Подушечки

Божечко, як же болить голова… Киця Мурка, що м'яко ступає по долівці, ніби по голові ходить, так гучно і боляче. Цей біль ставав все нестерпнішим, не даючи відчути щось інше, крім цього болю. Лариса вже яку ніч ніяк не могла заснути…

 «Десь голову тобі надуло» - бідкалась мама Олена.

 Це був жовтень 1951 року. Донечці Ларисі – лишень 13 років. Невже менінгіт?!

В колгоспі тільки-но завершили польові роботи, але кожен вечір у конторі неподалік ще був «наряд назавтра». Там вирішувалось, що будуть робити колгоспники на наступний день. Микита Прокопович, фронтовик, що прийшов з війни з пораненнями, медалями та орденами, серед яких були «За відвагу» і вишнева Червона Зірка, тепер – голова місцевого колгоспу. Вирішила йти до нього, прохати, щоб завтра виділили їздового на безтарці. Треба везти Ларису в райцентр до лікарів, рятувати дитину. Він вислухав жінку і сказав: «Не треба вам нікуди їхати. Іди до крамниці, купи пляшку горілки і зроби дитині компрес на голову.» І пояснив, як правильно це зробити.

Олена до ночі ще встигла купити пляшку горілки. І на голову вимученої дівчини була прилаштована конструкція з горілки, шматка натуральної тканини, якоїсь плівки чи паперу та теплої хустки з овечої шерсті. Лариса занурилась в цілющий сон. Лиш мама не спала, всю ніч прислухаючись до дихання своєї кровинки…

Проснулась Лариса аж під обід. Надворі світило яскраве сонечко, а голова… Вона зовсім не боліла! А за два-три дні із нариву на голові витекло та-ак багато гною, що утворилася чималенька ямка. Але те було вже такою дрібницею, адже життя знову засяяло різноманітними барвами. А  слід від нариву поступово зник.

Мама Олена на радощах дала тоді Ларисі аж 7 рублів, усі, які були в хаті, і сказала: «Купи собі подушечок, з фруктовою начинкою і цукровою присипкою, ти ж їх так любиш!»

Лариса купила пів кілограму. І ласувала кілька днів, по дві-три цукерки. Таке собі «свято життя» )

Єдиний син Микити Прокоповича і його дружини Варвари – Вадим, три з половиною років відслужив у армії, на Далекому Сході. А Лариса навчалася в педучилищі з 1952 по 1956-й. У жовтні того ж 1956 року Вадим одружився з Ларисою. Йому було 25, а їй – 18 років. Він потім не раз ще купував свою молодій дружині подушечки з зарплати, під не зле бурчання Варвари)

Микита Прокопович пізніше працював столяром у колгоспі. А після роботи до нього доволі часто приїздили люди зі своїми бідами. Він був знаним «костоправом», вивіхи рук і ніг вправляв. І після цього виголошував свою «коронну» фразу: «Вдома покладете компрес»

Коли вийшов на пенсію, майстрував з дерева (до цих пір збереглися його столи і стільчики), а також дуже полюбляв рибалити. Якось улітку 1983 року він на плоті рано-вранці в черговий раз виплив посеред ставка, де найкраще карасики ловились. Але підійшов час обіду, а Микита все не повернувся зі своїм уловом. Лариса пішла погукати батька на обід. А він лежав на плоту горилиць. Інсульт! На другий день його не стало…

Вадим і Лариса разом вже 65 років. Йому в цьому році нещодавно виповнилося 90, а їй – 83. Вони – мої тато і мама. Нехай небо буде прихильним до наших батьків.  Як добре, коли є до кого їхати у батьківську хату )

PS Пам'ять - штука, що іноді видає... Ну-у дуже точні спогади, а іноді - дещо помилкові. Бо з часом все змішується, переплітається з пізнішими подіями.