Випадково натрапила на слова, від істинності яких самій
відняло мову. Вони належать Гарсіа Маркесу і писав він це, коли знав, що
невиліковно хворий, але, на щастя, живий і у свої 80 з гаком навіть знову пише,
хоча не планував більше братися за перо...
«... Якби на одну мить Бог забув, що я всього лише лялька з
ганчірки, і подарував би мені шматочок життя, я б тоді, напевно, не сказав
усього, що думаю, але точно б думав, що говорю.
Я б цінував речі не за їх вартістю, а за значенням. Я спав
би менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми заплющуємо очі,
ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б ішов, поки всі інші стоять, не спав
би, поки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і насолоджувався б
божественним смаком шоколадного морозива.
... Якби Бог подарував мені ще одну мить життя, я б одягався
просто, валявся б на сонці, підставивши теплим променям не тільки моє тіло, але
й душу. Господи, якби у мене було серце, я б написав всю свою ненависть на
крижині і чекав би, поки вийде сонце. Я б намалював мрією Ван Гога на зірках
поему Бенедетті, і пісня Серрат стала б серенадою, яку б я подарував місяцеві.
Я б полив сльозами троянди, щоб відчути біль їх шипів і яскраво-червоний
поцілунок їх пелюсток...
Боже мій, якби мені залишилося ще трохи життя, я б НЕ ПРОВІВ
ЖОДНОГО ДНЯ, НЕ СКАЗАВШИ ЛЮДЯМ, ЯКИХ Я ЛЮБЛЮ, ЩО Я ЇХ ЛЮБЛЮ. Я б переконував кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий у любов. Я б пояснив тим, які помиляються, вважаючи, що перестають закохуватися, коли старіють, що це вони старіють, коли перестають закохуватися! Дитині я б подарував крила і
навчив би її літати. Старих я б переконував у тому, що смерть приходить не із
старістю, а із забуттям. Я стільки всього навчився від вас, люди, я зрозумів,
що весь світ хоче жити на вершині, не розуміючи, що справжнє щастя у тому, щоб
підніматися вгору. Я зрозумів, що з того моменту, коли немовля вперше стискає у
своєму маленькому кулачку палець батька, воно його більше ніколи не відпустить.
Я зрозумів, що одна людина має право ГЛЯНУТИ НА ІНШУ ЗГОРИ тільки тоді, коли
СХИЛЯЄТЬСЯ НАД НЕЮ, АБИ ДОПОМОГТИ ПІДНЯТИСЯ. Є стільки речей, котрих я б міг ще навчитися у вас, люди, але насправді вони навряд чи стануть у пригоді, тому що, напакувавши усім цим свою скриню, я помираю.
Завжди говори те, що відчуваєш, і роби, що думаєш.
Завжди є завтра, і життя дає нам ще одну можливість, щоб усе виправити...
Ніхто не може бути певен, що для нього настане його завтра.
Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай
чогось, зроби це сьогодні, оскільки якщо завтра не прийде ніколи, ти
жалкуватимеш про той день, коли у тебе не знайшлося часу для однієї усмішки,
обіймів, одного поцілунку, і коли ти був надто зайнятий, щоб виконати останнє
бажання.
Підтримуй близьких людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі
потрібні, люби їх і поводься з ними дбайливо, знайди час для того, щоб сказати:
"мені шкода", "пробач мене", "будь-ласка і "спасибі" і всі ті слова любові, які ти знаєш.
НІХТО НЕ ЗАПАМ'ЯТАЄ ТЕБЕ ЗА ТВОЇ ДУМКИ. Проси у Бога
мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи твоїм друзям, які
вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш цього сьогодні, завтра буде таким же,
як учора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не матиме значення. Здійсни
свої мрії. Ця мить прийшла».
