Під час зусрічі донеччанам будуть презентовані дві нові книги, видані музеєм "Смолоскип": О. Тихий "На перехресті думок" (педагогічні твори, друковані вперше) та "Воїн Армії Безсмертних" (про Василя Макуха) - за матеріалами експедицій музею: документи КДБ та спогади рідних і побратимів.
Зусріч відбудеться за адресою: Донецьк, вул. Північна, 19. Початок о 13 годині.
Запрошуєються всі небайдужі.
З 20 листопада 2012 року в Україні діє новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який за запевняннями його авторів, міжнародних експертів та всіх без виключення представників влади і правоохоронних органів, представляється громадськості як найбільш прогресивний правозахисний акт, що сприяє ефективному забезпеченню прав людини та громадянина від незаконного кримінального переслідування і надає стороні захисту мало не безграничні повноваження при здійсненні кримінального судочинства. На жаль, на практиці застосування цього закону, так би мовити, при безпосередній участі в кримінальному провадженні в якості захисників, адвокати стикнулись з системними ігноруваннями слідчо-прокурорськими органами права особи на захист на стадії досудового розслідування; і така антиправова позиція слідчого (прокурора) не суперечить нормам нового КПК України, а прямо закріплена в окремих інститутах нинішнього кримінального процесу.
Зокрема, новим Кодексом встановлено неможливість захищатись від кримінального переслідування особі до фактичного закінчення досудового розслідування.
Кодекс не передбачає такої стадії досудового розслідування, як порушення кримінальної справи, котра була чітко і досить повно регламентована попереднім Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, згідно з яким кримінальна справа порушувалась відносно особи лише за наявності достатніх приводів та підстав, і, з моменту порушення, про це рішення повинна була бути повідомлена особа, відносно якої порушена кримінальна справа, що вже надавало їй права та можливість захисту на цій стадії процесу.
За статтею 214 КПК України 2012 року, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Жодних повідомлень про такі дії слідчого (наприклад, особі, відносно якої буде здійснюватись кримінальне переслідування), Кодекс не передбачає. І такі повідомлення слідчий (чи прокурор) і не бажають вчиняти, оскільки саме з цього моменту вони мають всі повноваження для проведення гласних і негласних слідчих дій.
Таким чином, після початку досудового розслідування, в кримінальному провадженні на повністю законних підставах провадяться слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, метою яких є збирання доказів вини конкретної особи. Такі дії повинні бути проведені в розумний строк, однак він не визначений чіткою часовою категорією.
Будь-які права на захист в «підслідної» особи (а так само, і в її захисника) виникають лише після визнання цієї особи підозрюваним, що можливо лише в двох випадках:
– якщо ця особа затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення;
– якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (частина 1 ст. 42 КПК України).
Отож, якщо особа не була затримана за підозрою, то протягом усього досудового розслідування орган, який його провадить, проводить слідчі дії, наприклад, допитує свідків, призначає експертизи, проводить огляди, обшуки, виїмки, негласні слідчі дії (такі як зовнішнє спостереження, прослуховування телефонів, ознайомлення з кореспонденцією тощо) та інші з єдиною метою: збирання та фіксування даних, які стануть доказами вини особи у вчиненні злочину. А сама особа, відносно якої збираються такі докази, і не повідомляється про це. Мало того, навіть якщо вона дізнається про таке кримінальне провадження, в неї немає жодних процесуальних прав аж до моменту оголошення їй про підозру у вчиненні злочину.
То коли ж таке оголошення про підозру має місце?
Повідомлення про підозру (відповідно до ст. 276 КПК України) обов’язково здійснюється у випадках:
– затримання особи на місці вчинення правопорушення;
– обрання їй запобіжного заходу;
– наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, якщо особу не було затримано чи їй не було обрано запобіжного заходу, повідомлення про підозру здійснюється лише після збирання органом розслідування всіх доказів у даному провадженні. (Варто зазначити, що слідчий не зобов’язаний збирати докази, які свідчать про невинуватість особи, та й не має зазвичай таких намірів).
