Пудинг по рецепту может быть и не сладким.
В рецепте, что передо мной - он готовится как гарнир к ростбифу, которы шкварчит на вертеле повыше, в печи. Жир постепенно капая, просачивает пудинг. Что делает вкус, даже если вы сладкоежка, и едите его с сахарной пудрой, -  нежным и потрясающе вкусным.
Необходимое условие - тщательно промытый говяжий жир (который нужно заранее прижарить в сковороде, где будет готовится пудинг).

Ингридиенты:

Мука - 1 стакан,

яйца - 2 шт,

молоко - 0,5 литра,

говяжий жир (для сковорды) - 60 гр.

Все ингридиенты медленно перемешиваются.
Яйца предварительно слегка взбить.
 Готовое тесто оставить на пол часа. Это важно.
Жир растопить на сковороде, влить в нее тесто.
Запекать в духовке при высокой температуре 180 - 200 градусов в течении 20 - 30 минут.
Подавать сейчас же, как только пудинг осядет. Для этого я оставляю его в выключенной духовке.

Готовый пудинг посыпать сахарной пудрой или есть как гарнир к запеченному мясу.

Здесь на фото - пудинг запекается в форме, я делала в обычной чугунной сковородке. 
Рядом тушатся яблоки.  Так что блюдо будет украшено тшуеными яблоками, с той же сахарной пудрой. Это уже совсем классика.



Не ищите аналогов рецепта в нете, у нас мука и молоко другие. Да и англичане видать успели "модифицировать" рецепт, примерно как наши хозяки торт Наполеон.

Брала я молоко жирное, пряженое - 4 %, Яготинское. Тесто поднялось равномерно и равномерно осело, была легкая корочка (из-за вливания в разогретый жир). Вкус превзошел все ожидания!



 Вкусная штука в итоге получилась! Разошелся моментально!

Спасибо, Господи, что дал встретить и дал проводить.

Я понимаю, что у Вас осталась совесть.
Используйте же ее, люди, на благое дело!
Блин!
Все просто, а все гонят!
Пивоманские блоговки идут чуть ли не со дня смерти самого Пивомана.
Не первый год, однако.
А кто из Вас, милые люди, скажет, когда его жена умерла?
(Подсказка: недавно).
Когда умер КоллекЦионер?
Когда умерла дочь Иришки? Ее мама? Она сама?

А теперь скажите, дорогие люди: почему клево делать Пивоманские блоговки,
но нельзя провести Иришкин конкурс сисек?

Роман Росков "Отаман Сірко". Одна з версій портрету.

 Нескорена Сіркова смерть.

Старий отаман Січі запорізької Іван Дмитрович Сірко доживає останні дні на своему хуторі Грушівка.

Труна для нього стоїть наготована серед вуликів.

Надвечір в очікуванні смерті старий молиться.

Поночі мчить загін поляків, що хоче заволодіти охололим тілом отамана.

Марення Сірка -навкруги блукають тіні минулого. Він стійко молиться.

Коли повертається до когось і промовляє :

-         Здорова була, кумасю!

То прийшла атаманова смерть у вигляді молодиці.

      -    Я не у здоров*ї кохаюсь. Я ж бо смерть твоя, Іване Дмитровичу!

Молодиця обіймає старого, ніби хоче поцілувати, але передумує, відстороняється.

П*ють на пасіці і ведуть розмову як старі добрі друзі.

Смерть: - Я прийшла до тебе вперше в колисці, а ти вкусив мене.

Спогад. Як Іван немовлям вкусив смерть за руку у колисці.

Смерть: - А потім у вигляді сіроманця...

Спогад. Вбивство вовка 8-ми річним.

Сірко: - Агов, кістлява, не ти була моєю долею.

Смерть сама собі нишком всміхається.

Вона прибирає вигляд вчителя Сірка – старого характерника.

Сірко: - Старий характерник! Він навчив мене всьому: ловити кулі і битися з зав*язаними очима, бачити очима сокола...  Але з чортом під нинішнім Чортомликом бився я сам. І сам обрав свій шлях, - Сірком став - очільником Війська запорізького.

