Білий ворон (6)

6

  Ніч була дуже довгою. Засинаєш на мить і прокидаєшся роблячи спробу заснути.Тільки почало світати я встав, зняв броніки і ростігнув кітель. Може хоть трохи висохне, подумав я. Також зняв берци, протер вологою салфеткою ноги дав подихати і  надів сухі носки. Простоявши так годину, застибнув кітель, заправився, вдягнув бронік каску і присівши під останками від дерева став чекати поки всі постають. 

     З пів години прийшов провідник, ми зібрались і пішли далі. Наша точка була не далеко, дійшли швидко. По дорозі валялись  лопати і один хлопець підібрав одну. Прийшли на точку, такі хащі як і перед цим. Терновник. Я запитав у провідника яке в нас завдання. Він відповів. Зайняти вигідні позиції і у випадку підходу ворожих сил, стримати їх. Я ще узнав з якої сторони можливий наступ. Він показав напрями.

    Далі провідник пішов. Я я запропонував визначити де у нас 12. Щоб у випадку підступу ворога було легше зрозуміти в якому напрямку спрямувати вогонь. Ми розмістилися полукругом на відстані чотири метри один від одного. Почали окопуватись. В мене і ком.взвода була одна сторона. Тож ми по черзі, один копає другий слідкує за периметром почали окапуватися. 

   Час від часу над нами пролітали ворожі дрони і ми зупиняли роботи, щоб не видати себе перед-часто. Почувши виход і свист в нашу сторону, прижимаєшся до землі в випадку щоб не заділо осколками які пролітали над нами розрубуючі ліству. В броніжелеті і каске  боло не зручно копати тож окопавшись трохи я їх зняв. Далі вже було легше. Чім глибше ставав окоп тим безпечнішою була позиція. За пару годин мій окоп був готовий. З верху над собою я натягнув невеличку легку маскіровочну сітку. Положивши на неї пару гілочок і сухого листя. Свіжо викопана землю притрусив листям і травою. На дно окопа застилив плашь. Під голову положив рюкзак. І коли не моя черга була дивитись за периметром, засинав.  

   Ком.взвода так і не спромігся окопатися. Він так і продовжував лежати на поверхні окопавшись на якісь п'ятнадцять  - двадцять сантиметрів. Хлопець що лишив свій рюкзак на Барселоні, час від часу просив у других воду.  Водою ділитися ніхто не хотів, так як не знали скільки часу ми мали тут бути. Та все ж ділились. Поряд було чути автоматні та кулеметні черги. Та зрозуміти хто і по кому веде огонь, було неможливо. Ком.взвода робив спроби вийти по рації на командування, щоб доповісти. З спроби п'ятої в нього вийшло. Запасної батареї не було а ця вже сідала. Тож він вимкнув до наступної доповіді.

     Десь о одинадцятої, ми почули як хтось, гукає з сторони звідки мав наступати ворог. Вони знали що ми розвідка і щоб ми не відкрили по ним вогонь. Ком.взвода попросив підійти старшого. Це була група з десь двадцяти а то і більше солдатів солдатів. Вони мали йти на штурм. Заблукали. Рація не відповідає. Акумулятор сів. Старший попросив нашого, вийти по рації на командування і узнати що їм робити далі. Нашому з десь з п'ятого разу вдалось вийти на командування і доповісти. Командування передало щоб вони спустились трохи нижче і окопалися по флангам від розвідки. Вони пішли. 

    Стрільба та різноманітні вибухи то припинялися то починались ще з більшою силою. Приблизно десь о 14, до нас прийшов солдат з тих що мали бути від нас по флангам. І попросив щоб помогли винести пораненого. Пішов я, ком.взвода і ще один хлопець. Поки йшли він розповів. Що до них прийшов провідник і перевів на нову точку на якій вони мали закріпитися. Буквально сразу їх накрило арт обстрілом і автоматними та кулеметними чергами. Вони так і не зрозуміло хто і звідки. Двохсотих лишили на місці. Не вистачало людей щоб поранених винести і вони за допомогою звернулися до нас. 

    Ми знову чуть не заблукали поки шукали пораненого. Найшли. Він не міг йти. Вище коліна було накладено два турнікети. Нога була вся в крові. Нош в нас не було, взяли його на автомати і почали виносити.  Продираючісь крізь хащі несучі в п'ятьох людину вагою приблизно 110 кг на автоматах, дуже важко. Дійшовши до місця де ми були, зайшли забрали свої рюкзаки. Чекав нас тільки один. Другий той що постійно нервував, взяв у рюкзаку ком.взвода планшет з кропивою і втік. Нам нічого іншого не залишалось як нести пораненого в добавок к своїм рюкзакам. Над нами постійно кружили дрони і по нам працювала ворожа арта. Провідник показав нам направлення в якому нам йти на вихід і залишив нас. Ми були лакомий кусочок. Група людей з 8 чоловік йшла в куче. П'ять несло раненого, двоє на підхваті тих хто втомився і не міг нести і ще один ніс кулимет. По нам постійно вели арт обстріл. Приходи були настільки близько, що піднявшись з землі, голова гуділа як колокол по якому ударили молотом, і секунд десять нічого не розуміючи дивився по сторонам. 

   Ну нам якимось чином везло і нікого не зачіпало. Далі ми хватали раненого і продовжували путь. Часто робили перевали бо сил нести вже не було. Так ми несли пораненого більше сими  годин. Останній переход ми йшли вже по темному. Побачивши нас, нам на зустріч вибіг ком. штурмової роти що був на Барселоні і поміг нам нести раненого. 

    Зайшовши в окопи ми були раді що нам вдалося дійти цілими. Ми були останні хто мав вийти і на нас вже не чікали. В окопах було багато людей. Були ранені. Багатьох трясло від пережитого. Деякі плакали. Був і той що кинув нас і втік. Він розказував що допомагав виносити раненого. Хотя його слова ніхто не підтвердив. Друга п'ятірка теж була тут. Вони вийшли ще в обід. 

    Далі почали вивозити людей. Першими в м-ку вскочила наша еліта. Нам же сказали чекати. Поки ми чекали, до нас підійшов ст.сержант батальйона і сказав що ми залишаємось тут. На що я відповів. Що в нас всі контужені і що ми виходимо. Це йому не сподобалось ну діватись йому було нікуди. Він дав добро, тільки нам треба було вийти самостійно і пройти десь кілометр. Там нас заберуть. Я швидко зібрав остатки і ком.взвода.  Він був в очках і маске. Стекла маски запотіли і він нічого не бачив і його пришлось виводить чуть не за руку. Пройшовши кілометр, ми дочекались м-ку. Я виліз на броню, так було цікавіше.

    Нещастя послані не для того щоб засмутити - але протверезіти. Не для того щоб шкодувати  - але стати мудрими.  Гоберт Уельс.