У найкоротший строк після повідомлення особи про підозру прокурор зобов’язаний : 1) закрити кримінальне провадження, або 2) звернутись до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або 3) звернутись до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 283 КПК України).
Так як докази вже зібрані і на їх підставі особі оголошується про підозру, в переважній більшості випадків, в той же день, слідчий (прокурор) повідомляють вже підозрюваному про завершення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України.
Тобто, діючи виключно в межах правових норм КПК України, протягом всього часу досудового розслідування, особа, яка буде обвинувачуватись в суді у вчиненні кримінального злочину чи проступку, позбавлена будь-яких процесуальних прав, зокрема, прав на повідомлення її про наявність кримінального переслідування, дачі пояснень чи показів з приводу цього переслідування, участі в проведенні слідчих дій, внесення клопотань чи скарг на рішення та дії органу досудового розслідування тощо. Такі права в неї виникнуть лише після фактичного закінчення досудового розслідування та оголошення про підозру.
Рішенням Конституційного суду України ще від 30.01.2003 року (в справі № 1-12/2003) було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.
Новий Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року, усунувши стадію порушення кримінальної справи, фактично, проігнорував і згадане рішення Конституційного суду України, і Конституцію України.
То кому ж вигідний такий кримінальний процес?
Точно, не особі, яка може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Адже після надходження будь-якої скарги будь-якої особи на дії іншої особи, вона підлягає обов’язковій реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, слідчий (або прокурор) розпочинає досудове розслідування. Таємно, без оголошень підозр і надання прав на захист. А як всі докази будуть зібрані, справа відразу буде передана в суд. Там і прийдеться захищатись…
Найбільш показним прикладом «забезпечення» прав особи на захист (в ході досудового розслідування) можна на сьогоднішній день вважати справу про вбивство депутата Євгена Щербаня, в котрій повідомлення про підозру Юлії Тимошенко було вручене (за словами Генерального прокурора України Віктора Пшонки) всі слідчі дії по цій справі завершені. Якщо врахувати, що дана справа тривалий час розслідувалась (вбивство відбулось в 2006 році), захисники Тимошенко навіть теоретично не матимуть часу для збирання та подання доказів з боку захисту до моменту передачі справи до суду. Про це в інтерв’ю для Deutsche Welle вже заявив адвокат Ю. Тимошенко Олександр Плахотнюк.
І якщо Ви вважаєте, що такий стан з забезпеченням прав людини і громадянина стосується Юлії Тимошенко, то не варто думати, що він зумовлений самим лише політичними мотивами чи здійснюється всупереч законодавству України. Ні. Слідчі органи, і Генеральний прокурор В. Пшонка, діють виключно в процесуальному полі, визначеному КПК України 2012 року. От тільки цей закон своїми нормами не враховує прав людини на захист під час її кримінального переслідування. Ну не потрібні захисники (особливо адвокати) тим, хто бореться зі злочинністю!
Так що начувайтесь. Ніхто з нас не знає, чи не провадиться часом досудове розслідування і відносно нас і наших близьких; чи не слухають наші розмови, не читають пошту, не слідкують на вулиці і не збирають характеризуючі данні; чи не будемо ми викликані завтра до слідчого, який відразу вручить нам повідомлення про підозру і повідомить, що справа направлятиметься до суду, який, звичайно, розбереться, і постановить законний та справедливий вирок. Але чи буде той вирок виправдовувальним, якщо ні ви, ні я взагалі не приймали участі в досудовому розслідуванні, навіть не знаючи про нього і не переймаючись ним?..
Хотілося б поспілкуватись з тими експертами з європейських інституцій, які оцінювали новий КПК перед його підписанням Президентом В. Януковичем і давали висновок про відповідність міжнародним правозахисним нормам. В умовах українських правових реалій, на жаль, права та свободи окремої людини, громадянина, небагато варті. Ще менше захисту цих прав та свобод сприяє новий Кримінальний процесуальний кодекс України, якщо захищатись від підозр можна лише в судових інстанціях.
