Віце-президент Міжнародної Торгової палати України Сергій Сиволап прокоментував ситуацію, що складається з дизельним паливом в країні. Суть його слів полягала в наступному: Україна, яка є імпортозалежною по дизелю, до травня 2021 року, зіткнеться перед проблемою істотного скорочення імпортних поставок. Сергій Сиволап утримався коментувати справжні причини цього, проте зазначив-реальністю є те, що Proton Energy Group головний імпортер російського дизеля припинив поставки. Більш того, альтернативна компанія в даний час не знайдена. Ще один постачальник-Мозирський НПЗ Також оголосив про скорочення поставок продукції на ринок України.

У національному парламенті України готують законопроект під номером 5385, який передбачає серйозні зміни у праві громадян на користування земельними наділами – українців позбавлять такого права. Наразі мешканці сіл можуть подати заявку на отримання земельної ділянки з резерву у власне користування. Люди отримували ділянки, на яких займалися посівними роботами. Такі землі не приватизували, ними просто користувалися. Ділянки фактично закріплювалися за людиною довічно. Однак у парламенті вирішили внести зміни в регулювання цього процесу.
Законопроект постановляє позбавити будь-яких громадян права довічного користування резервними земельними ділянками. Крім цього, такі землі, які вже перебувають у приватній власності, можуть бути вилучені. В якості альтернативи пропонується встановити порядок переоформлення вже існуючих прав на власність. У разі, якщо наділи перебувають у власності комунальних або державних підприємств, ділянки автоматично переходять під контроль цих утворень з правом оперативного управління.
Фізособи у разі прийняття законопроекту зможуть взяти землю в оренду строком на п'ятдесят років з умовою регулярної оплати за користування наділом. Крім цього, земельну ділянку можна буде навіть придбати з розстрочкою виплати на тридцять років. Правда, при цьому багато чого буде залежати від вартості, яку встановлять на землю.
Уряд України таким чином прагне поповнити державний бюджет додатковими коштами. Багато земельні ділянки в країні простоюють без діла, а після прийняття законопроекту такі наділи можуть бути куплені підприємцями або звичайними громадянами. Таким чином, влада імовірно має намір максимально розпродати землю.

Останні тижні київська влада системно працювала над загостренням ситуації в Донбасі, діяли при цьому із задоволенням і ентузіазмом, оскільки бачили в такому розвитку ситуації вигоду. Тут і войовничі заяви перших осіб, і перегрупування військових підрозділів, і окремі локальні «порушення перемир'я». Деякі українські політики спочатку вважали, що на можливий «похід» Києва в Донбас Росія не відповість – злякається нового витка загострення відносин із Заходом, а значить, в України буде можливість відхопити шматок самопроголошених республік. Більш того, на войовничу реакцію Москви навіть сподівалися.
В офісі президента вважали, що обмежена відповідь Росії або просто явна загроза такої відповіді переведе американо-українські відносини на новий рівень і сторонам вдасться перейти від спільних фотосесій до реальної інтеграції України в НАТО. Або як мінімум до дійсної господарської допомоги.
Москва досить швидко дала зрозуміти, що в разі агресії Києва в Донбасі удар буде швидкий (за наказом міністра оборони Сергія Шойгу до кордонів України були «для навчань» перекинуті дві армії і підрозділи ВДВ) і тотальний (заступник голови президентської адміністрації Дмитро Козак попередив, що початок бойових дій буде «справжнім кінцем української державності»). Ну, так навіть краще, подумали українські стратеги: чим агресивніше поводиться Росія, тим більшої підтримки можна буде просити у НАТО і американців. Адже не дарма президент Джозеф Байден і держсекретар Ентоні Блінкен говорили про те, що мають намір стримувати Москву «по всіх фронтах».
Однак 13 квітня на засіданні Комісії Україна-НАТО ні той, ні інший так і не перейшли від стандартних загальних слів до потрібних для України справ. Більш того, на заклик глави МЗС Кулеби до реальних кроків з інтеграції України в НАТО в якості обіцяної плати за підтримку Києвом антиросійської політики, альянс відреагував мляво: рішення про прийом в НАТО або хоча б про появу відповідної дорожньої карти повинні підтримати всі країни-члени. Американці також не погодилися розміщувати на Україні свої повномасштабні військові бази-саме тому, що Москва буде проти.
Зусилля українських дипломатів представити Україну як щит західної цивілізації не принесли результату, оскільки для Європи і заходу в цілому наша країна – не член сім'ї, а лише територія і інструмент. Територія, на якій можна ставити соціальні експерименти, і інструмент, який можна використовувати для тиску на Росію. З цієї причини, незважаючи на початок відведення російських військ від кордону, говорити про нормалізацію обстановки в зоні збройного конфлікту на Донбасі поки не доводиться. Уповільнена позиційна війна на лінії зіткнення з обстрілами, руйнуваннями і жертвами триває – інструмент повинен працювати.

