Летять роки немов сніги...

Зима відкрилася мені

Мов одкровенням дорогим:

Як ті сніги, спливають дні,

І тануть дні, як ті сніги.

Блискучі, білі – як життя.

А чорні – схожі на біду:

Без вороття, без вороття

Вони, підталі, в землю йдуть.

І я піду, як ті сніги…

Мені відкрилася зима,

Як втратив друзів дорогих:

Не повернуть – кого нема.

І той пішов, і та, і ті…

Як ці сніги. Хоч клич, хоч ні.

Мої ясні ви, золоті,

Мого життя щасливі дні!

Хоч слово ще, хоч пів – мені.

Весна ж,  погляньте навкруги!

Як ті сніги, спливають дні,

І тануть дні, як ті сніги.

Чорніє зорана рілля.

Усівся промінь на щоці.

Спиває спрагло сніг земля,

Щоб уродили пшениці.

Життя! О, земле дорога,

Даєш надію ти мені:

Не час мені! – кажу снігам.

А час життю. І час – весні.

І хай слабка утіха та.

І біль, як був, не дівсь ніде,

Радію я, що сніг розтав,

А день і цей – і цей – мій день.

Дай, Боже, буде і новий.

А вже як ні, тоді вже ні.

Тоді повірите і ви,

Що, як сніги, спливають дні.

Без вороття. Без вороття.

Я тільки зараз це збагнув,

Тому й ціную так життя,

Бо інше втратило ціну....