Хочеться також вірити, що (хоча б на прикладі справи Ю. Тимошенко) наші законодавці таки звернуть увагу на проблемні інститути сучасного кримінального процесу і усунуть саму можливість нівелювання прав особи на такій важливій стадії кримінального процесу як досудове розслідування. Сподіваюсь, нашим народним депутатам, ближчі і зрозуміліші правовідносини в сфері кримінального переслідування в Україні, аніж європейським експертам.
Адвокат Микола Луцюк.
Наверное, только очень наивный человек будет считать, что за оппозиционными депутатами, оппозиционными журналистами, «олигархами» и их обслугой и прочей не совсем подконтрольной власти публикой не ведется наблюдения – постоянное, выборочное, какое угодно.
Слова «это не телефонный разговор» никуда не делись из нашего лексикона, люди, действительно располагающие конфиденциальной информацией, предпочитают делиться ею в обход украинских сотовых операторов, а по-настоящему серьезные новости сообщаются только тогда, когда батарейка отсоединяется от мобильного телефона и остается в машине.
Тот, кто никогда не вынимал эту батарейку, не может считать себя настоящим предпринимателем и политическим деятелем по-украински. Тот, кто не присутствовал при церемонии изъятия батарейки, вряд ли может думать, что он политический журналист или эксперт и действительно что-то знает о происходящем в стране. Это понятно, банально, известно каждому и не подлежит особому анализу. Анализу подлежит демонстративное прослушивание, обзванивание, дезинформирование. Именно то, что мы наблюдали накануне заседания депутатов оппозиционных фракций.
Организаторы этой акции не могли не знать, что депутаты поймут, что получили сообщения не от их реального автора. Что смогут сделать вывод: все их телефоны контролируются, разговоры прослушиваются, содержание докладывается. И не только смогут сделать вывод – но и обязательно оповестят об этом общественность. И тогда о прослушивании депутатских разговоров узнают не только сами обладатели мобильных телефонов, но и те, кто им звонит – или собирается позвонить. Ведь, согласитесь, это не совсем одно и то же – звонить депутату с сообщением о том или ином непотребстве, жалобой на какого-нибудь зарвавшегося чинушу, прокурора или просто бандита. И совсем другое – понимать, что чинуша, прокурор или просто бандит (если у него есть соответствующие связи, а у бандитов в нашей стране, как правило, связи есть) уже вечером получит распечатку этого телефонного разговора с номером телефона звонившего. Депутат еще не успеет понять, кто это ему звонил и чего он хочет, а тебя уже изобьют случайные хулиганы в подъезде. Какое совпадение!
Именно так и строится полицейское государство – на гласности страха. Вчера о том, что государство и связанные с ним проходимцы могут получить любую информацию о телефонных разговорах, письмах и перемещениях гражданина знали только посвященные, воспринимавшие такой обмен компроматом как правила игры.
Завтра об этом будет знать население – как это, собственно, и было в Советском Союзе, где ни один вахтер или пенсионер не мог даже представить себе, как можно рассказать антисоветский анекдот по телефону или хранить в тумбочке «Архипелаг ГУЛАГ». Что, телефонные разговоры вахтера прослушивались? Что к пенсионеру с его 50-летним стажем в КПСС собирались прийти с обыском? Конечно, нет. Просто было страшно.