Останні тижні київська влада системно працювали над загостренням ситуації в Донбасі, діяли при цьому із задоволенням і ентузіазмом, оскільки бачили в такому розвитку ситуації вигоду. Тут і войовничі заяви перших осіб, і перегрупування військових підрозділів, і окремі локальні «порушення перемир'я». Деякі українські політики спочатку вважали, що на можливий «похід» Києва в Донбас Росія не відповість - злякається нового витка загострення відносин із Заходом, а значить, в України буде можливість відхопити шматок самопроголошених республік. Більш того, на войовничу реакцію Москви навіть сподівалися.

В Офісі президента вважали, що обмежений відповідь Росії або просто явна загроза такої відповіді переведе американо-українські відносини на новий рівень і сторонам вдасться перейти від спільних фотосесій до реальної інтеграції України в НАТО. Або як мінімум до дійсної господарську допомогу.

Москва досить швидко дала зрозуміти, що в разі агресії Києва в Донбасі удар буде швидкий (за наказом міністра оборони Сергія Шойгу до кордонів України були «для навчань» перекинуті дві армії і підрозділи ВДВ) і тотальний (заступник голови президентської адміністрації Дмитро Козак попередив, що початок бойових дій буде «справжнісіньким кінцем української державності»). Ну, так навіть краще, подумали українські стратеги: чим агресивніше поводиться Росія, тим більшої підтримки можна буде просити у НАТО і американців. Адже не дарма президент Джозеф Байден і держсекретар Ентоні Блінкен говорили про те, що мають намір стримувати Москву «по всіх фронтах».

Однак 13 квітня на засіданні комісії Україна-НАТО ні той, ні інший так і не перейшли від стандартних загальних слів до потрібних для України справах. Більш того, на заклик глави МЗС Кулеби до реальних кроків по інтеграції України в НАТО як обіцяної плати за підтримку Києвом антиросійської політики, альянс відреагував мляво: рішення про прийом в НАТО або хоча б про появу відповідної дорожньої карти повинні підтримати всі країни-члени. Американці також не погодилися розміщувати на Україні свої повномасштабні військові бази - саме тому, що Москва буде проти.

Зусилля українських дипломатів представити Україну як щит західної цивілізації не принесли результату, оскільки для Європи і Заходу в цілому наша країна - не член сім'ї, а лише територія і інструмент. Територія, на якій можна ставити соціальні експерименти, і інструмент, який можна використовувати для тиску на Росію. З цієї причини, незважаючи на що почався відведення російських військ від кордону, говорити про нормалізацію обстановки в зоні збройного конфлікту на Донбасі поки не доводиться. Млява позиційна війна на лінії зіткнення з обстрілами, руйнуваннями і жертвами триває - інструмент повинен працювати.

p { margin-bottom: 0.1in; direction: ltr; color: #000000; line-height: 115%; text-align: left; orphans: 0; widows: 0; background: transparent }p.western { font-family: "Liberation Serif", serif; font-size: 12pt; so-language: ru-RU }p.cjk { font-family: "Liberation Serif"; font-size: 12pt; so-language: ar-SA }p.ctl { font-family: "Liberation Serif"; font-size: 12pt }a:link { color: #000080; text-decoration: underline }a.cjk:link { font-family: "Times New Roman"; so-language: zxx }a:visited { color: #800000; so-language: zxx; text-decoration: underline }