Смерть набирає рис самого Сірка і два отамани чаркуються.

Смерть набирає рис нареченої отамана.

 Сірко: - Ти права, кістлява, кохання відвернуло мене від характерництва.

Спогад. Сонце.Маленькі ручки затуляють очі отаманові.

Спогад. Катастрофа. Стіна вогню.

Спогад. Хижі птахи рвуть один в одного криваву здобич.

Спогад. Богдан Хмельницький у Переяславі підіймає булаву над натовпом (монтаж) і опускає на смертному ложі.

Спогад. Булава дежить ніким не підійнята.

Смерть підіймає келих, чаркуючись зі старим отаманом.

Спогад. У мечеті мулла волає: « Урус-шайтан! Урус-шайтан!» і молить Аллаха про загибель Сірка.

Смерть ковтає похапцем вино, вино тече по білому кривавими ріками.

П"яна смерть на кормі волає «Горіла сосна», за нею стоїть іспанський комендант Дюнкерку, позаду, йому в дупу цілить Сірко з піщалі.

Спогад. На руки старого отамана ллеться кров.

Сірко робить рух, ніби вмивається. Але лице чисте.

Смерть цілує Сірка злегка.

Сірко злегка.

Смерть цілує знов пожадливіше і промовляє:

- Я була тобі вірною дружиною! Послухай мене - спочинь!

Смерть бере отаман за руку і веде.

- Підеш зі мною, козаче, до ложа?

Сірко ледве тримається і хапається за неї.

Загін поляків мчить степом на далекий вогник, що світить у степу.

Світанок на пасіці.

Серед вуликів стоїть труна, над нею вже літають бджоли.

Смерть підводить старого до труни, Сірко кладе смерть на труну задирає їй сорочку

Сіркові стає зробити кілька рвучких рухів ледь тримаючись на ногах, аж смерть підхоплює його і вкладає в труну.

 Вона пестить і голубить його, поправляє сіно і лагодить ковдру.

Старий лежить, ніби, спить.

Соловей.

До труни нагло йде загін поляків.

Перші кидаються до труни з молотками і хутко забивають її.

Голос смерті за кадром: вона співає.

Старечий голос отамана зтиха підтягує.

Поляки несуть труну гаєм.

Голоси смерті та Сірка чути на повну силу.

Назустріч їм загін російських вояків з націленими рушницями.

Росіяни вихоплюють труну з рук.

Голоси смерті і Сірка стихають.

Коли підвода з труною рушає, видно, як з кущів крадучись двоє несуть щось важке.

Чоловік та жінка спиняються, чоловіка душать сльози.

Ковдра трохи закочується і видно, що Сірко.

Розкрита стареча долоня з напруженими пальцями серед квітучих яблунь.

И не может ИХ не есть!

Перше місце за турками. Пошук за словом "цицьки" виводит сайт солодких подарунків, цукерочок, квітів. Незважаючи на емансипацію не побачать туркені здорових цицьок - тільки плюшевих ведмедиків.
Натомість турецьким чоловікам залишається вдовольнятись натурпродуктом з України :
                              


На другому місці - дитячий анекдот.
Треба показувать. Отже показуємо за схемою.
Приймає комісія з міністерства екзамени випускні в школі.
Учень ледь згадує назви:
- Серпень, вересень, жовтень, листопад...
А грудень - забув. (Ганьба!)
Вчителька молоденька йому підказує - кладе руки на груди.
Учень: (молодець!)
- Цицень!
Вчителька червоніє і опускає руки додолу...
- Пузень!
Молоденька вже зовсім знітилась і ховає руки за спину.
- Жопень?!

Не знаю, що поставила йому та комісія, а господіня блогу ставить йому 12 балів! За першооснови знань жіночої географії.

. 

На третьому місці - просто гарна пара.
- Яка гарна пара. - Сказав Сергій роздвигаючи циці Марічки.