Ты никогда не знал, кого прослушивают сегодня, а кого – завтра, не донесет ли на тебя соседка с лестничной площадки, не накопает ли чего «особист» – ему тоже карьеру делать надо. Ты начинал учить 6-летних детей, что в школе нельзя рассказывать о том, что говорят дома, а дома обязательно нужно рассказывать обо всем подозрительном, с чем ты столкнулся на улице, чтобы родители успели предупредить твои неверные шаги. И это не преувеличение. Первая «перестроечная» статья в «Комсомолке» как раз и была посвящена страху перед телефонными разговорами и КГБ – автор поражался, что за перепуганные люди его окружают.За последующие десятилетия страх не исчез – он просто затаился. Для того, чтобы оживить призрак страха и окончательно деморализовать общество, необходимо всего несколько шагов. Один из них мы как раз и наблюдаем – обнародование, легализация наблюдения и вторжения в частную жизнь граждан, за которые ничего никому не будет. Ну а следующие шаги – это, как водится, не телефонный разговор. Уезжаем в лес, выключаем телефоны, изымаем батарейки – и поговорим.
Про це заявив нардеп від "Батьківщини", лідер партії "Громадянська позиція" Анатолій Гриценко в інтерв'ю тижневику "2000", повідомляє в суботу сайт політика.
За його словами, перш ніж ставити питання про одну партію, потрібно створити атмосферу взаємної довіри та підтримки, довести не закликами, а справами, що разом працювати комфортніше і ефективніше.
"Чи далеко ми просунулися по цьому шляху? Ні. А після виборів, навпаки, скоріше пішли відцентрові рухи", - зазначив Гриценко.
Він нагадав, коли півроку тому "Громадянська позиція" входила до складу передвиборного об'єднання "Батьківщина", то зафіксувала шість принципів, під якими поставили підписи Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов та Гриценко.
"Зараз ми бачимо: підписи партнерів стоять, але поїзд йде не туди. Яценюк з Турчиновим вирішують удвох, ні з ким особливо не радячись. Не тільки думка чи пропозиції Гриценка, але і Тарасюка, Катеринчука, Соболєва, Гримчака та інших так само не затребувані або не беруться до уваги. З ключових питань і думка Юлії Тимошенко ігнорується або взагалі замовчується, приховується", - розповів депутат.
З цього приводу він мав довгу розмову з Яценюком, в якій повідомив: "Як фахівець в системах управління я розумію, по-різному може будуватися система ухвалення рішення і при цьому бути цілком ефективною. Ти - голова фракції, можеш радитися, а можеш вирішувати все сам. Хочеш бути авторитарним керівником - немає питань, будь. Але за однієї умови - якщо ти запропонуєш команді стратегію перемоги і забезпечиш її досягнення. Якщо так - тоді, будь ласка, призначай сам кого хочеш і куди хочеш".
Але оскільки, згідно зі словами Гриценка, стратегії перемоги не запропоновано, а одна за іншою йдуть лише поразки, виникають питання, і на них потрібно давати чесні відповіді.
"Можна й далі говорити, що закон про вибори - перемога опозиції, а насправді це була поразка. Можна тішити себе успіхом "Батьківщини" на парламентських виборах, але якщо чесно, то який успіх? Почали кампанію з рейтингом 25% і закінчили з тією ж цифрою", - сказав він.
"Але найголовніше, ми як команда під керівництвом Яценюка втрачаємо довіру людей! Тому що не діємо, імітуємо, пропустили, не реалізували ряд сильних рішень, які я пропонував, інші пропонували, врешті-решт, Юлія Тимошенко на них наполягала - все мимо! А якби діяли, не чіплялися за мандати і швидкий поділ посад і кабінетів, йшли попереду людей - вони б нам вірили! І тоді не було б проплачених мітингів. І не стояли б 150 бабусь, за гроші, з плакатами на захист Тимошенко при тому, що тільки в її партії числяться 600 тисяч чоловік і десятки тисяч депутатів", - заявив Гриценко.
Він також висловив думку, що в складі фракції "Батьківщина" "людей 20-25 дуже сильно переживають і абсолютно щиро підтримують Юлію Тимошенко, вони стовідсотково хотіли б, щоб Юля вийшла на свободу".
"Решта, на мій погляд, швидше імітують боротьбу за її визволення. Включаючи і керівництво фракції і партії", - заявив Гриценко.
Посольський бойкот: колишні посли Сполучених Штатів в Україні радять новому держсекретареві США утриматися від зустрічей із Віктором Януковичем.