Низка українських ЗМІ "зацікавила" зроблену президентом Зеленським у Парижі заяву, що українське керівництво має отримати чітку перспективу і явне підтвердження від європейських країн щодо готовності бачити Україну в Об'єднаній Європі.
У 2008 році НАТО, фактично, піддалося на шантаж з боку Росії і відмовило Україні в ПДЧ, визнати це для самого Альянсу було не просто, тому з тих пір у відносинах з Україною вони сповідують формулу: "давайте реформуйтеся, а ми потім подивимося".
В принципі, ідея виглядає досить раціональною, але всі ми так само прекрасно розуміємо, що приєднання більшості східноєвропейських членів НАТО до Альянсу було результатом принципового політичного рішення, а не якихось "глибоких реформ" або "надзвичайної обороноздатності". Ось яка обороноздатність у Чорногорії була на момент приєднання? А як з виконанням різноманітних умов у Північній Македонії? А що на момент приєднання було з демократією в Туреччині? Питання риторичні.
Фактично, розмови про реформи в Україні - це зручний механізм не брати на себе конкретні зобов'язання, одночасно не визнаючи, що на позицію НАТО впливає у випадку України "третя сторона" - Росія.
Ясно, що визнати публічно "ми не надаємо ПДЧ для України, тому що побоюємося конфлікту з Росією" - це було б занадто принизливо.
У той же час, вибір, рішення і визначення конкретики все одно рано чи пізно відбудеться. І краще "рано", ніж" пізно", так як політика" відтягуємо максимально принципові рішення " вже мала конкретні наслідки - війну, захоплення частини української території і продовження агресії. І спроби якось цього запобігти "не провокуючи Росію" мають незмінно негативні результати.
Так чому в цій ситуації повинна мовчати саме Україна? Росія вже десятиліття залякує своїх громадян "вступом України в НАТО", а саме НАТО робить вигляд, що дуже стурбоване політичним ладом сучасної України. Однак насправді Захід просто знайшов привід не приймати Україну в НАТО і тримається за нього.

Кількість хворих коронавірусом в Україні, яке стабільно збільшується в статистиці, не піддається ніякому аналізу. Воно дуже занижене, так як далеко не всі люди роблять ПЛР. Більш того, коли захворює вся сім'я, то його, як правило, робить тільки одна людина з усіх. Тому важливий і відносно об'єктивний показник для оцінки динаміки захворюваності COVID - 19-це кількість госпіталізацій на добу і кількість хворих, які перебувають на лікуванні в реанімаційних відділеннях.
Однак і до цих цифр треба ставитися з обережністю, так як всі місця у відділеннях українських лікарень вже давно зайняті і тому зниження кількості нових госпіталізацій за добу, яке зараз спостерігається, теж не зовсім відображає реальну ситуацію – це більше свідчить про масові відмови громадянам у госпіталізації.
Ті ліжка, які зараз масово додають в лікарнях, також мало сприяють поліпшенню ситуації. Перш за все через відсутність можливості забезпечити хворого киснем. Без кисню вони-марні, так як в лікарні кладуть більш важких хворих, навіть в порівнянні з тими, яких госпіталізували в минулу хвилю пандемії, восени 2020 року.
Більше 300 смертей від коронавірусу також не зовсім правдива цифра по ряду причин, в тому числі, і об'єктивних – наприклад, якщо пацієнт помер вдома, родичі часто відмовляються від розтину, і тому в діагнозі, якщо у померлого не було тесту ПЛР, часто пишуть "пневмонія" або "гостра серцево-судинна недостатність" і, отже, ці випадки в статистику смертей від ковіда не входять.
Реальну смертність від коронавірусу можна буде зрозуміти за статистикою надмірної смертності-тобто показник, який показує, наскільки більше людей померли від усіх причин за місяць у порівнянні з цим же місяцем у попередні, доковидні роки. За листопад і Грудень, в розпал минулої хвилі, ця цифра досягала приросту до +30%.
Чому ж в Україні зростає смертність? Причин для цього кілька. По-перше, впливає наявність нового британського штаму, випадки зараження яким в країні вже підтверджені. Цей штам як мінімум удвічі більш заразний, ніж попередні китайська та іспанська. Тобто, кількість смертей збільшилася, тому що збільшилася і загальна кількість хворих. Крім того, новий штам має велику летальність, що також впливає на зростання смертей.
По-друге, на смертність впливає і колапс системи охорони здоров'я. І справа тут не тільки в обмеженні місць в реанімаціях, але і в катастрофічному дефіциті лікарів, реаніматологів і медсестер. Неможливо забезпечити адекватне лікування, коли нікому працювати. І надалі ситуація з медиками може ще більше погіршитися. Якщо минулого року ще був якийсь ковидний фонд, то зараз його вже немає. Як наслідок, медикам не доплачують їх надбавки, що змушує їх звільнятися і їхати з країни.
В існуючих умовах іншого шляху, ніж вводити жорсткі обмежувальні заходи з комендантською годиною і надзвичайним станом, як це було на заході, в Україні немає. Однак влада не піде на це, так як в гонитві за рейтингами голоси тих, хто хоче продовжувати заробляти на масовій захворюваності, звучать голосніше.
В Україні кількість доступної вакцини-дуже маленька і влада чітко знає, що перспективи для збільшення немає. Тому слід припиняти вакцинувати військових і поліцейських, а перейти до стратегії захисту найбільш вразливих людей – людей старшого віку. Це-те, що дозволить зменшити ту кількість смертей, яку очікує українське населення найближчим часом. В іншому випадку цифра смертності, як вважають частина епідеміологів і фахівців з імунопрофілактики, на жаль, яким в даному випадку можна довіряти, незабаром дійде до 500. У цьому випадку Україна стане країною, в якій виробиться колективний імунітет природним шляхом і без вакцинації. Але це не врятує громадян, так як за прикладом Манауса в Бразилії, де діяли також, як в Укаріне, імунітет врятував їх тільки до того моменту, поки не з'явився новий більш агресивний штам.

