист як перше звернення з проханням про прийняття України під владу царя. Але чи ставив Хмельницький перед собою насправді таку мету? Безумовно, що ні. І пояснювалося це, передовсім, уже тим, що на той час козацтво поки що не мислило себе поза державним тілом Речі Посполитої, а свою боротьбу вело під гаслами захисту православної віри від утисків католиків й особливо єзуїтів, гарантування козацтву цілісності давніх прав і привілеїв, зміцнення... королівської влади, що убезпечило б український народ від зловживань місцевих магнатів.

[ Читати далі ]