За словами Стіва Пайфера, Джона Гербста та Білла Міллера, українська влада трактує кожен, навіть найменший контакт із адміністрацією Білого дому, як повноцінну зустріч і знак теплих стосунків між Києвом і Вашингтоном. Водночас український режим не звертає уваги на заклики припинити переслідування опозиції.
Тому нового американського головного дипломата Джона Керрі просять узагалі не зустрічатися з президентом України.
Зі свого боку Конгрес також посилює тиск на Київ. Там розробляють законопроект про санкції щодо українських чиновників, причетних до справ Тимошенко та Луценка.
"У Конгресі тривають розмови про санкції щодо українських посадовців, про що не було мови ще рік чи два тому. Я лише сподіваюся, що Київ розуміє це і сприймає, як відображення цього глибокого занепокоєння", – прокоментував пан Пайфер.
Модель управління, яку усталює Янукович та його оточення, важко назвати демократичною. Вона більше нагадує модель управління, яка існує в кримінальних "общаках", і саме з точки зору такого припущення доцільно проаналізувати процеси, які відбуваються в сучасній Україні. Про це написав Олег Соскін, голова Української Національної Консервативної партії, професор Національної академії управління у своєму блозі на Інтернет-ресурсі Вголос.
"Янукович, його сини і найближче оточення дедалі частіше фігурують у ЗМІ під умовним терміном «Сім’я», що пожирає і захоплює навколо себе всіх дрібніших гравців на політичній та економічній картах України. Зрозуміло, що така поведінка не вписується в європейські уявлення про демократичну модель управління. Чи можна тоді зробити припущення, що всю владу в Україні захопила певна кримінальна група, яка переносить свій алгоритм поведінки та управління на весь державний механізм? І з такої позиції спробувати проаналізувати ті процеси, які розгортаються в Україні? Отже, розглянемо гіпотезу, що держава перебуває під контролем певного кола осіб, в основі якого стоїть злочинне кримінальне угрупування, то як в цій країні можуть прийматися рішення?
ВбивствоКранца або кривава історія маєтку Ахметова в Ботанічному садуДонецька
Вбивство Щербаня не можнарозслідувати з відривом від іншихрезонансних вбивств, які стрясали Донбасв бурхливі 90-ті. Зрозуміло, що нинішнійзаангажованій генпрокуратурі чіпативесь той масив не можна, адже десяткиосіб, які так чи інакше проходять у тих«мокрих справах» нині є депутатамиВерхової Ради, впливовими бізнесменами,можновладцями.
Однак, якщогенпрокуратура не може собі дозволитизгадати «героїв» тих років, то у авторатаких зобов"язань не перед ким немає.
Одним з джерел на які посилаєтьсяавтор у своїй версії кривавої історіїДонбасу є папка з МВС з оперативнимидонесеннями, що стосуються життядонецького криміналу бурхливих 90-тих.Коли я працювала над темою «Ху іс містер Іванющенко» цю папку мені вдалосядістати від особи, що деякий час працювалав МВС.
Звичайно можна ставити підсумнів достовірність документів.Відповідно рекомендую сприйматиавторський текст, як версію. Хтось можеспитає: чи етично озвучувати прізвищавідомих людей у кримінальних справахспираючись на сумнівні джерела? Моявідповідь: якщо генпрокуратура дозволяєсобі вибудовувати обвинуваченя лідераопозиції на сумнівних доказах, чомуавтор не може викласти на розсуд читачів,те що має. Тим паче самому автору документиз папки з МВС здаються достовірними.
(Длятих, хто читав рік тому на моїй сторінціу фейсбуці подібний текст, додам, що цедоповнена версія).
Мотиви вбивствагосподаря Донбасу Євгена Щербаня, якевідбулося в 1996-му році на донецькомулетовищі, варто пошукати в 1992 році.
Втому році Євген Щербань був уже відомий,як власник корпорації «АТОН», потужнийбізнесмен, обличчя Донецького регіону.