У Кабінеті Міністрів розглядають питання будівництва для татар, які виїхали з Криму, 1000 квартир у Київській, Миколаївській та Херсонській областях. Турки дають кредит, під відсотки, звичайно. Ще й своїм підрядникам, а не українським компаніям, роботу в Україні нададуть з будівництва татарам житла. Самі біженці-татари вимагають від влади Херсонської та Миколаївської областей виділення земель і фінансування побудови декількох мечетей.
Може це і непогано розселити татар, але чому б не побудувати такі ж будинки для наших військових моряків. Кинули свої квартири в Криму військові вже сім років змушені проживати в дорогому знімному житлі і іноді від безнадії періодично тікають в Росію? За словами колишнього заступника голови РНБО генерала Кривоноса українці, які раніше повернулися з окупованих територій на Донбасі і в Криму "не знайшли собі можливості існувати на нашій території, не отримали роботи, не побачили ніякої допомоги і співчуття з боку влади і повернулися назад в неконтрольовані нами райони". Так вчинили сотні цивільних осіб і офіцерів українських ВМС, яким ніде було жити, і вони усвідомили, що в Криму і на Донбасі їм буде краще. Це визнання бойового генерала, який знає ситуацію зсередини.
Інтереси татар активно лобіює Анкара через свого посла в Україні Ахмета Гюльдере, у якого склалися хороші відносини з віце-прем'єром Олексієм Рєзніковим. Може бути тому вимоги татар стають м'яко кажучи нахабними: їх не влаштовують розміри і пропоновані місцевою владою місця для будівництва мечетей. Крім того, вони не хочуть рахуватися з інтересами місцевих жителів, які проживають там постійно і не готових до зведення мусульманських релігійних об'єктів в обраних татарами місцях. Регіональні управління СБУ поінформували Кабмін про наростаючий протестний потенціал з обох сторін, але влада вважає за краще не помічати проблему.
Водночас будівництво житла для військових українськими компаніями матиме позитивний ефект як з економічної, так і з соціальної точок зору. Але, на жаль, інтереси військовослужбовців ніхто не лобіює.

