Останнє літо патріарха

Сьогодні моєму котові Коломбо 17 років. Він народився вночі, його маму-кицю кесарили і  це котеня було завмерлим. Однак лікарі зробили все можливе і маленьке серце забилось. І билось біля мене всі ці 17 років. Дуже слухняний, не бешкетник, розумничок, турботливий. Він мене веселив, лікував, розважав, допомагав пережити неприємності, підтримував, ніколи не робив збитків. Він розуміє кожне моє слово, відчуває настрій. Він допомагав мені бавити доньку, вона навіть перше слово сказала "киця". І зараз він лежить біля мене, але вже не такий, бо старість бере своє. Цього літа він хворіє, останні дні найважчі, ноги його вже не слухають. Коломбо вмирає. Не уявляю навіть, як я це переживу і як я буду далі жити без мого дорогого хлопчика. Розумом я все сприймаю, кіт прожив хороше, гідне життя в любові, він повноцінний член родини, мій синочок. Але як же важко втрачати... не можна до цього себе підготувати, скільки не старайся.
Знаю, що це останнє його літо... Але хочу привітати його з днем народження і попросити - живи.
На фото Коломбо з мамою своєю, Муркою, вона була кицька моєї мами, померла 7 років назад. На дачі, поховались під ліжко, щоб їх не забирали у місто.