Профіль

rutzit

rutzit

Україна, Кам'янець-Подільський

Рейтинг в розділі:

Пошук


Поиск заметок «рифмоплётство» в архіві користувача «rutzit»

Неначе хтось насіяв добрі чари...

Неначе хтось насіяв добрі чари,

Натішився роботою і зник:

Дуби гіллям вичісували хмари,

І потічка виблискував язик.

Упертий час тягнувся на аркані,

Кавалок сонця в тихім небі тлів,

І не лякали думки спотикання

Та брак доречних в цьому місці слів.



І я там був...

І я там був, де небо знає міру,

Де мак цілунком дістає зоря,

Де не живе знецінене і сіре,

Нема ані раба, ані царя.

Там табунами ходять епілоги,

Цвітуть сади межи зелених нив.

І я там був, куди нема дороги,

Та з вічністю про вічне говорив.



За доби спорожненим порогом...

За доби спустошеним порогом,

Де вляглося сонечко рябе,

Ходить вечір малиноворогий

І поля притишені скубе.

І хвилин уже нема неволі,

І слова не тягне в кабалу,

Бо у полі, у великім полі

Сонний мак вколисує бджолу.



За зорею зоря...

за зорею зоря

за горою гора

неописаний світ

дивні натяки раю

а слова не ідуть

а словам не пора

ніби щось у душі

їх надійно тримає

може то хараман

може розуму гра

може просто душа

не вернулась до тями

за зорею зоря

за горою гора

а над горами ніч

гомонить солов’ями



Audi, vide, sile.

                                                     Audi, vide, sile.

 

Слухай, дивись, мовчи.

День на шматки розбито.

Небо дає ключі

До розуміння світу.

Те, що було – пусте,

А до світанку – рано.

Чуєш, як сон цвіте

В синіх руках туману?



Бути другим

Не примножуй даремно муку,

До невдачі знайди терпіння,

Бути другим – це теж наука,

Бути другим – це теж уміння.

Для природи усе єдино –

Перший, шостий чи тридцять п’ятий,

Хто прикриє, нарешті, спини

Тих, хто першим іде вмирати?

Це ж не люту схопить недугу,

Це ж не мрії згубити крила,

Бійся бути нулем, не другим,

Бо нулів вже силенна сила.



Імла

Над землею імла

Ані руш білокрила,

Чи зима не змогла,

Чи весні завинила.

Від початку і до

Непробудної ночі

Ходить дужий ніхто,

І мені щось бурмоче.



О ті, хто будуть після нас...

О ті, хто будуть після нас,

Кого на світі ще немає,

Хто подолає смерть і час,

Шляхи небесні подолає,

Хто міркувати про святе

Буде із Богом наодинці,

Чи ви згадаєте про те,

Як предки тішились росинці?



А вечір був...

А вечір був мов писаний у Книзі,

В якій казалось, що усе мине,

На обрії сиділи хмари сизі,

Пришестя виглядаючи нічне.

Зірок у небі вже було чимало,

Якесь у серці тануло ім’я,

Й мені минало, все мені минало:

І видане, і віддане, і я.



Поснули вулиця і хата...

Поснули вулиця і хата,

Поснула біла алича,

У небі хмарні дитинчата

Уже не грають у квача.

А до світанку ще не близько,

А для потіхи настрій є,

І поле міряє зайчисько

Та снігу спати не дає.



Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
117
попередня
наступна