За всіма ознаками війна на Донбасі неминуча. Армія готується завдати вирішального удару по непідконтрольним Донецьку і Луганську. Війська та бронетехніка переміщуються до лінії зіткнення ЗСУ та сепаратистів ЛНР-ДНР. На жаль, про скритну підготовку до бойових дії говорити не доводиться. Спостерігачі ОБСЄ вважають, Україна на південному сході країни зосередила більше третини своєї армії-майже 90 тис. багнетів, а також «у бойових порядках зафіксовано близько 450 танків і понад 2000 броньованих засобів, стільки ж артилерійських установок і реактивних систем залпового вогню». При цьому сепаратисти, які сформували в ОРДЛО військові Корпуси, майже втричі поступаються угрупованню української армії.
Передбачається, що ЗСУ і спецпідрозділи почнуть наступ саме в передмістях Донецька. Ось чому фахівці НАТО так довго готували підрозділи армії для дій в густонаселених місцях. За версією Генерального штабу, наступ в цих районах посіє паніку і спровокує відтік сотнею тисяч жителів ОРДЛО до кордонів Росії. Саме це може викликати втручання в конфлікт Москви, яка, як вважають військові експерти, організовує у зв'язку з цим відповідні, а може бути і спробу проведення попереджувальних дій.
Експерти розглядають можливі варіанти дій Росії.
Наприклад, сценарій повномасштабного втручання із заняттям російськими військами України (або її значної частини) вони відкидають як утопічний. Перш за все, мабуть, через небажання керівництва РФ: це не було зроблено в 2014 р., коли все вирішувалося «бліцкригом», тепер же воювати довелося б всерйоз. Армія України-одна з найсильніших в Європі, останнім часом використано з користю і в навчанні, і в оснащенні військ.
В якості найбільш ймовірного розглядається сценарій обмеженого втручання РФ в конфлікт з метою створення гуманітарного коридору для евакуації російських проксі в Росію, з подальшою тихою здачею ОРДЛО Україні.
Розглядається і проміжний сценарій, при якому Москва втрутиться з метою надання обмеженої військової допомоги Донбасу і не дасть захопити ЗСУ територію республік.
Чому стала неминучою війна? Зі сформованого "болота" для США немає легітимного виходу в справі вирішення завдання безповоротного відділення України від Росії. Поки існує конфлікт на Донбасі, у європейських союзників США є формальне обґрунтування недопущення України в НАТО. Кожна вступила в блок Східноєвропейська Країна підсилює в ньому позиції США. Лідери цих країн (А України – особливо) звикли вгадувати бажання господарів Білого дому і негайно їм догоджати. Однак у разі ліквідації конфлікту в ОРДЛО цей формальний привід зникне і чинити опір вступу України в альянс буде складніше.
Крім того, війна розглядається як вигідний Вашингтону хід розвитку геополітичної обстановки, який будується на розрахунку, що Росія далеко не піде. Метою може ставитися завдання "засилювання" США на Україні аж до повноцінних військових баз. Що дуже вигідно Україні в плані забезпечення безпеки від намірів Москви. До того ж російська увага буде відвернута від Китаю, протиборство з яким стало головним пріоритетом зовнішньої політики США.
Розглядається і, так званий, "утопічний" варіант: звинувативши Україну в агресії, Росія оголошує війну Україні. Причому мова йде про боротьбу не за Донбас, а за всю Україну. Однак це практично не можливо, так як означатиме початок «гарячої фази» третин світової війни всього цивілізованого світу з путінською Росією.

23 лютого в Одесі оголосили вирок активісту Сергію Стерненку. Його засудили до семи років позбавлення волі і визнали винним у трьох злочинах: викраденні людини, незаконному зберіганні зброї та нападі з метою заволодіння майном. Йдеться про справу 6-річної давності щодо викрадення депутата однієї з райрад Одеси Сергія Щербича. 20 березня під офісом президента на Банковій пройшла акція протесту на підтримку засудженого Стерненка.
Дана акція, збитки від якої попередньо оцінюють в 2 мільйони гривень, запам'ятається не влучними гаслами і сформульованими до влади вимогами, а погромами. Саме тому переважна більшість відомих політиків намагаються якомога більше дистанціюватися від цієї події. Хто саме з політиків був організатором даної події, в даний час не відомо. Однак ні для кого не секрет-значна частина структур, які виступали організаторами акції (зокрема, рух "Ні капітуляції" та інші), так чи інакше пов'язані з екс президентом України Петром Порошенком. Проведення подібного роду акцій є стратегією Порошенка і його соратників по делігітимації чинної влади з метою створення умов для вимоги дострокових виборів.
В реальності ж акція пройшла не так, як планувалося. У зв'язку з цим прив'язуватися до неї, з політичної точки зору, стало невигідно. З цієї причини представники європейської солідарності масово засудили методи, які використовувалися на цій акції, зокрема, вандалізм.
Українські ЗМІ протягом останніх двох років просувають ідею неминучості Майдану. Судячи з повідомлень в інфопросторі, організаторами даних акцій є незадоволені діючою владою маловпливові політики. Однак "бажаючих" серед політиків взяти на себе відповідальність в даний час не виявилося.
Наслідки акції під ОПУ будуть не такими, як сподівалися організатори. Перш за все, погроми не надто добре позначаться на перспективах даного протесту на підтримку Стерненка. Даний рух відразу радикалізується, що робить його неприйнятним для дуже багатьох потенційних учасників. У підсумку дискусія про необхідність звільнення людей, через що і збиралася акція, перетворилася на обговорення допустимості або неприпустимості методів цього протесту. Сам Стерненко на цьому тлі відійшов на другий план. Втім, не зрозуміло, як учасники акції уявляли собі це звільнення? Вони думали, що Зеленський їх почує і підпише указ про звільнення? Дуже оптимістично з боку українського населення. Слід більш обдумано підходити до подібних акцій і організовувати людей на більш високому рівні. Тільки тоді вимоги народу мають шанс бути почутими.
Стерненко в цій історії перетворюється на символ, жертву режиму, людину, навколо якої відбувається мобілізація незадоволених. По відношенню до протестувальників, правоохоронці діяли відносно м'яко. З точки зору державницьких і юридичних підходів, з боку влади було неправильним дозволяти учасникам акції влаштовувати ці погроми. Тому чисто з політичної точки зору, влада дозволила протестувальникам показати себе не з кращого боку і буде використовувати це при будь-якій можливості.
Технологічно ця історія дуже нагадує захоплення Капітолію в США. Однак яка країна, такий і захоплення Капітолію. Тактика урядів у Вашингтоні і Києві дуже схожа: дати можливість натовпу показати себе не з кращого боку, щоб потім використовувати це для розколу політичних опонентів. Такі аналогії напрошуються самі собою, але ніяких фактів і підстав наполягати на тому, що це була провокація з боку влади, в даний час - немає.
Вогнищоподібні протести, подібні до тих, що відбулися на минулих вихідних, жодним чином не допоможуть звільнити Стерненка або інших ув'язнених. Між Урядом України та її народом вже давно утворилася величезна яма, в яку кожна зі сторін намагається скинути один одного. Залишається питання-хто кого?