На все добре доцицькопобаченнь в "Гравіцапі"!
Ваша Elsa.

У Мішель Мерсье - вони невеликі, десь другий розмір. (тут вона таки їх за допомогою костюма та пози - підкреслює) Хм - Хороша!
Наша  акторка мала б просто - ВЕЛИК(,)(.)



Але це еталон французів.





Це Нора Арнезедер. Якийсь неостанній хлопак на кіноринку міжнародному, режисер тобто, взявся за неї, що б зробити Анжеліку сучасну. Має виййти скоро. Побажаємо йому вдачі! (Так само варто пошукати і її ню)



Принаймні з невгамовною француженкою знатимемо як тримати підзорну трубу вірно!

"Анжелика - маркиза ангелов" - авторства Анн и Серж Голон.
Кому смотреть: всем нескептически настроенным женщинам, молодым незамужним девушкам, старушкам и тем, кто в общем желает поднатореть в искусстве любви. (Экранный урок слабее книжного).


Не секрет, что в Советском союзе учились любить по книгам и фильму. Об этом еще седоусый Юрий Макаров в "Империи кино" говорил. Забыл только упомянуть, что для полноты ощущений картину следует смотреть на французском языке. Как она там "Жоффре..."! говорит.
В целом, Мишель Мерсье, - это ее "главная" роль в карьере, - актриса типажная. Драматический накал ее роли этими восклицаниями ("Жоффре"!) и выражается. Но крассавица играет с душой, где-то простодушно и красиво носит платья. Маленькая пастушка ей более удается, нежели дама в шелках и бархате. Увы, Мишель, которая мечтала стать балериной, не хватает аристократизма.
 Пожалуй, саспенс и красивые сцены любви спасают картину. 
При этом зрелище не фривольное, исполненное легкой, здоровой эротикой.
Занятно, что пропаганда такого вида секса (куниллингус) на совести режиссера, который со своей подругой такой вид секса предпочитал другим.

А вот следующая Анжелика, которая должна появится уже этой осенью.

    

дВІ ПАРИ!

Речь о его произведении - романе"Идиот".
Вернее о экранизации российской студией 2003 года.
Срежиссировал версию Владимир Бортко.
Роль Евгению Миронову удалась. Он не так пронзителен и ярок, как Яковлев в знаменитой постановке Ивана Пырьева (1958 г.).
Еще в бытность обучения в театральном институте (тогда он был институтом) - ни за что бы не стала смотреть постановку одного из любимейших Сталином "севетских реалистов" - Пырьева.
Со временем пересмотрела эту точку зрения.
  Благодаря удивительной игре актеров и своеобразно отображенному быту, лента до сих пор не сброшена в корабля "постмодернизма". Женщины той эпохи красивы, по-настоящему сооблазнительны, Юрий Яковлев играет на грани физических и душевных сил. Подстать его здесь со И. Смоктуновским сравнить.

Вернемся к постановке Бортко. Это - сериал, с хорошим бюджетом, отменным исполнителским составом. В роли князя Мышкина, пожалуй, тяжело кого-либо другого из современников представить. Федя Бондарчук в пресловутом "Даун Хаус" не подкачал. Но эпически "растравить душу" на 10 серий ему не под силу. (Хотя редко когда и присутствием Ивана Охлобыстина фильм испортишь. Опус сей талантливо и скоро демонстрирует "быстроту разума" создателей и неисчерпаемость Федора Михайловича как автора).

Напоследок, скажу, что сериал Бортко смотреть надо (он карму облегчает).
Про Мышкина скажу. Прообразом Христос взят,. безусловно. Только вот, что с этим изысканием делать - каждый зритель для себя решает. Миронов "болезный" в этой роли, в отличии от Яковлева. Юрий, тогда коллосальную ношу на себя взял. Миронов "плетет" роль, в него хочется верить, только он не спасет всех. Настасью Филипповну, еще, куда не шло,- спасет, а зрителей уже "не спасет".
 Время чтоль такое.