Догорає...

Люди дуже схожі на вікна.

Одні закриті, інші відкриті.

У одних прозоре скло, інші наглухо зашторені.

Одні назавжди розбиті, інші відбивають яскраві вогні.

А ще бувають вікна в нікуди і з видом на кладовище.

Бувають з кольоровим скельцями. Красиво, але втомлює.

А бувають дзеркальні. Зсередини усе видно, а туди заглянути не можна.

У всіх вікон є дещо спільне: вони або дивляться одне на одного або поперед себобою.

І лише деякі вікна дивляться в небо…

"Неправда, що людина, Котра Вас любить, не може Вас покинути!

Може!

Повірте! Може!

Він зробить це, рано чи пізно усвідомивши, що його стосунки з Вами не приносять йому радості і щастя, що, віддаючи себе усього Вам, йдучи на усе заради Вас і жертвуючи багато чим, заради того, щоб бути поряд з Вами, він нічого не отримує натомість, що Ви розчаровуєте його, що Ви, коли він підняв Вас на п'єдестал, не подали йому руки і заслужено не поставили його на цей п'єдестал поряд з собою.

Адже саме завдяки йому Ви зараз стоїте на цьому п'єдесталі.

Він знає, що Ви йому нічого не повинні віддавати натомість, що Ви не зобов'язані піднімати його на свій, ним же створений рівень, що Ви не зобов'язані заради нього ризикувати і жертвувати навіть найменшим, тому для нього такі стосунки стають нестерпними.

Він покине Вас тоді, коли зрозуміє, що він для Вас означає менше, ніж Ви для нього.

Він не скаже Вам нічого, він нічим Вам не докорятиме, Ви навіть нічого не підозрюватимете.

Адже вимагати або навіть просити про взаємність, любов або розуміння нерозумно і безглуздо.

Він піде тихо, мовчки і, що найстрашніше – несподівано.

І що ще страшніше, так це те, що такі люди ніколи не повертаються".