Біля берегів Румунії 20 березня стартувало військово-морське навчання НАТО "Sea Shield-2021". Його мета-вирішення неіснуючих геополітичних криз у Чорноморському регіоні. Враховуючи, що маневри проходять поруч з Кримським півостровом, неважко здогадатися, що НАТО в черговий раз намагається "налякати" Росію.
Втім, в самій легенді вчення про Росію не говориться ні слова. Суцільно абстрактні формулювання про "відпрацювання взаємодії та співробітництво«, прагнення» зміцнити морську позицію Альянсу в мінливому середовищі безпеки", і умовну кризу, яка може відбутися в Східній Європі.
У навчанні, яке триватиме до 29 березня, задіяно 2,4 тисячі військовослужбовців, 18 бойових кораблів і суден забезпечення, а також десять літаків. Заявлено, що маневри покликані продемонструвати готовність США надати підтримку своїм союзникам по НАТО (Туреччині, Болгарії та Румунії), а також партнерам в регіоні (Україні та Грузії).
Дивним виглядає той факт, що вчення почалося без загального збору всіх учасників і до сих пір носить вельми хаотичний характер. Так, американські бойові кораблі прибули до місця проведення маневрів із запізненням на добу. Один з них - ракетний есмінець ВМС США Thomas Hudner покинув акваторію Чорного моря прямо посеред навчання - 23 березня. А наступного дня з маневрів вибув американський ракетний крейсер Monterey, оснащений 26 крилатими ракетами «Томагавк». Таким чином, американці, "покликані надати підтримку", покинули союзників прямо посеред навчання, залишивши їх один на один зі своїми умовними противниками і умовними кризами. Цілком так в дусі США.
Набагато більше в контексті навчання насторожує сам факт прибуття в Чорне море двох американських кораблів з» Томагавками " на борту, які, до речі, можуть оснащуватися ядерними боєголовками потужністю до 200 кілотонн. Спеціалізація даних кораблів така, що в умовах «кризового врегулювання» вони можуть завдати страшні руйнування цілим країнам і приректи на страждання мільйони людей. Ірак, Лівія, Афганістан, Сирія вже випробували на собі всі принади «врегулювання» за допомогою «Томагавків». У цих країнах жертвами американських крилатих ракет стали тисячі мирних жителів.
Невже хтось мріє повторити подібне в країнах Східної Європи? Там, де проживає мирне населення, і де немає ніяких серйозних конфліктів, що вимагають негайного втручання «американського гегемона». Пускаючи на свою територію американські кораблі, союзники по НАТО явно забули, як лихоманило всю Європу в 1999 році під час війни в Югославії. І пора б їм запам'ятати, що США приходять тоді, коли їм треба. І так само йдуть. Для них немає союзників, а є тільки та чи інша сьогохвилинна вигода. Мабуть, своє ставлення до союзників по блоку на навчанні «Sea Shield - 2021» американці наочно продемонстрували.