Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало.
Ignis!
Дарить себя — не значит продавать.
И рядом спать — не значит переспать.
Не отомстить — не значит все простить.
Що за тестове обстеження влаштували мені 30
травня? Картина була майже за Висоцьким:
«….Иду с дружком, гляжу
- стоят,--
Они стояли молча в ряд,
Они стояли молча в ряд –
Их было восемь.»
Правда, їх не було вісім. Йшла я сама. І геометрична фігура - інша…. Але наявність тестування очевидна: раптовість, виставлення енергетичного бар'єру, кількість спостерігачів та їх розташування в просторі і загальне стеження за моєю реакцією. Каюсь в тому, що я не відразу зрозуміла те, що маю справу з тестуванням. Бо, перш за все,побачивши всіх "командос" на чолі з їх капітаном, відчула себе піддослідною собакою в лабораторії Павлова. Але успішно втекла, не наробивши дурниць.
Не знаю мети, яку ставили автори цього дослідження. Чи лише мене тестували і чи задовольнили їх загальні результати? Але те, що "Бригада" провела жваве обговорення події - гарантовано. Бо недаремно ж попередньо проводилася ними розвідка на тему:"Вас шукали "......
А я, п’ятий день прокручуючи перед внутрішнім зором цю ситуацію, виставляю собі: за зовнішню реакцію на раптовість - 9 балів, за проходження енергетичного бар'єру - 7 балів. Бо "бар'єр" ( так це я сама собі називаю) був набагато слабшим і мав подвійне забарвлення, ніж тоді, коли вперше в житті я з ним зіткнулась після лютневих подій на засніженому майданчику біля районного будинку культури.
Тоді я запізнювалась
на роботу і йшла швидко, але раптом на рівні пояса відчула невидиму перепону. Ноги перестали мене слухатися. Я ледве не впала в сніг, Уявляєте мій жах?
Спочатку я почула, що дівочий голос назвав чоловіче ім"я. Потім підняла очі і побачила, що троє людей йдуть мені назустріч. Більше ніде нікого не було. Лише тоді, коли вони, опустивши очі, пройшли, я змогла вільно рухатися далі.
Мені здалося тоді, що цю
перепону поставили, щоб захиститись. Але від чого? Я нічим перед ними,мені здається,не встигла провинитись.
І що буде з ними, коли, дізнавшись про їх здібності, висунуть проти них звинувачення в усіх негараздах, що трапились в області?
Але тоді що і кому
доведеш.....
18.08.14. Переглянувши написане, можу уточнити, бо бачу цю картину яскраво і сьогодні. ( Тим більше, що сьогодні ще одна дата.) Вид тоді у «капітана командос», який стояв, обпершись правим плечем об колону і засунувши великі пальці рук в кишені джинсів, був: молоді Адріано Челентано, Ален Делон, Арнольд Шварценеггер, Джекі Чан і Михайло Боярський, розглянуті одночасно, в порівнянні з ним - нуль!
Твоє ім'я - і плавиться граніт;
Твоє ім'я - і заживають рани,
Які боліли стільки літ!Lzarichna
Лютнева віхола була нещадною.Дивлячись у вікно, важко уявлялось, що легко одягнена людина зможе без втрат сперечатись з нею. Невимовної сили жаль полонив мене. Я співчутливо підняла очі....
В моем воображеньи Демон поселился.
Не тот, каким его знавал народ:
Не рушил горы он, не бился,
Чтоб свергнуть Бога из его высот
Натруженные руки на коленях,
Усталый взор блуждает далеко…
О чем ты думаешь, Великий Демон?
Что жизнь свою ты прожил нелегко?
Что видишь ты; сраженья боевые? Лавины снежные?
Иль речек горных спад?
Иль, вспоминая дни былые,
Ты видишь пред собою тихий сад?
Грустишь ли ты о тоненькой грузинке,
Увядшей, будто срезанный бутон?
И , слыша звуки огненной лезгинки,
Ты думаеш: « Не – то, не – то, не – то….»?
Ответа дожидаюсь я напрасно:
Его мне не услышать – не дано…
Лишь взгляд твердит: «Устал я страшно….
Ревную до тих: хто бачить як спиш;
