Олег Володарський: Отче Василю, я вдячний долі знайомству з Вами

Запевняю капелана Василя Мандзюка в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві

«Христос – це нове Життя. Христос – це все. Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне, Він робить так, що людина радіє, прагне височінь, бачить все, бачить всіх, вболіває за всіх, хоче, щоб всі були разом з Ним, і всі – поруч з Христом».

В тиші осіннього вечора вже відчувалося наближення похолодання. Природа готується спочивати, а люди знову вчаться цінувати тепло та затишок. Спогади повертають мене на звивисті дороги до Міжгір’я, де живе капелан Василь Мандзюк, священник Української Греко-Католицької Церкви.

Строгий священник. Гострий, наче лезо. Великий патріот. Його відповідальність та серйозність не заважають йому бути духовним пастирем і доброю людиною. Людиною від Бога.

Не легко писати цю статтю. Ми давно дружимо і з великою повагою ставимося одне до одного. І коли мені не вистачає слів мудрості та розуміння Бога, я по-дитячому відверто та щиро звертаюся до отця Василя.

Хтось, хто з постійними наріканнями спостерігає за програмою «Сповідь», вигукне: «Ну, нарешті він порушив правила християнської моралі!». Ні! Жодним чином не порушив, звертаючись до священика іншої церкви. Не зрадив Господа. Не пішов проти Віри. Всупереч усьому, вирішив подати руку… другу, брату, українцю, воїну світла!

І готовий встати поряд з цією людиною, готовий свідомо йому сповідатися.

Він мій брат – такий самий українець, як і я. Просто історія нашої країни склалася так, що він католик. І таких віруючих українців у нас багато.

Ми прагнемо Миру, завершення, війни. Так хочемо почути тишу щастя! І при цьому так не хочемо торкатися до хворобливих історичних шрамів. Ворожі сусіди сотні років намагалися розірвати нас на шматки, прагнучи знищити нашу суть – українство, проте так і не змогли роз’єднати Націю. Це – найважливіший постулат всередині нас. Україна – найбільше та найсвятіше з усього, що ми маємо. І в ній проживають етноси, кожен з яких молиться своєму Богу. І ми зобов’язані поважати та цінувати це.

А в душі у кожного з нас величезна любов Ісуса. І коли-небудь, де-небудь, як-небудь…мудрі патріархи Українських Церков почнуть думати про те, що нам надзвичайно важливо об’єднати церкви. Заради єднання Нації. І ні в якому разі не можна нікого звинувачувати. Ми були слабші за обставини. Намагалися вижити. Рятували культуру, спадковість, пам’ять поколінь.

І ось саме зараз, коли на фронті в окопах пліч-о-пліч воюють католики і православні, українці і євреї, грузини і татари, бойки і лемки, ми не зможемо принизити себе неповагою до дещо інакшої, ніж наша, Віри. Ми вже інші. Ми тепер знаємо, що лише любов до Господа та Батьківщини зможе не дати нам перетворитися на кровожерливих та заздрісних московітів.

Нам навмисне паплюжать історію, аби ми не простягнули руки одне до одного. Нас так хочуть змусити бути байдужими та ненажерливими, скупими та злими. Хочуть поселити в наші серця ненависть.

Мій Храм – УКРАЇНСЬКИЙ. Моя молитва – любов. Мій вибір – сягнути душею, сповідатися священику Василю Мандзюку. І запевнити його в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві. Просто не зможу. Господь не дозволить.

Вклонюся їх іконам, стану на коліна перед Святою Дівою Марією і побачу в ній свою рідну Божу Матір. І почую в тихому плачі єрусалимської свічки: «Не розділяй нас, не ображай в собі господа свого Ісуса Христа!»

Отче, я вдячний долі, що Ви істинний і справжній Українець. Отче, жоден священик Київського Патріархату не дозволить собі завадити мені любити та поважати Вас, як свого Брата.

Пишу ці рядки, і бачу мудрі та люблячі очі священиків та мудрість свого Храму… Отче, між нами немає різниці. Немає і не буде. Це всього лише зла та несправедлива історія, котру нам за нашої мовчазної згоди писали переможці.

Ми Українці, і саме це сьогодні робить нас сильнішими. Ми зобов’язані вижити. Україна – величезний і світлий Храм. Господь єдиний. Те, чи зможемо ми віднайти вхід в цю святу обитель, залежить від усвідомлення нами своєї любові. Ми можемо і не заходити в цей храм, ставши просто неба і почавши читати молитву українською. Головне разом. Надважливо – взявшись за руки. І найсвятіше – з Господом.

Лише так ми відвоюємо себе у сусідньої недоімперії. Лише так відновимо наші території, нашу історію, нашу культуру, нашу генетику. Благословіть, Отче!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Мандзюк

https://youtu.be/emFOniBeheY