Аось Ахат Брагін, наставник РинатаАхметова, був знаний лише, як авторитетДонецька. Один з багатьох. Хоча вже почавлегалізовувати свій «бізнес» і мав туперевагу, що співпрацював з Щербанем.Це прослідковується в документахоперативної розробки Ахата Брагіна.Там серед «контактів» Брагіна періодичновигулькує офіс корпорації «АТОН».
ДоЩербаня Алік Грек заскочив і передвбивством іншого потужного бізнесменаДонецька Яноша Кранца.
Це було першенадзвичайно резонансне вбивство Донбасуі перший серйозний переділ власності.Адже після смерті Кранца всі його«напрацювання» успадкував Алік Грек.До того ж, що показати іншим свою силуБрагін демонстративно переніс свійофіс в шикарний маєток покійного (колишнюдержрезиденцію, яка будувалася дляГорбачева) в ботанічному саду містаДонецька.
Нині в тому маєткумешкає відомий всім спадкоємець вжеАхата Брагіна – Ринат Ахметов.
Доречі, в 92-гому правоохоронці начебторозробляли і його причетність до вбивстваКранца.
Зокрема, в папці, які авторупередало джерело з МВС знайшлося осьтаке повідомлення:
Також в папочці єдокумент негласного спостереження засамим Аліком Греком в той місяць, колибув вбитий Кранц.
Географія цьогодокумента дає яскраве уявлення простановлення бізнесу Донецького клану.Алік Грек неодноразово відвідував«хлібні» місця Донецька, наприкладсклад шахти «Жовтнева», приймальню«Облспоживспілки», склад «Укроптхозторга»,підсобні приміщення універмагу «Україна»,комбінат панельного домобудування. Тамвін домовлявся, щоб державні установисписували певний товар, який він потімреалізовував на чорних ринках, черезсвою кримінальну структуру. «Донецькі»ще тоді обкатували свої таланти обкрадатидержаву.
Згідно цього документуБрагін регулярно відвідував і похорони.Не здивуюся, якщо це були похорони йогожертв. Особливий цинізм «донецьких»був відомий ще в ті часи.
Ахметов і Брагін напохоронах Кранца Фото Ахметов і Брагін(в малиновому пальто) на похороні Кранца.Стоп-кадр з оперативної відео-зйомки
Алещо, нам особливо цікаво незадовго передсмертю бізнесмена Грек був поміченийв офісі Євгена Щербаня та кафе Кранца«Червоний кут», де Кранц зазвичай приймаввізитерів.
Отож слідство потімвідпрацьовувало версію, що Кранц загинув,тому, що йому зробили пропозицію працюватиразом, від якої не варто було відмовлятися,але підприємець виявився смертельновпертий.
У справі про вбивство Кранцаправоохоронці зібрали багато томівважливих деталей. З «міліцейськоїпапки», автор дізнався, що був навітьголовний підозрюваний виконавець –дехто Олег Морозов.
Чий це був«человечек» можна уявити з іншогодокументу з міліцейської папки, дейдеться про те, що Олег Морозов деякийчас проживав у квартирі Сергія Кия. ТойКий надзвичайно схожий на нинішньогонародного депутата, який потрапив досписку Партії регіонів за квотою РінатаАхметова.
На фото Сергій Кий –людина дуже схожа на нинішнього народногодепутата
Я почала історію«донецьких» з вбивства Кранца, тому щосаме воно розпалило маштабну кримінальнувійну на Донбасі у крові, якої і народивсянинішній «донецький клан», який захопивУкраїну.
Війна почалася, бо на початку90-тих будь-який великий бізнес донецькабув пов'язаний з криміналом. Не виняткомбув і Янош Кранц. За ним також стояливідомі кримінальні авторитети – Фролові Брагінський, з Кранцом співпрацювалипідприємці з кримінальним ухилом Кушнірі Рябін. Пізніше цих двох звинуватятьв тому, що вони стояли на чолі банди, якавбила Брагіна, Щербаня, Момота таінших.
Як що це правда, вбивствобандою Кушніра Ахата Брагіна та ЄвгенаЩербаня можна розглядати, не як замовневбивство, а як вендету, як самооборону– вбити, щоб вижити самим. Щоправдаважко віриться, що «недобиткам» Кранцабуло під силу прибрати двох королівДонбасу без допомоги зі сторони. Хочавсе може бути – загнаний в куток звірособливо страшний. Також інтерес прибратиЩербаня і Брагіна тоді мала чималакількість сильних фігур Донецька іКиєва. Месникам могли і допомогти, абопросто підставити.
Счетная палата в отчете о состоянии государственных закупок так и сообщила: «государственные средства, в основном, использовались непрозрачно, неэффективно и бесконтрольно».
Ой, а кто-то этого еще не знал, а? Да одного прорыва теплотрассы перед началом Евро 2012 возле «Олимпийского» хватило, чтобы понять, что деньги ушли в трубу, то есть в чей-то карман, а «европейские дороги», о которых так хвалено кричала власть, были – потемкинскими деревнями. Впрочем, как и вся остальная показуха.
Правда, теперь возникает вполне логичный и закономерный вопрос: а кто ответит за разворовывание бюджета, или как заметила счетная палата неэффективное и бесконтрольное использование государственных денег?
Что-то Янукович и его цепные псы не очень-то спешат искать воров в своих рядах, хотя о том, как стать миллиардером за бюджетные средства, уже даже «Форбс» написал.
А у Януковича живут по принципу: пишите, нам это не мешает обогащаться. Мы как делили бюджет на своих, как общак, так и делить будем. А чего там всякие счетные палаты пишут да делают просчеты - нас интересует мало.
Даже КРУ теперь работает только по наводке. Вот натравят на кого-то, тогда другое дело. А самостоятельно: ни-ни. Вроде как они не в этом государстве живут и эти деньги не у его детей воруют.
Но страна воров на то и существует, чтобы каждый мог умыкнуть у другого как можно больше. Кто ворует у государства, кто у работодателя, а кто – выходит на большую дорогу. Тут уж кто как устроился.
Вопрос в другом. Тут вон януковичи (говорят, что с условием отката) собираются выплачивать деньги ЕЭСУ, под которые не было государственных гарантий, но при этом о штрафе от «Газпрома» – даже не вспоминают и называют это – вымогательством.
А теперь давайте сведем цифры: долг ЕЭСУ, который не нужно выплачивать - 3 млрд. 113 млн. 053 тыс. 506,26 гривен, долг Газпрому, который по штрафам обязаны выплатить – 7 миллиардов долларов, а у Колесникова неэффективного разбазаривания на 18,8 миллиардов гривен.
Так почему Колесниковым еще не заинтересовался такой честный Пшонка. Или, может, с математикой у прокуроров еще не срослось? И почему «Газпром» опрокидывают и не идут в международный арбитраж?
А тут еще Корнацкий послам накляузничал: Пшонка в Украине – дороже денег! И весь мир в очередной раз удостоверился: уголовникам все по барабану, лишь бы свои карманы набивать, не забывая при этом ссылаться на законы.
А то, как мир воспринимает уголовников, уже ясно. Бывший американский посол в Украине Билл Миллер даже не напрягался и назвал систему Януковича так, как она и называется: уголовная плутократия.
И сколько бы теперь Янукович и компания не пытались доказывать миру, что воруют они не так уж и много, а так - для поддержания штанов, мир на все их доказательства реагировать не будет, поскольку когда уже ясно, что вчерашний фаворит воровал, а сегодня у него – депутатская неприкосновенность, то чего уж оппозиционеров трясти, когда сама власть погрязла в воровстве по самые уши?
Правда, все же есть надежда, что кто-то у Колесникова да спросит: «Где деньги, Борь?».
Лина ТЫХА,
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
